Більше...

Чумацькі пісні


    Неповторним колоритом відзначаються чумацькі пісні. Своїм походженням, як і козацькі, вони сягають у далекі часи. Чумацький промисел відомий здавна, десь із XV сторіччя, хоча розквіт його припадає на XVIII - першу половину XIX сторіччя. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, по які їздили на волах до берегів Чорного та Азовського морів і на Дон. На південь переправляли вони на своїх мажах хліб, солонину, шкіру, мед, віск, тютюн та інші товари. Пізніше чумаками стали називати і візників, що наймалися перевозити на далекі відстані товари. Чумакуванням займалися різні верстви населення, але найбільше воно було поширене серед козаків та селян.
 

 

Ой у степу криниченька

Ой у степу криниченька,
З неï вода протiкає. (2)
Гей, там чумак сивi воли пасе
Та з криницi напуває.

Воли ревуть, води не п'ють.
Бо в Крим дорiженьку чують.(2)
Ой Бог знає, та Бог i вiдає.
Де чумаченьки ночують.

Ой ночують чумаченьки
В чистiм степу при долинi, (2)
Розпустили сiрi воли пасти
При зеленiй муравинi.

Умер, умер чумаченько
Та в недiленьку вранцi, (2)
Поховали того чумаченька
У зеленому байрацi.

Ой прилетiла сива зозуленька.
Та все "ку-ку" та "ку-ку". (2)
— Ой подай, чумаче, та подай, голубе,
Та хоч правую руку!

— Ой рад би я, моя мила.
Хоч обидвi подати: (2)
Насипано та сироï землi.
Що не можу пiдняти.

 

Ой у полі край дороги

Ой у полі край дороги
Пшениченька яра,
Там молода дівчинонька
Пшениченьку жала.

Та болять ручки, та болять ніжки,
Та пшениченьку жнучи,
Та вже ж мені надокучило,
Та миленького ждучи.

Та нема ж мого миленького,
Та нема ж мого пана,
Та вже ж моя постіль біла
Пилочком припала.

Та нема ж мого миленького,
Та нема ж мого сонця,
Та вже ж мені надокучило,
Сидячи в віконця.

Гей, із-за гори, із-за кручі
Скриплять вози йдучи,
Вози скриплять, ярма риплять,
Воли ремиґають.

Попереду мій миленький
В сопілочку грає;
Сопілочка з барвіночка,
Калинове денце,—
Вийди ж, мила чорнобрива,
Потіш моє серце!

 

Ой у полі да криниченька

Ой у полі да криниченька,
Да вода протікає,
Ой там чумак, чумак молоденький
Сиві воли напуває.
«Ой воли ж мої сиві, половії,
Чом води не п'єте?
Ой тільки ж мені, парню молодому,
Серцю жалю завдаєте!»
Помер, помер чумак молоденький
У Кримку на ринку...
Ой везуть його сивими волами,
От як в'ялую рибку.
«Ви, чумаки, й а ви, молодії,
Вчиніть мою волю:
Ой займіте й а всі вісім волів
Да до гробу за мною.
Нехай рикнуть а всі вісім волів,
Да до гробу й ідучи,
Ой нехай зачує моя миленька,
Да по воду й ідучи!»
Ой як зачула його миленькая,—
Тяженько з дихнула:
«Ой десь мого, мого миленького
Сира земля привернула!
Ой десь мого, мого миленького
На світі немає,
Ой що його сивая худоба
Мені голос подавав!
Коли б же я, сива зозуленька,
Да крилечка мала,
То б я цюю й усю й Україну
Да кругом облітала,
Гей, то б я свого, свого миленького
Да по гробу пізнала!
Сіла, впала да на могилі
Да й сказала б «ку-ку!»,
Гей, подай, подай, да мій миленький,
Да хоч правую руку!»
«Ой рад би я, моя миленька,
І обидві подати,—
Ой налягла да сира земля,
Да не можу підняти!»

 

Гей, ішли наші чумаки в дорогу

Гей, ішли наші чумаки в дорогу,
Ішли наші чумаки в дорогу.
Гей, в понеділок ярма парували,
В понеділок ярма парували.
Гей, у вівторок вози підчиняли,
У вівторок вози підчиняли.
Гей, а в середу воли годували,
А в середу воли годували.
Гей, а в четвер воли напували,
А в четвер воли напували.
Гей, а в п'ятницю з родом попрощались,
А в п'ятницю з родом попрощались.
Гей, а в суботу молилися богу,
А в суботу молилися богу,
Гей, а в неділю рушили в дорогу,
А в неділю рушили в дорогу.
Гей, а з неділі прийшли до перевозу,
А з неділі прийшли до перевозу.

 

Задумали чумаки в дорогу

Задумали чумаки в дорогу:
Покупили собі вози нові,
Поробили ярма кленові,
Поробили занози дубові,
Покупили воли половії.
Покупивши, да й попарували,
Попарувавши, да й повиїжджали.
Приїхали да й до перевозу,
До Марусі-шинкарки.
Один каже: «Марусю-шинкарко,
Сип кварту горілки!»
А Маруся каже: «Нема тобі мірки!»

 

Гей, запряжем ми, братці

Гей, запряжем ми, братці,
Панове молодці,
Та ті новії вози;
Ой та поїдемо, братці,
Панове молодці,
В Кремень-город на базар;
Ой наберем, братці,
Панове молодці,
А все дорогий товар:
Все лисиці, та куниці,
Та чорнії соболя.
Ой будем ми приставати
Аж у город Кишиньов,
А з города Кишиньова
Та повезем у Азов.
Та поставимо, братці,
Панове молодці,
А в три улиці рядом.
Ой та прийдуть, братці,
Панове молодці,
А три купця молодих,—
Вони у нас запитають:
«А що у вас за товар?»
«Ой в нас товар дорогий:
Все лисиці, та куниці,
Та чорнії соболя».
«Ой ви, купці-молодці,
Ви приятелі мої,
Ви постойте, чумаченьки,
Аж до завтрашнього дня;
А в завтрашньому деньку
Ми в вас товар заберем
І вам грошГпокладем:
Кому срібло, кому злото,
Кому сукні дорогі,—
Усім буде доволі!»

 

Весна красна наступає, із стріх вода капле

Весна красна наступає, із стріх вода капле:
Уже нашим чумаченькам шлях-дорожка пахне.
Насіяли, наорали,— та нікому жати:
Пішли наші чумаченьки по возах лежати.
«Вчора була суботонька, сьогодні — неділя,
Чом на тобі, чумаченьку, сорочкц не біла?»
«Якби в мене, дівчинонько, матуся рідненька,
Була б в мене щонеділі сорочка біленька!»
«Піди, піди, моя мати, у Суми до торгу,
Купи, купи, моя мати, за три копи голку,
За другого золотого — червоного шовку,
За третього рублевика — мальовані п'яльця:
Я вишию, вималюю чумакові рукавця».
Шовком шила, шовком шила, золотом рубила,—
Задля того чумаченька, що вірно любила.
В неділеньку ранесенько, та ще до схід сонця,
Ой плакала дівчинонька, сидячи в віконця:
«Чому мене, моя мати, рано не збудила,
А як тая чумачина з села виїздила?»
«Тим я тебе, моя дочко, рано не збудила,
Попереду твій миленький,— щоб ти не тужила».
«Ти думаєш, моя мати, що я і не плачу?
За дрібними слізоньками світонька не бачу.
Ти думаєш, моя мати, що я й не журюся?
Як вийду я за ворота — від вітру валюся».

