Було це, на жаль, не в тридев'ятому царстві, а в нашій багатостраждальній Україні. І не так давно. «Застійними» називаємо ми тепер ті часи. Тоді за любов до свого краю легко було потрапити в «націоналісти», а щире зацікавлення історією, культурою рідного народу вважалося нерідко злочином. Саме в цьому був звинувачений поет зі Львова Ігор Калинець. Він устиг видати лише однісіньку маленьку книжечку «Вогонь Купала» у 1966 році. І потім довго-довго, понад двадцять років, не чули на батьківщині його чистого голосу. Майже все, що він писав, уперше виходило за кордоном. Тепер, нарешті, починають друкувати Калинцеві вірші і наші видавництва. Приходить запізніле визнання. Цьому радієш, але й мимоволі замислюєшся: «А що ж допомогло поетові за таких обставин вижити, вистояти, не скоритися? Та ще й написати такі мудрі, добрі, красиві вірші та казки». Очевидно, перш за все вірні друзі, рідні... І його маленька донечка, якій він присвячував найкращі слова...
Почитаймо «Пісні калинової сопілки...» Ігоря Калинця та згадаймо, як у казках ідуть лицарі за тридев'ять земель, щоб дістати живої води, яка омолоджує людину. Ось вона — чарівна вода. Адже ми повертаємося в дитинство свого народу, разом з ним знову рушаємо у незнайому дорогу. Погляньмо — он наш батенько Ярило, що на білім конику «золотим ключиком небо відчиняє». Добра і щедра була язичеська віра наших прапрадідів, які вважали богами і сонце, і дощ, і блискавку, вірили в природу як першооснову буття. Звідти, з дитинства батьківщини, і кольори нашого національного прапора: жовтий — то вогонь, блакитний — то вода.
З того періоду глибокого єднання з природою і наша невмируща віра в добро, справедливість, у нашу незнищенність. А далі — одна з найтрагічніших сторінок — поневолення України монголо-татарами, кров невинних людей, жіночі сльози. Хоч як молотили Золоту Орду у Києві на току, а вона нас «на смерть заморила». Та живими лишилися наші пісні, думи. Протягом століть охороняють вони вічно живого козака Мамая від кулі і шаблі. Як чарівне зілля, лікують душу... (Надія Кир'ян)
За матеріалами: Ігор Калинець. "Книжечка для Дзвінки". Вірші для дітей. Художник - Кохаль Наталя. Київ, видавництво «Веселка», 1991 рік, стор. 3 - 4.
Ігор Калинець. Вірші для дітей
У цьму розділі знайдете вірші Ігоря Калинця для дітей:
поезії з циклу "Пісні калинової сопілки": "Ярило", "Рось", "Калина", "Либідь", "Галич", "Хрещатик", "Королівна", "Золота орда", "Бояри", "Подолянка", "Китайка", "Гетьманівна", "Змій", "Мамай", "Кармалюк", "Сопілка"; вірші з циклу "Дивосвіт" (поезії зі збірки "Книжечка для Дзвінки"): "Стежечка", "Вітер", "Хмара", "Блискавка", "Грім", "Дощик", "Веселка", "Криничка", "Камінь", "Туман", "Роса", "Павутинка", "Дим", "Ліс", "Місяць", "Сонце", "Зірка"; ілюстровану книжечку "Небилиці про Котика і Кицю"; вірш "Писанки".
Кольорові та географічні загадки від Ігоря Калинця з "Книжечки для Дзвінки" (зі збірки "Веселка").
Ігор Калинець, батько і дідусь, дуже любить маленьких діток і добре знає, як написати для них казочку, щоб була вона цікавою - аж заховлювало дух! Щоб могли хлопчики і дівчатка навчитися вимовляти складні слова, які прийшли до нас із інших мов, а також краще розуміти їх зміст. Та найголовніше, дітки мусять змалечку засвоювати багатство і різнобарв’я своєї рідної мови, найкращої в світі. І в цьому Вам, любі наші дітки, прислужаться чудові казочки Ігоря Калинця, майстерно мовлені, наповнені багатющим змістом і чарівними образами.
"Завітав Чорний Князенко до нашої господи і просить руки Червоної. "Не віддамо,— кажуть Мати,— бо вона Любов, кохає Мак у полі. Іди, іди, Чорний Князю, пріч — хай тебе кохає темна Ніч. Через рік знову приходить: "Дозвольте заручитися з Оранжевою." "А я піду за того, кого сама виберу: я Доля. Хай тобі жоною буде Ніч! Ти моєї долі не каліч. Ще один рік пролетів. "Так віддайте Жовту,"— благає Чорний Князенко. "А я Розлука: нащо побиратися, коли розлучатися? Ізгинь, ізгинь, Чорний Князю, з віч! Хай тобі жоною буде Ніч."" (Ігор Калинець)
"Один Хлопчик прокладав дорогу на столі для свого автомобіля. І треба було трапитися катастрофі: звідкись узялася чашка, вибігла на дорогу — і потрапила під колеса. Звичайно, старші покарали Хлопчика, старші часто бувають несправедливими до дітей. Адже Хлопчик увесь час виспівував сигнали. Адже чашка сама вибігла на дорогу. Адже і не він її розтовк, як подумати, а машина. Хлопчикові стало жаль себе (і трохи чашки), він вибіг на подвір’я, і дві сльози викотилося з очей. Одна капнула на зелений листок — і спалахнула різнобарвними промінцями." (Ігор Калинець)
До збірки Ігоря Калинця "Дурні казки" увійшли його твори: "Як намалювати Виглядька", "Дзуська та інші", "Фуркальце та інші", "Скрипцьо та інші", "Оля-ля-ля та інші", "Парасольцьо та інші", "Соляник та інші", "Соляник та інші", "Фон те та інші". Ці казки також входять до книжки Ігоря Калинця "Казки зі Львова", виданої у львівському видавництві у 1999 році.
"Ганнуся поверталася додому трамваєм. Була пізня осіння пора, вікна запотіли, і на них можна було пальчиком намалювати що завгодно. То й дівчинка не втрималася: намалювала людинку. Потім подумала - і домалювала людинці великі окуляри: вийшов досить пристойний Хлопчик, Хлопчик-Фіґурка..." (Ігор Калинець)
"На повітряній кульці були дуже гарно намальовані червоні вуста, що усміхалися. Таких чудових кульок дуже мало на світі. Може, п'ять, а може, три. Ось таку кульку мала Настуся. Вона любила свою усміхнену кульку, але завжди тримала її за нитку. Настуся боялася, щоб кулька не вирвалася з рук і не подалася кудись із вітром. Або, не дай Боже, не накололася на гострі колючки рожі, що високим кущем росла на подвір'ї. Тому Настуся з кулькою не підходила до куща...." (Ігор Калинець)
Ви топ