|
Валентина Мірошник
УКРАЇНА-МАТИ
Мені є Кого захищати,
бо Я — Україна-Мати,
Я маю Синів і Дочок,
Я маю квітучий Садочок,
Я маю високеє Небо,
і Сонце... чого іще треба?
Я маю Ліси зелені,
і Ріки, і синєє Море,
Поля і високі Гори...
Я маю Міста і Села,
де лунає Пісня весела,
хай їх обходить війна і горе...
Я маю Що захищати,
бо Я — Україна-Мати,
Я маю козацький Дух волі
і хочу Нащадкам щасливої Долі!
|
|
|
ПРОШУ Я ЗА ВКРАЇНУ, БОЖЕ!
Прошу я за Вкраїну, Боже!
За життя юнаків молодих,
які стоять на сторожі
країни колосків золотих…
Стаю я пред Тобою на коліна,
о, Боже, зглянься, я прошу,
Ти збережи нам Україну,
в своїх молитвах
її ніколи я не полишУ…
Прошу Тебе за ту калину в лузі,
що похилила гілля у журбі,
за сльози матерів, які у тузі,
виплакують їх за своїх синів…
Прошу Тебе, великий Боже,
ти Україну збережи,
нехай вона про горе вже забуде,
нехай її дорога поміж квітами лежить…
Хай проростає золоте колосся
під небом вільним, голубим…
Нехай звучить у стоголоссі
шана усім і мертвим і живим…
|
|
|
УКРАЇНА — ЦЕ Я
Я на своїй землі,
маю міцне коріння,
я виросла з відбірного насіння,
оспівана пташиним співом,
уквітчана духмяним квітом,
під захистом і тата й неньки,
обласкана любов'ю
і турботою рідненьких...
мене зігріває моя рідна земля...
Знайте всі: Україна — це Я!
|
|
|
ДАЙ, БОЖЕ, МИРУ
Дай, Боже, миру нашій Україні.
Помилуй нас, і край наш бережи.
Твоя любов велика і безмірна,
і наші молитвИ всі чуєш Ти...
Хай постріли вже більше не лунають!
Достатньо їх! Від тисячі ракет,
вже полягло багато невинних душ,
прийми до себе їх…
Хай постріли вже більше не лунають,
і не сивіють з горя матері,
а наші вулиці хай миром сяють,
я наперед вже дякую Тобі!
І хай на все те буде Твоя воля,
не по заслузі, ради милості прошу,
почуй і зупини це божевілля,
почуй і зупини ти цю війну!
|
|
|
ПРОХАННЯ
І молиться Мати, щоб Бог
закрив Небо над Україною...
І просить Мати помочі
у всіх Ангелів та пращурів Роду свого,
щоб захистили нащадків своїх.
Бо коли Бог закриє над нами небо,
коли наші предки постануть стіною,
то з'єднається небо з землею,
і не тільки літаки, ані ракети,
ні снаряди не вилетять із своїх місць
і не зруйнують життя майбутнє...
Тримаймо Небо нашими молитвами...
|
|
|
ВІРА
Віра нам дарує зброю,
тоді летиш у небо ніби птах,
тоді відчуваєш безмежну волю
і міцніють крила на вітрах…
На землю впасти нема страху,
тебе тримає сила відчуття,
не маєш іншого ти шляху,
не маєш іншого життя…
|
|
|
ЖИТТЯ
Головне – це життя...
І доки ти живий,
можна абсолютно все...
Виправити, полагодити
або навпаки —
викинути за непотрібністю...
Зафарбувати в будь-який колір,
забілити все чорне,
стерти з лиця сльози
та посміхнутися...
Посміхнутися комусь,
потім посміхнутися
просто собі на радість...
Головне - це життя
та велика любов до нього.
Адже коли люблять життя,
воно обов'язково
відповідає взаємністю...
Дорогоцінне життя...
|
|
|
ЛЕВИ
Наші леви, наші воїни мужні,
ви сміливі, ваша сила потужна…
самовіддано, гордо, велично
ви б’єте врага блискавично…
захищаєте свою батьківщину,
сонце, квіти і в лузі калину,
свою маму, наречену, сестричку,
і у річці прозору водичку,
в небі чистім вільного птаха…
хай примножиться ваша відвага…
хай дорога вам стелиться чиста,
під ногами трава шовковиста...
хай в бою береже оберіг вас від мами…
шлях додому переможний
буде вишитими рушниками…
|
|
|
НАЙСИЛЬНІШИЙ ЗАХИСТ
Віра тих, хто чекає,
— найсильніший захист!
Я вірю: ми побачимось з тобою,
повернешся живим ти з бою.
Я міцно обійму тебе
і цілувати буду довго-довго...
бо зовсім скоро ми почуєм
слово "Перемога"...
я вірю, ми зустрінемось
під нашим дубом ...
так буде, так заплановано вже
Богом...
я вірю ми побачимось з тобою...
бо ти мені дарований судьбою...
|
|
|
ОБЕРІГ ДЛЯ ТАТА
Оберіг для тата на лляній сорочці
вишивали зранку мама і дві дочки.
Оберіг від злого ворога лихого,
щоб вертався тато до рідної хати.
Щоб прийшов додому із війни, рідненький.
Вдома ж бо чекають донечки маленькі.
Чекає дружина щодня щохвилини,
бо сказати хоче, що чекає сина.
— Повертайся, тату, до рідного додому,
неси звістку добру нам про Перемогу.
|
|
|
СИРОТА
Присвячено дітям,
які лишилися сиротами
під час війни...
Я маленька українка, мала маму й тата,
мала хату я затишну й іграшок багато…
а тепер я – сирота… і на весь світ я одна…
мій таточко загинув на війні…
а матуся врятувала життя мені…
прикрила собою мене малу,
коли ракета розбомбила стіну…
мій дім зруйновано ворогом вщент,
пил від розрухи змило дощем...
мене з під-розвалин виніс солдат…
тепер маю статус я – «емігрант»…
волонтери мене в чужий дім привели,
іграшки й одяг мені люди дали,
дякую їм за тепло й доброту,
за щирі слова і рук теплоту…
і маю я захист від батька і нені –
дуб і калина гіллями сплетенні…
батько – то дуб, він могутній і сильний,
мати – калина красива і вільна…
буду зростати під захистом їхнім,
під сонечком теплим і небом блакитнім…
я обіцяю вам, мамо і тату,
я виживу, виросту і відбудую нашу
рідну хату…
|
|
* Хотілося передати в образі Україну відроджену, після страждань, у відображенні у воді вона замордована... та відновлюється, відроджується новими вітами квітами, юною красунею дівчиною, квітучою плодовитою калиною, соловейко то пісня і мова... А ще — відбиток у воді набагато менший, ніж саме зображення в реальності, бо дуже хочу, щоб час страждань і горя був якомога меншим, а процвітання і відродження якнайшвидше і міцніше....
|
ЧЕРВОНА КАЛИНА
За селом, десь біля річки,
червона калина уквітчалася,
ягідками-буйним цвітом
рясно-рясно вбралася.
Вона дивиться у річку,
в чисту-бистру воду,
бачить там себе минулу:
як нищили її вроду,
як ламали гілля-віти,
рвали і топтали,
як зривали ніжні квіти,
повільно вбивали...
Дивиться вона у воду,
сльози гіркі ронить...
над водою кущ калини
ягідками родить.
Піднімуться нові віти
до сонця до неба,
молодесенькій калині
далі жити треба.
Уквітчався кущ калини,
ягідки червоні,
трішки терпкі від споминів,
від сльози гіркої.
Соловейко он між віти
пташенят чекає,
він веселої нам пісні
від душі співає.
Буде вітами у небо
калина зростати,
голосисто-мелодійно
соловей співати.
|
|
|
МАРІУПОЛЬ
Маріуполь — моя Україна,
ти зустрічаєш з болем весну…
Маріуполь — коштовна перлина,
ти прославляєш свободу свою…
На всі груди дихаєш вільно,
непідкореним будеш ніким...