 

А в городі буркун-зілля

А в городі буркун-зілля, і лист опадає,—
Молодая чумачиха з жалю умирає.
«Не плач, не плач, чумачихо, та молися богу,
Випроваджу вози й воли, сам вернусь додому!»
«Ой як мені не плакати, ой як не ридати:
Пригнав милий сиві воли та й став запрягати!
Не жаль мені сивих волів з крутими рогами,
Як жаль мені чумаченька з чорними бровами!»
Сизокрилі галенята круту гору вкрили,
Молодії чумаченьки жалю наробили.
«Сизокрилі галенята, підніміться вгору,
Молодії чумаченьки, верніться додому!»
«Ой раді б ми піднятися,— туман налягає;
Ой раді б ми вернутися,— рядчик не пускає!»
«Ой рядчику, одкупщику, вчини ж нашу волю,—
Ой одпусти нас чотирьох на врем'я додому!»
«Ой рад би я, миле браття, всіх вас розпустити,—
Хура страшна, край далекий, треба приставити!»

 

Ой поїхав чумак у дорогу

Ой поїхав чумак у дорогу
Та покинув три колоси в стозі:
Первий колос — дітей годувати,
Другий колос — челядь приймати,
Третій колос — караван курити,
Щоб забула по милому тужити.
«Ой як мені не тужити,
Що вже ж мені повік не нажити;
Ой як мені не ридати,
Що вже ж його повік не видати».

 

Ой за гаєм зелененьким

Ой за гаєм зелененьким (2)
Брала дівка льон дрібненький.

Вона брала, вибирала (2)
І до личенька рівняла.

«Личко моє рум'янеє! (2)
Ой кому ти созданеє?

Чи попові, чи дякові, (2)
Чи простому чумакові?»

Чумак ярма нариває, (2)
Сірі воли запрягає.

Сірі воли запрягає (2)
Та й із двору виїжджає.

Та й із двору виїжджає, (2)
Жінку дома покидає:

«Оставайся, жінко, дома! (2)
Рубай дрова до порога...

Рубай дрова до порога, (2)
А соснину до ослона».

Сосниною в печі пале, (2)
Соломою й пече, й варе,

Горщечками воду носе, (2)
У сусіди солі просе:

«Сусідочки, голубочки! (2)
Дайте солі два дрібочки...

Дайте солі два дрібочки (2)
Посолити огірочки!..

Посолити огірочки... (2)
Научайте свої дочки,

Щоб по ночах не ходили, (2)
Чумаченьків не любили.

За чумаком худо жити, (2)
Нічим борщу посолити!

Бо в чумака стільки віри, (2)
Як на синім морі піни,

А в дівчини стільки ласки, (2)
Як на синім морі ряски».

 

Ой милі сусідоньки

Ой милі сусідоньки,
Не пускайте свої доньки,
Щоб по полях не ходили,
Щоб чумаків не любили.
За чумаком горе жити,
Нічим борщу закришити,
Нема хліба ні кришинки,
Ані солі а дробинки,
А на дворі — ні шерстинки,
А на жердці — ні фантинки,
А в колисці — дві дитинки.
Чумак ходить по дорогах,
А ти, бідна, бідуй вдома,
Чумак ходить, чумакує,
А я, бідна, та бідую.

 

Ой зажурився соколонько

Ой зажурився соколонько:
«Бідна моя головонько,
Що я рано з мержів злетів!»
Ще й по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
Та по дорогах річки течуть,
Понад шляхом маки цвітуть.
То ж не маки, то — чумаки
Везуть рибу, все судаки,—
Та по три вози солі везуть,
По чотири риби женуть!
«Та не жур мене, стара нене,
Бо я журбу і сам знаю,—
Бо я журбу і сам знаю:
Посилає пан до Дунаю,
А я Дунаю й сам не знаю —
Ой не пив води дунайської,
Не їв каші чумацької».

 

Зацвіла калина у лузі да попустила квіти

Зацвіла калина у лузі да попустила квіти,
Не один чумак кида жінку і дрібненькії діти.
Добре було да чумакувати, поки всюди було рівно,
А то вже через тії білети да й ходити не вільно.
Гей, в степу глибока криниця, тільки вода блищиться;
Гей, пішов би я до жінки, дітей — не маю чим розплатиться.

 

Та повій, вітре буйнесенький

Та повій, вітре буйнесенький,
З восточного моря!
Минулася та бурлаченькам
Та поза Доном воля.

Було шумно по чуланах,
Тепер стало тихо;
Було добре та поза Доном,
А тепер стало лихо.

Парували та бурлаченьки
Все воли рябії,
Малювали бурлаченьки
Все вози новії.

Та наїхали реведони
Бурлак у службу брати:
«А що будем, та милеє браття,
Думати-гадати?

Та куди будем, та милее браття,
Будемо писаться?
Запишемось у панськеє —
Будем панів знати.

Запишемось у казеннее —
Будем подать давати,
Будем подать давати,  
Та й у службу будуть брати».


 
Зозуленька сивесенька

Зозуленька сивесенька,
Закуй жалібненько!
Дівчинонько молоденька,
Вздихаеш тяженько.
Вийшла мати води брати
Та й стала питати:
«Ой чого ти, доню моя,
Вздихаеш важенько?»
«Ой як мені, моя мати,
Важко не здихати,
Пригнав чумак сім пар волів
Та й став запрягати».
«Чумаченьку, мій голубе,
Вволи мою волю:
Переночуй, моє серце,
Хоч нічку зі мною».
«Ой рад би я, дівчинонько,
Ще й дві ночувати:
В мене хура строковая,
Треба й поспішати».
«Чорнесенькі галенята,
Підійміться вгору;
Молодії чумаченьки,
Верніться додому».
«Ой раді б ми піднятися,—
Туман налягає;
Ой раді б ми вернутися,—
Рядчик не пускає».
Ой щоб рядчик щастя не мав,
А отаман — долі!
Пішли наші чумаченьки
В великій неволі.
Чорнесенькі галенята
Круту гору вкрили;
Молодії чумаченьки
Жалю наробили.
Не так жалю, не так жалю,
Та як поговору —
Все за тую молоду дівчину,
Що чорнії брови.

 

Ой з-за гори з-за крутої сонечко сідає

Ой з-за гори з-за крутої сонечко сідає,
Ой там старий чумак чумаків споряджає.
Ой їхали чумаченьки темненької ночі,
Заболіли в чумаченька його чорні очі.
Чумак їде, чумак їде, дороги не знає,
Молодая дівчинонька та й путь указує.
Ой сказала дівчинонька темненької ночі:
«Побудь, побудь, чумаченьку, до другої ночі».
«Ой рад би я; дівчинонько, і три ночувати,
Треба мені, молодому, чумаків доганяти».
Ой поїхав чумаченько темненької ночі,
Виплакала дівчинонька свої карі очі.

 

Через греблю вода рине

Через греблю вода рине,
Там дівчина й умивається;
Ой там чумак молоденький
У дорогу й вибирається.
Іде чумак дорогою,
На пужално й упирається;
За ним, за ним дівчинонька
Слізоньками й умивається.
«Ой перестань, чумаченьку,
На пужално й упиратися,
Нехай же я перестану
Слізоньками й умиватися».
«Ой як мені, дівчинонько,
На пужално й не спиратися:
Пішли воли, пішли вози,—
Треба ж мені поспішатися!»
Ой вигаенька-черешенька
З-під кореня похилилася;
Дурна дівка, глуповата,
За чумаком зажурилася.
Ой вишенька-черешенька
З-під кореня та й гладесенька;
Кажуть люди: «Чумак іде»,—
А дівчина вже й радесенька:
Потоптала черевички,
На дорогу вибігаючи;
Виплакала карі очі,
Чумаченька виглядаючи.
«Ой чи тобі листа слати,
Чи так наказати,
А чи коника сідлати,
Чи самому та й поїхати?»
«Ой дам тобі, чумаченьку,
На рукава й полотенечка,
Ой не пиши, не наказуй
Да не суши мого сердечка!
Ой вийду я на гіроньку
Да гляну я в долиноньку,
Там мій милий воли пасе
Да й заболів на голівоньку!»

