Галина Мирослава. "Нас було двійко" (оповідання з книги "Шоколадні палітурки")


Галина Мирослава. Нас було двійко.

 

Галина Мирослава

НАС БУЛО ДВІЙКО

(оповідання з книги "Шоколадні палітурки")

 

Завантажити текст оповідання Галини Мирослави "Нас було двійко" (txt.zip)

 

Нас було двійко у батьків, і кликали нас двійнятами, і плутали, і пестили, як нікого, бо дуже пишалися - двійко ж. Татко любив забирати нас обох до себе на роботу. А його ательє знаходилось далеко від нашого дому, тож додому він носив нас по черзі на спині, а нам то страх як подобалось. Ми інколи навмисно покульгували, щоб він це робив. А ще обожнювали на його роботі засиджуватись, особливо в кімнаті одній, яку він примірковою називав. Інші її примірочною іменують. А мені до вподоби більше приміркова і нині. Правда, тоді ми на неї просто "міркова" казали, адже так швидше вимовляється. Ми там одна одну метром міряли і реготали, мірки порівнюючи. Постійно вони відрізнялись, коли ми до перемірювання брались. І суттєво. Іноді з вішаків чужий одяг тихцем познімаємо і на себе прилаштовуємо. А як хто йшов, ми ховалися. Одного разу нас відсварили за це, та так, по-доброму, ми й уваги не звернули - далі свою гру вели, правда, обережніше, щоб на проблеми не наразитись. Чи то тато вдавав, що не помічає, чи то за роботою дійсно не зауважував - досі загадка.

Гра з переодяганням була такою цікавою, що важко було добровільно відмовитись. Але чим старшими ми ставали, тим більшим був страх напоротись на когось. Одного разу страх переміг. З того часу ми вже не чіпали ті плічка. Тоді ж з’явилась інша гра. Вона носила кодову назву „клаптики“ і полягала в тому, щоб з кожного куска матерії, який потрапив нам на очі, відрізати маленький шматочок, а у кого різних клаптиків виявиться більше, той переможе. Ми це теж робили скритно. Та якось нам прийшла до голови думка прикрасити міркову цими клаптиками, кріплячи їх шпильками до завіс. Це наробило великого крику в ательє - то й нам дісталось на горіхи. Більше тато не хотів брати нас до себе на роботу. Та ми не довго журились, бо в нас з’явилось нове захоплення - бігати наввипередки. Бажаючи бути першою, кожна з нас викладалась на дистанції до кінця. Мені важко було перегнати сестру. Я не могла заспокоїтись. Про свою перемогу тільки й марила. Одного разу ми домовились добігти до таткової роботи, до найбажанішого місця для нас обох. Попервах бігли як звичайно, тобто вона попереду, я позаду. Аж якоїсь миті в мені щось прорізалось - я відчула, що, залишаючись на двох ногах, мовби падаю на чотири лапи і так біжу, як справжнісінький звір. Бігти стало неймовірно легко. Я вмент обійшла сестру і, насолоджуючись майже льотом, зрештою, чому майже, таки льотом, мчала на заплановане місце зупинки. Мене так несло, що я не оберталась. Коли вже фініш був взятий, я озирнулась. Сестри на обрії не було.

Багато років відтоді майнуло. А я й досі не можу собі пробачити того дикого льоту. Чому я не обернулась? Як так сталось, що не помітила, не відчула, що з моєю сестрою біда, чому не почула її крику про допомогу, коли вона спіткнулась, перш ніж головою вдаритись у той злощасний асфальт? Я навіть не бачила людей, які помітили її і викликали швидку, як швидка її забирала.
Відтоді я не тільки ніколи не бігала, я й не ходжу - ноги відмовили. Щось всередині мене обірвалось. І сниться вона мені завжди однаково - у кімнаті мірковій клаптики, аж до болю в очах яскраві, пришпилює.

За матеріалами: Галина Мирослава. "Шоколадні палітурки". Видавництво "Survoje", 2016 р., стор. 10-11.

 

 

Усі оповідання з книги Галини Мирослави "Шоколадні палітурки":

Галина Мирослава. Збірка оповідань "Шоколадні палітурки" (читати, завантажити)

 

 

Читайте також на "Малій Сторінці":

Галина Мирослава. "Дорослі" твори

Галина Мирослава. Дорослі поезії. "...єдине, що завжди залишалось для мене незмінним, - безмежна любов до української мови та поезії... Щоправда, пишу рідко, а от коли самі вірші приходять будь-де та будь-коли, то, якщо вдається не забути, кладу їх на папір, якщо не маю можливості записати, гублю, іноді назавжди..." (Галина Мирослава)

 

 

Дитячі поезії Галини МирославиГалина Мирослава,  у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина - з сім'ї вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним - безмежна любов до української мови та поезії. 


Останні коментарі до сторінки
«Галина Мирослава. "Нас було двійко" (оповідання з книги "Шоколадні палітурки")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми