Дитячі вірші про весну (Анатолій Качан)

Анатолій Качан

СВІТАНОК РОКУ

Ще не розмерзлася земля,
А вже над борозною
Вітає жайворон поля    
З весною молодою.

Гукаю в небо голубе 
Я жайвору дзвінкому: 
— А ми вітаємо тебе 
З поверненням додому!

* * *
 

 ПРОРОСТАЙ, ЗЕРНО
 
Проростай, зерно, 
Із землі:
Вже вернулися 
Журавлі 
І над полечком 
Синя вись. 
Проростай, зерно, 
Не барись.
Знову зеленню 
Вкрий лани, 
Мідним колосом 
Задзвени. 
Проростай, зерно, 
Виростай 
На багатий наш 
Урожай.

* * *

ВЕСНЯНКА

Цвірінь, цвірінь,
Іде теплінь 
На іменини трав. 
Готуй човни,
А сани кинь,
Бо сніг водою став. 
А ще готуй 
Ріллю м’яку,
Сівалки і зерно,
Щоб у дзвінкому 
Колоску
Примножилось воно.

* * *

 
СВЯТО АБРИКОС

До ласкавого сонця, 
Що прогнало мороз, 
Відчинились віконця 
На гілках абрикос.

Виглядають, як діти, 
Із віконець в садах 
Абрикосові квіти 
З молоком на вустах.

ВЕСНЯНА ПІСНЯ
 
Вже півень на воротях 
Кричить: «Ку-ку-рі-ку! 
Розквітла абрикоса 
У нашому садку!»

Навколо абрикоси 
Під музику бджоли 
Взялися ми за руки 
І пісню завели:

«Ой мати, біля хати 
Уже весна стоїть! 
Дозволь нам, рідна мати, 
Ворота відчинить».

Цю пісню підхопили 
Струмки-мандрівники, 
Синиці-витівниці, 
Шпаки-жартівники.

А з гілки абрикоси,
Що вранці зацвіла, 
Тоненьким голосочком 
Підспівує бджола:

«Ой мати, біля хати 
Уже весна стоїть! 
Дозволь нам, рідна мати, 
Ворота відчинить».

* * *

ДО ПРИЛЬОТУ ЛАСТІВОК

Навесні, коли бузок 
Хоче зацвітати, 
Виглядає ластівок 
Наша біла хата.

Ми подвір’я підмели, 
Висіяли квіти,
А весні допомогли 
Яблуні білити.

І розчистили струмок, 
Що тече з діброви...
До прильоту ластівок 
Все у нас готово.
 

 
* * *

ЧАЙКИ НАД ПОЛЯМИ

Як повіє
Із Криму теплом, 
Будить трактор 
Поля за селом.
Цілий день 
Із димком голубим 
Білі чайки
Кружляють над ним. 
І вирує
За плугом рілля, 
Наче слід
Од гвинта корабля.

* * *

ЗЕЛЕНИЙ ПРОМІНЬ
 
Зеленим променем весна 
Повідмикала води,
А доторкнулась до зерна — 
Зазеленіли сходи.

Відкрила очі сон-трава 
І глянула із гаю:
Весна зозуль із рукава 
На волю випускає.

Напившись талої води 
І теплого проміння,
Гостей запрошують сади 
На день свого цвітіння.

* * *

НА ГОРОДІ

На городі, день при дні,
В голубій хустині 
Садить мама навесні 
Помідори, дині...

Ось до мами підійшов 
Брат мій, говорійко:
—    Що це садите ви знов?
—    Огірки, Андрійку.

Тут Андрійко мимохіть 
Замахав руками,
Далі каже:— Ну садіть,
Та не кислі, мамо.

* * *

ЦВІТУТЬ САДИ

Знову ростуть від кореня 
Очерети з води,
І на чотири сторони 
Рясно цвітуть сади.

Знову над нашим хутором 
З хмари, що йде на Крим, 
Склавши долоні рупором, 
Пробує голос грім.