Нехай пошкоджені, знищені стіни,
але Дух твій потужний, стійкий…
Вірю — будуть дні ще святкові
і будуть дні трудові.
Ти відновишся, відродишся знову...
Будуть діти щасливі твої…
|
|
|
НЕ ПЛАЧ
Не плач, сестричко, не журися,
ти краще в небо подивися:
там кружляє Голуб Миру,
давай помолимося Богу щиро,
щоб скінчилася війна,
щоб розквітнула весна,
щоб високе небо синє
лиш птахами багатіло,
щоб родив хліб на землі,
квіточки росли малі,
щоби ми зростали в мирі
красиві, дужі і щасливі.
|
|
|
АНГЕЛИ ЧУЮТЬ...
Думайте тільки про добре,
Ангели чують наші думки....
Думайте про світле майбутнє,
про майбутнє наших дітей...
І не забувайте: світлі думки —
це також Молитви...
|
|
|
РОДОВІД
Дісталось нам у спадок правило про Рід,
де Материнська ласка має крила,
де від Бабусиних казок буяє цілий світ,
де від Прабаби в нас тече Життєва сила.
Де є мораль, повага, доброта, –
як цінностей високих тих насіння,
про те, без чого не було б давно,
зв’язку із родовідним тим корінням.
Де кожен обраний життєвий крок стає міцнішим,
мов гранітнеє каміння.
Це для майбутніх поколінь урок,
для наших правнуків у світле майбуття проміння.
Дитя моє, Ти спадок цей своїм онукам передай,
примножуй, зберігай і серцем провіряй.
Хай буде сильним, і могутнім
назавжди наш Родовід –
на всі віка і на мільйони довгих літ!
|
|
|
ОБІЙМИ МЕНЕ, БАБУСЕНЬКО!
Бабусенько, моя рідненька,
обійми мене міцно-міцно,
притули до свого серденька,
заспівай мені лагідно пісню…
тільки ти так умієш співати,
тільки твій мелодійний голос,
може так мене колисати,
як вітер колише колос…
тільки ти так журливо співаєш,
як журавка у небі високім…
тільки ти ніжно так обіймаєш,
своїм голосом теплим солодким…
обійми мене нене-голубко,
до душі пригорни мене ніжно…
твої стомлені рідні руки…
твоя пісня така утішна…
|
|
|
БАЖАННЯ
А на білому світі
нам багато не треба...
Щоб не гинули діти...
Просто мирного Неба...
Щоб за дітьми своїми
не плакали Мами...
Щоб могло засіяти
Сонце Волі над нами!
|
|
|
ПІСНЯ
Соловейко-канарейко,
ти, пташино лісова,
сядь на руку, сядь на другу,
передай мої слова...
Буде Мир і буде Мати,
будуть Діти на Землі,
буде Сонце в Небі чистім,
буде Пісня в Тишині...
|
|
|
СОЛОВЕЙКО-БРАТЕ
— Про що, пташечко,
співаєш пісню голосну?
— Я співаю Україні молитву свою.
— Помолися за Вкраїну,
рідненька моя,
щоб скоріше закінчилась
ця клята війна.
|
|
|
ВІРТЕ!
Птах, що сидить на дереві,
ніколи не боїться,
що гілка зламається,
тому що його довіра
не в гілці,
а у власних крилах.
Вірте в себе.
Вірте в Бога.
Вірте в Україну.
|
|
|
ХАЙ СПІВАЮТЬ СОЛОВ'Ї
Хай співають солов'ї
у наших садочках,
для нашої дітвори —
дочок і синочків...
|
|
|
Солов'ї з батьківщини не линуть,
а співають, співають пісень... |
|
|
БЕРЕГИНЯ ДОМУ
Я ляльку створюю, в якій моя душа...
в якій є тепле сонце, ніжний шепіт трав,
і подих рідної землі, і коливання тихої води...
і кольори любові, віри і надії...
я ляльку створюю, в якій живе душа...
в якій лунає пісня солов’їна...
для радості, добра, і щоб збулися мрії...
я ляльку створюю, яка живе в моїй душі...
яка лікує від буденності і втоми...
яка дарує настрій — позитив...
