"Образливе слово" - зі збірки "Бути людиною"
"Образливе слово" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Огірки навколо колодязя" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Огірки навколо колодязя" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Один-єдиний камінець із веселкою" - з добірки "Зламана яблунька"
"Одне-однісіньке в світі макове зернятко" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Ой, як же я берегтиму тебе!" - з добірки "Зламана яблунька"
"Оленчин горобчик" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Оля-чарівниця" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Орач і кріт" - з добірки "А пісня жива"
"Осінні сни клена" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Осінній день у лісі" - з добірки "Зламана яблунька"
"Осіння квітка й весняна квітка" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Осінь принесла золотисті стрічки"
"Осінь принесла золотисті стрічки" - зі збірки "Пшеничний колосок"
Пропонуємо огляд найкращих онлайн сервісів для навчання.
Викладач фізики Рішельєвського ліцею м. Одеси Павло Віктор зібрав15 млн. переглядів на "Ютуб". Він вже понад 5 років записує свої уроки та виставляє онлайн. У коментарях він охоче роз'яснює школярам пройдений матеріал. Канал Павла Віктора вже зібрав понад 330 тисяч підписників.
"Кажуть, що третя чверть найважча – вона тягнеться так до-о-вго. Вдень майже немає сонця, а вечір настає так швидко, що цьому радіють тільки закохані, які можуть гуляти вулицями не ризикуючи, що їх здалека побачать насмішники-однокласники. А що робити самотнім, отаким як Марина? Ще й скільки свят тут! Один День Валентина чого вартує! А свято Весни, коли хлопці вітають дівчат?! Марина могла цього року залишитися взагалі без привітань… А класом так і шурхотять записки… Вчителька он назбирала вже цілу торбу – якщо перепише, – справжній роман буде, товстелезний! І все про кохання, бо кому ж хочеться на святі Закоханих самому під стіночкою стояти, поки парочки танцюватимуть? Двері тихенько прочинилися і в клас спробувала непомітно просковзнути Женька. Та їй це не вдалося б за будь-яких обставин! Широкі штани, майка, величезний мабуть, батьків, піджак, кепка ще й купа усіляких сяючих ніби, справжнє золото, ланцюгів. Ці ланцюги дзвеніли як дзвоники цілого стада корів, що повертаються додому..." (Оксана Давидова)
""Він в усьому винний! Він! Він! Це через нього! Він винний!" – Марина кидала об стіну книжки, зошити, ламала навпіл олівці і роздирала зошити. Її подруга Женька перелякано зіщулилася на пуфику в куточку. Ще пару хвилин тому Марина була хоч і стривожена, але весела. Та зазирнувши на хвилинку до свого ноутбука раптом розлютувалася. "Е... Ти там що, тест на вагітність проходила? Хто «він» і в чому він винний?" – запитала Женька коли Марина на хвильку затихла, шукаючи очима що ще розідрати. Марина втупила в неї порожні очі. "Він... він... іспит з математики... Я завалила ЗНО! – і Марина розревлася, впавши на ліжко. – Що?! Що мені тепер робити?! Щооо?! – гула вона в подушку. – Це кінець... З таким балом мені не візьмуть до інституту... Що?!.. Що. Мені. Робити."" (Оксана Давидова)
"Марина прислухалася як дзижчить муха. Крім цього дзижчання чулося лише старанне сопіння сусіда по парті. Він намагався дописати нарешті ту самостійну. Марина зітхнула і також взялася за ручку. «Мар’яно Олегівно! – Гукнула красунечка Віталіна. – А можна мені вийти? Я вже все дописала!» Вона насправді тільки про косметику та хлопців і думала. Тому й всі контрольні-самостійні писала будь-як, аби швидше. Віталіна вискочила з класу, а Марина знову взялася за ту задачу. Шурх! – на парту впав папірець. Точно! Це Маринина подружка – Женя. Знову просить написати, як вирішити задачу. Марина взялася переписувати рішення, відправила папірець назад, знову взялася за свою самостійну та дописати не встигла – пролунав дзвоник і Мар’яна Олегівна своїм пискучим голосом почала гукати, щоб всі припиняли писати. В класі здійнялася штовханина. Ті, хто все встиг, або нічого не знав йшли швидше здавати зошити, а ті, хто не встиг, як Марина, намагалися ще щось дописати. Та зошит вихопила вчителька і, цокаючи підборами, вийшла з класу..." (Оксана Давидова)
"Я дуже люблю гуляти надворі. Особливо з Квасолею. Що, ви подумали, що я полюбляю гуляти з повними кишенями гладеньких квасолинок? Ні! Квасоля – то мій друг. Це його прізвище, а звати його Сашко. А я – Дмитро Гонта. Ми – найкращі друзяки. І, як і в усіх друзів, у нас є секрети. А найбільше усілякі таємниці любить Сашко. Йому просто необхідно, аби щодня з’являлася нова таємниця. Іноді навіть вигадує щось, тільки би був секрет: "Придумав! А давай нашим секретом буде, – чим ми обідали в школі!" "Хіба ж то таємниця! З нами ж увесь клас у їдальні був!" – відказую я. "Твоя правда. Тоді давай по секрету уроки робитимемо!" "Це як? Самі вивчимо, а вчительці скажемо, що нічого не знаємо? Мені за такі секрети, знаєш, що батьки скажуть?!" Так і страждає, поки щось не вигадає..." (Оксана Давидова)
Оксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачка. Народилася і живе в Києві. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Але вчителькою так і не стала, адже ще під час навчання в університеті почала писати й публікуватися. Пише і для малюків, і для школярів, і для підлітків.
