Володимир Даник
І ЖАРТУЮЧИ, І ВСЕРЙОЗ...
Живемо у часи непрості. У часи суворі. У часи, коли не до жартів. І все ж, коли трапляється нагода, українці уміють усміхнутися і пожартувати.
|
|
НЕ ЗАБУВАТИ
Коли затята стрілянина, І дні, де прикрощі й досади, Та в тому все ж немало цвіту, Не забувати і про жарти! |
|
Та скільки б проблем і нестерпних, і болючих нас не оточувало, а весна — це ж завжди... весна! І коли бачиш дерева, вкриті першим, ніжним, ще невпевненим цвітом, це не може не хвилювати. І ти забуваєш про все. Щоб через мить усе ж згадати — у які нелегкі часи живемо.
|
|
ПОЧАТОК
То що ж... і терзає, і мучить |
Весна — це ж розквіт людських почуттів! Навіть коли живемо у дуже непросту і сувору пору. Це заклик — ожити! — до людської душі, хоч вона, бува, вже не раз кам'яніла від переживань.
|
|
ПОВІНЬ
Ну, хтось не поспіша, а хтось уже й зумів — |
|
Нині і турбот, і бід немало, однак якщо приходить хвилина спокою, мабуть, кожен з українців намагається осмислити і побачене, і пережите. Щоб той нелегкий досвід, який усі ми набули за останній час, виявився не марним і став для нас і для світу добре засвоєним уроком. Українці — люди мирні. І люди мислячі. А у пору випробувань у них вистачає сили духу і відваги, щоб ставати умілими воїнами.
|
|
АЛЕ ВЖЕ...
А усе ж думка розквітне, І збагнеш хоч і пунктирно, |
|
В умовах війни зазнавали руйнувань не тільки будинки мирних жителів, а і вогнища культури. Черкаський музично-драматичний театр теж свого часу постраждав, але трапилося це ще до початку повномасштабних військових дій. Однак вогнище культури на те і вогнище — щоб не згасати духовно!
Був і такий факт. У нашому обласному театрі трапилась пожежа.
Зовні пошкодження ніби дуже й не кидалися у вічі, однак всередині приміщення, мабуть, наслідки були значними. Бо кілька років театр проводив свої вистави у міському будинку культури. Нині ж колектив театру працює у своїй звичній обстановці.
І у ці місяці і дні, коли на території України вирує війна, дивишся на театр і на афіші біля нього і замислюєшся над тим, що нам не треба втрачати надії на те, що українці зможуть колись повернутися до звичного перебігу справ. Так, як це зробив театр, повернувшись на власну сцену.
|
|
І ДОЛЯ... Була в театрі і пожежа. Отож і дум тривожна ватра |
|
Перехід від мирних реалій до реалій війни — о, це був... нелегкий поворот! Було стільки переживань... Але багато що і вдадося зрозуміти. І зрозуміти головне. У всієї країни і у конкретної особистості є спільна мета. І до неї треба йти. Крок за кроком.
|
|
ІДЕМО
А дні без надмірних гризот — Слова... ніби тільки гучні... Життя протоптало стежки — Але ж так виходить завжди — |
|
А завершувати хотілося б творами, написаними, так би мовити, іронічним пером. Бо легка іронія дає можливість захистити власну душу від надто болісних переживань, трохи веселіше глянути на світ, де нині, на жаль, дуже немало чорноти і темних хмар над головою. Твори, подібні поезії, приведеній нижче, називав для себе по-різному — іронічними мініатюрами, іронічними віршами... А тепер все частіше — іронічними витинанками!
|
|
ВЖЕ ТУТ
Життя вирує і сміється, Життя без перцю?! Що ви... з перцем! |
|
Наступний вірш — це щось ближче до жанру байки. Байки, бува, пишуться на повному серйозі. Бува, пишуться жартівливо. А, бува, і не без іронії.
А теми... ну, вони загалом традиційні! Такі, що переходять від епохи до епохи, від покоління до покоління, від автора до автора... І кожна епоха, і кожне покоління, і кожен автор намагаються знайти якісь нові і несподівані барви для традиційної теми. А тема наступного вірша давня і проста — відповідальність особи перед суспільством.
|
|
МОЖУТЬ З'ЇСТИ
А вертихвісточка Лисиця Бо, що б не сталося, миттєво Плете постійно, хоч і тихо — Отож Лисиця і похмура, |
|
Живемо у часи інформаційні. І та інформація, що її одержуємо, і те, як її усе ж сприймаємо, безперечно мають неабияке значення. У цьому ми не раз уже могли переконатися. Особливо у останні роки та місяці. Тому до інформації та джерел, звідки ми могли б її черпати, слід ставитися і обережно, і критично. Чи це стосується інформації щодо загальнонаціональних проблем. Чи питань особистих.
|
|
НІКОЛИ
Коза до різних схильна тем, Коза відчула, бо кума — Гостріші, аніж олівці. Хоч в неї і нервовий стан, Та думка з уст зовсім не квола: — Ні, кучерявий мій Баран Мене... не зраджував ніколи! |
|
Тривог в українців нині більш, ніж достатньо. Але ж і упевненості та віри в себе у них вистачає. Отож і є немало підстав для оптимізму.
Матеріали люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також:
"... так завжди і виходить, що —
відхиляємося від традицій і...
повертаємося до них!
Бо і сильні ми
не тільки нашою волею,
а і силою наших традицій!
Бо коли у нас є і воля, і сила...
Ті воля і сила, що з глибин віків...
Ми непереможні!
(Володимир Даник)
"І ніч бува — чорнюща і тривожна.
Здається, її витримать не можна!
Та ранок і усміхнено, і щиро
Перемагає сумніви й зневіру."
(Володимир Даник)
"А нам пам’ять гірка серце крає..." — добірка поезій про війну від Володимира Даника
"А нам пам’ять гірка серце крає –
Скільки юних забрала війна!
Все під небом високим минає,
Тільки слава – повік не мина!.."
(Володимир Даник)
Більше творів Володимира Даника на "Малій Сторінці":
Думки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу — все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич, Грицька Бойка, Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли, Анатолія Камінчука, Анатолія Качана, Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та інших відомих українських поетів.