Публікації за тегом: Школа

Сортувати:    За датою    За назвою

"Я раджу кожному вчителеві вести педагогічний щоденник. Це не офіційний документ, до якого ставляться якісь формальні вимоги. Щоденник — особисті записи, помітки. Вони можуть знадобиться в повсякденній практичній роботі. В них — джерело роздумів, творчості. Щоденник, який ведеться десять, двадцять, а то й тридцять років, — це величезна цінність. Адже в кожного мислячого педагога є своя система, своя педагогічна культура... Щоденник допомагає зосередити думку, спрямувати розумові зусилля на щось одне. У своєму щоденнику я виділив кілька сторінок спеціально для запису даних про міцність знань. Вивчення, зіставлення, аналіз цих записів показують залежність міцності знань від численних передумов і умов. Щоденник учить думати." (Василь Сухомлинський)

5 вересня - день народження Грицька Бойка, улюбленого дитячого письменника, поета-гумориста та перекладачаГрицько Бойко (5.09.1923 р. – 25.09.1978 р.) – знаний український поет і перекладач, член Спілки письменників СРСР з 1951 року. Григорій Пилипович - один із найулюбленіших дитячих поетів. "Дядько Вереда" - так любили називати його дітлахи після виходу з друку однойменної невеличкої поеми про вередливого хлопчика. Секрет його успіху криється в рідкісному дарі підмічати й поетично осмислювати кумедні ситуації, що трапляються з дітьми. У віршах, казках, смішинках, лічилках, загадках, скоромовках-спотиканках, веселинках (два останні терміни вигадані автором) звучить щирий доброзичливий гумор. Як педагог Грицько Бойко вважав, що гумор найкраще виховує дитину та спонукає виправити недоліки. 

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

"Чому часто вже в І класі з’являються невстигаючі, відстаючі, а в II і III класах іноді вже можна зустріти безнадійно відстаючого учня, на якого вчитель, як кажуть, махнув рукою? Тому що немає індивідуального підходу до дітей у найважливішій, найголовнішій сфері шкільного життя — у сфері розумової праці... Мистецтво й майстерність навчання, і виховання полягає в тому, щоб, розкривши сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці. А це означає, що в навчанні має бути індивідуалізація — і в змісті розумової праці (в характері завдань), і в часі. Досвідчений педагог дає одному учневі дві, три, а то й чотири задачі на урок, іншому ж — тільки одну. Один одержує складнішу задачу, інший — простішу. Один виконує творчу письмову роботу з мови, наприклад пише твір, інший працює над текстом літературного твору..." (Василь Сухомлинський)

"Треба уникати парадоксального явища, яке, на жаль, спостерігається в житті: учитель, який виховує чужих дітей, не має часу для виховання своїх дітей. Я хотів би порадити вчителеві-батькові, вчительці-матері: не забувайте, що вдома ви для своїх дітей не вчитель, не класний керівник, а передусім батько, мати. Не перетворюйте сім’ю в мініатюрну школу, по можливості робіть усе, щоб атмосфера школи залишалася за порогом вашого дому, щоб ви і ваші діти були просто гарною родиною. Виховання — це не якісь спеціально, штучно організовані «заходи», це насамперед спосіб життя. У руках педагога — сильний і водночас небезпечний інструмент, який вимагає великої мудрості й обачності,— влада над людиною. Мудро й обережно користуючись цим інструментом у школі, не переносьте його механічно в свій дім..." (Василь Сухомлинський)

"У процесі виховання людської особистості діє багато сил, до яких передусім належать: по-перше, сім’я, а в сім’ї найтонший і наймудріший скульптор — мати; по-друге, особа педагога з усіма його духовними багатствами й цінностями, з його мудрістю, знаннями, уміннями, захопленнями, життєвим досвідом, інтелектуальними, естетичними, творчими потребами, інтересами, прагненнями; по-третє, колектив (дитячий, підлітковий, юнацький) з усією його могутньою силою виховного впливу на кожну особу; по-четверте, сама особа вихованця, тобто його самовиховання; по-п’яте, духовне життя вихованця в світі інтелектуальних, естетичних і моральних цінностей — я маю на увазі передусім книжку; по-шосте, зовсім непередбачені скульптори (підліток, з яким ваш вихованець подружив на вулиці; родич чи близький знайомий, який приїхав на тиждень у гості й полонив маленьку людину на все життя радіотехнікою чи мріями про зоряні світи). Якби всі ці скульптори-вихователі завжди діяли як добре злагоджений симфонічний оркестр, як легко розв’язувалося б багато проблем, на яких часто схрещуються й ламаються педагогічні мечі й списи!.." (Василь Сухомлинський)

