Раїса Гончарова. "Втратити, щоб знайти" (п'єса-казка на дві дії)

 

 

 

Раїса Гончарова

ВТРАТИТИ, ЩОБ ЗНАЙТИ

(п'єса-казка на дві дії)

 

Завантажити п'єсу-казку Раїси Гончарової "Втратити, щоб знайти" (txt.zip)

 

 

Дійові особи:

Сашко ‒ хлопчик років десяти;

Оленка Денисова ‒ дівчинка років десяти;

Мама Сашка;

Бабуся Сашка;

Внизголовою ‒ кажан;

Зануда Перший ‒ король;

Нудьга ‒ королева, дружина короля;

Плакса ‒ принцеса, королівська дочка;

Брехун ‒ королівський пастор;

Жир ‒ королівський кухар;

Горбань ‒ королівський блазень;

Ворон ‒ ворон, що вміє розмовляти;

 

Епізодичні ролі: охоронці короля, блазень.

 

 

Дія перша

Сцена перша

 

Квартира, в якій живе хлопчик Сашко з мамою і бабусею. Батька у Сашка немає. Мама і бабуся розповідають байки, що батько Сашка ‒ моряк далекого плавання і тому його він так довго відсутній. Хоча насправді батько Сашка не моряк, а звичайний питущий безхатько, який зрідка приходить в Сашковий двір, щоб здалеку подивитися на сина. Сашко сидить на підвіконні і дивиться у вікно. До кімнати заходить мама.

 

МАМА. Сину, ти знову півдня на підвіконні просидів! Взяв би книжку, та почитав трохи. Через два місяці в школу.

САШКО. А ось і буду сидіти! Бабуся на вулицю не випускає мене вже другий день! А там он, у дворі, хлопці грають! Я що, заарештований?

МАМА. Ти хворий, Сашко. І досить серйозно. У тебе вітрянка і ти можеш заразити своїх друзів. І ще. Ти ж не хочеш, щоб над тобою сміялися? Все обличчя і руки в зеленці. Доведеться потерпіти, синку.

САШКО. Потерпіти. А я не хочу терпіти! Я хочу грати з хлопчаками на вулиці!

МАМА. Послухай, Сашко, я прийшла з роботи. Я втомилася. Мене директор сьогодні дістав до печінок, а тут ти зі своїми претензіями і забаганками. У тебе совість є?

САШКО. Совість, совість! Бабуся цілий день теж, як дятел довбає. Все повчає. Ти теж повчаєш, а канікули проходять без мене. Оленка Денисова з табору через день приїде.

МАМА. Нікуди не дінеться твоя Оленка. А якщо й дінеться, то не велика втрата. Малий ти ще про всяких там плюгавок думати.

САШКО. Я не думаю, а просто дружу з нею.

МАМА (не звертаючи уваги на репліку сина). До того ж, виховання у неї кульгає. Батьки вітатися до цих пір дівчину не навчили. Місяць тому проїхала на своїх роликах повз мене, наче корабель на зустрічному курсі... Ледве з ніг мене не збила...

САШКО. Все одно, я хочу на вулицю.

МАМА. Гаразд, я зараз зроблю простіше. Викличу швидку допомогу і відвезу тебе в лікарню. Нехай лікарі займаються твоїми забаганками. І нам з бабусею спокійніше буде.

САШКО. Звичайно, спокійніше. Батька з дому вижили, так можна і мене слідом?

МАМА (обурено). Господи, ти Боже мій, та що ж ти таке говориш?!

САШКО. А то й говорю! Мені баба Варя з другої квартири все про нашу сім'ю розповіла. І про тебе, і про бабусю, і про батька. Я все знаю. Ніякий він не моряк зовсім, а звичайнісінький бомж. Пляшки збирає і макулатуру.

МАМА (кричить у бік кухні). Мамо! Іди-но швидше сюди! Хочеш послухати, що твій онук тут мені пред'явив?

 

Заходить бабуся, витираючи руки рушником.

 

БАБУСЯ. Ну, і що тут у вас знову? Вічно ви сваритесь. Сил немає ніяких.

МАМА. Подрузі твоїй, Варі, язик треба б вкоротити по самі гланди! Молотить перед дитям, наче вітряк повітря.

