ЧУМАЦЬКІ ПІСНІ
Неповторним колоритом відзначаються чумацькі пісні. Своїм походженням, як і козацькі, вони сягають у далекі часи. Чумацький промисел відомий здавна, десь із XV сторіччя, хоча розквіт його припадає на XVIII — першу половину XIX сторіччя. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, по які їздили на волах до берегів Чорного та Азовського морів і на Дон. На південь переправляли вони на своїх мажах хліб, солонину, шкіру, мед, віск, тютюн та інші товари. Пізніше чумаками стали називати і візників, що наймалися перевозити на далекі відстані товари. Чумакуванням займалися різні верстви населення, але найбільше воно було поширене серед козаків та селян.
Пісні дають багатющий пізнавальний матеріал щодо соціальної і психологічної характеристики самого чумацтва, особливостей його промислу. Деякими своїми мотивами вони перегукуються з козацькими — в тій мірі, в якій виявляється схожість мандрівного життя козака й чумака (відірваність від домівки, труднощі й тривоги походу чи далекої дороги, згуртованість тощо). До того ж чумаки мали постійні зв'язки з запорозькими і донськими козаками. Запорожці проводили валки через небезпечні місця, захищаючи від татар і розбійників, у Великому Лузі в козацьких поселеннях чумаки з волами часто знаходили взимку притулок, рятуючись від негоди й голоду.
В чумацьких піснях багато самобутнього і в ідейно-тематичному змісті, і в поетичній образності. Вони завжди несуть на собі виразний відбиток тих обставин, за яких виникали, розкриваючи специфіку чумацького побуту навіть у деталях. Так, наприклад, тільки в чумацьких піснях поряд з традиційним постійним епітетом біла ручка зустрічається ручш-смоляночка, смоляна ручка; від розбійників чумаки відбиваються ваговими дрюками, під голови кладуть кленчасту важницю, у них мальовані вози, мережані ярма, тернові занози; чумакові, що помер у дорозі, роблять домовину з рогожі, яму копають притикою або сокирою, поминають кулішем, чабаком і т. д.
Розважливо-спокійно ллється пісенна розповідь про збори в дорогу. Чумаки «покупили собі вози нові, поробили ярма кленові, поробили занози дубові...». І ось чумацька валка в дорозі:
Вози риплять, ярма бряжчать,
Сірі воли ремиґають,
За ними йдуть молоді чумаки,
Батіжками махають.
Звичайними, «буденними» словами створюється зрима картина, навіть чути оте рипіння і бряжчання завдяки багатому звукопису — алітерації на «р».
Така мальовничість зображення взагалі властива для чумацьких пісень. У більшості творів вона поєднується з драматизмом ситуацій, в які потрапляє чумак: «вражі бусурмени» позаймали волів; несподівано напала орда — «порубала, посікла і у полон зайняла»; перекинулись мажі з сіллю; застала в степу «зима —лихая година»; похворіли воли — і чумак відстає від валки; нещасний випадок — «сіль голову розбила»; хвороба, смерть у дорозі і т. д.
Пісні про сутички чумаків з охочими до легкої наживи розбійниками («здобишниками», «комишниками») відзначаються героїчними мотивами. В них відчутні елементи епічного зображення. Відважні чумаки, взявши до рук «ваговії дрюки», перемагають численну розбійницьку ватагу («що їх сорок, сорок ще й чотири нас десяти не побили»). Чумацький отаман іноді виступає невразливим богатирем, «характерником» — срібний спис тільки згинається, вдарившись об його груди.
Особливим драматизмом перейняті численні пісні про смерть чумака в дорозі. Емоційною наснаженістю з ними можуть зрівнятися хіба що пісні про горе чайки, дітей якої чумаки поварили в каші.
Незважаючи на труднощі й злигодні далеких доріг, чумакування приваблювало багатьох відчуттям волі, незалежності. Для декого це був спосіб уникнути солдатчини чи панщини:
Ой так мені лучче жити:
На панщину не ходити,
Подушного не платити...
Чимало пісень свідчить, що селянина примушували чумакувати бідність, непосильні податки:
Не ходили б ми по тих дорогах,
Якби було чим оплатиться.
Історично правдиво відобразилося в піснях класове розшарування чумацтва. Серед чумаків були бідні й заможні, наймити і власники, що користувалися чужою працею. Про долю чумака-наймита, який виріс, «чужії вози мажучи та чужії воли пасучи», є немало пісень.
Чумацький промисел сприяв посиленню лихварського прошарку, розвитку капіталістичних відносин. Нещастя в дорозі, падіж худоби спричинялися до розорення чумака, який ходив на своїх волах. «Що в Крим ішли із волами, назад — з батіжками», «за плечима торбина, ще й латана свитина» — такий сумний кінець мандрівки, на яку покладалося стільки надій. Грабували чумака пани й орендарі, забираючи його загорьоване майно за несплату податків, за борги. «Ти будеш хури набирати, а я буду гроші забирати»,— таку плату за годівлю худоби вимагає багач від чумака, якого застала в дорові зима.
Поширений образ хитрої шинкарки, яка «на сто рублів боргувала* а тисячу приписала,— сірі воли даром взяла».
За буйною веселістю розгульних чумацьких пісень часто приховується горе — чумак іде в корчму «з журби ледве живий». Втративши все, він не впадає у відчай, сподівається на краще, хоч лишається йому тільки одне — іти в найми до багача: «буду чужі воли гнати, бо хочу чумакувати».
З пісень постає образ чумака як людини мужньої, витривалої, стійкої, вірної товариству, життєлюбної.
(Олена Хмілевська)
За матеріалами: Соціально-побутові пісні. Збірка. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985, Упорядкування, вступна стаття та примітки О. М. Хмілевської, Художники: Гравюри Василь Перевальський та Анатолій Павленко, стор. 7 - 10.
дякую