"У наші дні немає, по-моєму, важливішого завдання у сфері виховання людини сучасного суспільства, ніж учити матір і батька виховувати своїх дітей. 3 практики своєї багаторічної праці ми дійшли висновку, що без турбот про педагогічну культуру батьків неможливо розв’язати жодного завдання, що стосується навчання і виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері й батька про те, як істота, що народилася від людини, стає Людиною,— це фундамент, основа всієї педагогічної теорії й практики. У кабінеті материнської педагогіки на видному місці в нас написані слова М. І. Пирогова: «Нехай жінки зрозуміють, що вони, пораючись біля колиски дитини, запроваджуючи ігри її дитинства, навчаючи її уста лепетати, стають головними будівничими суспільства. Наріжний камінь кладуть їхні руки». У цих словах виражена основна спрямованість усієї нашої роботи з батьками... Важко переоцінити важливість педагогічної культури матері. Наш педагогічний колектив твердо переконаний, що батьківська педагогіка — це перша сторінка суспільної педагогіки. Турбуючись про те, щоб мати була тонким, мудрим, духовно красивим, одухотвореним високими поняттями про моральну красу скульптором, ми кінець кінцем турбуємося про душевну делікатність і чутливість дитини, про те, щоб найпотаємніші куточки її серця завжди відгукувалися на добро й красу." (Василь Сухомлинський)

"Ми прагнемо того, щоб у материнській школі в дитини виховувалося ніжне, чутливе, чуйне серце. Щоб дитина пізнавала навколишній світ не тільки розумом, а й серцем. Щоб дитина брала близько до серця і те, що хтось зламав гілку на дереві, і те, що маленьке пташеня випало з гнізда й безпорадно борсається в траві, і те, що в саду з’явилося невідомо ким викинуте нічиє кошеня. Ми не одну годину присвячуємо розповідям батькові й матері, як практично створити умови для такого самопрояву дитини, щоб вона завжди, коли це треба, виявила своє співчуття, когось пожаліла, когось приголубила, когось захистила, про когось турбувалася, комусь віддавала своє серце, за чимось горювала, через щось перестраждала. Мова йде, мій друже, про найтонші різці майстрів-скульпторів — матері й батька, про наймайстерніші їх руки. Пропрацювавши третину століття в школі, я переконався, що починати виховувати почуття тільки тоді, коли дитина вже прийшла до школи, доторкатися мені, педагогові, до незайманого ні матір’ю, ні батьком мармуру — пізно. Якщо в сім’ї дитина не дістала емоційного виховання, вона не може пізнавати світ і сприймати слово вихователя серцем, їй буде доступний логічний зміст того, що вона чує, читає,— а емоційний, душевний підтекст для неї виявиться недоступним..." (Василь Сухомлинський)

"Ми повинні турбуватися, щоб у матері й батька було єдине уявлення про те, кого вони разом із школою виховують, а звідси і про єдність їх вимог, передусім — до самих себе. Добитися того, щоб батько і мати як вихователі виступали в єдності — це означає навчити мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і суворості, ласки і вимогливості. З великим тактом, не доторкаючись до особистого, часто болісного, ми прагнемо запобігти помилкам батьків у цій найтоншій сфері духовного життя. Там, де немає мудрості батьківської педагогіки, любов матері й батька калічить дітей. Ми на конкретних прикладах показуємо, яку велику шкоду приносить дітям любов замилування, любов деспотична, любов відкупу... Запобігання цьому порокові вимагає того, щоб поради батькам, особливо батькові, про виховання дітей пронизувала червоною ниткою думка про громадський обов’язок батька й матері, про їхню відповідальність за майбутнє своїх дітей..." (Василь Сухомлинський) 

"Усе, про що тут ітиме мова, — це спільна робота педагога і батьків. І ми говоритимемо про виховання не тільки тих дітей, які в сім’ї позбавлені сердечного, турботливого, душевного ставлення батьків, а про морально-емоційне виховання всіх дітей. Учити дитину бачити, розуміти, відчувати серцем людей — це, мабуть, квітка в садку, яка найтонше пахне, ім’я цій квітці — виховання почуттів. Наша любов до дітей має бути такою, щоб у дитини пробуджувалася чутливість серця до навколишнього світу, до всього, що створює людина, що служить людині, і, звичайно, насамперед до самої людини. Я твердо переконаний, що виховання людського благородства в дитячому серці починається з олюднення його ставлення до людей, одухотворення цього ставлення чистими, піднесеними почуттями поваги до людини і передусім поваги до матері. й батька..." (Василь Сухомлинський)