БАБУСЯ. Це ти про що?

МАМА. Про Толіка дитині все розбазікала!

БАБУСЯ. От зараза! Ну, ось я їй задам! Сорока нещасна!

САШКО. А ви нічим не кращі. Такі ж злі й сварливі. Тому й не люблю я вас! А ще не люблю вас за те, що ви мені весь час брешете. Мене повчаєте, а самі брешете. І собі ви брешете. І про батька десять років брехали. А навіщо? Я ж все одно колись виросту і про все дізнаюся. Бачити вас не можу!

 

Сашко, зістрибнувши з підвіконня, лягає на ліжко і накривається пледом з головою. Розгублені і пригнічені мама з бабусею тільки розводять руками, потім мовчки виходять з кімнати.

За вікном темніє. Сашко лежить на ліжку під пледом, неспокійно перевертаючись уві сні. У дзеркалі, що висить на стіні, з'являється велика тінь, а через деякий час, з дзеркала вилітає великий кажан. Підлетівши до ліжка, він сідає на краєчок.

Відчувши чиюсь присутність, Сашко прокидається, скидає плед з голови і, побачивши, що сидить поруч з кажаном, з переляку сідає і швидко відсувається до спинки ліжка.

 

САШКО (злякано). Киш! Киш, я тобі сказав! (Кидає в кажана подушкою).

ВНИЗГОЛОВОЮ (ловить подушку і кидає її назад Сашку). Що значить: киш? Хіба я схожий на курку?

САШКО (втиснувшись спиною в спинку ліжка). Ти хто?!

ВНИЗГОЛОВОЮ. Мене звуть Внизголовою. Я кажан.

САШКО. Хіба кажани вміють розмовляти?

ВНИЗГОЛОВОЮ. Дурне питання. Якщо ти мене чуєш і розумієш, навіщо питаєш? До речі, а чому ти в зеленці?

САШКО. У мене вітрянка. Це така хвороба. І мені не можна на вулицю. Мама каже, що я можу ще когось заразити.

ВНИЗГОЛОВОЮ. Дурниці. Це несправедливо, якщо погано тільки тобі одному. Адже так?

САШКО. Ну, не знаю...

ВНИЗГОЛОВОЮ. Я знаю. Я старий і мудрий. Якщо тобі погано, потрібно цим поділитися з іншими. І тоді поганого у тебе стане менше. І це справедливо. Інша справа, якщо з тобою станеться щось дуже хороше. Ось у цьому випадку, ділитися зовсім нерозумно. Тому, що хорошого в тебе стане менше. І це не зовсім справедливо. Адже в житті хорошого так мало.

САШКО (зітхнувши). Тут ти правий. Гарного дійсно дуже мало. До речі, а як ти потрапив у мою кімнату, якщо вікно закрите?

ВНИЗ ГОЛОВОЮ. Як потрапив... Через дзеркало. Воно висить в тронному залі короля.

САШКО. Ти жартуєш? Через дзеркало не можна пройти. Це не вікно, яке можна відкрити, і не двері. Дзеркало скляне.

ВНИЗГОЛОВОЮ. Вночі, кожне дзеркало, за твоїм бажанням може пропустити тебе в світ, який знаходиться по той бік. Не віриш? Підійди і доторкнися до свого дзеркала. І ти переконаєшся, що воно не скляне. Ти ж хочеш цього?

САШКО. Здається, так. Хочу...

 

Сашко, з острахом поглядаючи на Внизголовою, обережно підходить до дзеркала і пробує скло на дотик. Рука провалюється за межі дзеркала. Сашко, злякавшись,забирає руку назад.

 

ВНИЗГОЛОВОЮ. Переконався? Все просто. Ніяких чудес. Адже тут важливо повірити і захотіти. Гаразд, засидівся я тут у тебе. Полечу до себе в замок. Мені вже час відпочивати.

 

Внизголовою заходить в дзеркало і зникає.

 

ВНИЗГОЛОВОЮ (повертаючись до Сашка). Ти, до речі, теж можеш піти зі мною. Хочеш, я покажу тобі свій замок?

САШКО. Свій замок? Хіба у тебе є свій замок? Прикольно!