 

Стояла сосоночка напротів сонечка

Стояла сосоночка напротів сонечка,
Плакала дівчинонька, сидя у віконечка:
Посилає мене мати в степ пшениці жати,
Аж там чумак воли пасе, став зо мною жартувати.
«Ой чумаче, чумаченьку, не жартуй зо мною:
Як ти підеш у дорогу,— плакатиму за тобою».
«Збуди мене, моя мати, в неділеньку рано,—
Ой як рано, ой як рано,— щоб ще й не світало!»
Ізбудила мене мати в обідню годину,
Як спустилась чумачія з гори та в долину.
«Ти думаєш, моя мати, що я і не плачу?
За дрібними слізоньками світонька не бачу!
Ти думаєш, моя мати, що я й не журюся?
Як вийду я за ворота — від вітру валюся!
Купи, купи, моя мати, за три копи голку,
За другого золотого — червоного шовку,
За третього рублевика — мальовані п'яльця:
Я вишию, вималюю чумакові рукавця».
Шовком шила, шовком шила, біллю вишивала,—
Таки свойму чумаченьку правду й висказала:
«Сватай мене, чумаченьку, рано й у неділю,
Буду просить у матінки — нічого не вдію...»
«Ой піду я, моя мати, та за його заміж;
Як ти мене та й не 'ддаси — дак я й умру зараз».
«Легше ж мені тебе, доню, дома поховати,
Аніж мені та за його заміж тебе 'ддати».

 

Ой у полі могила

Ой у полі могила,
По Дону, на могилі ялина.
Там чумаки стояли,
По Дону, стали ялину рубать.
Стали ялину рубать,
По Дону, жаркі й огні розкладать,
Жаркі й огні розкладать,
По Дону, вечіроньку готувать,
Вечіроньку готувать,
По Дону, по вечері спать лягать.
Всі чумаки поснули,
По Дону, тільки один та й не спить,
Тільки один та й не спить,
По Дону, сивим конем об'їздить.
А вставайте, годі спать,
По Дону, пора ярма наривать,
Пора ярма наривать,
По Дону, сиві воли запрягать,
Сиві воли запрягать,
По Дону, в Крим-дорогу поганять,
Мажі солі набирать,
По Дону, на Вкраїну повертать.

 

Ой загули чорні галенята

Ой загули чорні галенята
Да у темному лузі;
Болить, болить моя голівонька,
Ще й серденько в тузі.
Розчешу я чорні кудрі,
А ти, дівчино, русую косу...
Виганяє чумак сірі воли
Та на раннюю росу:
«Пасітеся, сірі воли,
Та будете воду пити!»
Лучче було хазяювати,
Ніж по дорогах ходити:
Хто дома хазяює,
Той спить на білім ложі;
Хто ходить по тих дорогах,—
На лютім морозі;
Хто дома хазяює,
Стелить постіленьку
Білу-біленьку,
В голови кладе подушечку
Пуховую, м'якеньку.
Хто ходить по тих дорогах,
Стелить постіленьку —
Зеленую травицю,
В голови кладе —
Безщасну важницю.
Спить чумак нічку, спить другу,
На третю треба встати:
Прийде безчасна та варта —
Тра її одстояти.
І стукотить, і грумотить,
І за комір вода ллється,—
Поки прийдеш на той сопочивок,
Превража вош нагризеться!..
Ой в полі, полі криниченька,
В ній вода блищиться;
Не ходили б ми по тих дорогах,
Якби було чим оплатиться!..

 

Ой мамцю, хлопці їдуть

Ой мамцю, хлопці їдуть,
Ой мамцю, воли женуть,
А все воли круторогі,
А все хлопці чорноброві.

Ой мамцю, хлопці їдуть,
Ой мамцю, рибу везуть,
А все риба судачина,—
Славний хлопець чумачина!
А все риба, все карасі,—
Для дівчини для Парасі!

 

Ой гук, мати, гук!

Ой гук, мати, гук!
Та весела ж доріженька,
Де чумаки йдуть,
Під білою березою
Мед-вино п'ють.
Ой гук, мати, гук!
Було в тебе три сини, мати,
Було б лучче їх не мати,
Коли тобі за їми
Сльози проливати.
Ой гук, мати, гук!
Усі пішли, усі пішли,
Усі пішли в Луг.
Ідуть та гудуть,
Мед-вино п'ють.
Ой гук, мати, гук!
Вони ж вино п'ють,
П'ють та гудуть,
А на них, на чумаченьків,
Вороги ідуть.
Ой гук, мати, гук!
Веселися, матінко,
З Лугу чумаки йдуть,
Що й срібла, що й злота
Тобі-то везуть.

 

Сидить Цимбал да під вербою

Сидить Цимбал да під вербою, горілку кружає,
Прийшов к йому старий Байдар — він горілочку кружає,
Прийшов к йому старий Байдар, словце промовляє:
«А годі, годі, да старий Цимбал, горілки кружати!
Превражії бусурмени негаразд зробили:
Усі воли позаймали, кривого лишили,
Одного кривого, другого старого!»
Ударився Цимбал старий об поли руками:
«Тепер же ми, миле браття, навіки пропали!»
Ой як крикнув Цимбал старий на хлопця малого:
«Сідлай, хлопче, сідлай коня, сідлай вороного,—
Давай знати в третю роту, аж до кошового;
Давай панам знати, давай панам знати,
Нехай дають порадоньку волів обшукати!»
Біжить хлопець, біжить малий густими тернами,-
Похилились густі трави, де воли погнали.
А у городі Баришполі в усі дзвони дзвонять:
Не журітесь, миле браття, назад воли гонять!
Текли річки невеличкі, тече вода стиха;
Набралися чумаченьки з татарвою лиха.

 

Да чумаченьки запили, загуляли

Да чумаченьки запили, загуляли
Да чотири неділеньки не просиплялись.
А на п'яту та неділеньку
Стали просипляться,
Та стали просипляться,
Стали й оглядаться.
Та й огляділись да чумаченьки
В неділеньку вранці,
Що волів нема в балці:
Вражі сини бусурмани
Волів позаймали,
Та куди ж наші воли гнали,—
Та полягли трави.
«Да сідлай, хлопку, сідлай, малий,
Коня вороного,
Да біжи, хлопку, біжи, малий,
У город Варшаву,
Да давай, хлопку, да давай, маленький,
Усім панам знати,
Та чи не дадуть громадоньці
Волів відшукати!»
У городі у Варшаві
Всі дзвони дзвонили,
Вражих синів бусурманів
З волами ловили.
Через теє наша артіль славна,
Що крутії гори,
Що туди ішли у жупанах,
Відтіль прийшли голі.
Через теє наша артіль славна,
Що гори та піски,
Що туди ішли у сап'янцях,
Відтіль прийшли пішки!
Через теє наша артіль славна,
Що кривії коси,
Що туди йшли у сап'янцях,
Відтіль пішли босі.
Через теє наша артіль славна,
Що гори та піски,
Що туди гнали по п'ять возів,—
Відтіль прийшли пішки.