"Я твердо переконаний, що найсильнішим, наймогутнішим стимулом, який спонукає дитину до свідомої, старанної розумової праці, є олюднювання її розумової діяльності, облагороджування її бажанням принести радість дорогим рідним людям — мамі, татові... Якщо ви хочете, щоб дитині хотілося добре вчитися, і цим вона прагнула приносити радість матері й батькові, бережіть, плекайте, розвивайте в неї почуття гордості трудівника. Це означає, що дитина має бачити, переживати свої успіхи в навчанні. Не допускайте, щоб дитина переживала безвихідну гіркоту відставання, якусь свою неповноцінність. Оптимізм, віра дитини в свої сили — це та міцна нитка, яка пов’язує школу і сім’ю; це магніт, що приваблює матір і батька до школи. Зруйноване оптимістичне світосприймання дитини — це означає, що між школою і сім’єю споруджена кам’яна стіна..." (Василь Сухомлинський)

"Ряд педагогічних ідей ми проводимо червоною ниткою через усю роботу школи з батьками. Особливо великого значення ми надаємо єдності духовного життя родини і шкільного навчання дитини. Педагогічний колектив прагне переконати матерів і батьків у тому, що в родині повинен панувати дух поваги до науки, культури, книжки. Разом Із сім’єю ми проводимо Свята Книжки. Їх зміст полягає в тому, що батько й мати купують для домашньої бібліотечки художню літературу. Про книжку в родині і духовному житті сімейного колективу ми читаємо лекції в усіх відділах педагогічної школи для батьків, проводимо індивідуальні бесіди. Ми прагнемо того, щоб у дитини виховувалися багатогранні духовні інтереси й потреби, серед яких на першому місці має стояти потреба в книжці. Нам вдалося досягти того, що надвечірній час у багатьох сім’ях став часом книжки: діти й підлітки читають книжку з власної домашньої чи шкільної бібліотеки..." (Василь Сухомлинський)

"Я ще раз підкреслюю надзвичайну важливість того, щоб дитяча, підліткова, юнацька праця включалася в економічне, матеріальне життя родини, була в ньому органічною необхідністю, розглядалася матір’ю і батьком як святий обов’язок дітей. Якщо цього немає, жодні педагогічні хитромудрощі школи не дадуть відповідних результатів... Народна педагогіка знає, що дитині посильне і що непосильне, знає, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість а материнською і батьківською любов’ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без поту й мозолів. Народна педагогіка, яка знає чарівну силу праці, відкрила перед нами нові джерела виховної мудрості. Ми переконалися, що тільки завдяки праці, в якій є піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чуйним, ніжним. Завдяки праці людина стає здатною пізнавати навколишній світ серцем. Дитина-трудівник, підліток-трудівник бачить людей зовсім не так, як той, хто не знає справжньої працї...." (Василь Сухомлинський)

"... У суспільстві, яке ми створюємо, людина людині має бути другом, товаришем, братом. Ці високі якості виховуються тільки тоді, коли людина віддає частку своєї душі в ім’я щастя інших людей. Віддача духовного багатства — тільки це і є здобування духовного багатства. Людські взаємини розкриваються найяскравіше в праці — коли один щось створює для іншого. Праця — поняття невичерпне, тому що воно — людське. Праця не тільки там, де людина сіє хліб чи саджає дерево. Найтоншою, найскладнішою працею є те, що людина приходить до людини, бачить в її очах, читає між «рядками» її слів кликання на допомогу. Ця праця є найвищим ступенем діяльності людського духу. Але щоб досягти цього ступеню, необхідно пройти ступені початкові — працювати для матеріального добробуту сім’ї, створювати матеріальні цінності, необхідні для того, щоб людина їла, одягалася, жила в упорядкованому житлі." (Василь Сухомлинський)

"... «До цього уроку я готувався все життя, - відповів вчитель.— І взагалі до кожного уроку я готувався все життя. Ну, а безпосередня підготовка до даної теми, лабораторна, можна сказати, підготовка, - зайняла хвилин п'ятнадцять». Цю відповідь прочиняє віконце в одну з таємниць педагогічної майстерності. У чому ж полягає ця підготовка? Це — читання. Повсякденна, на все життя дружба з книгою. Читання не для завтрашнього уроку, а з органічної потреби, з жадання знань. Якщо хочете, щоб у вас було більше вільного часу, щоб підготовка до уроку не виливалася в одноманітне, нудне сидіння над підручником, читайте наукову літературу. Треба, щоб шкільний підручник основ науки, яку ви викладаєте, був для вас азбукою. Щоб в морі ваших наукових пізнань, основи яких ви даєте школярам, підручник був краплею. Тоді на підготовку до уроків не йтиме декілька годин..." (Василь Сухомлинський)

