5
Прийшло Різдво до нас на Україну,
У небі сяє зірка золота,
Дай Боже всім, здоров'я, щастя й миру
На многа, многа, многая літа!
6
Не можна втрачати мову,
Цей свідок усіх поколінь
Пройшов все і бореться знову
За мудрість думок і прозрінь.
7
Мудрість приходить з роками,
Її не виймеш з рукава
І не сховаєш за замками.
Вона – як примха вікова.
8
Не зраджуйте землі, де ви зростали,
Не забувайте, як цвітуть її сади,
Не забувайте, що життя успадкували,
Щоб далі крок за кроком гордо йти.
9
Моє Поділля, там я народилась,
В зелених шатах, зоряних вінках,
Моє Поділля, там я й залишилась
Із вами друзі, тільки вже в думках.
10
Одна Батьківщина, і двох – не буває!
Хай кожен на світі це запам'ятає!
11
Батько і мати – дві половинки
З яких починаються наші стежинки.
12
Мова – невід'ємний дотик спілкування,
Як зоря вечірня, як чисте світання.
Мова, мов намисто, вишиванка мами,
Що не зіпсується часом і роками.
13
Моя земля, моє Поділля –
Лелечий край, густі ліси,
Калини грона в зелен-гіллі,
Дзвінкі дівочі голоси.
14
"Пробачте", "Дякую" – такі прості слова!
Їх розуміють і дорослі й діти.
І щоб там не мудрила голова –
Неможливо їх на інші замінити.
15
Життя наше – із перемін і дат,
Його ніхто не владен угадати –
Ні бідний, ні заможний, ні магнат...
Цей глобус просто треба прокачати.
16
Я не художник – тільки ще учусь,
І це для мене, знаєте, престижно!
Важких доріг і темряв не боюсь.
Пізнати світ творця – це дивовижно.
17
Осіннє сонце день втішає,
У позолоті ліс тремтить,
Хмарина хмару доганяє,
За обрій стежкою біжить.
18
Вітер в шибку, ніч в обличчя,
В небі місяць мерехтиться,
Підпалив маленькі зорі
І чатує у дозорі.
19
Передбачаю, щось колись утрате зміст,
На клаптиках пожовклих зблідне рима,
Зруйнується зі слів старенький міст
Поза моїми сірими очима.
20
Давно не ображаюсь на людей,
Я їх не слухаю, як кажуть, при нагоді.
Хай не нав'язують своїх смачних ідей –
Вони давно не в стилі і не в моді.
20
Хтось скаже: дика, дивна, мовчазна,
Тикне хтось пальцем в голову: ніяка.
Я ж не цвіту для всіх, як бузина,
Й не дошкуляю, як осіння мряка.
21
Це так важливо, коли хтось у тебе є –
Проста, ненадокучлива людина,
Яка тобі всю душу віддає,
Хоча, здається, це робити не повинна.
22
Не засуджую ні бідних, ні багатих,
Ні говорливих, ані мовчазних,
Сором'язливих, радісних, пихатих,
Бо якби існував цей світ без них?
23
Стану під дощем і змию втому –
Хай вона із краплями втече,
І щодуху побіжу додому,
Де матуся свіжий хліб пече.
24
Все відбувається за графіком в житті
Невчасно, вчасно – все по волі Божій.
Просто стрічаються, можливо, нам не ті
На перехресті долі... перехожі.
25
Щоб гідну науку здобути,
Читайте розумні книжки,
Які допоможуть звернути
На мудрі життєві стежки.
26
Я небагато хочу в цьому світі –
Здоров'я своїм близьким і чужим.
Хай буде затишно душі, як в теплім літі,
Хай відійде журба, як з поля дим.
27
В кожного своя, як кажуть, справа,
І по волі Божій прийде час:
В когось – кухня, в когось – сцена, слава,
В когось піп читає парастас.
28
Не замовляйте старість наперед,
Вона сама зненацька підкрадеться,
Розгорне свій написаний сюжет
І на якомусь кроці спотикнеться.
29
Усі слова, здавалось, написали,
І кожне з слів несе зерно своє.
Але коли почуєш слово "мама"
Тепло і ніжність серце обіллє.
30
Прості слова не б'ються на папері,
Прості слова, мов символи, живуть:
Вони до кожного у душу, як у двері,
Із радістю і милістю прийдуть.
