Андрій М'ястківський
ВЕСНА
Мама каже:
— Йде весна.
—Подивлюся: де ж вона?
Попід хмарами в імлі
Пролітають журавлі,
Мчать струмочки вздовж доріг,
На городах тане сніг,
Он синичка голосна...
Тільки де ж це та весна?
Розпукаються бруньки,
Тихо стукають в шибки...
Далечінь така ясна!
Тільки де ж це та весна?
Мама каже:
— І струмки, і калюжки, і бруньки,
І синичка голосна —
Все це, донечко, весна.
* * *
ПРОЛІСОК
— Проліску, проліску, де ти узявся?
— З-під снігу.
— Нащо так рано на світ показався?
— Дітям на втіху.
— Проліску, проліску, холод надворі.
— Не горе.
— Вітер холодний гілля нагина.
— Я не боюся, бо завтра весна.
* * *
КОТИКИ-ВОРКОТИКИ
Котиків-воркотиків
Рясно на вербі.
Котиків-воркотиків
Я нарву собі.
Котики-воркотики
В мене на вікні.
Котики-воркотики —
Гості весняні.
Не глядить на котиків
Лиш вусатий кіт,
Бо вони не котики,
А вербовий цвіт.
* * *
ВЕЧІР ДИХАЄ ВЕСНОЮ
Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та і насправді вже весна.
Сніг крихкий, неначе щебінь.
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче проліски, цвітуть.
* * *
ЯК ВЕСНУ Я ПАМ'ЯТАЮ
Наш дідусь малят питає,
Як весну хто пам'ятає.
Пам'ятаю квіти з гаю,
Пам'ятаю — в ліс ходив,
Та найкраще пам'ятаю:
Дві берізки посадив.
Посадив їх навесні
Біля стежки при вікні.
Рясно дощики пішли —
Дві берізки підросли.
* * *
ХОВАЙ У ШАФУ КОВЗАНИ
При ополонках крига рихла —
Ховай у шафу ковзани.
Взялась хурделити і стихла
Зима, лякаючись весни.
Нехай ще вдосвіта покреше
Мороз об камінь та грудки.
Та свіжим соком у черешень
Вже наливаються бруньки.
Вже де-не-де чорніє поле,
Зняв білу шапку ожеред,
У вуликах говорять бджоли
Про золотий липневий мед.
І даль привітніша, ніж вчора,
Квітують синьо небеса,
І з молодого осокора
Шовкова китичка звиса.
|