 

Ой високо сонечко зіходить

Ой високо сонечко зіходить,
А низенько заходить,
Ой наш пан же, та наш пан отаман
Та й по риночку ходить,
Своїм хлопцям, а бравим молодцям
Словесно й говорить:
«Гей, ой ви, хлопці, ви, добрі молодці,
Да вставайте, вози мажте!»
Гей, хлопці встали, вози підмазали,
Нові ярма понаривали,
Гей, нові ярма понаривали,
Сірих волів позапрягали.
Вози риплять, ярма бряжчать,
Сірі воли ремиґають,
За ними йдуть молоді чумаки,
Батіжками махають.
Ой як узяли наші чумаченьки
З-під байраку виходити,
Ой як й узяли вражі здобишнички
Частом до нас доїздити;
Ой виїхало вражих здобишничків
Сорок коней ще й чотири,
Ой як стали вони наперед возів,—
Й а всі вози запинили:
«Ой ви, чумаки, все ви яретичі,
Чи багацько грошей є в вас?»
«Гей, є в нас гроші, здобишнички,
Сорок тисяч ще й чотири!»
«Ой ви, чумаки, все ви яретичі,
Которий в вас та отаман?»
Ой як зійшлося наше товариство
Та докупи головами,
Як пощитали, зараз і сказали:
«Гавриленко — наш отаман!»
Ой як вискочив вражий здобишничок
Та й на коня вороного,
Ой як ударив срібним списом в груди —
Аж йому спис зогнувся:
Ой Гавриленко стоїть, не вступився —
Обернувся, осміхнувся...
«Ой що ж ми будем, наше товариство,
Що ж тепер будем робити,
Ой що багато вражих здобишничків
З сього світу й губити?!
Ой підіймайте, хлопці, війя вгору,
Таганами підопріте,
Ой беріть з возів, беріть шнуровання
Ще й ватажку почепіте!»
Гей, ото ж тобі, превражий ватажку,
Та й на світі не жити:
Ой ото ж тобі, превражий ватажку,
Нас десятьох не побити!

 

Ой хто дома та господарює

Ой хто дома та господарює,
Той на подушках ночує,
Гей, а хто ходить та по тих дорогах,
Той лягає спати на морозі.
Та чумаченько стеле під бік зелену травицю,
А в голови кладе та кленчасту важницю.
Ой високо ясне сонце сходить,
А низенько заходить,
Смутен, смутен та наш пан отаман
Та по табору ходить.
Що він ходить, білі руки ломить
Та словесно говорить:
«Уставайте, хлопці, нові вози мажте,
Сиві воли запрягайте,
Гей, та поїдемо й у путь, у дорогу,
Аж до синього Дону!»
Хлопці повставали, вози помазали,
Сиві воли позапрягали;
Степом ідуть, нові вози риплять,
Сиві воли ремиґають,
А попереду чумацький отаман
На воронім коні грає.
Ой він грає, грає-виграває,
К зеленому гаю привертає:
«Отут, хлопці, будем ночувати,
Будем воли попасати!»
Хлопці повставали,
Сиві воли повипрягали.
А з-за гаю, гаю зеленого,
Розбійники виглядали
І чумаченьків питали:
«Которий між вами, превразькії сини,
Та й отаман найстарший?»
«Гей, наш отаман сидить між возами,
Умивається слізами,
Гей, наш отаман умивається слізами,
Оправдається словами:
«Гей, ви, хлопці, чесная молодяж,
А беріте друки в руки,
Гей, та бийте того вражого розбійника
Та й у білії груди!
Гей, бийте, бийте, бийте і в'яжіте,
На нові вози кладіте,
Та повеземо в город, в город у Полтаву
Та зробимо собі славу!
Гей, що їх сорок, сорок ще й чотири
Та нас десяти не побили,
Гей, тільки ж собі превражі сини
Та славоньки наробили!»

 

Гей, з-за гори та із-за кручі

Гей, з-за гори та із-за кручі та риплять вози ідучи,
Попереду та чумаченько, та вигукуючи!
Ой хоч вигукуй, хоч і не вигукуй, то пригодонька буде,
Гей, буде ж тобі та пригодонька та у чистому полі:
Гей, буде ж тобі та пригодонька, гей, у чистому полі,
Та вивернеш аж чотири мажі та на роздоллі солі.
«Ой сюди, сюди, молода дівчино, та солі купувати!
Ой не так солі та купувати, як жалю завдавати!»
«Гей, годі ж тобі, молодий чумаче, та під возом лежати:
Бери косу, іди в росу та травиченьку тяти!»
«Ой бодай же ти, молода дівчино, та того й не діждала,
Ой щоб моя смоляна ручка та травиченьку тяла!»
«Гей, годі ж тобі, молодий чумаче, та під возом лежати:
Та бери серпи та йди в степи та пшениченьку жати!»
«Ой бодай же ти, молода дівчино, та того й не діждала,
Гей, щоб моя смоляна ручка та пшениченьку жала!»

 

Ой із-за гори та із-за кручі

Ой із-за гори та із-за кручі,
Гей, та риплять вози йдучи.
Та риплять вози йдучи, гей...
А вози риплять, а ярма бряжчать,
А воли ремиґають...
А воли ремиґають, гей!
А попереду та чумаченько
На сопілочку грає...
На сопілочку грає, гей!
А сопілочка та з барвіночка,
А горіхове денце.
А горіхове денце, гей!
А як заграє, то душа в'яне
І болить моє серце.
Ой болить моє серце, гей!
Що буде тобі та пригодонька
Та й у чистому полі.
Що й у чистому полі, гей!
Ох і вивернеш та на роздоллі
Три паровиці солі.
Три паровиці солі, гей!
Ох і прийде к тобі та дівчинонька
Та солі купувати.
Та солі купувати, гей!
Та не так солі та купувати,
Як жалю Забдаваїй.
«Ой годі ж тобі, та чумачейЬКу,
Гей, та під возом лежати.
Та під возом лежати, гей!
Та бери косу та іди в росу
Та травиченьку тяти.
Та травиченьку тяти, гей!»
«Ой бодай же ти, та дівчинонько,
Та того не діждала...
Та того не діждала, гей!
Щоб моя ручка та смоляночка
Та травиченьку тяла!»
«Ой годі ж тобі, та козаченьку,
Гей, та під возом лежати.
Та під возом лежати, гей!
Та бери серпи та іди в степи
Та пшениченьку жати.
Та пшениченьку жати, гей!»
«Ой бодай же ти, та дівчинонько,
Та того не діждала...
Та того не діждала, гей!
Щоб моя ручка та смоляночка
Та пшениченьку жала».

 

Із-за гори, із-за кручі риплять вози йдучи

Із-за гори, із-за кручі риплять вози йдучи;
Попереду чумаченько курить люльку йдучи.
Риплять вози, бряжчать ярма, воли ремиґають...
Із'їхали чумаченьки на Волженське поле;
Наважили чумаченьки та три вози солі.
Ой і стали чумаченьки волів напувати;
Ой і прийшла чорнявая солі купувати.
«А в нас не сіль, а в нас не сіль, а в нас озерниця!»
Полюбила чорнявая чумаченька Гриця!
Вона солі не купила, жалю наробила:
«Чому в тебе, чумаченьку, сорочка не біла?»
«Не випере сестра моя, не випере мати;
А далеко од дівчийи, щоб сорочку прати».
«Перебреду дві річеньки, половину ставу
Та й виперу чумакові сорочку на славу».
Сидить Гриць на важниці, тяженько вздихае,
А до його чорнявая лестю упадає.
«Хоч упадай не упадай, несуджений друже!
Як піду я у Крим по сіль, будеш плакать дуже!
Не так у Крим, не так у Крим, як за тую Десну...
Рости, рости, дівчинонько, на другую весну».
Росла, росла дівчинонька та й на порі стала;
Ждала, ждала чумаченька та й плакати стала!
Хилилися густі лози, відкіль вітер віє;
Дивилися карі очі, чи чумак не їде.
Хилилися густі лози, та вже перестали;
Дивилися карі очі та й плакати стали!