31
Холодне серце, скрижаніле в лід,
Не розморозити ніякими словами –
А ні весною, що простягне білий цвіт,
Ані сп'янілими гарячими вустами.
32
Ранок міниться, грає росою,
Срібний човник пливе над водою.
33
Не втратити добро душі,
Не загубити серед гніву,
Прожити в пісні, у вірші –
Наскільки Бог дасть літ і сили.
34
Осінь, вітер, листя, вальс –
Жовта курява знялась.
35
Вітер дерева хитає,
Листя під ноги жбурляє.
Вітер, це боляче, знаєш,
Коли останнє втрачаєш.
36
Сірий день розплющив очі,
Недалеко втік від ночі.
37
Дерева сірі та сумні,
Немов скульптури вікові.
38
Вечір. За лісосмугу сонце сідає,
Тиша довкола, лиш пташка літає.
39
Небо мінялось під зором ока,
Ніби хтось фарбу розлив ненароком.
40
Схаменіться, люди, схаменися, світ,
Кожен день в тривозі, кожен день – сто бід.
41
Двобій в душі, і буде так довіку,
Поки цей світ слугує чоловіку.
42
Весь день мовчу, покинула слова,
Відпочиває думка й голова.
43
Люди в цифрах,
Люди в кодах,
Бо сьогодні така мода.
44
Літній день тікає в осінь,
Небо сиві хмари возить,
Кличе вітер колискову
На гаї і на діброву.
45
Потягом тумани тягнуться густі
Яром, по долині, на поля пусті.
Розірве ворона тишу й полетить
У той бік, де сонце солодко ще спить.
46
Зачекались всі весни,
Проганяли довгі сни,
А весна прийшла тихенько,
Ніби дівчинка маленька.
47
Пусте небо спозаранку
Виглядає білу хмарку.
48
Зібрались хмари в пишний хвіст
І потягнулися за ліс.
49
Заснуло все під білими снігами,
Солодко спить, немовби, немовля.
І тільки сонце лиском із-за хмари
Скупенько скине промінь навмання.
50
Жайвір п'янко напоєний ранком
Розправляє маленьке крило.
Поспішаючи, сизий світанок
Ген за обрій помчав у село.
51
Вечір взяв під руку приморозки сиві
По лугах, долинах з ними походжав,
Вранці зустрів сонце в золотистій гриві,
П'ятами до яру швидко накивав.
52
Сонце за став покотилося,
Мабуть, світити втомилося.
Місяць плече показав,
Зорі світить погукав.
53
Повісив обрій хустку золоту
Над горами й зеленими лісами.
А ніч тихенько у свою косу
Вплітала зорі з ясночолими вогнями.
54
Весняний дощ полощиться в ріллі,
Підстрибує, радіє і сміється –
То відштовхнеться, то прилипне до землі,
Мов кошеня, яке до ласощів крадеться.
55
Перев'язали небо журавлі,
"Курли" останнє з сумом прокричали,
Вклонились низько матінці-землі
І поступово линули за хмари.
56
Сіра хмара – бриль вухатий –
На дрібні дощі багата.
Як візметься висівать –
Сіє дощик днів зо п'ять.
57
Бігла осінь долиною,
Сіяла дощами,
Сади, гаї чепурила
Жовтими бантами.
58
Прокричали журавлі:
"Летимо в теплі краї!"
А як веснонька прийде –
Всіх додому поверне.
59
Листя обпадає,
Трави пожовтіли,
У садах затихло,
Птахи відлетіли.
60
Не скажу ні менше, ані більше,
Не відкрию таємниць і дива.
Напишу, як відчуває серце,
Цим написаним зігріюся й щаслива.
61
Пахне пліснею, грибами,
Недалекими дощами,
Сивиною тих туманів,
Що присіли за горбами.
Пахне димом, гарбузами,
Що плетуться парканами.
Сонним ранком, що дрімає
Літо в осінь відправляє.
62
Тисячі доріг... Та одна – до школи...
Не забудь, будь ласка, стежку цю ніколи,
Той найкращий час, вчителів, навчання,
Дзвоник, що дзвенів вперше і востаннє.
