Володимир Даник. "Затопчу неволю босими ногами" (Тарас Шевченко як поет-пісняр)


 

На відео: Сестри Тельнюк: "Наш Шевченко".

 


Володимир Даник

ЗАТОПЧУ НЕВОЛЮ БОСИМИ НОГАМИ

Тарас Шевченко як поет-пісняр

 

Тарас Шевченко – як поет-пісняр?! Сама постановка цього питання є до певної міри досить суперечливою, оскільки відповідь на нього тісно пов'язана з тим, що ми вкладаємо у зміст цих слів сьогодні. 
Бо у наші дні загалом пишеться пісень немало, але серед них занадто багато таких творів, про які не скажеш однозначно – пісня невдала! А з іншого боку і вдалою її – теж не назвеш… 
Тобто забагато пісень здебільшого нібито цілком професійних, однак у той же час дуже  вже сірих і середньоарифметичних. Майже повністю позбавлених власного обличчя. Пісень, у яких не знайдеш ні живої думки, ні свіжого і зворушливого суцвіття почуттів.
А життя і творчість такого поета, як Тарас Шевченко, важко назвати інакше як – неординарними!
Отже, хто ж такий поет-пісняр у сучасному розумінні цього слова? Це людина, яка добре знає чи інтуїтивно відчуває закони, згідно яких будується пісня, і, написавши вірш, може, як правило, майже відразу помітити – ось тут буде пісня!
 Інколи уже на рівні творчого задуму митець знає, що хоче написати саме пісню,  і прагне до того, щоб творчий задум зміг найти своє відповідне до законів жанру втілення.

Згадується такий випадок. У популярній телепередачі, ще за часів колишнього Союзу, відповідаючи на одне з запитань журналіста, автор багатьох популярних пісень поет Михайло Танич спересердя відрізав:
– Ну, що ви все – поет-пісняр! Поет-пісняр… Давайте уже так – або поет або не поет!
Аудиторія, що була  присутня на  зйомках – гаряче зааплодувала! Та і митця можна було зрозуміти – крім багатьох пісень ним було створено і кілька ліричних збірок,  де було чимало віршів – не пісенних.
Зізнаюся, що і я у той момент подумав:
– От молодець! Он як гостро і влучно зумів відповісти!..
Однак за плином  років усе частіше починаєш приходити до розуміння, що стосунки поезії та пісні є вельми непростими. Та і саме по собі музичне втілення пісенного твору у великій мірі залежить і від епохи, у якій живемо.

Згадується мені – ще аж 1974 рік… Закінчивши школу, я навчався тоді у Рязані, у краю Єсєніна, у Рязанському радіотехнічному інституті. І ось на одному з вечорів, що проводилися у вузі, виступає рок-група і раптом звучить пісня, музика до якої була створена одним з учасників групи, а на чиї слова пісня написана, чомусь не було оголошено. Починалася пісня  такими словами (привожу перші рядки пісні у тому вигляді,  в якому вони мені у той момент запам’яталися) –

 

 

Есть на свете воля –
А кто ее  знает?
Есть на свете доля –
Где она гуляет?! 

 

 

Я зразу ж відчув – це Шевченко… Хай і в перекладі – російською! Хто був автором музики – чи хтось з земляків-українців, кого доля занесла до пісенного єсєнінського краю,  чи хтось з представників інших республік колишнього Союзу, цього не знаю. Але пісня схвилювала і примусила замислитись.  У ті часи рок-музика, яка подобалась молоді, у засобах масової інформації оцінювалася вельми критично і протиставлялася офіційній, дещо солодкавій і надміру пафосній естраді. 

То я і думав, а якщо твори музичного жанру, до якого ставилися, ніби до музики другого сорту, здатні доторкнутися до таких вершин – як Шевченко! – і до того  ж досить вдало, то чи є таке ставлення виправданим. І може краще усе ж поділяти музику на музику бездарну, якими б іменами і догмами вона не прикривалася, і музику талановиту, здатну хвилювати слухачів.  

