"Руки мамині найтепліші.
Як мені їх не любити?
Ще до року мене вчила
Слово "мама" говорити.
Кожен з нас це пам'ятає
І вшановує віками:
Найтепліші руки можуть
Бути тільки лиш у мами."(Вікторія Стасів)
Поезії Марійки Підгірянки про маму: "Мати", "Моя мама".
Поезії Наталки Позняк про маму: "Мамина молитва", "Колись давно, в далекому дитинстві".
"Навчіть мене молитись, мамо,
Не за себе - за цілий світ.
Не словом - Вашими піснями,
Що Ви плекали стільки літ."(Наталка Позняк)
У добірці представлені вірші Ірини Рейт, Ніни Мудрик-Мриц, Петра Кізка, Леоніда Полтави, Романа Завадовича, Надії Козак.
"Мама, тато, Україна —
Ці три слова зна Галина,
Бо слова ці найщиріші,
Її серцю — наймиліші."
(Петро Кізко)
"Намалював я на галявці
Будиночок, і мою мамцю,
І білі мальви, в мальвах — сонях,
І сонце в мами на долонях!"
(П’єр Гамарра)
"Нас голубить рідна ненька,
З хмари сонце вирина.
В небі сонечко одненьке,
І матуся в нас одна."
(Ґріґоре Вієру)
"Моя люба мати,
Калиновий цвіт,
В тобі, рідна мати,
Весь мій любий світ.
В тобі моє щастя,
В тобі моя ціль,
Моїм твоє горе,
Моїм є твій біль..."(Юрко Шкрумеляк)
Читайте багато гарних віршів про маму від Марійки Підгірянки, Юрка Шкрумеляка, Валентини Бондаренко, Марії Пономаренко, Олеся Лупія, Варвари Гринько, Наталки Талиманчук, Віктора Геращенка, Наталі Забіли, Анатолія Костецького, Андрія Малишка, Євгена Сверстюка, Романа Завадовича, Лідії Компанієць, Віктора Геращенка, Наталки Позняк, Миколи Подоляна, Василя Симоненка, Ірини Жиленко, Володимира Підпалого, Степана Олійника, Оксани Кротюк, Володимира Лучука, Тетяни Винник, Ірини Мацкової, Юлії Забіяки та інших відомих українських поетів.
"...Сонце — наче сонях
Ясно розцвітає.
Ластівка співає
В маминих долонях..."
(Яніна Дягутіте)
До цієї добірки оповідок Володимира Даника циклу "З письменницького зошита" увійшли такі:
"Вірші, написані учора", "Прагнучи осмислити", "Серед філологів", "Мудрець чи... не мудрець", "Уміли капризувати".
Читайте також вірші: "Мамине серце", "У діда ювілей".
Дитячі вірші Володимира Лучука про маму: "Тільки мама", "Дарунки для мами", "Незабудки", "Найрідніші слова".
До збірки Володимира Лучука "Подарунки для мами" цвійшли вірші: "Заблудилась пісенька", "Мак", "Чорний жук", "Прогулянка", "Цвіркунець", "Незабудки", "Півень", "Ніч", "Золотий дощ", "Тільки мама", "Дарунки для мами".
"…А світ починався
Тремтливо, казково…
А світ починала
Її, колискова…
А серце – ой, мамо! –
Не серце – тривоги:
– Ждуть сина дороги;
Ось виросте, й піде
У світ, у широкий…-
Тобі якби, світе,
Святий цей неспокій,
Цей, мамин…" (Володимир Нагорняк)
"Абрикоса", "Безкінечна жабка", "Варта", "Весна", "Вишивання", "Вірш про крука", "Вірш про Чорного Шкрета", "Вітер на Десні", "Гори", "Гостина", "Гриб", "День великий, а ти малий!", "День до вечора клониться", "Дивлюсь на літо", "Дивний лис", "Диво-день", "Дідок огірок", "Для кого живеш", "Дорога для хрущів", "Дубок навесні", "Дуже гарний літачок", "Зайчик і перекотиполе", "І це називається літо", "Клопіт", "Ключі од веселих снів", "Коли б мені", "Коли я був", "Кольоровий вітер", "Крамарі снігурі", "Метелик і літак", "Ми всі під одним дощем", "На галяві мухоморській", "Неділя", "Отака синичка", "Павук", "Перед зливою", "Розмова", "Ромашка", "Слон мандрує до мами", "Сонечко нікого не боїться", "Так гарно, що весна", "Усі трудяться", "Хмарки", "Хмаролам", "Чого я другу не сказав", "Я серед лугу", "Ялинонька, сосонка і смерека" - дитячі віршики Галини Кирпи зі збірки "Диво-день".