63
Якби ж мені мати крила,
Високо літати,
Плачучи б просила, криком:
"Припиніть стріляти!!!"
64
Встану вранці і росами вмиюся,
Поки сонце ще солодко спить.
На хатину і стежку подивлюся,
Де від мене дитинство біжить.
65
По-осінньому небо сумує,
По-осінньому вітер біжить,
По-осінньому листя крокує –
У повітрі, мов човник летить.
66
Люблю, коли ранок сміється росою,
Коли туман сивий стоїть над водою,
Коли перший промінь, як дощик спадає...
Люблю, коли солодко тиша дрімає...
67
Твоя любов – незміряна до мене –
Летіла, мов метелик, на траву,
Світилась сонцем в дощ, вночі зорею,
Твоя любов, якою дихаю й живу.
68
Попри всі негоди вчися жити,
Бо життя збіжить, як одна мить.
Після себе встигне залишити
Те, що хочеш в спадок залишить.
69
Не жалій себе, навчися жити.
Так живи, ніби остання мить...
Не дозволь дурницям засмутити
День який, як свічечка, згорить.
70
Господь почує всіх і збереже –
На те його велика, мудра воля.
Довіру в кожне серце принесе,
Щоб кращою була майбутня доля.
71
Я пишу ці рядки і не знаю, чи їх хто почує,
Чи це осінь, чи літо буде, а чи сніжна зима...
Слово вище стоїть голови, тихо думку будує,
А над думкою голос – це все не дарма.
72
Іду до вас із думкою своєю,
Оголосити хочу на весь світ:
Я дихаю, живу, пишу душею,
І по житті це моє кредо й заповіт.
73
Білий взимку сад і поле,
Біла стежка до діброви.
Білі сняться взимку сни,
Мабуть, з снігу теж вони.
74
Впало сонце за ліс за високий,
День за сонцем побіг синьоокий.
Залишився всім вечір тихенький
І надщерблений місяць тоненький.
75
Надіюсь, небайдужістю зійду,
Чиясь душа, як листя затріпоче,
Чиясь покірно випустить сльозу,
Над словом, яке в світ біжить охоче.
76
Багато вже лишилося землі позаду,
Але й попереду багато ще доріг,
Прошу я в Бога кожен день пораду,
Щоб мені з Неба чимось допоміг.
77
Ти пробач мені, літо, що я осінь шукаю,
Що від теплої днини ховаюсь у тінь.
Я люблю твої квіти, солов'ї в темнім гаю,
Але ближче до серця – туман й заметіль.
78
Сірий висохлий кулак
Заховав у собі мак.
І ніяка його фея
Не зірве до Маковея.
79
Як зав'яжуться дощі –
Вмиють ліс, сади, кущі,
Побіжать за журавлями
Над пустинними полями,
Обійдуть усе і всіх,
Потім зміняться на сніг.
80
Спішу не загубитись в цьому світі,
Розпізнавати тінь, добро і зло,
Зігрітись в холод і когось зігріти
Коли снігами душу замело.
81
Мене обманюють, а я, немов дитина,
Вірю у їхні підсолоджені слова,
В яких лиш мить, не намальована картина,
Яка зникає без підгрунтя, як вода.
82
І нікому кричати вже "на біс",
І тихо все застигне у мовчанні,
Де вчора була радість аж до сліз,
Сьогодні – тиша, сутінки, прощання.
83
Коли душа у душу проникає –
Від цього ліків просто не існує.
Думка за думкою біжить і не встигає,
А шепіт серця – інше серце чує.
84
Багато раз стаємо на граблі,
Забувши згодом, лізем знову й знову,
Збираєм павутиння на чолі,
Віримо в силу, що вселилася в підкову.
85
Пройдуся полем золотим
Поміж жита,
Де жито –
Промінь сонячний ковта...
86
Я не шукаю тих, кому за двадцять,
І тих, кому уже за п'ятдесят.
Шукаю тих, хто хоче спілкуватись
І поділитись думкою в віршах.
87
Для когось вірші – це сміття,
Для мене вони – діти.
Спішу до кожного із них
У душу залетіти.
88
Я хочу жити з словом ось таким,
Яке залишиться в історії народу.
Яке під тихим небом голубим
За мир розгорне прапор, за свободу!
89
Тінь, за мною не ходи,
Не топчи стежину,
Не вдягай моє вбрання
На широку спину.