А повертаючись до теми – поезія… і пісня! – зазначу, що мені, як уважному і прискіпливому читачу, не раз доводилося констатувати, що далеко не завжди пісенні тексти можна чітко і недвозначно віднести до поезії. 
Хоча, звісно ж, і не кожен справді поетичний твір можна покласти на музику. Але при всьому цьому хотів би усе ж зауважити (а якщо хочете, і дати власне визначення – поезії… Якщо хтось не встиг дати подібне визначення – раніше!), поезія – це музика… прихована у слові! І дай, Боже, нам цю музику – чути… Хай – не завжди! Хай – хоча б… інколи.
І потім, використовуючи термін поет-пісняр, маємо на увазі насамперед те, що той чи інший поет (якщо він і справді є – поетом!) у своїй творчості чи свідомо (чи на рівні підсвідомості!) користується певними законами і правилами, властивими саме цьому жанру. 
Але для поета геніального, яким і є наш славетний земляк, є характерним подекуди іти – проти правил! До того ж, відчутно виграючи у художній висоті написаного. 
Хоча – і це теж не є особливою таїною! – для того, щоб порушувати усталені правила (навіть істотно виграючи при цьому!), слід правила і закони жанру, у якому пишеш чи у якому тобі… удається писати (інколи навіть самому того не бажаючи!), або знати, або хоча б відчувати інтуїтивно.

Можливий і інший підхід – написано на вірші поета немало (і до того ж – дуже немало!) пісень, то давайте і з’ясуємо, а завдяки яким особливостям творчості митця це могло статися. А чи ставив перед собою подібну задачу поет – може, це і не так важливо?! 
І якщо у сучасних поетів-піснярів підхід щодо форми може бути усталено-прагматичним: ось вам, будь ласка, кілька куплетів, ось вам – приспів! І нічого іншого, і нічого зайвого. Читайте, панове музиканти! Ну, і, звісно ж… створюйте талановиті пісні – якщо  зможете! А якщо пісенний, звиняйте за слово, «текст» чимось не влаштовує, ну, то його… (ну, цей… прости, Господи… текст!) можна і переробити. І раз – переробити, і два – переробити… І навіть – десять разів! Ну, коли треба… І це, певна річ, гарантує достатній (можливо навіть до певної міри –  високий!) рівень ремісничого уміння! Але чи – творчий?!

 

Тарас Григорович Шевченко, український поет

 

Коли говоримо про Шевченка, то про вузько-ремісничий алгоритм «куплет… приспів… і нічого зайвого!» і згадувати смішно. Однак слід наголосити і на тому, що мова у подальшому йтиме не скільки про саму по собі поетичну творчість Шевченка, скільки про те, якою вона стає, переливаючись у золоте вирування пісень! Золоте, бо пісні ці стали… народними піснями. А цього (при всій повазі до суворих канонів пісенного жанру!) усе ж  допомагає досягти не тільки (і не скільки!) гросмейстерське ремісниче уміння, скільки – високий цвіт поезії… у душі митця!

І ось ще один суттєвий аспект цієї проблеми. Далеко не завжди поету-пісняру, що пише пісні для естрадного виконання, удається написати пісню для народнопісенного колективу і написати так, щоб свіжоспечене творіння сприймалося природно. Це удається далеко не усім навіть досвідченим поетам. Для Шевченка ж цієї проблеми, здається – просто не існує!
У той же час, використовуючи термін «поет-пісняр», більше властивий другій половині минулого та і початку теперішнього століття, а не часам, коли жив Шевченко, хотілося б  усе ж більш точно з’ясувати,  у чому ж співпадають наші уявлення про великого поета з цим терміном і у чому ми могли б знайти суттєві відмінності.
Хоча і остаточно «прив’язувати» пісенну творчість на слова Шевченка лише до народнохорових колективів мабуть таки не слід, бо її можливості у сфері молодіжної музики не те що не вичерпані, а навіть у великій мірі  – не виявлені! Але про це – трохи далі. 
Ну, що ж… почнемо – хоча б з такого! Інколи для того, щоб композитор міг створити пісню – і пісню дійсно вдалу! – він використовує лише частину вірша, а то і, скажімо, поеми. 
Це рідко трапляється у творчості сучасних поетів-піснярів – а мову ведемо саме про поетів, а не авторів пісенних текстів! У той же час для пісень, створених на слова Тараса Шевченка (можна згадати ще і відому пісню про маму, створену на основі уривка з поеми Бориса Олійника! Але у Бориса Олійника – це значно рідше… Здається, лише раз! Хоча можливо – пісні ще з’являться!), це є не таким вже й рідкісним явищем! І зустрічається далеко не один раз. 
А коли говоримо про пісенну творчість Шевченка, то давайте не забувати і ще однієї обставини. Те, які саме строфи того чи іншого вірша увійдуть до складу пісні, у багатьох випадках вирішував усе ж не скільки поет, скільки музиканти, які створювали мелодичну основу  пісні. Так би мовити – надавали пісні… голосу!   І багато хто з цих (безперечно, дуже обдарованих!) музик не мав можливості спілкуватися з поетом особисто. А спілкування (згадаймо, хоча б Андрія Малишка та братів Платона і Георгія Майбородів!) у пісенній творчості є фактором неабияким.
У той же час вплив поета на те, якою саме за змістом і кількістю строф має бути пісня, міг бути визначальним хоча б уже за тим, як написані рядки, що стали першоосновою для її написання.