в якій живе душа — як Берегині дому...
(Ці слова написані мною в березні 2018 року)
Я сумую за своїми ляльками....
|
|
.jpg "Віра. Ілюстрація Валентини Мірошник. Арттерапевтичний малюнок. Антистрес. Емоції під час війни. Альбом Гріфонаж-емоція.")
|
ВІРА
Квіти в волосся вплітаються ніжно,
ними примножується юна весна.
А ти все, що маєш наразі з собою, —
це дрібка надії і тихі слова.
Часом гаснеш, немов та свічка,
тоді квіти не квіти, трава не трава.
Часом котиться щось сокровенне,
благословенне з-під рукава.
Часом хочеться в даль полетіти,
бо відчуваєш як під ногами земля,
від вражих ракет починає тремтіти,
і вогонь не шкодуючи, все живе спопеля...
Але, мусиш миритись із цим божевіллям,
навіть, якщо душу рве на шмаття,
бо ти ще жива, ти маєш кріпке коріння,
ти зобов’язана дати нове життя.
Ти ще жива і ще будеш жити,
ти ще чуєш серцебиття.
Вірю я — у тебе будуть ще діти,
буде щасливе твоє майбуття...
|
|
«На десятий день війни я взяла до рук ручку і почала писати на аркуші свої переживання, свої мрії і сподівання, молитви і бажання... каракулі перетворюються в сюжети, ритм ліній і плям утворюють образи... від емоційного перенавантаження мене рятують ці каракулі, досить цікава техніка гріфонаж... коли руки тремтять, і очі погано фокусують, каракулі — саме те, що підходить в даному випадку... Коли додавала в мережу перший малюнок, дуже хвилювалася, як сприймуть люди, адже — війна, горе, біль, а я з малюнком... Дивлячись на реакцію людей, розумію — своєчасно, потрібно і потрібно не лише мені, рятує не лише мене... А, якщо у такі важкі часи ти зміг підтримати хоч одну людину, в той спосіб, який ти можеш, це багато вартує... Я можу робити це, то чому б не використати свою творчість для допомоги іншим...
Малюю не для того, щоб зробити альбом чи книжку... Малюю, щоб висловити свої почуття, бо не маю змоги це комусь розказати... Аркуш паперу все стерпить, і всі мої емоції сприймає як може... Переглядаючи потім, через день-два-три ті малюнки, розумію, десь порушені пропорції, десь щось не так, з точки зору художника... Але, коли карлякаю, я не звертаю на це все увагу, я просто карлякаю, без попередніх начерків та вимірювань, як вийде, що вийде... Усе залежить від того, чи потече зараз ручка, чи зробиться пляма від того в непідходящому місці (і виправити ти вже не зможеш бо це ручка), чи продавиться листок від натиску руки, бо іноді ну дуже натискаю... Це все — емоції, їх потрібно кудись направляти... Чисто з точки психології, людина повинна кудись направляти енергію від тих емоцій, які не можна тримати в собі... Тому — ось так, карлякаю, пишу, шкрябаю, плямую...
А щодо видання альбому — я над цим не переймаюсь, бо це не важливо... Куди важливіше, щоб настав той день, коли прозвучить таке жадане слово «Перемога», коли прийде МИР на нашу землю, і ми будемо радіти сонцю і квітам... Я нам всім цього бажаю і я про це малюю...» (Валентина Мірошник)
Матеріали з великою вдячністю взято з ФБ-сторінки авторки, художниці Валентини Мірошник.
Читаймо також на нашому сайті:
"Солов'ї з Батьківщини не линуть,
Бо співають, співають пісень
Україні і про Україну,
Щохвилини, щоночі, щодень.
Солов'ї з Батьківщини не линуть,
Не лишають гніздечка свої,
Бо співають для доні та сина
У години щасливі й лихі..."
(слова Ксенії Бондаренко,
музика Ольги Тимошенко )
"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"
(Ірина Мацкова)
Вірші про Україну
Думки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу — все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич, Грицька Бойка, Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли, Анатолія Камінчука, Анатолія Качана, Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та інших відомих українських поетів.