Тінь, за мною не ходи,
Годі вже блукати,
Мало толку, зрозумій,
Повертайся спати!
90
Залишу після себе всі слова,
Вони застигнуть мовчки на папері,
Чекатимуть, коли чиясь рука
Їх вижене із темряви за двері.
91
Кожен день пишу комусь листи,
Кожен день бажаю щось почути,
І сама до себе: "Знову ти
Хочеш свою душу обманути?.."
92
Як тільки сонце в шибку засміється,
Зласкає душу світлий промінець,
Спішу до вас із щирісттю від серця
З пісень і віршів виплести вінець.
93
Коли він поруч, то мені спокійно
І як не важко, то нічого не болить.
Надіюсь, вірю, думаю, це вірно,
Бо хочеться ще жити і любить.
94
Хай вас кохання не минає,
Біжить назустріч, не вві сні,
Нехай дві долі поєднає
На довгі і щасливі дні.
95
Прийми образу, як гірку пігулку.
І проковтнувши, біль десь відійде.
Перемикнися на веселу думку,
Яка з собою в краще поведе.
96
Ослін присів спочити у кутку,
Піч розмальовує жовтогаряча ватра,
Свій плащ павук плете у закутку...
Усе – в минулім... Завтра буде завтра.
97
Усе нове – і люди,і думки...
Нічого не встигаєш наздогнати...
Повзеш, як в павутині павуки,
А тебе – "хлоп!" – і може вже не стати...
98
Лише у праці і чеканні
Ти досягнеш мети.
Вперед – не мрія, а бажання...
Не зупиняйся, далі йди...
99
Чекала темряву ночі,
Щоб подивитись їй в очі.
100
Вийшов місяць із–за хмари,
Не знайшовши собі пари.
101
Вечір тихо вуркотів,
Непомітно ніч привів...
102
Грім у небі розгнівився
І до блискавки схилився.
Та як оком заблищить,
Грім під хмари побіжить.
103
Косить коса траву вранці,
Присідає, ніби в танці.
104
Серед ночі я залишу всі слова
На папері, що на думку спали,
Потім роздаватиму з-за дня,
Щоб їх люди в голос прочитали.
105
Я не сплю і ніч...
Тихо, мовчимо...
Зорі жовтобокі
Дивляться в вікно.
106
Бавовняні хмари пливуть островами...
І так – кожен день, з року в рік, віками.
107
Червоніє жовтень у саду,
Як господар ходить вечорами,
Стелить щільно листя до ладу,
Щоб земля не застудилась під снігами.
108
Спішу не загубитись в цьому світі,
Розпізнавати тінь, добро і зло,
Зігрітись в холод і когось зігріти,
Коли снігами душу замело.
109
Неважливо, якого ти чину.
Неважливо, якого ти роду.
Якщо бачать у тобі людину,
Це – найвище за всі нагороди.
110
Вслухаюся тоді, коли цікаво.
Фарбую світ у щось собі своє.
Не знаю, хто дає мені це право
Писати, та воно в мені живе.
111
Кажуть, що набридла
Зі своїми віршами,
Що з ними ношуся,
Мов дід із торбами.
Те, що маю – те і ношу.
Вірші мене гріють –
Не купити їх за гроші,
Вони в думках зріють.
112
У сяйві слова дні свої будую,
Шифрую спогади життя наполовину.
Із всесвіту мелодію ту чую,
Яка мене веде, немов дитину.
113
Не думайте, якщо говорите багато,
Що це корисно буде для обох.
Людину і без слів можна пізнати,
Не сипати словами, як горох.
114
Серед зими ніколи літо не настане,
Посеред ночі сонце не зійде,
Життя нічим не залікує рани
Тому, що біля нас нема тебе.
115
Найгірше це, коли душа болить,
А ти не знаєш, як залікувати –
І не заїсти, навіть, не запить,
Як дощ холодний не перечекати.
116
В цей світ приходим голі й босі,
Таких нас втримує земля.
Пройде життя, і на порозі
Нас стрінуть знов, мов немовля.
117
Здавалось є в людини все –
Куди вже більше видумляти.
Та чогось блуд туди веде,
Де можеш голову зламати.