 

На відео: 7-річний Олег Александров  виконує пісню на слова Тараса Шевченка "Реве та стогне Дніпр широкий" (концерт присвячено річниці з дня народження Т. Г. Шевченкa, Київ, 2011 р.)

 
Пісня "Реве та стогне Дніпр широкий" [1, 172] є однією з найвідоміших пісень на слова Тараса Шевченка. Цей твір не тільки можна віднести до української пісенної класики, але і слід сприймати як один з духовних фактів, що сприяють нашому самоусвідомленню, утвердженню національного духу у його найвищих виявах! 
І я сам, і кожен з читачів міг би пригадати, яке велике і неперебутнє враження залишалося після прослуховування цього твору.
І в той же час це той рідкісний, або, якщо точніше, дуже нечастий випадок у історії пісні, коли основою для створення вокального твору послужили рядки, що – якщо глянути на них уважно! – повністю належать до пейзажної лірики.
З одного боку поети-романтики – а ранні твори Шевченка у великій мірі пронизані глибоко-романтичним світосприйняттям! – частенько у своїх творах зображали природу у її вагомих, потужних проявах – буря, шторм і т.д. Це асоціювалося з душевними поривами чи ліричного героя, чи і самого автора того чи іншого вірша. 
Ми звикли до уяви про пейзаж як щось статичне, позбавлене динаміки. Хоча уже сама картина, що виникає перед очима – вируючий, бурхливий Дніпро… – наділена великою дозою динамізму! 
Але є і динамізм прихований – динамізм людського сприйняття! Це погляд поета, що ніби гострокрилий птах перелітає з місця на місце і веде за собою читача.
І бурхливе вирування природи уже асоціюється у свідомості з гнівом цілого народу, який встає до боротьби за власну волю і кращу долю! І можливо саме тому пісня і викликає такий сильний вплив на людей, які її слухають. 

 

На відео: Тарас Компаніченко виконує пісню на слова Тараса Шевченка "Думи мої, думи мої" на шевченківському вечорі-тризні 17 березня 2013 року.


Або згадаймо перші рядки іншої, добре нам відомої пісні на слова великого поета [1, 189] –

 

 

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..

 

 

І відразу ж, уважно вчитавшись, хочеться вигукнути:
– Звиняйте, та це ж… так званий «вірш про вірші»!
І згадуються довгі і завзяті обговорення на літературних об’єднаннях, через які пройшов кожен з майстрів пера, коли люди більш досвідчені у літературі раз  за разом (звісно ж, при відповідній нагоді!) переконували:
– Ну, навіщо ж створювати… «вірші про вірші»?!  Є ж чимало інших вагомих і животрепетних тем – кохання, краса природи, рідний край, Батьківщина… А «вірші… про вірші»?! Ні, не варто…
Треба бути і справді великим поетом, найяскравішою зіркою  на нашому літературному небі,  щоб, на перший погляд, типовий «вірш про вірші» зміг стати і став народною піснею!
Бо починаючи розмову нібито про вірші, поет насправді говорить і про власну непросту долю, і гірку долю власного народу! А це якщо і можна по-справжньому відтворити віршем, то тільки віршем – непересічним! І саме це хвилює, і саме це вражає якнайширшу читацьку аудиторію.

І ось ще на які важливі риси пісень на слова великого Кобзаря хотілося б звернути увагу. Це глибокий психологізм і неабиякий (я б сказав – рівновеликий шекспірівському!) драматизм пісенної творчості Шевченка. Психологізм і драматизм, що надзвичайно тісно пов’язані і ніби доповнюють один одного, виявляючи себе то у глибокій стриманості, то у стрімкій гостроті пристрасті, вихлюпнутої – у вірші!

