"То була тиха ніч чарівниця,
Покривалом спокійним, широким
Простелилась вона над селом,
Прокидалась край неба зірниця,
Мов над озером тихим, глибоким
Лебідь сплескував білим крилом..."(Леся Українка)
"Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну..."(Леся Українка)
Вірш «Contra spem spero», написаний Лесею Українкою 2 травня 1890 року, входив до збірки «На крилах пісень» (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь). Вперше у цій збірці був надрукований у 1893 році. За тему поетеса взяла роздуми про негаразди у житті та її сподівання на краще. Головною ідеєю віршу є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії. Ліричним героєм є сам автор – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі...
Пропонуємо нашим маленьким читачам цікаву ілюстровану збірочку поезій Лесі Українки "В дитячому крузі": казка Лесі Українки "Про Оха-чародія", "З казочки дядька Лева" (Уривок з драми-казки «Лісова пісня»), вірші: "Тішся, дитино, поки ще маленька", "Співець", "Мамо, іде вже зима", "Літо краснеє минуло", "Вишеньки", "На зеленому горбочку", "Мені снились білі лелії", "Конвалія" (уривок), "У маленькій хатинці, у тихім куточку" (Уривок з поеми «Місячна легенда»), "Вечірня година" (коханій мамі), "Пісня" (уривок), "Барвіночку мій хрещатий" (уривок з поеми "Русалка"), "Пісенька весняної води", "Уже весняне сонце припікає" (Уривки з драми-казки «Лісова пісня»).
"Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна..."(Леся Українка)
"Якби нам хата тепла та люди добрі,
казали б ми казку,
баяли байку
до самого світу..."(Леся Українка)
Найвищим мистецьким здобутком Лесі Українки є «Лісова пісня». Цей шедевр вона написала всього лише за три тижні у м. Кутаїсі, що на Кавказі, у 1911 році. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною. Крім того, - знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства. За жанром «Лісова пісня» — драма-феєрія. Це нова жанрова форма, створена Лесею Українкою. У проблемній філософській драматичній поемі "Лісова пісня" опоетизовано красу людських взаємин: потяг до щастя, силу великого кохання...
"Леся"Мамо, іде вже зима", "Пісенька весняної води", "Уже весняне сонце припікає", "Вишеньки", "Літо краснеє минуло" – дитячі вірші Лесі Українки з ілюстрованої збірочки "Мамо, іде вже зима".
"У дитячі любі роки,
Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вік лицарства."(Леся Українка)
"Барвіночку мій хрещатий,
Зелений, дрібний,
Ой, я ж тебе викохала,
Хороший, рясний!.."(Леся Українка)
"Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла..."(Леся Українка)
"Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла..."(Леся Українка)
"Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни, ти, світло безсонних очей!"(Леся Українка)
"Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно..."(Леся Українка)
У цьому розділі знайдете віршовані та прозові казки Лесі Українки: "Давня казка" (поема-казка), "Про Оха-чародія", "З казочки дядька Лева"; "Лелія", "Метелик", "Біда навчить".
"«Велике, фатальне кохання – се самум, що заносить піском і великі, спокійні озера і тихі струмочки в оазах, засмічує гучні гірські потоки, хоч вони так одважно збігли з гори, несучи долині вісті про нагірну волю; він нагромаджує несподівані гори-переспи навперейми владно-потужному морю, і воно з гнівом мусить відступити, змінивши границі держави своєї…» Так читав уголос молодий поет, схиливши буйно-кучеряву голову над щільно записаним зшитком. Він сидів край ніг хворої «відставленої» актриси, а вона лежала на софі, безвладна, апатична і слухала його читання, як слухають безнадійно хворі люди гомону морських неспокійних хвиль, лежачи на розпеченому сонцем березі." (Леся Українка)
"Бiдний нiчний сiрий метелик сидiв в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидiв вiн сумно, стуливши своï темнi крильця. Так смутно йому було, дарма що не був вiн там самотнiм, — мав-таки сусiда: сусiд той був лилик*; та з того сусiдства невелика була користь для метелика: лилик був неговiркий, понурий собi, та до того ще з якимсь презирством дивився на бiдного метелика, — сказано, нерiвня! Лилик сидiв тихо в своєму кутику, нi за чим вiн не жалкував, та нiчого й не бажав, хiба тiльки кутка ще темнiшого, щоб мiг сидiти там спокiйно i нiколи того прикрого, разливого свiтла не бачити. Правда, тут у льоху теє свiтло не дуже докучало, — а все-таки часами дехто надходив зо свiчкою, навiть часом i над бочкою нахилявся, набираючи капусти, — i се було дуже прикро лиликовi; коли б сила, вiн би теє свiтло крилами згасив навiки..." (Леся Українка)
У поемі-казці «Давня казка» Леся Українка в низці художніх образів розгортає свій погляд на значення поезії в житті, на роль поета в громаді, на конкретні взаємовідносини поета з життям, з тим «соціальним оточенням», що йому поет свідомо чи несвідомо служить. На цю складну проблему людство досі має кілька протилежних поглядів...
"Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу нітрошки не порозумнів. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти,- де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з'їсть. Тільки й того, що завзятий був дуже, – є чого, нема чого, а він вже до бійки береться. Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже: "Мої зернятка! Я знайшов!" А чужий і собі: "Мої! Коли мої! Коли мої!" І почали битися. Та так б'ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять, та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема!.." (Леся Українка)
25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач - майбутня Леся Українка, культова українська письменниця, перекладач і культурна діячка. Багато її творів визнані шедеврами світової літератури, а в українську вони принесли нові мотиви і мандрівні сюжети з інших культур. Леся Українка писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики і брала активну участь в українському національному русі.