 

Ой у полі край дороги

Ой у полі край дороги
Пшениченька яра,
Там молода дівчинонька
Пшениченьку жала.

Та болять ручки, та болять ніжки,
Та пшениченьку жнучи,
Та вже ж мені надокучило,
Та миленького ждучи.

Та нема ж мого миленького,
Та нема ж мого пана,
Та вже ж моя постіль біла  
Пилочком припала.
 
Та нема ж мого миленького,
Та нема ж мого сонця,
Та вже ж мені надокучило,  
Сидячи в віконця.
 
Гей, із-за гори, із-за кручі
Скриплять вози йдучи,
Вози скриплять, ярма риплять,
Воли ремиґають.

Попереду мій миленький
В сопілочку грає;
Сопілочка з барвіночка,
Калинове денце,—
Вийди ж, мила чорнобрива,
Потіш моє серце!

 

Жовте листя опадає, падає додолу

Жовте листя опадає, падає додолу,
А чумаки вертаються із Криму додому. (2)
Вози скриплять, ярма риплять, воли аж лягають,
Попереду йде отаман, що їх проводжає. (2)
Сопілочка з барвіночком, на ній чумак грає,
Молодая дівчинонька чумака стрічає. (2)
«Ой чумаче, чумаченьку, де ж ти забарився?
Я ж думала, чумаченьку, що вже й оженився». (2)
«Ой тому я, дівчинонько, довго забарився,
Як їхали у Крим по сіль, я з дороги збився». (2)
«Ой сьогодні суботонька, а завтра неділя,
Чого в тебе, чумаченьку, сорочка не біла?» (2)
«Ой хоч біла, хоч не біла, нема кому діла,
А вже тії сорочечці десята неділя. (2)
Мати стара не випрала, сестра не схотіла.
Тому в мене, дівчинонько, сорочка не біла». (2)
«Ой піду я до річеньки, стану на пісочку
Та виперу чумакові добіла сорочку». (2)

 

Ой горе тій чайці, горе тій небозі

Ой горе тій чайці, горе тій небозі,
Що вивела чаєнята при битій дорозі. (2)

Ішли чумаченьки, воли попасали,
І чаєчку ізігнали, чаєнят забрали. (2)

А чаєчка в'ється, об дорогу б'ється,
К сирій землі припадає, чумака благає: (2)

«Ой ти, чумаченьку, ти ще молоденький!
Верни мої чаєнята, діточки маленькі!» (2)
 
«Ой не верну, чайко, не верну, небого,
Бо забереш чаєняток, полетиш у поле». (2)

«Не буду летіти, тут буду сидіти,
Буду воли завертати й діток доглядати!» (2)

«Ой полети, чайко, на зелену пашу,
Бо вже твої чаєнята покидали в кашу». (2)

«Бодай ви, чумаки, у Крим не сходили,
Як ви мої чаєнята у каші зварили. (2)
 
Бодай вам, чумаки, воли похворіли,
Як ви мої чаєнята з кашею поїли. (2)
 
Бодай вам, чумаки, воли поздихали,
Як через вас чаєнята навіки пропали!» (2)


 
Їхали чумаки та із України

Їхали чумаки та із України,
Стали попасати та на край долини.
Викресали вогонь та й до ружини,
Розпустили пожар та й по долині.
Розпустили пожар та й по долині,
Солов'єві діти попалили.
«Зозуленько сива, сестро моя,
Пропали діточки, пропав же я».
Зозулечка з гаю вилітає,
Соловейка братом називає:
«Чи я тобі, брате, не казала,
Чи я ж твому серцю не прияла?
Було не вити гнізда у лужечку,
Було звити гніздо у гаєчку,
Було вити гніздо у гаєчку,
На високім дереві, на вершечку.
Ніхто того дерева не зрубає,
Ніхто твоїх діток не спужає».
«Звив низенько — дівчата забрали,
Звив високо — хлопці підрубали,
Звив у лузі —- і там пропадає,
Ніхто щастя-долі не вгадає».

 


Ой воли ж мої, сиві та й рябії

Ой воли ж мої, сиві та й рябії,
Ой які ж бо ви добрі:
Ой стоїте у возах та ярмах
А по три дні голодні!
«Ой стоїмо по три дні у возах та ярмах,—
Аж із очей сльози...
Ой пусти ж нас, пане хазяїне,
Хоч у ті пусті лози:
Нехай ми трошки напасемся
І водиці нап'ємся,
Тоді нас запряжеш,
А сам спати ляжеш —
Ми з дороги не зоб'ємся!
Нас не треба поганяти:
Ми тебе доставим.аж до того міста,
Де ти маєш хуру брати».

 

Воли ж мої половії!

«Воли ж мої половії!
Ой чого ж ви помарніли?» (2)
 
«Ой того ж ми помарніли:
Нас хазяїн не жаліє... (2)
 
Пізно ляже, рано встає,
Бере ярма, нариває... (2)
 
Бере ярма, нариває,
У Крим по сіль виїжджає... (2)
 
Під гору йде — не бичує,
А з гори йде — не гальмує... (2)
 
Піском бреде ще й гукає,
Всіх чумаків обминає... (2)
 
Всіх чумаків обминає,
До корчомки поспішає». (2)
 

 
 Ой у полі керниця

Ой у полі керниця, (2)
Там чумацька столиця,
 
Там чумаки стояли, (2)
Отамана чекали.

«Отамане, батьку наш, (2)
Порадь же ти тепер нас.

Що ми будем робити? (2)
Нічим волів кормити».

«Ідіть, хлопці, на базар, (2)
Купіть косу із кіссям,

Косіть, хлопці, лободу, (2)
Забувайте за біду.

Косіть, хлопці, осоку, (2)
Кладіть стирту високу.

Косіть, хлопці, очерет, (2)
Та й ступаймо наперед».

 

Їхав чумак та у Крим за сіллю

Їхав чумак та у Крим за сіллю
Та став воли попасати;
Ой косе сіно молодий хазяїн
Та став косу заправляти.
«Помагай біг, молодий хазяїн,
Гей, нащо ж ти сіно косиш?»
«Ой як прийде зима — лютая година,
То худоба їсти схоче».
Ой сидить собі молодий хазяїн
Та у сопілочку грає,
А той бідний чумак з своїми волами
В чужім краю пропадає.
Упав сніжок та на переліжок —
Нігде воли попасати:
бере бідний чумак батіг та налигач
Та йде сіна купувати.
«Ой день добрий, молодий хазяїн,
Ой ти у сопілочку граєш,
А я прийшов в тебе сіна купувати,
А ти мене й не питаєш!
Прийшла зима —¦ лютая година,
Перелоги снігом забіліли...
Ой продай, продай мені в'язку сіна,
Бо худоба три дні не їла».
«Ой я не буду та й тобі, чумаче,
Та на в'язку продавати,
А запрягай воли та затягай вози,
Буду зиму зимувати».
«Ой як будеш, молодий хазяїн,
Мене зиму зимувати,
То ти захочеш, молодий хазяїн,
Сиві воли в мене взяти».
«Ой я не схочу та й в тебе, чумаче,
Сиві воли твої взяти,—
Ой лиш як будеш в чужий край їхати,
Треба в карман грошей брати».