ВНИЗГОЛОВОЮ. Ну, він, звісно ж, не мій... Це замок нашого короля, але мені дозволяють в ньому жити. Так що, підемо?

САШКО. Я не можу. Мама заборонила мені виходити з кімнати.

ВНИЗГОЛОВОЮ. Не намагайся мене обдурити. Я ж бачу, що ти злякався.

САШКО. Я не злякався. Просто...

ВНИЗГОЛОВОЮ. Що просто?

САШКО. Просто я ще ніколи не виходив з моєї кімнати через дзеркало.

ВНИЗГОЛОВОЮ. Ну, так зроби це! Всього один крок. Ти ж не хочеш, щоб я подумав, нібито ти дівчисько?

САШКО. Ще чого! Звичайно ж я зайду... на хвилиночку... Але тільки лише тому, що я ніколи не був у справжньому замку.

ВНИЗГОЛОВОЮ. Молодець. Заборони існують тільки для невдах! Геть заборони!

 

Внизголовою бере Сашка за руку і проводить крізь дзеркало. Дзеркало в кімнаті Сашка знову стає скляним.

 

    

Сцена друга

 

Сашко і Внизголовою виходять з дзеркала в тронному залі замку короля Зануди Першого. У залі немає освітлення, зате є чотири високих, аж під саму стелю, вікна з різнокольорового скла, через котрі в зал проникають промені сонця, що починає підніматися з-за горизонту.

 

ВНИЗГОЛОВОЮ. Уже світає. (Позіхає). Дуже шкода, але мені вже час лягати спати. Я ж казав, що засидівся в тебе. Думаю, замок ти зможеш оглянути і без мене. А мені вже час в погріб, поки інші мої родичі не зайняли мою перекладину під стелею, на якій я зазвичай сплю.

САШКО. Стривай, стривай, а як же я? Ти ж обіцяв мені показати замок короля.

ВНИЗГОЛОВОЮ. Ти правий. Обіцяв. Але обіцянки для того і даються, щоб їх не виконувати! Хіба ти не знав?

САШКО. Це неправильно!

ВНИЗГОЛОВОЮ. Якраз все правильно. Ось дивись. Якщо ти пообіцяв щось комусь і не виконав, а той, кому ти пообіцяв, повірив, що ти виконаєш свою обіцянку, значить, ти виявився розумнішим за того, кому ти щось пообіцяв. Адже це дуже круто не виправдати чиюсь надію.

САШКО. Але тоді всі будуть знати, що ти брехун!!!

ВНИЗГОЛОВОЮ. Який же ти ще дурний! Зажити слави кращого серед брехунів в країні, де всі брешуть, від малого до великого, велика честь. Повір мені. Я ж бо знаю, про що кажу! А зараз мені час летіти. Не сумуй. В замку багато цікавого і незвичайного. Але якщо тебе раптом схопить варта палацу, не намагайся говорити їм правду про дзеркало. Тобі все одно ніхто не повірить. Тому що в цьому царстві, де ніхто нікому і ні в що не вірить, майже неможливо довести комусь, що дзеркало іноді може бути не скляним. Оскільки в це потрібно вірити. Адже чудеса не відбуваються, поки ти в них не починаєш вірити. Чи не так?

 

Внизголовою відлітає.

Розгублений Сашко якийсь час обережно ходить по тронному залу. Зупинившись біля трону, він на хвилину завмирає в нерішучості, але цікавість перемагає і він підіймається на трон. Трохи освоївшись, він кладе руки на підлокітники і смішно надуває щоки, мавпуючи короля.

І в цей момент в тронному залі з'являється королівська варта. Побачивши Сашка на троні, охоронці кидаються до нього і притискають його списами до спинки трону. Старший з воїнів, з цікавістю розглядає одяг Сашка, шепоче щось на вухо охоронцеві і той швидко вибігає з тронного залу.

А вже через хвилину, в тронний зал заходить Король, зав'язуючи на ходу пояс халата, і поправляючи корону, котра сповзає йому на очі.

 

ЗАНУДА 1. Так... (Підходить до трону впритул). І що тут у нас? Тут у нас шпигун.

САШКО (злякано). Я не шпигун. Я Сашко. Я...

ЗАНУДА 1. У нас шпигун і він хоче захопити мій трон. Стратити його!!!

