Олена Чебанюк. Розповідь про свято Івана Купала та купальські пісні у передмові до книги «Календарно-обрядові пісні»

На відео: купальські пісні у виконанні волинян.

24 червня — Івана Купала.

Купальські обряди українців.

Святкування Івана Купала за народними звичаями та традиціями

(до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 7 липня)

Олена Чебанюк

КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

(передмова до книги)

Окремий  цикл  українського  календарно-обрядового  фольклору  становлять  купальські  пісні,  виконувані  під  час  свята  Івана  Купала  24  червня.  Це  свято  співпадає  з  датою  літнього  сонцестояння  і  відзначалося  всіма  землеробськими  народами Європи  майже  однаковими  ритуалами,  що  є  яскравим  свідченням  його давнього  походження.  

У  колі  річних  свят  Купало  —  одне  з  найголовніших  і  відзначалося урочисто,  чому  значною  мірою  сприяла  благодатна  пора  його  проведення:  буяла  рослинність,  сонце  було  в  апогеї  своєї  сили,  тепла  та впливу  на  природу.  За  народним  повір’ям  у  цей  день  «сонце  сходить, грає»,  трави  і  квіти  набирають  найбільшої  сили,  а  опівночі  вогнистим цвітом  розквітає  папороть,  віщуючи  тому,  хто  здобуде  його,  скарби, багатство,  статок  і  здоров’я.

Напередодні  свята  хлопці  встановлювали  на  вигоні  обрядове  дерево,  а  дівчата  прикрашали  його  вінками,  стрічками,  квітами:

 Коло  купайла  обметяно,

 Ще  й  барвіночком  оплетяно,

 Ще  й  васильочком  обтикано...

Для  обрядового  дерева  найчастіше  вибирали  вербу  і  називали  її  Мареною,  Купайлом,  Купайлицею  або  гільцем.

На  Полтавщині  Купало  робили  у  вигляді  солом’яної  ляльки,  Мари або  Маринки,  вбраної  в  жіночий  одяг  і  прикріпленої  до  високого стовпця.  На  Київщині  прикрашена  зеленню  жердина  з  колесом  угорі мала  назву  Іван.  Увечері  молодь  йшла  до  Купайлиці  з  піснями,  в  яких усіх  запрошувала  до  гурту  і  погрожувала  всілякими  карами  тим,  хто не  прийде,  закликала  «розвести  дівкам  Купайлицю»,  тобто  розпочати свято.

Біля  обрядового  дерева  розкладали  вогнище  —  обов’язковий  атрибут  купальської  ночі,  пов’язаний  із  культом  сонця.  На  початку  XX  сторіччя на  Поліссі  ще  зберігався  прадавній  звичай  запалювати  купальське вогнище  «живим  вогнем»,  здобутим  тертям  сухих  гілок.  Іноді  з  пагорбів  пускали  у  воду  запалене  колесо  —  символ  сонця,  його  земне уособлення.  В  давнину  перестрибували  через  багаття,  щоб  перед  жнивами  пройти  обряд  очищення  вогнем,  який  був  також  засобом  апотропеїчної  магії  —  наділяв  людину  здоров’ям  і  силою.  Пізніше молодь  почала  перескакувати  через  вогнище  парами,  взявшись  за  руки, і  загадувати:  якщо  руки  не  роз’єднаються,  то  хлопець  і  дівчина  поберуться.

Надзвичайною  поетичністю  і  мальовничістю  відзначаються  купальські  пісні,  що  виконувалися,  коли  плели  вінки  і  ворожили.  Дівчата пускали  свої  вінки  на  воду  і  дивились:  у  який  бік  попливе,  туди дівка  заміж  піде,  а  якщо  потоне,  то  віщувало  розлуку  з  милим  або смерть:  «...Пливи,  вінок,  за  водою,  пливе  доля  за  тобою.»

Вінок  із  квітів  та  запашних  трав,  з  гілля  і  пшеничних  колосків — невід’ємний  елемент  календарних  обрядів  і  звичаєвих  нісепь,  а  також —  традиційний  образ-символ  дівочої  краси,  дівування.  Обов’язковим  компонентом  купальського  свята  був  і  обряд  купання.  За  народним  віруванням  ранком  цього  дня  купається  навіть  сонце.

Закінчувалося  свято  обрядом  урочистого  спалення  Купайлиці з  піснями  й  радісними  вигуками:

Допалимо  та  соломоньку

Та  ходімо  та  додомоньку.

Лежи,  лежи  та  Купалочку

В  червоному  та  багаттячку.

Під  час  свята  дівчата  водили  хороводи  з  піснями  та  іграми.  Більшість  їх  присвячена  темі  кохання,  сватання,  шлюбу,  що  за  своїм змістом  та  основними  мотивами  є  своєрідним  продовженням  веснянок і  петрівок.  Художнє  втілення  інтимних  почуттів  відзначається  щирістю  і  ніжністю  емоційного  колориту,  і  в  той  же  час  надзвичайною простотою  і  реалістичністю.  Виняткового  ліризму  купальським  пісням надають  емоційно  наснажена  лексика,  яскраві  епітети  та  образні  порівняння  з  світом  природи.  Дівчина  й  хлопець  порівнюються  з  руточкою  і  барвінком,  явором  і  тополею,  дубком  і  ліщинкою,  голубом  і  голубкою,  лебедем  і  лебідкою.  Вишивання  сорочки  та  рушників,  сідлання  дівчиною  коїш  для  милого,  розчісування  гриви  символізує  прихильність  дівчини  до  парубка,  а  жати  в  парі  пшеницю  —  уявляється картиною-символом  щасливого  подружнього  життя.

Купальським  пісням,  як  і  веснянкам  та  петрівкам,  властиве  сатирично-гумористичне  забарвлення.  Леся  Українка  писала:  «Поки  вогнище  палає,  дівчата  співають  пісень,  часом  зачіпають  хлопців  у  тих піснях;  тоді  хлопці  й  собі  відповідають,  часом  піснями,  а  часом  жартами...»  Ці  гумористичні  перекори  між  хлопцями  й  дівчатами  разом з  обрядовими  та  хороводно-ігровими  піснями  створювали  життєрадісну,  піднесену  атмосферу  купальського  свята  —  улюбленого  свята молоді.  

За матеріалами: Календарно-обрядові пісні. Збірка. Київ, Видавництво  художньої  літератури «Дніпро», 1987. Упорядкування, вступна  стаття  та  примітки О. Ю. Чебанюк. Гравюри Василя  Перевальського та  Анатолія  Павленка, стор. 12 - 14.