 

Ой робить сірома, ой робить сіромаха

Ой робить сірома, ой робить сіромаха,
Аж піт очі заливає;
Лежить чумак, задер на віз ноги,
З сіроми сміється.
Ой смійся, смійся ти, превражий сину,
За сміх тобі буде:
Як прийде зима — лихая година,
В тебе сіна не буде!
Та впав сніжок на обніжок
Та вже й не розтає.
Бере чумак батіг в руки
Та йде сіна купувати.
Іде чумак вздовж улиці,
І пужално волочиться...
Стоїть сіромаха, на тин ісхилився
Та з чумака сміється.
«Здоров, пане хазяїне! Чи нема сіна
продати?»
«Нема сіна, тільки житня солойа;
Бери воли, та затягай воза,
Та зимуйся, як дома!»
«Ой не слово, пане хазяїне,
З волами затягаться,
Ой підемо до корчми, та вип'ємо півкварти
горілки,
Та будемо за зиму торгуваться!»
«Ой що ж бо нам, хазяїне,
За зиму торгуваться?
Прийде весна —
Даси мені волів обораться!»
«Та не слово, пане хазяїне,
Дати волів обораться,
Бо навчила зима,
Як із сіроми сміяться!»

 

Ой косить хазяїн зелену дуброву

Ой косить хазяїн зелену дуброву,
Аж кровавий піт ллється.
Ой сидить чумак у степу під возом,
З хазяїна сміється.
Ой прийшла зима — лиха година,
Нічим волів зимувати.
Ой бере [чумак] батіг та з волів налигач
Да йде сіна купувати.
Ой йде чумак вздовж слободою,
Аж устілка волочиться,
Ой сидить хазяїн коло віконечка
Та з чумаченька сміється.
«Ой здоров, здоров, пане хазяїне,
Та продай в'язку сіна.
Невелику худобоньку маю,
Та, либонь, тут посіла».
«Я не буду, пане-товаришу,
Тобі сіна продавати,
Запрягай воли та завозь вози,
То я буду зимувати».
«Ой поторгуємось, пане хазяїне,
А що будеш за зиму брати?
Чи пустиш мене зеленої весни
В дорогу чумакувати?»
«Ой пущу тебе, молодий чумаче,
В дорогу чумакувати,
Ой ти будеш хури набирати,
А я буду гроші забирати».

 


Ой з-за Дону з-за ріки

Ой з-за Дону з-за ріки
Виходили чумаки —
Чорноморські козаки.
Не доходя Чорного яру, становилися,
Сірих волів розпрягали,
Без опаски спать лягли.
Де не взялася орда —
Порубала чумака.
Порубала, посікла
І у полон заняла.

 

Хто не пив води та дунайської

Хто не пив води та дунайської
Та не їв каші козацької,
Не вчинив слави бурлацької...
Ой на морі на синьбму
Сокіл з орлом купається,
Сокіл орла питається:
«Чи не був, орле, на Вкраїні,
Чи не бачив, орле, чумаченьків?»
«Всіх чумаків орда зайняла,
А которих старих — вирубала,
А молодих в полон взяла,
А маленьких витоптала.
А Вкраїна сумувала,
Своїх діток оплакала!»
Над річкою над Сагир'ю
Горять огні терновії,
Варять каші ягловії;
Туди орел прилітав,
Чумаченьків одвідає:
Которії порубані,
Которії в полон взяті,
Ой там же їм прихилище,
Сира земля приїмище!..
Плаче гірко родинонька:
«Де синочки наші лежать
Порубані, почорніли
І кровію обкипіли,
А нікому приглянути!..
А ти, мати, дома сидиш,
Та не знаєш, не відаєш,
Що з синочками зробилось!»
З Криму вітер прилітає,
Матці сльози утирає:
«Були сини та любезні,
Пішли гроші заробляти,
Слави добувати
Та головки покладати!»

 

Ой хто в Криму не бував

Ой хто в Криму не бував,
Перекопа не видав.
Перекіпський комендант
Запорожцям дає знать:
«Годі вам, запорожці,
У Калачах стоять, ч
А біжіть до Салгирю
Чумаченьків рятувать!»
Ой прибігли до Салгирю,—
Аж лежать наші чумаки,
Ой лежать наші чумаки,
А де два, де чотири.
А казав князь Долгорук,
Що не здійме орда рук,
А орда руки ізняла
Та чумаченьків забрала.
Ой погнали чумака
На три битії шляха,
На три битії шляха,
Та в четверті озера.

 


Ой закувала сиза зозуленька, сидя на тичині

Ой закувала сиза зозуленька, сидя на тичині,
Зажурився чумак молодий по своїй причині...
Ой зажурився та той чумаченько, в новім возі похилився,
Ой правою та рученькою за серденько ухопився:
«Ой воли мої сірії й половії, ідіть ви в возах тихо,
Бо вже мене, молоденького, нападає лихо!
Ой воли ж мої сірі, половії, ідіть тихою ходою,
Бо єсть у,мене отець і матуся,— гірко журяться за мною!»
Ой як став же той чумаченько у дорозі помирати,
Ой і став же він свого товариша вірненько прохати:
«Ой як будете, вірне товариство, із Перекопу рушати,
То не забувайте, вірне товариство, і моїх волів зайняти!
Ой як будете, вірне товариство, на Подолі становитись,
То не забувайте, вірне товариство, отцю й неньці поклонитись!
Ой поспішайте, вірне товариство, та до крутого яру
Та викопайте мені, молодому, та глибокую яму!
Ой ви ж, товариші, ой ви, молоденькії, ой ви, люди гожі,
Та збудуйте мені, молодому, та труну з рогожі!»
Ой помер, помер та чумаченько й його тихая мова,
Тільки зостаються воли сірі, половії і чумацькая зброя!
Ой покинула його стара мати та у печі топити,
Ой побігла до сусідоньки та об сон говорити:
«Ой ви, сусідоньки, ой ви, голубоньки, що ж ми за сон снився:
Що видиться — мій син чумаченько у дорозі оженився!»
Ой уже ж тобі, старая матусю, і малії діти сказали,
Що вже твого сина, сина-чумаченька, у Перекопі поховали!
Ой злетів півень та на ворота, сказав: «Кукуріку!»
Ой не сподівайся, старая матусю, свого сина довіку!


 
Та йдуть воли дорогою

Та йдуть воли дорогою, та все бедратії,
А за ними чумаченьки, та все жонатії;
Та йдуть воли дорогою, та все круторогі,
А за ними чумаченьки, та все чорноброві;
Та йдуть воли дорогою, та все половії,
А 8а ними чумаченьки, та все молодії;
Та йдуть воли дорогою, бички невеличкі,
А за ними чумаченьки малі-невеличкі.
Воли ревуть, води не п'ють, дороженьку чують;
Ой десь наші чумаченьки під Кримом ночують.
Ой у степу край дорозі розсіяно жито —
Ой десь того чумаченька під Кримом убито,
Зеленою оливою оченьки залито,
Червоною китайкою головоньку вкрито.
Молодая дівчинонька теє жито жала,
Та й підняла китаєчку, та й поцілувала.
Бодай же ви, чумаченьки, у Крим не ходили,
Щоб ви свому отцю й неньці жалю не робили.