 

 

На відео: "Перебендя старий, сліпий" - пісня на слова Т. Г. Шевченко у виконанні групи "Перебендя".

 

А ось ще одна, коротка (лише дві строфи!) пісня – «Перебендя старий, сліпий» [1, 191]. Про що ж ця пісня? Про артиста. Народного артиста. Мова, даруйте, йде не про сучасного співака, якому (заслужено чи ні – не будемо на тому акцентувати увагу!) присуджене звання «народний артист». Мова йде про митця,  у своєму житті і творчості невіддільного  від свого народу. Народу, про який у нас і часто, і давно, і довго. і нудно – хто тільки не звик говорити?! Митця невіддільного від цього самого народу – і долею, і душею, і піснею! 

А тепер щодо назви. Саме слово перебендя у словнику [2, 122] має два значення.

Перше – вередлива, капризна, перебірлива людина, вередун.

Друге – людина, що вміє весело, дотепно що-небудь розказати, проспівати і т. ін. 

У самій назві уже є певна суперечливість. Сліпий – отже, у людини біда, людина тяжко скривджена долею. А чи буде така людина – вередувати?! Коли доля над нею он як – …повередувала!
Старий?! Отже, є немалий життєвий досвід, є мудрість – можливо, занадто болюча… Що прийшла зарано – для прожитих літ, але запізно – для глибоких і нестерпних переживань! Чи буде така людина  – вередувати?! Та, мабуть, ні…
Тут більш доречне, як мені здається, інше (хоч і близьке!) значення  – вразливий… чутливий до чужої біди… людина, сповна наділена здатністю до творчості… Артистична натура – одним словом!
Якщо ж, говорити про друге, приведене у словнику значення, то і тут наявні у назві пісні суперечності – помітні! Саме слово старий більше тяжіє до спокою і стриманості, а не до відчайдушних веселощів. А слово сліпий аж ніяк   не співзвучне з нашим уявленням про людину, що дуже старається розвеселити знайомих і незнайомих співрозмовників. Хоча, певна річ, у репертуарі кобзарів (а мова йде, як ми дізнаємося далі – саме про кобзаря!) було немало і веселих, завзятих, енергійних, я навіть сказав би, відчайдушних за настроєм пісень!
І справа тут, звичайно ж, не у бажанні поета зіграти на суперечливості значень слів, що стоять у пісні поруч, а у його намаганні повнокровно, гостро і глибоко зобразити і героя пісні, і відповідну твору епоху. І це поету, врешті-решт, удається. І до того ж – мінімальними художніми засобами. 
А саме так дуже часто буває у пісні. Бо вірш пісенний має легко сприйматися на слух, а отже бути – при всій своїй глибині! – доступним. А поєднати оці дві суттєві вимоги – доступність і… глибина! – під силу    далеко не всім поетам. Шевченку ж це – удається!
Починається пісня – і це невипадково! – надзвичайно стримано, підкреслено прозаїчно. Ніякої патетики! Хоча мова йде про людину непростої долі, людину мужню, людину, можливо – героїчну… Бо немало кобзарів були у молодості – козаками! І брали не раз участь у битвах і далеких походах.
А втім, якщо мова йде про митця, то, пишучи про героя пісні, наш великий поет хоч у невеликій мірі пише і  про себе. Так буває, коли про щось важливе і болісне кажуть – ніби між іншим, ніби про когось, а не про себе. 
Ось він цей початок –

 

Перебендя старий, сліпий, –
Хто його не знає?!
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.

 

 

Але ця відверта стриманість і непатетичнисть, поєднана навіть з таким неприховано-іронічним «вештається…», швидко змінюється нестримно-щирим  і про когось, і про себе –

 

А хто грає, того знають 
І дякують люди:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам  світом нудить.

 

 

Останні два рядки виявляють і спрагле намагання збагнути чиюсь глибоко вистраждану душу, і то відвертий, то прихований драматизм самої долі поета. Це той невигаданий, не імітований психологізм, що у нашій естраді якщо і буває, то – дуже нечасто!

 

 

На відео: пісню "Така її доля" на слова Тараса Шевченка виконує "Тріо Мареничів".


А ось уже інша за настроєм пісня на слова Тараса Шевченка – «Така її доля» [1, 173].  Це пристрасний монолог! Тут уже нема навіть тіні від стриманості! Уже в самому початку пісні такий заряд вибухового драматизму, що його б вистачило і на десяток драм –

 

 

Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!