118
Не одяг красить жінку – навпаки,
Душа жіноча одяг прикрашає.
Які б на себе не чіпляв цяцьки –
Душа з-під них все-рівно виглядає.
119
Написати все те не можливо,
Не можливо все те передать –
Ті рядочки, що серцем писались,
На папері душею кричать.
120
Знайдіть слова для іншої людини,
Яка чекає їх багато літ,
Щоб душу обійняли щохвилини,
Зігріли, повели в щасливий світ.
121
У долі, мов на кінчику ножа,
Чи схибиш, а чи схаменешся.
Донизу легко побіжиш, як стрекоза,
А ось наверх – чи швидко піднімешся.
122
Не можна всім на світі догодити,
Не можна всіх на світі полюбити.
У стаді був і є такий мастак,
Якому все було і є не так.
123
Життя тобі дає одну дорогу
І ти назавжди це запам'ятай.
В важку хвилину повернись до Бога –
Він допоможе, лиш терпляче зачекай!
124
Якщо холодно - одягнись,
Якщо сумно – то посміхнись.
Як нема чогось – намалюй,
Життя - то казка, його цінуй.
125
Хоч немає його у цім світі зі мною,
І не раз ще умиюсь гіркою сльозою.
Та подякувать хочу я Богу за те,
Що він серце у грудях носив золоте.
126
Я по-іншому дивлюся вже на світ,
Відступіть від мене всі печалі.
І давно вже склала заповіт,
Що і як робити мені далі.
127
А час чогось від смутку не лікує,
І щось таке дурне у голові.
Можливо, темні фарби замалюю,
Попрошу Бога за щасливі дні.
128
Хто там скаже, що там скаже,
Де пересторога?
Не роби поганих справ,
А побійся Бога.
129
Вчорашній день - історія забута,
Який ніколи неможливо повернути.
130
Все б віддала, щоби почути голос мами,
Я б перебігла через тисячі пожеж,
І не дивилась, що там під ногами,
Але, на жаль, цю мить ніколи не вернеш.
131
Бути чемним і терплячим,
На усе закрити зір,
Це не легко, та одначе
Спробуй з себе і повір...
132
Ти думаєш – легко усе так вдається,
Що Муза, як промінь, до розуму ллється.
Ти думаєш – легко писати, не спати.
Вирішує Бог – а чи дать, чи забрати….
133
Не можна бути кращим за усіх,
Не можна все на себе приміряти.
Носити те, що викликає сміх,
Аби лиш моду вчасно врятувати.
134
Ми перестали вірити в слова,
А деякі і зовсім розуміти,
Стали байдужими до щирості й тепла,
Які потрібно в душу повернути.
135
Подумайте про наше завтра,
Достатньо лозунгів – мовчіть!
І як там впаде, ляже карта,
Хоч те, що є вже, збережіть!
136
Не колотіть, як кажуть, світом,
У кожного болить своє.
Прийдеться всім прийти зі звітом
До Бога, що у кого є.
137
Мають сенс в житті такі рядки,
Двічі не ставай на помилки.
138
Цінуй просте життя, не зазіхай
На визнання, корону, діаманти.
Усе, що маєш з милістю приймай
Життя – дорога, а не гра у карти.
139
Ніхто не каже, як було насправді,
Чи легке чи важке було життя.
Усі чогось боялись бачить правду,
Яка поверне всіх до каяття.
140
Не варто всі секрети відкривати,
Які ховає серце за замок,
Бо люди у житті – як ті пірати:
Почув й поніс на радіо пліток.
141
Поезія – мякий метал, що гнеться,
Відтінок думки, який в голосі озветься.
142
Не черствійте, люди, до людей,
Чимось гарним, теплим поділіться!
Хай прийдешній буде кращим день –
На сходину вище підійміться.
143
Живи сьогодні, а не завтра, не колись,
Живи, щоб ні про що не шкодувати,
Не скривди, перед болем зупинись
Зумій людські образи пробачати.
144
Це моє проростає з душі –
тепле слово для вас, читачі.
145
Думки душі моєї, як сади
Цвітуть, цвітуть і віддають плоди.
146
Це старомодно, але дуже щиро,
В листах словами душу лікувати,
Спішіть, пишіть усе, що наболіло,
Час прийде – буде нікому писати.