 

Да котилося да ясне сонце
 
Да котилося да ясне сонце
Понад горою,
А понад тею чумацькою
Та дорогою.
Да котилося да ясне сонце,
Стало примеркать,
Ой став же той славний чумаченько
Товариства прохать:
«Ой ви, товариші, ви, милії браття,
Товариші мої,
Да не кидайте мене, молодого,
У чужій стороні. (2)
Да накажіте ви отцю і матусі
І родині ж моїй — (2)
Да нехай вози, вози чумацькії
Позавертають, (2)
Да нехай ярма, ярма кленовії
Понаривають, (2)
Да нехай воли, воли чумацькії
Позапрягають, (2)
Да нехай вози, вози бурлацькії
Поприганяють, (2)
Да нехай мене, мене, молодого,
Одпоминають.
Да уже мені у Крим-доріженьку
Уже не ходить, (2)
Ой уже мені риби осетрини
Да по селам не возить,
Ой уже ж мені богу й країні
Да повік не служить». (2)

 

Зажурилися вражі вороженьки

Зажурилися вражі вороженьки,
Що наш чумак у дорозі,
Чумак у дорозі в мальованім возі
Да в корчомці п'є да гуляє.
Гей, не журіться, вражі вороженьки,
Нехай же вам безголов'я,
Що чумак заробить, проп'є, прогуляє,
То за своє здоров'я.
Гей, од Копу да й до Перекопу,
Гей, да мальовані верстви;
Гей, да заслаб чумак в далекій дорозі —
Сподівається смерти.
Гей, як привезли попа молодого
Да на смерть сповідати,
Чумак зажурився, направо схилився,—
Ніким жінці наказати.
«Гей, єсть у мене в славнім калавурі
Два чумаченьки гожих,
Ой вони накажуть, вони наговорять
Моїй жінці-небозі».
Чумакова жінка — молода удова —
За чумаком затужила,
А зібрала собі челядь молодую,
Аж корчомку заглушила!
Чумакова жінка — молода удова —
За чумаком розбивається,
Да найняла собі да троїсті музики,
Аж корчомка розлягається!
Чумакова жінка — молода удова —
За чумаком зажурилася,
А набрала меду, набрала горілки,
Козаками обсадилася.

 

Ой пішов чумак у дорогу

Ой пішов чумак у дорогу,
Помолившися богу;
Ой пошли, боже, тому чумакові
Щасливу дорогу!
Ой сидить пугач в темнім лісі
Та як «пугу!» та «пугу!».
Ой поспішайся, молодий чумаче,
Зимувати до Лугу.
«Ой рад би я, пугаченьку,
У цьому Лузі зимувати,
Починають мої сиві воли
По дорозі приставати».
Стоїть чумаченько, стоїть молоденький,
На війє похилився,
Правою та рученькою
За серденько ухватився.
«Ой ви, чумаченьки, ой ви, молоденькі,
Та зробіте ви славу:
Викопайте мені, молодому,
В чужій сторіноньці яму!»
Вони, чумаченьки, вони, молоденькі,
Зробили ту славу:
Викопали мені, молодому,
Та глибокую яму,
«Ой ви, чумаченьки, ой ви, молоденькі,
Учиніте мою волю:
Зробіте мені, молодому,
Домовину з рогожі.
Ой ви, чумаченьки, ой ви, молоденькі,
Не учиніте злості:
Поховайте моє біле тіло,
Щоб ворон не розніс кості!»

 

Вилетів пугач на могилу

Вилетів пугач на могилу,
Ой як «пугу!» та «пугу!».
Привертайте, славні чумаченьки,
А зимувати до Лугу!
А котрії молодії та проворнії,
То тії привертали,
А котрії немочно-старії,
То ті в стену зимували.
Ой заболів та чумак Макар
А у неділеньку вранці:
«Ой ви, чумаченьки, ой ви, козаченьки,
Що я вам хочу казати:
Єсть у мене вісім пар волів,
Вісім возів соли,
Велю вам, братці, продати;
Ой велю вам, милі братці,
Чотири вози соли продати,—
І продати, і жінці гроші послати.
Ой велю вам, милі братці,
Три пари волів
І три вози соли продати
І на церков гроші оддати.
Остається одна пара волів
Один віз ще й соли,
Велю вам, милі братці,
І ті продати,
Мене поховати».
Ой помер, помер чумак Макар
В неділеньку вранці.
Ой що будемо, милі братці,
Що будемо гадати,
Ой як будемо чумака Макара ховати?
Ой вигодіть, милі братці,
Добрую годину
Та зробите чумаку Макару
Та хоч з рогожі домовину.
Ой ви, чумаченьки, ой ви, козаченьки,
Ви зробите славу,
Викопайте чумаку Макару
А хоч сокирою яму.
Та висипте, милі братці,
Високу могилу,
А щоб видно її було
На всю Україну.
Ой в неділеньку рано-пораненько,
А в неділеньку вранці
Поховали чумака Макара
В зеленому байраці.

 

Ой помер чумак та й в чужій стороні

Ой помер чумак та й в чужій стороні,
Просив чумак за своїх товаришів — за сивії воли:
«Ой ви, чумаки, ой ви, бурлаки, ой ви, браття мої!
Як будете воли попасати, то попасіть і мої!»
Ох тії чумаки свої воли пасуть,
А вже того сіроми та й ярмами трясуть.
«Ох ви, чумаки, ох ви, бурлаки, ох ви, браття мої!
Як будете воли напувати, то напійте і мої!»
Ой тії чумаки свої воли пбють,
А вже того бідного сіроми та й у ярмах ревуть.
«Ой ви, чумаки, ой ви, бурлаки, ой ви, браття мої!
Як будете вози помазати, то помажете і мої».
Ой тії чумаки да свої вози мажуть,
А вже того бідного сіроми та й немазані йдуть.
«Ой ви, чумаки, ой ви, бурлаки, ой ви, браття мої!
Як будете воли бичувати, то забичуйте і мої!»
Ох і тії чумаки свої воли бичують,
А вже того бідного сіроми та й по парі муцюють.
Ой не вийшли воли до половини гори,
Попадали на оба коліна та жалібно заревіли.
Вернулись чумаки з ремінними батогами:
«Гей, гей, воли половії, хоч ви лопайтесь йому!»
Ой не вийшли ще трохи до гори,
Попадали на коліна та й хазяїна згадали.

 

Було літо, було літо

Було літо, було літо,
А тепер зима,
Гостив джумак по дорогах,
Гостив по долах,
Та не мав він пригодоньки
На своїх волах.
А із'їхав джумаченько
З гори на базар,
Воли му ся поболіли,
Сам, бідний, заслаб.
Ой заслаб він, ой заслаб він
Та й тамо лежить,
Ніхто го ся не спитае?
Що єго болить;
А приходять та й ід ньому
Товариші єго,
Взяли єго за рученьку
Та держать єго:
«Ой братчику джумачику,
Що тебе болить?»
«Болить мене та серденько,
Болить голова».
«Ой братчику джумачику,
Чужа сторона».
«Ой дав би я, товаришу,
А з возом воли,
Ой аби ся такі найшли
Та раду дали».
«Ой не штука, товаришу,
Воли з возом взяти,
Але я ся не бізую
Тобі раду дати».
Прийшла, прийшла д'нему
Найстарша сестра:
«Ой братчику джумачику,
Где тя смерть знайшла?»
«Знайшла мене ой смертонька
В чужій стороні,
Май же, сестро, обачінне
На діти мої!»
Загорнувся джумаченько
У новий жупан:
«Воли мої з сімох возів,
Хто ж вам буде пан!»
Скинув джумак новий жупан,
Загорнув кожух,
Припадає д'сирій землі,
Іспускае дух.
А вдарили джумакові
У великий дзвін,
А сходиться, а з'їздиться
Весь джумаків рід.
А спускають джумаченька
В глибокі доли,
Ой сходиться рід докупи,
Впрягає воли.
Ідуть воли, йдуть поволі,
Жалібно ричуть,
Свого пана господаря
Із гробу кличуть.
Приїжджають сірі воли
Перед ворота:
«Вийди, вийди, газдиненько,
Бо-сь вже сирота!»
Вийшла, вийшла газдиненька,
Зачала плакати,
Свої воли, як соколи,
Стала проклинати.
«Не плач, не плач, газдиненько,
Не проклинай нас:
Нема твого господаря,
Не буде і нас!»