САШКО. Ви не маєте права! Я не шпигун. Я лишень хлопчик, котрого кажан Внизголовою запросив подивитися на цей замок. І мені не потрібен ваш трон. Тим більше, що сидіти на ньому дуже незручно.

ЗАНУДА 1. Тоді навіщо ти виліз на нього?

САШКО. Можна подумати, що ви не були дитиною і вам не було цікаво подивитися чи помацати щось, чого ви ніколи не бачили в житті? Мені просто стало цікаво. У нашій країні немає короля. А значить, немає і трону.

 

Король і охоронці починають сміятися.

 

ЗАНУДА 1. Як він чудово бреше! (Витирає хустинкою очі). У них немає короля! Так не буває, хлопчику. Якби в королівстві не було короля, життя підданих стало б зовсім безглуздим.

САШКО. Але чому?

ЗАНУДА 1 (намагаючись заспокоїтися, починає гикати). Тому, що без короля не встає сонце, не течуть ріки, не співають птахи, як і не пливуть по небу хмари...

САШКО. Дурниці все це. Сонце встає само по собі, оскільки наша планета обертається. Ми це в школі вже проходили. (Дивиться на короля, що продовжує гикати). А ви руки вгору підійміть і гикавка пройде. Підніміть, підійміть. Я завжди так роблю. (Король знехотя піднімає руки вгору і через хвилину гикавка у Короля дійсно проходить).

ЗАНУДА 1. За попередні слова тебе слід стратити, але ти вилікував мене від гикавки!

САШКО. Але ж це правда!

ЗАНУДА 1 (звертаючись до охоронців). Залиште нас! Я хочу поговорити з цим дурним хлопчиком наодинці.

 

Охоронці йдуть геть.

 

ЗАНУДА 1. Запам'ятай, хлопчику... У моєму королівстві, правда належить тільки мені.

САШКО. Чому?

ЗАНУДА 1. Занадто багато "чому"! Але я тобі відповім. Якщо моїм підданим стане доступна правда, то вони, гарненько подумавши, неодмінно захочуть справедливості. А пізнавши, що таке справедливість, їм захочеться найстрашнішого і самого забороненого, що є в цьому світі!

САШКО. І чого ж їм захочеться?

ЗАНУДА 1. Вони зажадають Свободи! Ти розумієш? Свободи! Ось тому правда не може належати всім!

САШКО. Чому?

ЗАНУДА 1. Інакше, піддані дізнаються, що податки, які вони платять в казну, несправедливо завищені в кілька разів, а закони, які, нібито написані для всіх, насправді написані тільки для пересічних громадян, але не для вельмож. Дізнавшись правду, раби захочуть стати вільними, ув'язнені, що сидять в тюрмах за наклепом, теж зажадають правди, свободи і справедливості.

САШКО. Але це ж дійсно справедливо!

ЗАНУДА 1. Ніколи не перебивай промову Короля! Інакше тебе стратять.

САШКО. Не буду.

ЗАНУДА 1. Я продовжую. І тоді всі ці судді, охоронці і тюремники, залишившись без роботи і платні, прийдуть сюди. Вимагати своєї справедливості і своєї правди. А ось цього я і не можу допустити. Оскільки судді, стражники і тюремники, які залишаться без роботи, набагато небезпечніші ніж найзапекліші злочинці. Я зрозуміло пояснив?

САШКО. Мені час йти. Мама, напевно, турбується.

ЗАНУДА 1. Я так не думаю.

САШКО. Не думаєте про що?

ЗАНУДА 1. Не думаю, що твоя мати тебе чекає. Наскільки мені відомо, останнім часом їй було не до тебе.

САШКО (здивовано). Але ви не можете цього знати!

ЗАНУДА 1. Ти впевнений? Тоді скажи, чому я не питаю, звідки і як ти з'явився в моєму замку?

САШКО. Можливо, ви ще просто не запитали?

ЗАНУДА 1. Ні. Не тому. Просто я знаю. Ти увійшов в цей зал через оте велике дзеркало. Адже так? Так. І звуть тебе Сашко. І у тебе не дуже добрі відносини з мамою і бабусею. Продовжувати далі?

САШКО. Значить, ви спеціально підіслали до мене кажана Внизголовю?