"Сьогодні Гонта ходив якийсь не такий… Замріяний, зітхає… Взагалі, його звати Дмитро, а Гонта – прізвище. Але Дмитриків у нашому класі аж чотири! Спочатку, коли вчителька Олена Станіславівна казала: «Дмитре, до дошки!», вставали відразу четверо хлопців. А вже за тиждень – жоден. Бо кожний сподівався, що то не його викликають. Тоді вона стала називати їх на прізвища. І тепер вже ніхто не міг сказати: «А я думав, що то батьків Дмитра Скальського до школи викликають!» Так і приліпилося: Гонта і Гонта. Його навіть мама тепер так іноді називає. А ще, буває, перекручують і звуть Гонкою. Це через те, що він на перервах ганяє, як болід на «Формулі-1». Та сьогодні мій друг чомусь став тихим і непомітним. Я не дуже й переймався, може, у нього просто живіт болить. Але коли весь останній урок він не зводив очей з кирпатої Ольки Синиці, я зрозумів: все, пропав хлопець – закохався! Це ж тепер ні кіно з ним не подивишся, ні в комп’ютер не пограєш. Лише про неї думатиме. Ні! Товариша треба негайно рятувати..." (Оксана Давидова)
"Літо промайнуло, ніби його й не було. Почалося навчання. Та вчителі також, мабуть, ще всі у спогадах про відпустки та мандрівки, бо завдань задають мало, а найчастіше розповідають про усілякі цікавинки. Математичка розказує про свого пса, який вивчився рахувати до трьох. От кладеш перед ним тир сосиски і кажеш: «Сірко, їж три сосиски!» Він точно три і з’їсть. Щоправда, якщо класти три, а казати, щоб з’їв дві, чомусь помиляться… Вчителька біології хвалилася яких гарних метеликів вона виростила з гусені. А вчитель географії почав розповідати про смішні маніпусінькі країни. Деякі з них такі малі, що кілька цих країн запросто помістилися б навіть просто в Києві! А ще розповів, як деякі хитруни оголошують країною… платформу для слідкування за літаками, яка стоїть серед моря! Один такий дядько оголосив себе президентом тої країни, назвав її Сіленд, і виготовляє гроші й марки. А ще пускає в свою країну туристів. Ото комедія! Та хоча навчання ніби почали недавно, аж раптом – контрольне опитування! Хто підготувався, хто ні..." (Оксана Давидова)
"Я зараз хвалитимуся: от стане тепло і ми всією родиною помандруємо до справжніх фортець! Спочатку поїдемо в Кам’янець-Подільський. А ще зазирнемо в Хотинську фортецю. Взагалі – це я вигадав Україною мандрувати! Якось ми кіно дивилися. А там – мужні лицарі в обладунку, і міцні вороги, і гострі стріли! І штурм фортеці… оця фортеця мене і вразила. Я зітхнув і промовив: "Ех… От щастить тим, за кордоном. У них он які фортеці є! А в нас що?! Самі вітряки!" Татко аж чаєм похлинувся: "Так це ж наша, українська фортеця і є! Хіба ти не знаєш, скільки в Україні справжніх фортець?!" Виявилося, що я зовсім нічого не знаю. Ми з татком до самої ночі в Інтернеті сиділи. Друзі!.. Виявляється, у нас справжніх височенних і широченних фортець з вежами, підземеллями, вузькими бійницями і казематами – повно! І до них можна просто поїхати і руками помацати. Ой, в мене аж пальці затерпли, коли я уявив, що можу доторкнутися до стіни, яку колись справжні лицарі захищали..." (Оксана Давидова)
Уся величезна спадщина Тараса Григоровича Шевченка — поезія, проза, щоденник, — все насичене великою любов'ю до знедолених. Це був великий народний поет і мислитель. Природа, жива людина, жива реальність були основою творчості Шевченка. Невичерпним джерелом його сюжетів було життя українського народу. Уся творчість Шевченка показує, що він стояв на вершині тодішньої передової культури. Він є основоположником нової української літератури. Читайте про життя Кобзаря у повісті Оксани Іваненко «Тарасові шляхи».