 

Ой ходив чумак сім рік по Дону

Ой ходив чумак сім рік по Дону,
Та не було пригодоньки ніколи йому.
Ой їхав чумак з Криму додому,
Сталась йому пригодонька за всю дорогу.
Сталась йому пригодонька не вдень, а вночі —
Занедужав чумаченько, з Криму ідучи.
Занедужав чумаченько, з Криму ідучи,
При широкій доріженьці воли пасучи.
Ой пішов чумак в Самар на базар,
Червоною китайкою головку зв'язав.
Ой упав чумак, упав та й лежить,—
Ніхто його не спитає, що в його болить...
Ой болить в його серце й голова,—
Помирає чумаченько, а роду нема!
Прийшов до його отаман його,
Бере його за рученьку, жалує його...
«Отамане мій, жалуєш мене,
Скидай кожух з мене та укрий мене;
Бери мої воли, вози — поховай мене;
Бери моє срібло, злото — поминай мене!»
Ой скинув чумак свиту і кожух,
Припадає к сирій землі — теплий зводе дух...
Ой скинув чумак із себе й каптан:
«Воли мої половії, хто ваш буде пан?»
Та вдарили зразу у великий дзвін:
Се ж по тому чумакові, що ходив на Дін!
Та вдарили зразу в дзвони уво всі:
Се ж по тому чумакові, що ходив по сіль!
Ой ішли воли та в вісьмерику:
Задзвонили в усі дзвони по тім чумаку!
Ревнули воли у новім ярмі:
Поховали чумаченька в чужій стороні;
Ревнули воли, степом ідучи:
Поховали чумаченька, із Криму йдучи.

 

Ой ходив чумак, та ходив бурлак

Ой ходив чумак, та ходив бурлак
Сім год по Криму,
По Криму!

Та не случалося та причиноньки
Ізроду йому,
А йому!

Та случилася й а причинонька,
Та й із Криму йдуче,
Йдуче!

Та при битої й а доріженьки
Воли пасуче,
Пасуче!

Та й усі воли та похромали,
А й і сам чумак благ,
Та й ой благ!

Та й ой благ чумак, та й ой благ бурлак,
Та й на возі лежить,
Лежить!

Та ніхто його та й не спитає,
А що в його болить,
Болить!

Та болять ручки, й а болять ніжки,
А болить голова,
Голова!

Та на серденьку й а тяжко й важко —
А то роду нема,
Нема!

Та й у Кримочку та й у городочку
А й ударили в дзвін,
В дзвін!

А то ж по тому та й по чумакові,
Що ходив на Дін,
На Дін!

Та й у Кримочку та й у городочку
А й ударили в два,
В два!

То ж по тому та й по чумакові,
А що роду нема,
Нема!

Та й у Кримочку та й у городочку
А й ударили в три,
В три!

А то ж по тому та по чумакові,
А що ходив у Крим,
У Крим!

Та й у Кримочку та й у городочку
А й ударили в п'ять,
В п'ять!

Та то ж по тому та й по чумакові,
А що вози риплять,
Риплять!

Та вози риплять, й а ярма й бряжчать,
А воли ремига...
Ремига!

Та попереду й а чумак Грицько
А в сопілочку гра,
Та й ой гра!

Та сопілочка й а з барвеноч&а,
А й оріхове денце,
Денце!

Та як заграє — й а трава й в'яне,
А болить мене серце,
Серце!

Та зелененький, зелений дубочок
А на яр похиливсь,
Похиливсь!

А козаченько, козак молоденький
А сильно й зажуривсь.

 

Ой ревнули воли

Ой ревнули воли
В мальованім ярмі,
З Криму їдучи:
Поховали браття
Свого хазяїна,
Додому йдучи.
Та не буде знати
Ні отець, ні мати,
Ні брат, ні сестра,
Та не буде знати
Свого чумаченька
Жона молода.
Та не буде ж знати
Того чумаченька
Жона молода,—
Тільки буде знати
Того чумаченька
Чужа сторона...
Ой ревнули воли
В мальованім ярмі,
Сльоза сльозу побива...
Поховали браття
Свого хазяїна
В зеленім саду,—-
Ой у саду, саду,
Саду зеленому
Під клин-деревиною.
Рости, рости, клин-дерево,
Тонке та високе,
Та й спусти гілля,—
Ой і спусти гілля
З верха до коріння,
Лист додолочку:
Прикрий, прикрий тіло,
Чумацькеє біле,
Ще й головочку!
Та щоб теє тіло,
Чумацькеє біле,
Та й не чорніло —
Од буйного вітру,
Од ясного сонця
Щоб не марніло.
Ой ревнули воли
В мальованім ярмі —
Сльоза сльозу побива:
«Та вже ж, миле браття,
Нашого товариша
На світі нема!»

 

Ой чумаче, чумаче

«Ой чумаче, чумаче,
Чом нерано з Криму йдеш,
Чом чумаків не ведеш?»
«А я веду, та не всіх,—
Лиш немає й одного,
Брата мого рідного.
Та зостався на Дону,
Продає сіль на вагу.
Сталась йому причина:
Сіль волика прибила.
Викопали дві ями,
Там чумака сховали,
Притрусили комишем,
Поминали кулішем.
Як зацвіте бур'янець,
Як заплаче мій отець,
Що синова голова
В чужім краї полягла.
Як зацвіте маківка,
Як заплаче матінка,
Що синова голова
В чужім краї полягла.
Як зацвітуть будячки,
Як заплачуть братички,
Що братова голова
В чужім краї полягла.
Як зацвітуть суниці,
Як заплачуть сестриці,
Що братова голова
В чужім краю полягла.
Як зацвіте синенька,
Як заплаче миленька,
Що милого голова
В чужім краї полягла.
Як зацвіте увесь цвіт,
Як заплаче увесь рід,
Що родичева голова
В чужім краї полягла».

За матеріалами: Соціально-побутові пісні. Збірка. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985, Упорядкування, вступна стаття та примітки О. М. Хмілевської, Художники: Гравюри Василь Перевальський та Анатолій Павленко,  стор. 80 - 122.

 


Неповторним колоритом відзначаються чумацькі пісні. Своїм походженням, як і козацькі, вони сягають у далекі часи. Чумацький промисел відомий здавна, десь із XV сторіччя, хоча розквіт його припадає на XVIII - першу половину XIX сторіччя. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, по які їздили на волах до берегів Чорного та Азовського морів і на Дон. На південь переправляли вони на своїх мажах хліб, солонину, шкіру, мед, віск, тютюн та інші товари. Пізніше чумаками стали називати і візників, що наймалися перевозити на далекі відстані товари. Чумакуванням займалися різні верстви населення, але найбільше воно було поширене серед козаків та селян.


Останні коментарі до сторінки
«Чумацькі пісні»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті