Ірина Михалевич. «Дерево з писанок. Чому нас вчить писанка» (оповідка містить творчу вправу)

 

На відео: інтерв'ю з Оксаною Білоус.

 

 

Ірина Михалевич

ДЕРЕВО З ПИСАНОК. ЧОМУ НАС ВЧИТЬ ПИСАНКА

(оповідка містить творчу вправу)

 

 

У писанкарок прийнято питати, чому вони вчать дітей на своїх майстер-класах. Очікувано почути — охайності, посидючості, зосередженості, щось такого.
Досвідчені майстрині, звісно ж, такого не скажуть. Бо вони розказуватимуть не за себе.
Київська писанкарка, відома дослідниця писанки, авторка фахових книг Оксана Білоус в інтерв'ю Наталці Фіцич зазначила, що крім практичних навичок, діти на заняттях чують про минувшину і це виховує любов до рідної землі.

Вчить вчитель, а писанка хіба чомусь навчить?
Так! Писанка вчить і старих, і малих.
Для того, щоб написати писанку, треба добре знати рідну природу, любити її. Так вважає Тетяна Пірус, писанкарка, народознавиця та педагогиня з великим досвідом.

 

 

На відео: інтерв'ю з Тетяною Пірус.

 

Я із зачудуванням слухала розповідь пані Тетяни, рахувала зайчиків, які поховалися за дерева (йдеться про писанку зі скісними хрестами), згадувала, скільки є прожилок на дубовому листку і подумки погоджувалася — без знання природи писанку не напишеш і не зрозумієш.

До наших послуг сьогодні словник елементів народної орнаментики, ми знаємо за трикверти і вазони. Але що стоїть за цими термінами? На традиційних українських писанках з різних країв часто можна побачити дерево, точніше — його образ. Але то не таке вже й щось примарне. Зовсім ні. На писанках писали цілком конкретні дерева — явір, дуб, сосну, яблуню.

Яблуня — вічне дерево. Яким би старим воно не було, завжди дасть молоду парость і з його коріння виросте нове сильне дерево. На Кропивниччині, в цім малозрозумілім для більшості українців краї, на писанках писали саме яблуню.

 

Дерево взимку.

 

Це невисоке сіреньке дерево вгадується здалеку. Бо росте воно геть не тим трибом, що груша. Гілки в яблуні не так тягнуться до сонця, як хиляться до землі, наче прагнуть когось накрити, щоб захистити. В яблуні нам явлено образ матері. Та й сама назва цього дерева наповнена теплотою і лагідністю.

Скажіть дитині намалювати олівцями писанку і побачите крапки, смужки, ламані лінії. Такою дитиною була я. Пізніше, як стала знайомитися з книгами та альбомами, була вражена — виявляється, більшість писанок мають не поперечний, а поздовжній поділ. Тим паче, коли мова про писанки з вазонами.

А тепер попросімо вже не малечу, а дорослого намалювати оте дерево з писанок. Яким воно буде? Ви побачите певну струнку структуру, такий собі стовп з симетрично розташованими бічними гілками. Здебільшого.

Яблуня на кропивницькій писанці не має жодної прямої лінії. А їх там сімнадцять.

 

 

На фото: писанка Половина яблука, походження — село Плетений Ташлик Новоукраїнського району, Кропивницька область. Колекція Володимира Ястребова, каталог “Описание народних писанок” за ред. Сергія Кульжинського, 1899.

 

Питання: чим особливі писанки Кропивниччини? (в очах уже готова відповідь — та нічим вони не особливі, рожі, хрести, все як у всіх)
Відповідь: писанки Кропивниччини унікальні.
— Справді?
— Авжеж. На них переважно чорне тло, а символи крупні та виразні.
Після почутої відповіді і далі пробують з'ясувати, то чим же таки писанка Кропивниччини особлива...

Подумаймо лишень — виразні. Що в цьому слові?
Писанка вчить ставити питання, писанка спонукає до думки. І це теж неймовірні речі. Щоб краще побачити оту виразність, вдамося до простої творчої вправи.

Якщо Вам цікаво і Ви досі читаєте цей текст, я невимовно рада.

 

 

 

Візьміть дев'ять сірників, сядьте за стіл і покладіть на нього сірники. А тепер викладіть сірниками дерево. А тільки ж не будь-яке. Викладіть яблуню.

Я вдячна Наталії Сліпченко за участь у цій вправі. Вашу яблуню, пані Наталіє, я включила до ілюстрації. Також дякую мамі та моїм рідним за допомогу.

 

 

Чи то ялинку, чи то пальму, чи яблуню навіть за дев'ятьма сірниками можна розрізнити і розгледіти. Рух думки такий, що серед п'яти яблунь Ви не побачите двох однаковісіньких. Більше того, дев'ятьма сірниками можна показати і молоде, і старе дерево; і зимове, і осіннє.

 

 

На писанці не виписують тисячі листочків, блищики, кору, бруньки, писанка твориться при допомозі образу й ритму. Дивовижно, як за такої обмеженої кількості ліній, барв і такої куцої площі людина змогла показати яблуню — могутню, ніжну, мудру, пригнУту до землі і народжуючу молоде зело, скромну, пишну, величну, вічну. Вона та, яка очікує і яка вже не сподівається нового. Вона та, котра знає нас краще від нас. Виразний символ дарує писанці глибину, щоб у тій глибині могла ширяти невсидюча думка.

Дякую сердечно за увагу. До зустрічі!

Матеріали люб'язно надіслані майстринею спеціально для читачів "Малої Сторінки".

​Світлини – авторські.

 

 

Більше про писанку та писанкарство у блозі Ірини Михалевич на "Малій Сторінці":

Історія та символіка писанки. Дослідження, оповідки та майстер-класи писанкарки Ірини Михалевич