Знову летять метелики 
На яблуневий цвіт:
«А відгадай, тремтелику,
В квітці якій дзвенить?»

* * *

ПІСНІ ЛІСУ

У травні ліс пісні співає 
На сто, на двісті голосів.
Та ми з тобою добре знаєм, 
Яку він зиму пережив.

Такі морози тут стояли,
Що у сніги ховався звір,
А на дубах кора стріляла 
І рвалася, немов папір.

Перекликалися тут сови 
І хуртовини голосні.
Та надійшла весна — і знову 
Співає ліс дзвінкі пісні.

* * *

СИНІ ДНІ

—    Здрастуй, море?
Як тебе звуть?
—    Звуть мене Чорним
За люті шторми.
—    Чом же ти, море,
Синє в ці дні?
— Синє, бо небо 
Скупалось в мені. 
Синє тому,
Що зацвів і запах 
Синій бузок 
На моїх берегах.

* * *

 
МІСЯЦЬ ТРАВ

Незчулась іволга, коли 
Сади весняні відцвіли.
На землю червень завітав — 
Святковий місяць буйних трав. 
В цю пору навіть уночі 
Скриплять у лузі деркачі,
Кує зозуля день при дні,
Сумні чомусь її пісні.
Та ось уже на сіножать 
Коса унадилась гулять,
І перший стіг у царстві трав
Зозулю сиву налякав.
З тих пір задумливе «ку-ку» 
Вже не лунало у садку.
Тоді ж у травах запашних 
Деркач сховався і притих. 
Навчив співать своїх дітей 
І теж замовкнув соловей.
І тільки іволга руда 
Ще грає десь коло гнізда 
На флейті пісеньку свою 
Для пташенят: «Я вас люблю..

* * *

КВІТИ СТЕПУ

Де варили бринзу чабани, 
Забілів катран серед весни.

Де іржали коні, квітне мак,
Де копитом били — копитняк.

Де стогнала поночі сова, 
Піднялась мохната сон-трава.

А де в жмурки гралися зайці, 
Спалахнули сині чебреці.

* * *

ФЛЮГЕР ПОЛІВ

Знову сівалки в полях 
Трудяться з ранку до ночі, 
Знову на теплих вітрах 
Жайвір у небі тріпоче.

Знаю: це він навесні 
Співом поля засіває,
Щоб колосились пісні 
Нашого хлібного краю.

Навесні на кілька днів
Вийшла річка з берегів
І гуляє у лугах,
У левадах, у садах.
Котить хвилі у поля 
Аж до скирти-корабля.

З пасовища в комишах
Вийшлa pиба у луги
І скидається в кущах –
По воді хвостом — шаррах! –
Аж розходяться круги.

Вранці Поля Поліщук,
Донька риболова,
Наловила в п о л і щ у к 
У кущах вербових.

Ось пливе вона в човні
З вудкою додому
І наспівує мені
Пісеньку знайому: 

Навесні на кілька днів
Вийшла річка з берегів
І гуляє у лугах,
У левадах, у садах.
Котить хвилі у поля
Аж до скирти-корабля...
І так далі, досхочу.

* * *

РОЗЛИВАЄТЬСЯ ДУНАЙ

Розливається Дунай,
А із-за Дунаю
З журавлями у наш край
Ремез прилітає.

Пташка ця непоказна
Має дивну звичку:
Навесні лише вона
В’яже рукавичку.

Ось поглянь: цвітуть сади,
А вона із пряжі
На вербі біля води
Рукавичку в’яже.

В рукавичці, як і слід,
Є аж два віконця, —
Щоб дивитися на схід
І на захід сонця.

Виглядають із гнізда
Ремезові діти.
Де комиш, верба, вода —
Там і рай на світі.

Навесні, коли бузок 
Хоче зацвітати, 
Виглядає ластівок 
Наша біла хата. 
Ми подвір'я підмели, 
Висіяли квіти, 
А весні допомогли 
Яблуні білити. 
І розчистили струмок, 
Що тече з діброви... 
До прильоту ластівок 
Все у нас готово.