"Дощ вперто довжив дні. Ця фльора, ця безперестанна капанина з неба, змінювала напрям своєї косості, інколи підлаштовувалася під попутний, часом під супротивний вітер, почасти йшла майже прямо, але все одно не переставала мучити котрий день. Здається, природа хоче притиснути кожну істоту до землі, щоби та не сміла підняти очі, метнутись увись, лише бажала якогось укриття, бігла стрімголов до нього, втупивши погляд у землю, бодай лише оминути болото під ногами, не вступити в калюжу, не перечепитись через якийсь схований на дні багнюки камінь. Але для когось це надія на порятунок. Якби ж то хлющив нерозривними стрілчастими променями, цвигав з усіх боків, а ти сиділа безтурботно вдома, в теплі, прислухалася до оркестрової музики, створеної ним, яка то стишується, то наростає, щось собі думала, не так вже й погано було б. А тут... І він не ллється, лише не дає про себе забути своїм настирливим фліньканням, те попискування перебігає з місця на місце навіть у твоїй голові, розриваючи її навпіл періодичним погукуванням. Він не зважає на тебе взагалі!.." (Галина Мирослава)
"У класі я була найменшою. Донині росту в мені лише півтора метра. І кості я тоненької. Мені скоро сьомий десяток піде, а я й досі не розрослась. Колись це муляло добряче, тепер тішить. “До усього дозріти треба,” — казав мені колись лікар, до якого я потрапила на чистку через бурхливий викидень, коли мені було повних двадцять, і я готувалась стати матір’ю. “Знаєте, дорогенька, за розвитком вам лише тринадцять неповних. Не випереджуйте час. Чекайте. Ви ще мене не раз згадаєте,” — додав. А воно так не виходить, коли ти в палаті серед жінок лежиш, які роками родити не можуть. Звісно, у кожної своя причина, але тебе страхом починає охоплювати та відчуттям приреченості. Хоча в тебе і кров резус плюс, і сумісність групи з чоловіком, і з усіма трубами порядок, все ж мучить тебе лікареве: “Матка ваша ще розвинутись має”. А якщо так все й залишиться?! Авжеж, хіба я могла послухатись. Почалась епопея лікування. Це стало трохи не професією. Аналізи, діагностики, консультації. Від традиційних до експериментальних..." (Галина Мирослава)
"Чого я знову повертаюсь до тих подій?! Чому чіпляюсь за відправні точки кадрів, ретельно відкладених в архівах пам'яті?! Не кольорові, зафільмовані як свідки свого часу — у чорно-білих тонах. Перше, що вистрибує з пам'яті, — пробудження з дрімоти в легковій машині, не нашій, мої батьки ніколи не мали машини. За вікном ферфелив дощ, а через мокре скло мені відкрились руїни замку на пагорбах. З роками стерлась точна відповідь на запитання, адресоване батькам, через яке місто їдемо, а я, хоч і багато років стекло, досі не визначила, був то Кременець, чи був то Кам'янець. Була якось у Кам'янці-Подільському, ніби не він, хоча час змінює світ навколо, часом до невпізнаваності, та й до Кременця досі не доїхала. Пам'ятаю, що ''Жигулі'' різко рвали вгору, опісля нестримно котились донизу, ми спішили, іноді так, що мені перехоплювало дух. Ще два села — й були на місці..." (Галина Мирослава)
"Час чимдужче пригина стебло,
М’яко пише, мов ікону, скроні,
І від мрій пливе собі танком,
Сповідаючи поезію долоні."(Галина Мирослава)
"Івасик ріс кмітливим хлопчиком, допитливим. Якось мама читала йому віршик, де було написано, що "люди — як птахи". Івасик, уважно прослухавши, відразу звернувся до мами з запитанням: — Як страуси? — Гадаю, що у вірші йдеться не про зріст, а про вміння літати. — А страуси не літають. Ківі теж не літають. Дарма що птахи! — зауважив хлопчик..." (Галина Мирослава)
"Скоро День матері. Катрусенька хоче приготувати своїй дорогій матусі приємний сюрприз, бо дуже її любить. Коли дівчинка ішла до школи, побачила бабусю, яка продавала вирощені вдома великі, неймовірно красиві квіти сон-трави. У горщечках, а ще так дбайливо загорнуті в гарний подарунковий папір! Та у дівчини нема коштів на них. Зате коли вона прийде додому, щось допоможе матусі, тоді хутенько повчить уроки (а їх має бути небагато, бо дві контрольні), і закінчить валяти з вовни м'якеньке сердечко в подарунок!.." (Галина Римар)
"Мамо-серденько,
мила, рідненька,
правдонько щира,
мій оберіг!
Уся природа
розквітла нині,
й сонечко сяє –
усе тобі"(Галина Римар)