"Це трапилося в часи перших християн, у пору палкої віри й великої жертовності... Один священник, ідучи лісом, милувався погідним літнім вечором і дякував Богові за ясноту неба, за мрійливу тишу, за всю довколишню красу, що сповнювала серце зачаруванням. Він вийшов на галявину, і раптом очам відкрилося справжнє диво. Все навколо мов залила блакить, так рясно цвіли дзвоники. Вони похитувались під лагідним вітром і наче видавали чистий, ніжний, мелодійний передзвін... Довго стояв священник зворушений, слухав прекрасну музику квітів, милувався досконалою формою блакитних вінчиків. І в нього виник задум: відтворивши форму лісової квітки, вилити для костелу дзвін із лункого металу. Легенда називає й містечко, де він це зробив: Нола в італійській області Кампанія. Був то перший металевий дзвін. Латинська назва дзвоників досі нагадує про ту місцевість: кампанула (campanula). Дзвоники ростуть повсюдно, усі їх знають і ні з чим не плутають завдяки неповторній формі квітів..." (Зірка Мензатюк)
"Хто не знає півоній? Важко уявити весняні квітники без цих пишних рожевих, білих чи пурпурових квітів. їхнє розмаїття безмежне: у світі налічується 10 тисяч сортів півоній. У Китаї, де вирощування півоній вважають не тільки приємною, а й богоугодною справою, вони цвітуть цілими садами. А китайські діти слухають казки про добру богиню незвичайної вроди на ім’я Дух Півоній. Дикі півонії також мають багато видів. Два з них ростуть в Україні. У горах Криму трапляється півонія кримська. А в степу - півонія вузьколиста, яку ще називають степовою півонією, або воронцем..." (Зірка Мензатюк)
"Що є гарніше, ніж дзвінкий весняний ліс! Ще в ярах сніги лежать, а вже щебету! А вже сонця! А цвіту, цвіту! Ніби під землею справляють феєрверк - так і вибухають білі, сині, лілові, жовті барви. Лісові квіти дуже квапляться. Їм треба вирости, зацвісти, зав’язати насіння - усе це, поки не розкрилося листя на деревах, поки вниз вільно ллється сонячне світло. Найпершими - ще в лютому - зацвітають підсніжники... ...Коли Адама й Єву вигнали з раю, на землі також була зима, падав сніг. Єва замерзла й засмутилася. І тоді з Божої ласки, щоб її підбадьорити, кілька сніжинок перетворилося на підсніжники. Щоправда, інша легенда оповідає, ніби земних злигоднів не витримав Адам: він заплакав, і з його сліз виросли фіалки." (Зірка Мензатюк)
"...І все-таки: що воно за чарівне тройзілля, про яке в Україні співали майже п’ять століть? Давні знахарі також казали, що хворим найкраще помагає трійне зілля, або ж троян, тобто суміш трьох. Часом брали аж дев’ять — тричі по три. Але знахарі використовували звичайні лікарські рослини. А в народі жили перекази про неймовірне, чарівне зілля, здатне творити дива. Чарівним вважали цвіт папороті, який відкриває скарби, дає знання про найпотаємніше. А ще є, казали, чудодійна розрив-трава. Її сила величезна — від дотику відмикаються замки (тому й називали її ключ-травою), розчиняються брами, розпадаються кайдани, а хижі леви чи злющі пси-ярчуки стають смирними, як ягнята. З нею можна добутися до скарбів за які завгодно мури! Ото б її бодай листочок — тим бранцям, що сиділи в турецькій неволі! Опали б з них кайдани, відчинилися темниці — і полинули б вони, вільні, як вітер, додому в Україну!.." (Зірка Мензатюк)
"В українських піснях та казках траву неодмінно називають шовковою: "Жала Марійка шовкову траву, ой рано!" І таку ж народну назву має найгарніша трава українського степу — ковила. То незрівнянна картина, коли проти сонця хвилюються її довгі пухнасті остюки — ніжні, тонкі, переливчасті, наче зблискують срібні шати, наче струменіють коштовні шовки! Багато мандрівників залишили захоплені описи ковилового степу. Але в наші дні побачити таку красу можна лише в заповіднику. Степи давно розорані, і ковила росте хіба що на непридатних для хліборобства землях. Але й там їй загрожує небезпека: молоді стебла залюбки випасає худоба. Це вже потім, коли ковила викине насіння, пастухи обминають її..." (Зірка Мензатюк)
"Ось і завершується наша мандрівка світом рослин, сповненим чарів і краси. Ми відвідали весняний ліс, помилувалися унікальною Долиною нарцисів, придивилися до розмаїтого водяного зілля, прогулялися квітучими луками, гірськими полонинами, заповідними тисовими гаями. Ми чимало дізналися! Принаймні, побільшало зілля, назви якого нам відомі. О, народні найменування рослин — то такі розсипи поезії, дотепності, вигадки, що на них варто окремо зупинитися. Справді, непроста справа — дати назву рослині. Треба виділити найхарактернішу її ознаку, ту, яку легко запримітити, і втілити її в точній, чіпкій, як реп’яшок, назві — щоб легко запам’ятовувалася! Не буде зайвим, якщо наймення підкаже, чим зілля корисне, яку недугу лікує. Тому нерідко рослина має не одну, а багато назв, часом їх навіть кілька десятків. То цілі сузір’я влучних, прекрасних образів, часом зовсім несподіваних, а то й смішних порівнянь. Вслухаймося в них, вдумаймося..." (Зірка Мензатюк)