147
Сумують край дороги на узбіччі
Старі тополі, вірні вартові.
Журливо небо дивляться їм в вічі,
Журливо зорі світять світові.
148
Свіжий вітер трави хилить в полі,
Запашні тривожить їм думки.
Свіжий вітер тішиться на волі,
Виплітає з трав рясні вінки.
149
Хочеш чи не хочеш, час є рахівник,
Збереже все, на місця розставить.
Він – немов маленький будівник:
І дрібненької дрібнички не прогавить.
150
Подумай перед тим, як говорити,
Не кидай непродумані слова,
Щоб потім не прийшлося сльози лити,
І не боліла в тебе голова.
151
Сузір’я позолочених снопів,
Перехрестили небо батогами.
Під берегом десь качур лупотів
Заплутавшись у осоку ногами.
152
Радію нині тим, що я живу,
Не вихваляюсь, маю, те що маю.
Якщо не встигла щось, то наживу,
Не ласа на чуже й не зазіхаю.
153
Не вірю в сни, не хочу, не чекаю,
Чогось боюся їх, хоч вір й не вір.
Думками кожен вечір проганяю –
Ідіть собі кудись у інший двір.
154
Якщо візьмусь за справу доволочу,
Якщо візьмусь за вірш, то допишу.
Забуду – що не можу, що не хочу
Бо лінощів до себе не пущу.
155
Перед дощем птахи – як стріли.
А люди схильні до їх віри.
156
Події, час – за ними не встигаєм,
Не помічаєм, десь зрубали сад.
Цінуєм лиш тоді, коли втрачаєм,
Коли нічого не повернеться назад.
157
Не замилюй очі милом –
Не сховати в мішку шило.
Хоч крути, хоч не крути –
Шило вилізе завжди.
158
Життя
Згоріло вмить.
Тінь, сльози.
Болить.
159
Не прив'язуй душу до людини,
У якої камінь на душі.
Її світ – чужі тобі картини,
Її світ для тебе міражі.
160
Душа чиста, як сміх дитини,
У якому немає провини.
161
Ти – наступна, написана світлом,
Не для себе, не друзям,
Для світу.
162
Кожному Бог дає
Те, що в душі в нього є.
163
Плачу і сміюсь,
Завтра не боюсь,
Дякую за те, що у мене є.
164
Чомусь після вчинку розум приходить.
Продумай всі дії, щоб не зашкодить.
165
Відпрацьовуй кожен крок,
Це твій завтрашній урок.
Сій натхненно зерно-жито,
Щоб даремно не прожити.
166
Цвіт бузини зупинився в легенях,
Місце знайшов у глибоких кишенях.
167
Це моє проростає з душі –
тепле слово для вас, читачі.
168
Мають сенс в житті такі рядки,
Двічі не ставай на помилки.
169
Люди вірять в диво Боже
В силу ту, що допоможе.
170
Чогось на все пройшла пора
І вже ніщо не бавить душу,
Як потяг, тягнеться доба,
Яку перечекати мушу.
171
Осіннє сонце день втішає
У позолоті ліс тремтить
Хмарина хмару доганяє
За обрій стежкою біжить.
172
Я ще хочу створити багато
Так багато, як цвіт навесні,
І щоб в кожній квартирі і хаті,
Як дзвіночки, лунали пісні.
Щоби діти малі - пташенята –
Порозносили спів за моря,
І колись, через років багато,
Співом славилась наша земля.
173
На землі призначена – чужою,
Тож сама в собі і все – зі мною:
Думка, мрія, стежка від воріт,
В загадковий, таємничий світ.
174
Тисячі тисяч є в світі слів,
Їх промовляєм щоднини.
Та лиш єдине лунає з віків –
"Мама" звучить з уст дитини.
Мама – це ніжність у цих двох складах,
Сила, підтримка, надія.
Мама – це радість в дитячих очах,
Світлі і сонячні мрії.
175
Я буду лише там, де мені зручно,
Сама в собі, з думками, що женуть.
І жоден дотик сонця, вітру влучно
В вразливі дні мене не обіймуть.
176
Останній каледарний день збіжить
Так швидко, що й не встигнеш озирнутися.
Так і життя біжить, біжить, біжить,
Як глобус круглий, під ногами крутиться.
