Ігор Калинець
Казка про сім сестер і Чорного Князенка
Завітав Чорний Князенко до нашої господи і просить руки
Червоної.
— Не віддамо,— кажуть Мати,— бо вона Любов,
кохає Мак у полі.
Іди, іди, Чорний Князю, пріч —
хай тебе кохає темна Ніч.
Через рік знову приходить:
— Дозвольте заручитися з Оранжевою.
— А я піду за того, кого сама виберу: я Доля.
Хай тобі жоною буде Ніч!
Ти моєї долі не каліч.
Ще один рік пролетів.
— Так віддайте Жовту,— благає Чорний Князенко.
— А я Розлука: нащо побиратися, коли розлучатися?
Ізгинь, ізгинь, Чорний Князю, з віч!
Хай тобі жоною буде Ніч.
Минає рік. Поклонився Чорний Князенко Зеленій.
— Дарма,— впирається та,— я Надія. Буду свого
Барвінка сподіватися, хоч би до смерті.
Тут тобі надії ні на гріш.
Хай тобі жоною буде Ніч.
А ще через рік одмовляється Блакитна:
— Нікому не стану дружиною — я ж бо В о л я.
Ліпше голову згубити з пліч!
Хай тобі жоною буде Ніч.
Тоді мовить Чорний Князенко до Синьої сестриці:
— Я — Жалоба, а ти — Туга — не знаємо друга.—
А Синя на те:
—- Не мені ся, Чорний Князю, річ,
хай тобі жоною буде Ніч.
Залишилася найменша — Фіолетова. Коли прийшов
Чорний Князенко заміж брати, вона й проситься:
— Не давайте мене! Я Тривога —
пропаду без рідного порога.
Тоді Чорний Князенко ізняв із пальця срібного
персня та й спересердя мовить:
— Не судилося мені у сій господі зятювати.
То хай котиться перстінчик до Ніченьки в гості.
От і місяць ізійшов.
* * *
Як виглядав би світ, коли б раптом Чорний Князенко викрав усі Барви Райдуги і заточив би до темниці? А допомогли б йому в цьому Злі Духи, які знають, як це чинити.
Правда, ці Духи у фізиці чи хімії зовсім не злі, а, може, навпаки, і звуться вони Разами, що Поглинають Кольори Спектру. Тобто Веселки.
Почалося б із викрадення Червоної — і став би її наречений Мак у полі сизо-чорним із розпуки. За Оранжевою затужив би Горицвіт, уже не Горицвіт, а Страдноцвіт із темним попелястим обличчям. А без Жовтої згас би Соняшник і золоте Поле стало би блеклим, безбарвним.
Потім настала би черга на Трави і Листя, бо забракло би Зеленої — усе живе поникло б у жалощах. І діти не могли б закликати до гри:
Хто скорше до мене,
тому дам зелене!
Без Блакитної — сіре водянисте Небо, мутна Ріка і вицвіла Незабудка. Почорніли б Волошка і Далекі Гори на обрії і Смарагд став би чорним, бо пропала б Синя Барва. А Фіалка ще й перестала б пахнути без фіолету.
Все навкруги як у чорно-білому фільмі. І тільки Сіре могло б розкошувати, добираючи собі всяких, але таки сіреньких відтінків і півтонів. Навіть Рожеві Окуляри нікому б не допомогли.
А в непросвітній темниці, де мстивий Чорний Князенко зачинив усі Барви, теж не грало, не сяяло, не переливалося кольорами: сестри бовваніли у тьмі каламутно-темними плямами, бо бракувало їм хоч би єдиного життєдайного променя Матері — Світла.
У казках Перемагає Добро. Так і в душі Чорного Князенка взяла би верх краса: не радували б його карого ока ні бранки в темниці, ні барви попелу на Землі, Небі, Морю. Повернув би Веселку, сам би подружився з Ніччю.
За матеріалами: Ігор Калинець. "Книжечка для Дзвінки". Вірші для дітей. Художник - Кохаль Наталя. Київ, видавництво «Веселка», 1991 рік, стор. 35 - 41.
Більше творів Ігоря Калинця на "Малій Сторінці":