ЗАНУДА 1. Звичайно! Я вже досить давно придивляюся до тебе.

САШКО. Навіщо? Адже підглядати ‒ це недобре.

ЗАНУДА 1. Що поробиш. Інтереси королівства понад усе.

САШКО. Не розумію. Яке я маю відношення до вашого королівства?

ЗАНУДА 1. Ти будеш здивований, але дуже пряме. Коли я відійду від справ, ти станеш новим Королем цього королівства.

САШКО (зістрибнувши з трону). Але я не хочу бути королем! Я хочу закінчити школу, вступити до інституту і стати лікарем.

ЗАНУДА 1. Навіщо ж так довго чекати? За те, що ти вилікував мене від гикавки, я призначаю тебе своїм особистим лікарем вже зараз. Як тобі ідея? Таке стрімке просування по службі не снилося навіть мені. Коли я, ще таким же хлопчиком, як іти, з'явився в цьому залі, я повинен був починати з посади королівського пажа. Правда, в той далекий час, дзеркало висіло на стіні з протилежного боку і вихід з нього був зовсім в іншій країні. Чому ти так дивишся на мене? Я, як і ти, з'явився тут, завдяки дзеркалу і старому кажану Внизголовою. Зараз я король Зануда Перший, а раніше мене звали Ірвін.

САШКО. Зануда Перший? (Весело сміється). Але чому? Це ж скоріше образливе прізвисько, а не ім'я!

ЗАНУДА 1. Помиляєшся, юначе. Ім'я повинно відображувати твій внутрішній стан, або зовнішні особливості. Ось тебе звуть Сашко. Назви тебе Іванком або Данькою, або ще як-небудь, нічого не зміниться. Твоє ім'я мені ні про що не говорить. Від слова: зовсім. А ось я ‒ король Зануда Перший, оскільки я дійсно страшний зануда. Занудніших просто не буває. У її величності королеви ім'я Нудьга. Дивлячись на неї, просто щелепи зводить від нудьги. Мою дочку, принцесу, звуть Плакса. Тому, що вона постійно нудить і плаче. Мого блазня звуть Горбань. Тому, що він горбатий і потворний. Начальника варти звуть Ешафот. Він любить страчувати людей. Ім'я королівського кухаря ‒ Жир, а ім'я пастора ‒ Брехун. І це нормально. Ти ж не кинешся обніматися на вулиці з людиною, котру довгий час не бачив, знаючи, що його ім'я Злодій? Ні звичайно! Тому, що можуть постраждати твої кишені. Тобі теж доведеться змінити твоє ім'я на більш відповідне. В історії нашого королівства, ніколи не було нічого не значущих імен.

САШКО. Погана історія, ваша величносте. І я піду. Мені тут зовсім не подобається. Та й мама буде мене шукати.

ЗАНУДА 1. Гаразд... (Робить вигляд, що дуже засмучений). Але мені дуже шкода. Чесне слово. Згодом, ти б змінив свою думку про замок. Я впевнений. Я теж спочатку був не дуже задоволений, але потім звик. І мені стало подобатися. Правда, зараз ти піти не зможеш, при всьому твоєму бажанні. Доведеться потерпіти до ночі.

САШКО (підбігши до дзеркала і переконавшись, що воно скляне). Ви просто крадете людей! Це злочин.

ЗАНУДА 1. Ображаєш, юначе! Ми людей не крадемо. Так, ми заманили тебе сюди. Це правда. Але правда і те, що ми заманили тебе для того, щоб зробити тебе королем! Не так вже й погано для хлопчика, котрий росте без батька. В оточенні двох сварливих жінок. Ти ж сам вчора ввечері сказав, що не любиш їх. Адже так?

САШКО. Так. Але це зовсім не привід заманювати мене сюди. Хіба у вас мало своїх хлопчиків, які мріють стати королями? Зрештою, у вас повинен бути спадкоємець.