Минає рік, неначе й не було
І завтра – інші цифри намальовані
На розфарбованім святковому табло,
Виблискують, мов сонечко у промені.
177
Щасливі, веселі, засмучені,
Жити в умовах приручені,
Бачимо світ всі очима
Та в кожного торба своя за плечима.
178
Цілую повітря, яким я живу,
І кожен день Богу молюся
За сонце, за хліб, за дітей, за сім'ю,
За те, що з зорею проснуся.
179
Не зупиняйсь в житті, не стримуй, не чекай!
Бери від нього все – усе згодиться!
Життя по крапельці збіжить, немов ручай,
Як сіно висохне, не встигнеш й спохватиться.
180
Усе мине, як ранішній туман,
Не встигнеш передчасно озирнутись,
Загусне ліс, засіється бур'ян,
Душа із небом змусить зіштовхнутись.
181
Нагусло небо над лісами,
Вітер збива останній лист,
А край села в важкім тумані
Хрести,як люди, піднялись.
182
В житті усе закономірно –
Весна, підсніжники, дощі,
Вишневий цвіт, як білий велян,
Гудуть над вишнями хрущі.
А потім вітер тиражами
Зірве пелюстки й полетить,
Гукне, що вже не за горами
Веселе літечко біжить.
183
За свої вчинки вмій відповідати,
Не перекочуй бочку, не будь "лох"...
Віддача може швидко спрацювати,
Як кажуть, наперед і за обох.
184
В когось – майстерня,
В когось – земля,
В когось – перо від журавля.
Хтось – побудує,
Хтось – засіває,
В когось в душі вірш дозріває.
185
Людське життя, мов горошина,
Долає тисячі доріг.
Зійде росою на обличчя,
Втомою схилиться до ніг.
Прокинеться – і знову далі
Покотиться по магістралі.
186
Маячня буденна, круговерть подій
Віддалили серце від вчорашніх мрій.
187
Не відпускай той дивосвіт,
Який в очах твоїх розквіт.
Біжи за ним по травах, росах,
Бо свіжоскошених покосах.
Лети по стежці журавля,
Де не закінчиться земля.
Не зупиняйся, все вдихни
А ж потім з легкістю зітхни.
188
Настелила листя жовтого
Осінь.
Між землею і небом
Просінь.
Сіла тиша на голі ліси,
Всім шепоче: "Тихенько засни..."
189
Сон – нитка від сонця,
Спи, не соромся.
Чекай, коли в гості прийде,
По колу усіх обійде.
На все – своя черга,
Свій час.
Сон – охоронець наш.
190
Чогось на все пройшла пора,
І вже ніщо не бавить душу.
Як потяг тягнеться доба,
Яку перечекати мушу.
191
В житті усе закономірно,
Як білий день, як темна ніч.
Якщо не схибиш – робиш вірно,
Не бійся злих ти протиріч.
192
Багато в світі є принад,
Куди впірнув би з головою,
Якби це мед, якби не яд,
Щоб не зустрітися з бідою.
193
Кажуть, час лікує хвору душу,
Біль відходить, заживають рани.
Це не так: біль засідає в нішу
Й за тобою ходить, як тумани.
194
Шановна Музо, дякую щоночі,
За те, що будиш, спати не даєш,
Натхненням відкриваєш сонні очі
Що ти зі мною і в мені живеш!
195
Пройдуть часи, заграє в труби вітер
Заплаче небо сивими дощами.
Страшно подумати, страшніше ще збагнути
Через століття, що стоїть за нами.
196
Життя цінуймо кожну мить
Не витрачаймо час на марне
Воно, як річечка збіжить
А потім дощ і небо хмарне.
197
Коли мене не стане то не плачте,
Усе моє не те… мені пробачте.
І не робіть гучні прощальні сходи,
Нехай за мною плачуть лише оди.
198
Свята Україно, за тебе молюся,
Благаю у Господа миру й добра.
Свята Україно, свята Україно,
Хай сонце в світанках сміється щодня!
199
Рідна мова, як квітка осіння,
Не втрачає своєї краси.
З покоління її в покоління,
Як священну молитву, неси.
200
Ціную повітря яким я живу,
І кожен день Богу молюся,
За сонце, за хліб, за дітей, за сім'ю,
За те, що з зорею проснуся.