"Навесні квітують чудові рослини – нарциси, тюльпани, мускарі, півники, півонії та багато інших. Милують око розкішні крупні пелюстки їхніх квітів. Та красиво буває не тільки в квітнику. Дикі рослини також квітують, але ми не помічаємо їхньої краси, адже бур'янці ростуть десь там унизу під ногами, та й квіти у них маленькі, ледве помітні. Справді, крихітні рослини, що цвітуть у травні в парках, при дорозі, біля річки не надто привертають до себе увагу. Квіти у них дуже дрібні, сягають 2-4 мм в діаметрі. Це – розхідник (Glechoma hederacea), глуха кропива пурпурова (Lamium purpureum), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris). А є ще менші за розміром. Щоб їх роздивитися, треба низенько нахилитися, а то й стати на коліна..." (Ірина Михалевич)
"У вересні дозрівають не тільки певні сорти груш, персиків і виноград. Поступово спінуть шипшина, глід, горобина терен, калина. Повністю у вересні дозрівають плоди неймовірно красивого куща, що зветься бруслина (не плутати з брусницею). У парку в місті Олександрія нещодавно я помітила один кущ. На весь парк він такий один. Раніше не придивлялася до нього, а коли таки придивилася, то ще в серпні побачила між темно-зеленим листям невеликі рожеві коробочки на чотири гнізда. Я довідалася, що цей вид рослини називається бруслина європейська (Euonymus europaeus), і що рано восени ті коробочки лопнуть і з них стануть визирати яскраві жовтогарячі насінини. Справді, з початком осені коробочки розкрилися. Яка ж то краса! Листя посвітлішало, плоди набули малинової барви, а з них на тоненьких ніжках звисають крупні жовтогарячі принасінники. Таких неповторних плодів немає жодна інша рослина. Це справжня окраса любого парку чи саду..." (Ірина Михалевич)
"Рослини відіграють величезну роль у житті людини. Ці дивовижні створіння виробляють кисень (і багато інших речовин та газів), очищують повітря і підвищують його вологість (не було б рослин, не було б і дощу), поглинають шум і пил, дарують тінь. Рослини нас годують, одягають, лікують, стають паливом, несуть красу і сповнюють світ найрізноманітнішими запахами, продукують нектар, а ще вони вміють бути годинниками, барометрами і навіть компасами. Поговоримо саме про ці їхні технічні вміння. А ще згадаємо, з яких рослин виходить зварити гарну каву..." (Ірина Михалевич)
"Кожна з них по-своєму віталася з матусею і Світом! Листочки народжувалися тяжко, адже мали докласти великих зусиль, щоби розірвати свій товстИй захисний зимовий панцир! Зате потім перепочити, надихатися цілющого повітря, обзнайомитися з усім довкола і роздумувати про буття... Деревце пишалося своїми молоденькими лискучими синочками, замріяними донями, неабияк раділо кожною своєю клітиночкою за них! Що перебули холоди і змогли розкритися, бо без них і воно б загинуло, не мало б про кого піклуватися, а саме клопоти і є усім змістом його життя!.." (Галина Римар)
"Кожна жінка мріє про жіноче щастя! Але щастя в умовах війни — це щось інше. Усі жінки різні та і поняття щастя у кожного різне. Якщо поставити питання: "Що таке щастя?", то на мою думку половина відповість: "Кохання!" Але..." (Карина Гусельникова)
"Хотіла Марічка звити віночок
Із квітів, що в полі рясніли барвисто,
Торкалася їх, і враз пелюсточки
Далеко у небі зникали навмисно.
Метелики-квіти кружляли в таночку,
Марічка співала, сміялася дзвінко,
Та раптом метелики сіли віночком –
Уквітчана в дівчинки стала голівка."(Ксенія Бондаренко)
"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз. Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося на цілу збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких під назвою "Веселе подвір'я". Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)
"... Росло б, і розрослось,
І виросло б, набралось сили,
І хоч самому б жити довелось,
Біди б не склалось...
Світе милий!
Нам лишенько через таких,
Та жалко й їх.
Моторнії сини й онуки!
Читайте байку — для науки."(Леонід Глібов)
"... Вже близько хмара... дощик накрапає...
І зразу зашумів — Долину звеселив...
А тії Квіти, шовком вбрані,
Попадали, неначе п'яні,—
Пропала чвань! Тепер — куди не глянь —
Скрізь по двору їх вітер носить.
Розумному, як кажуть, досить!"(Леонід Глібов)
"... Бодай би Кундель той пропав!
На Хом’яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо."(Леонід Глібов)
"Козаченьки молодії,
Орли золотії!
До вас байку докотила
Порадонька мила,
Щоб і ви не забували,
Як діди казали:
Не жалкуй на тую долю,
А на дурну волю! "(Леонід Глібов)
"...Що з того, що пахтить,
коли у пику коле? —
Похрюкала і побрела у поле.
Так ясна правда для брехні,
Як та Трандафиль для Свині,
І перекір, і закарлючка;
Хороший чоловік усім
І друг, і побратим,
Поганому ж — колючка."(Леонід Глібов)
"...Троянда каже, — треба й нам,
Щоб Крученії Паничі боялись
І до Троянди не чіплялись.
Сунеться який біс —
Йому колючка в ніс,
Щоб не забувся,
Як слід Троянду шанувать,
А не знічев’я обвивать.
— Хіба! — сказав Будяк і усміхнувся.
Скомпонував я сей примір
Для наших любих дочок;
Нехай вони його змотають у клубочок,
Як кажуть панночки, на сувенір." (Леонід Глібов)
"...Черк-черк — і ввесь Бур’ян зваливсь,
І в Бур’яні Фіалка полягла…
На безталанную Барвінок подививсь
І жалібно промовив: "Одцвіла!"
У мене Правда гостювала
І баєчку подарувала,
Щоб передав я всім,
Найбільше молодим:
Погане панібратство шкодить
І доброго нінащо зводить."(Леонід Глібов)