ЗАНУДА 1. Традиції, дорогий мій. Майбутній правитель нашого королівства, обов'язково повинен бути посланником небес! Адже народу зовсім не обов'язково знати правду. Чи не так? Народ тупий і довірливий. Таким народом легко керувати. Тому, нічого не потрібно міняти. Традиції іноді бувають дуже корисні. Сподіваюся, ти не відмовишся поснідати зі мною? Я познайомлю тебе зі своєю дочкою. Не відмовляйся. Це безпечно. А вночі, я тобі обіцяю, я особисто приведу тебе сюди і відправлю додому. Але за однієї умови. Про нашу розмову знаємо лише ми з тобою. І ще. Мені потрібно буде якось відрекомендувати тебе своїм підданим, Королеві і моїй дочці. Сподіваюся, тобі не важко буде трошки підіграти мені? Насправді це зовсім не складно буде зробити, а трішки таємничості, трішки удаваної пихи і поблажливості теж не зашкодять. Домовилися?

САШКО. Гаразд. Домовилися. Сподіваюся, що і ви стримаєте своє слово.

ЗАНУДА 1. Ну, я ж Король, а не старий кажан! Можеш не сумніватись. Та й навіщо мені, Королю, тебе обманювати? По той бік дзеркала вештається купа хлопчиків, які мріють стати королями. І майже всі вони більш зговірливіші, ніж ти. Повір мені. Підемо, мій кухар обіцяв сьогодні щось особливе на сніданок.

 

Король і Сашко виходять з тронного залу.

  

 

Сцена третя

 

Великий зал в королівському палаці. Зі стелі звисають важкі люстри на кілька десятків свічок, уздовж задньої стіни чотири високих вікна в готичному стилі, стіни задрапіровані важким оксамитом. Посередині залу стоїть великий стіл, на котрий кухарята розставляють столові прилади та підноси з їжею. Керує кухарятами головний кухар Жир ‒ товстий дядько в білому фартусі і великому ковпаку.

Два охоронці, почувши кроки, відкривають важкі стулки дверей і в зал заходять король Зануда Перший і Сашко. Всі персонажі, що знаходяться в залі, вітають їх глибоким поклоном.

 

ЗАНУДА 1(до Сашка). Даремно ти відмовився. Все це, з часом, могло б стати твоїм. Однак, ти зробив свій вибір. Мені він не подобається, але, тим не менше, я повинен поважати його. (Звертаючись до головного кухаря). Жир, підійди до мене!

ЖИР. Так, ваша величносте! (Підбігає, кланяється). Слухаю, ваша величносте...

ЗАНУДА 1. У нас сьогодні дуже знатний гість! Я можу розраховувати на те, що він залишиться задоволений твоїм куховарством? Чи я зможу порадувати головного охоронця? Нещодавно він скаржився, що городяни вечорами влаштовують на ешафоті танці, оскільки в королівстві, на жаль, вже досить давно нікого не страчують. Це непорядок!

ЖИР (знявши ковпака). Я дуже старався, ваша величносте! Цілу ніч не спав. Не губіть. Ваш гість залишиться задоволеним. Але якщо вже пану Ешафоту так кортить, я пришлю йому парочку безрідних кухарят. Якщо їх повісити, вони теж будуть непогано виглядати на тлі плахи. Я ж бо вже знайду до чого причепитися.

ЗАНУДА 1. Добре, Жир. Ми подивимося. Ти вільний. Поки що вільний.

 

Кухар відбігає від Короля, натягує на голову ковпак і, стусанами відштовхнувши двох кухарів, сам береться сервірувати стіл.

Чуються голоси. Охоронці відкривають стулки дверей і в зал заходять королева нудьга з принцесою Плаксою. Принцеса витирає мереживною хустинкою заплакані очі. Сашко, кинувши погляд на принцесу, здивовано дивиться на Короля.

 

Сашко (до Короля). Ви і її сюди заманили?

ЗАНУДА 1. Кого?

САШКО. Дівчинку! Це ж Оленка Денисова. Ми з нею в одному будинку живемо!

ЗАНУДА 1. Не говори дурниць. Це моя дочка принцеса Плакса. Вона ніяк не може бути твоєю знайомою дівчинкою, оскільки народилася в цьому замку.

 

Король підходить до королеви Нудьги і цілує їй руку.

 

ЗАНУДА 1. Ваша величносте. Дозвольте відрекомендувати вам нашого гостя. Цього молодого гостя звуть Сашко. Сашко Перший. (Покашлює в кулак і подає непомітні знаки Сашку, просячи у нього підтримки). Він недавно прибув... І люб'язно погодився поснідати разом з нами. Я правий? (Дивиться на Сашка).