"Людина, яку виховує школа, - не тільки громадянин і трудівник, а й майбутній батько, майбутня мати, вихователь своїх дітей. Наш педагогічний колектив заклопотаний тим, щоб запобігти легковажному, несерйозному ставленню до шлюбу, кохання, народження дітей, що, на жаль, можна ще зустріти серед молоді. Свої турботи ми поділяємо з батьками. На заняттях педагогічної школи ми розповідаємо матерям і батькам про те, які завдання висуває перед ними життя в той період, коли їхні діти наближаються до статевої зрілості. Ми прагнемо прийти до єдиних поглядів і переконань з матерями й батьками відносно того, як облагороджувати статевий інстинкт. Потім, коли діти стають юнаками й дівчатами, ми проводимо з ними бесіди — учителі-чоловіки й батьки — з юнаками, вчительки-жінки й матері — з дівчатами. Багаторічна робота в школі перекопала мене в тому, що це конче необхідна справа. Тут відбувається, можна сказати, найніжніше, найтонше, обережне і водночас необхідне доторкання до юнацьких сердець. Ми вчимо їх жити, учимо бути справжніми людьми. Цю місію можна довірити тільки найчутливішим і найлюдянішим педагогам..." (Василь Сухомлинський)

"Умійте, мій друже, донести до сердець своїх вихованців ту істину, що з матері починається життя, що з матері починається святе почуття патріотизму. Умійте навчити своїх вихованців бачити життя, а в житті - безліч тих найскладніших людських взаємин, які прямо говорять юнацтву, інколи волають: не проходьте мимо, втручайтеся в те, що ви бачите... Я кажу підліткам про жінку-матір: "Ніколи не забувай, сину, що вона — творець життя. Вона дала тобі життя, вигодувала тебе, відкрила перед тобою красу світу і рідної мови, уклала в твоє серце перші поняття про добро і зло, честь і безчестя. Пам’ятайте, сини, що в матері всі помисли, турботи і переживання — про дітей, про їх долю. Добро в серцях і в справах дітей — це її щастя, зло — її горе. Кожна жінка — мати або майбутня мати. Вона по-своєму глибоко, по-своему красиво переживає свою відповідальність за весь рід людський. Материнство робить жінку красивою і мудрою. З того часу, як жінка стає матір’ю, її почуття набувають високого, нікому, крім неї, недоступного змісту". (Василь Сухомлинський)

"Поки існує школа, непорушною істиною залишаться слова К. Д. Ушинського: «У вихованні все повинно базуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був придуманий, не може замінити особистості в справі вихованця... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, яке проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може вплинути на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна сформувати характер»... Життя переконує, що вихованець — дзеркало вихователя. Мистецтво й майстерність виховання полягають у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини..." (Василь Сухомлинський)

"Колектив — дитячий, підлітковий, юнацький — дуже складна єдність. Це річка, яка живиться тисячами струмків. Колектив створюється поступово, крок за кроком. Тридцять два роки я спостерігаю життя першокласників, не одне покоління маленьких дітей учив від І до IV класу, і в мене, гадаю, є право сказати, що протягом якогось періоду після того, як діти переступили шкільний поріг, у класі ще нема і бути не може того, що ми вкладаємо в поняття колектив. Колектив створюється поступово. І мені здаються наївними твердження про те, що головне, на чому тримається колектив, — це вимогливість і система організаційних залежностей. Вимогливість, відповідальність, підкорення і керівництво, — це дуже важливі основи, на яких тримається колектив, але без інших, таких же важливих основ колективу нема й бути не може. Марними виявляються на практиці сподівання деяких вихователів на те, що колектив буде готовим, якщо вибрати з учнів керівників, розподілити обов’язки, поставити вимоги. Взагалі в такій надзвичайно складній духовній спільності, як шкільний колектив, недопустима абсолютизація якогось одного елемента. Нетерпимі універсалізація і категоричність: ось так — тільки добре, а так — тільки погано. Колектив — це не щось таке, яке з’являється невідомо звідки. Колектив — це творіння педагога. У колективі, як у краплі води, відбиваються виховні ідеали педагога, його світогляд..." (Василь Сухомлинський)

"Людина — невичерпне ціле (моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне, творче), і знайти форми розкриття, вираження, розвитку цього цілого тільки в одному колективі, через обмежені можливості організації відносин між членами цього колективу, — завдання нездійсненне. Так, первинний колектив класу не може бути єдиною формою об’єднання, в межах якого розв’язувалися б завдання всебічного розвитку особистості. В одного вихованця інтерес до вивчення математики, другий — захоплений біологією, третій — літературою, четвертий — технічною творчістю. У кожного, крім того, є ще одне або кілька захоплень: музика, малювання, різьба по дереву і т. д. У міру наближення до зрілості нахил, що розвивається в окремих вихованців, вимагає своєї діяльності, зовсім не схожої на діяльність інших..." (Василь Сухомлинський)


Всього:
897
На початок
Попередня
Поточна сторінка: 11
6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Мистецтво    Табір    Гумор    Тарас Григорович Шевченко    Володимир Винниченко    Василь Шаройко    Василь Сухомлинський    Грицько Бойко   
Топ-теми