"Якщо людина багато читає, у неї формується гарна, багата мова. Слухати таку людину — насолода! Я почала читати десь у п’ять років. Взяла до рук велику старовинну книгу з красивими ілюстраціями, які любила подовгу розглядати, і вигукнула: «Дикі лебеді!». Це був Андерсен, видання 1935-го року. Відтоді читаю безперестанку. З книжок за короткий час можна познайомитися з неймовірними людьми, фантастичними історіями... Досвід, набутий людством упродовж багатьох століть, можна набути за лічені дні, а то й години, прочитавши «правильну» книжку". (Оксана Караванська)
Віршики Оксани Кротюк: "Різдвяні гостинці", "Як", "Бегемотик", "Ігри", "Зебра", "Упертий цапок", "Гусеня", "Мавпенятко", "Єноти", "Жукова сімейка", "Хитрий вереда".
Вірші Оксани Сенатович: "В школу їдуть букварі", "Вчиться вересень читати", "Дорога до школи", "Акуратний снігопад", "Рятівники", "Про Іванкові п'ятірки", "Нечитаний лист", "Роль забудька грав Іванко".
Дитячі радощі й пустощі, невдачі й перемоги — справжнє життя вирує в оповіданнях та казках Олега Буценя. Творам Буценя притаманні простота й прозорість, сердечність і щирий оптимізм, м’який гумор. І трохи смутку. Бо його твори — це він сам, такий лагідний і привітний, такий душевно сильний... Читайте оповідання для дітей відомого українського автора Олега Буценя: "Пустощі", "Ґуля", "На вулиці", "У новій школі", "Маленькі помічниці", "Горобчик", "Айстри", "Новий м'яч", "Як Льоня чергував"; "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни", "Настуська-вередуська", "Грицькова допомога", "Будильник", "Подарунок школі", "Не варто ображатись", "Хлоп’ята", "Солдатський подарунок", "Ножик", "Проліски", "Наше відкриття", "Жукова таємниця", "Яблучна історія", "Друг", "Бабусині хитрощі", "Перші канікули", "Блакитна косинка", "Не подужав", "Кутька", "В комірчині".
Невідкритих земель, може, більше й немає. Але не думайте, що все найцікавіше вже відоме. Максимко з товаришем, наприклад, бачили, як мурахи з дерев стрибають. Правда, хлопці поплатилися за своє відкриття, цілу ніч у них шкіра свербіла. Та чого тільки не витерпиш заради науки! До цієї збірки ввійшли оповідання Олега Буценя про школярів, про навчання, відпочинок, вірну дружбу. Читайте оповідання Олега Буценя: "Настуська-вередуська", "Грицькова допомога", "Будильник", "Подарунок школі", "Не варто ображатись", "Хлоп’ята", "Солдатський подарунок", "Ножик", "Проліски", "Пустощі", "Наше відкриття", "Жукова таємниця", "Яблучна історія", "Друг", "Бабусині хитрощі", "Перші канікули", "Блакитна косинка", "Не подужав", "Кутька", "В комірчині".
"Михась причинив за собою двері і, намотавши на руку сітку, вийшов на сходи. Але, ступивши кілька кроків, зупинився біля сусідських дверей. Відшукав дзвінок з табличкою «Кравченко», озирнувся, натиснув на кнопку і щодуху припустився по східцях. Він знав: за хвилину двері відчинить бабуся в окулярах, в старенькому халаті. Потім переступить поріг, подивиться вниз, угору,— і лагідна усмішка згасне на її обличчі. «І чого вона завжди всміхається, як відчиняє двері?» — вже вкотре подумав Михась..." (Олег Буцень)
Головна мета всієї діяльності і самого життя Олександра Антоновича — створити таку школу, щоб діти зростали в ній мислячими, працьовитими, вдячними, закоханими у свій край, чутливими до добра і краси. І йому це вдалось, про що і доводять всі його справи…
Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.