САШКО. Авжеж, ваша величносте.

 

Слідом за королем Сашко підходить до королеви і принцеси.

 

САШКО. Прошу вибачення за свій вигляд. У мене вітрянка. У нас прийнято мазати дітей зеленкою, коли у них починається вітрянка. Через кілька днів це пройде і зеленку можна буде змити.

НУДЬГА (простягає Сашку руку для поцілунку. Сашко обережно стискає її). Дуже приємно. У нас тут рідко бувають гості. І я місяцями вмираю від нудьги. Сподіваюся, у вас знайдеться для мене кілька веселих історій? До речі, у вас дивне ім'я, юначе. Вам би швидше підійшло ім'я зеленоокий. Або Відстовбурченевухо. (Сашко машинально притискає вуха долонями до голови).

САШКО. Все нормально у мене з вухами, ваша величносте! І мені подобається моє ім'я.

ПЛАКСА. Можеш не притискати. Вони все одно стирчать. Мене звуть Плакса. (Робить уклін). Як доїхали?

САШКО. Я не їхав. (Дивиться на короля). Тобто, я їхав, але не довго. І швидко. Раз ‒ і доїхав. (Розглядає принцесу). А ти точно Плакса?

ПЛАКСА. Точно. Ось навіть хустинка ще не встигла просохнути. А чому ти питаєш?

САШКО. Ти дуже схожа на дівчинку, з якою я дружу у себе у дворі.

ПЛАКСА. У своєму королівстві?

САШКО. Ну, так... (Дивиться знову на короля). Можна і так сказати.

ЗАНУДА 1. Що ж ми стоїмо? Сідаємо, сідаємо. Не можна ж головного кухаря стільки часу тримати в напрузі. Я б навіть сказав, в підвішеному стані... Та й наш гість, ймовірно, вже добряче зголоднів.

 

Король сідає на чолі столу, Королева Нудьга ‒ навпроти нього. Сашко і принцеса Плакса теж сідають один навпроти одного. Кухарята стають за спинами у кожного, хто присутній за столом, а головний кухар Жир особисто прислуговує Королю.

Зголоднілий Сашко накидається на їжу, накладаючи собі з різних тарілок, але, помітивши на собі здивовані погляди, зменшує "темп" і, заправивши серветку в виріз своєї майки, починає їсти, не поспішаючи.

 

САШКО. У нашому королівстві так прийнято. Спочатку потрібно накласти собі на тарілку всього-всього, а вже потім починати їсти. Хіба у вас не так?

НУДЬГА. Як кумедно. А в нашому королівстві, для цих цілей є кухарята. Ви просто говорите їм, що подати і вони одразу виконають ваше бажання. Напевно, у вашому королівстві погано з кухарятами?

САШКО. У нас немає кухарят. Навіщо змушувати когось робити за вас щось, якщо ви можете зробити це самі?

ЗАНУДА 1. Як у вас там все запущено, юначе! Якщо у вас немає кухарят, виходить, у вас немає і слуг. А це вже зовсім нікуди не годиться... Я допускаю, що слуги можуть бути не у всіх. У вугляра не може бути слуги, оскільки нижче нього тільки раби. Але у добропорядного громадянина повинен бути слуга, або раб. Інакше у нього не буде можливості постійно показувати свою перевагу над тими, кому в житті пощастило значно менше, ніж йому. Громадяни, які мають рабів або слуг, ніколи не думають про бунт. Вони задоволені і законослухняні. Як вам майстерність нашого кухаря?

САШКО. Дякую. Все добре. (Дивиться на принцесу Плаксу). Ніколи не думав, що люди можуть бути такі схожі. Ти вилита Оленка Денисова.

ПЛАКСА. Вона теж принцеса?

САШКО. Ні, звичайно. У нас немає принцес. У деяких країнах вони, звичайно ж є, але не у нас. Оленка просто дівчинка. І вона класно їздить на роликових ковзанах. У тебе є роликові ковзани?

ПЛАКСА. Ні. (Дивиться на короля і починає шморгає носом). Чому у мене немає роликових ковзанів? Я принцеса, чи хто?