 

 

І мимоволі замислюєшся – а що ж близьке за драматизмом можна було б пригадати у пісенному жанрі?! Згадуються кращі з пісень Володимира Висоцького. Краще з виконаного Аллою Пугачовою. Згадується і найцікавіше з того, що чув у виконанні українських рок-гуртів, щодо яких у нас чомусь чітко сповідується невідомо ким  і коли узвичаєний непорушний принцип: чим талановитіший гурт, тим рідше його можна почути!
Знову перечитуєш приведені вище рядки і не можеш відмахнутися від набридливої, як голодна муха, крамольної думки – цю грозову енергетику вірша, цю пристрасну   вибуховість поезії, що переливається у пісню, чи можна відтворити традиційно у музичному плані? Чи здатні до цього по-справжньому великі за кількістю народнопісенні колективи – надто вже статичні і фундаментальні на сцені? Чи схильні до цього їх диригенти, багато з яких (особливо, якщо мова йде про людей – титулованих!) схожі (дай, Боже, мені у цьому – помилитися!) більше на вірнопідданих чиновників комуністичного розливу, аніж на митців у повному розумінні цього слова! Чи не тому деякі з посередніх «інтерпретацій» пісень на слова поета, коли вони виконуються на шевченківських вечорах, надто вже схожі, даруйте – на вичовгані театральні декорації!  І можливо потрібні нові, більш сучасні, свіжіші і незасмиканіші вокальні форми і засоби для уже давно відомих нам творів! Думаєш – і не знаходиш відповіді на усі ці питання.

А втім – відповідь… є! Кожного поета (і Шевченка – у тому числі!) треба не просто читати, а відкривати. Відкривати – для себе і для своєї епохи! Якщо, звісно ж, вистачає для цього – душі і таланту. А в українських музикантів проблеми з цим, як мені здається – ніколи не було! 

Зупиняєшся, хоча ще стільки хотілося б сказати з приводу усього кола розглянутих вище питань. 
Вважаю, що тема (і проблема!) «Тарас Шевченко як поет-пісняр» далеко не вичерпана викладеними на цих сторінках думками. Отож маю надію внести до розгляду цього питання і свій посильний внесок – покладаючись, як при написанні вищевикладеного, так і при створенні подальших дослідницьких спроб, у великій мірі на власний (і немалий!) досвід у жанрі пісні і намагаючись цим по можливості, бодай на крихту, бодай на дещицю, доповнити ту немалу і вельми серйозну роботу, що проводиться таким вагомим в Україні шевченкознавчим загалом.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Пісні великого Кобзаря. Київ: видавництво «Наукова думка», 1964.
2. Словник української мови. Том шостий. Київ: видавництво «Наукова думка», 1975.

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Блог письменника, поета, гумориста, викладача ЧДТУ Володимира Даника

Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.
 

 

Пісенна Шевченкіана: поезії Тараса Шевченка у музичних творах

Пісенна Шевченкіана, поезії Тараса Шевченка у музичних творах, вірші Тараса Шевченка перекладені на музику, відеоВідомо, що на поезії з «Кобзаря» Тараса Шевченка створено понад 250 творів різних музичних форм, авторами яких є понад 120 композиторів. Українські композитори почали перекладати на музику тексти Тараса Шевченка ще за його життя. Одним із перших був С. Паливода-Карпенко, який створив оперу «Катерина»(1858). Пізніше Аркас Микола Миколайович (старший) створив однойменну оперу «Катерина», яка стала більш відомою. Микола Лисенко створив 92 твори на поезії Т.Шевченка. Сучасні митці переспівують Шевченка і популяризують його твори серед школярів та молоді. Пропонуємо до  вашої уваги кілька пісень на слова Великого Кобзаря у виконанні відомих українських виконавців.

 
 
                                                   Твори Тараса Шевченка

твори ШевченкаУже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...

 
Музика

"Музика - це мова почуттів."  (Ліна Костенко)  

Цікаві статті, музичні новини та відео збиратимемо у цьому розділі нашого сайту.


Останні коментарі до сторінки
«Володимир Даник. "Затопчу неволю босими ногами" (Тарас Шевченко як поет-пісняр)»:
Ольга , 2020-08-19 10:38:44, #
Надія , 2020-08-20 18:59:00, #
Вероніка , 2020-08-25 22:25:15, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 3     + Додати коментар
Топ-теми