ЗАНУДА 1. Перестань, Плаксо. У нас гість. Після обіду ми обов'язково це обговоримо. (Дивиться на Сашка). Дуже необачно з вашого боку, юначе... Але ви не винні. Ви не могли знати, що в нашому королівстві катання на роликових ковзанах, гра в бейсбол і гольф заборонені законом.

НУДЬГА. А ще, в нашому королівстві заборонено читання книг, крім однієї ‒ історії королівської сім'ї. Заборонено співати пісні, крім однієї ‒ пісні на славу нашого короля і до шостої ранку заборонено дихати ранковим повітрям, висунувшись у вікно, оскільки о п'ятій ранку в королівському замку відкривають віконниці для провітрювання. Крадіжка ранкового повітря, вважається державною зрадою.

САШКО (єхидно). Ви б ще заборонили в носі колупатися після обіду...

ЗАНУДА 1. Чудова думка, юначе! (Обертається до охоронців). Негайно покличте канцлера! Ми видамо закон. (Дивиться на здивованого Сашка). Обожнюю видавати закони! Чим більше суворих законів, тим покірнішим стає населення. За колупання в носі після обіду, можна буде відрізати палець. Геніально! Як я сам до цього не додумався?

САШКО. Напевно тому, що самі робите це... (Злякавшись сказаного, прикриває долонею рота).

ЗАНУДА 1. Дійсно, ти маєш рацію. Іноді буває... Але мені можна все. Адже я Король! (Витирає серветкою губи і жестом кличе головного кухаря). Скажи, Жир, ти ж радий, що пан Ешафот сьогодні залишиться без роботи?

ЖИР (витираючи спітніле чоло). Дякую вам, ваша величносте! Ви найдобріший Король на світі!

ЗАНУДА 1 (роздратовано обриває його). Гаразд, гаразд, Жир, вірю. Не підлизуйся. Надмірна порція солодкого іноді може викликати алергію. Не зловживай цим. Довше проживеш...

ПЛАКСА (до Сашка). Якщо ти поснідав, я могла б показати тобі свою кімнату. Що скажеш?

САШКО (подивившись на короля, який схвально кивнув). Так звичайно. Підемо. Було дуже смачно. У вас відмінний кухар, ваші величності. І я дуже радий, що ніхто не постраждав. Це справедливо. Не можна відправляти людину на ешафот лише за те, що у нього підгоріла підлива до м'яса.

ЗАНУДА 1. З вашого дозволу, юначе, я повторюся. У нашому королівстві,

справедливість, завжди повинна бути на боці того, хто пише закони, а не на боці того, хто ці закони повинен виконувати. Інакше ми не будемо знати, хто кого повинен боятися...

САШКО. Дивні у вас все ж правила, ваші величності.

 

Сашко встає з-за столу і підходить до принцеси Плакси.

 

САШКО. Але це ваші правила. (До принцеси). Так ми підемо? До вечора мені б хотілося все тут оглянути. Раз вже з'явилася така можливість.

 

Сашко і принцеса Плакса виходять. Король проводжає їх поглядом, потім подає знак Жиру і кухарятам. Залишившись наодинці з королевою Нудьгою, Король знімає перуку і кидає її на стіл.

 

ЗАНУДА 1. Як він тобі?

НУДЬГА. З ним буде важко. Він не здався мені дурним.

ЗАНУДА 1. Ти забуваєш, що зараз зовсім інший час. На тому боці двадцять перше століття. Коли нас з тобою переманили сюди, я не знав нічого, крім м'яча для регбі, а ти була схиблена на худорлявій Барбі.

НУДЬГА. Нас переманили двох тому, що у короля і королеви не було дітей. У нас же є дочка. І цей хлопець здатний гарненько нафарширувати її мізки забороненими знаннями.

ЗАНУДА 1. Він не любить свою матір і бабусю. І його батько не живе з ними. Він дуже злий на них. А злість ‒ подруга зради. З ним все буде добре. Хлопчик зрадить пам'ять про своїх рідних як тільки він відчує, що у нього є влада. Ми всі слабкі. І він не виняток...

    

     

Сцена четверта

 

Сашко і Плакса заходять в кімнату Принцеси. Сашкову увагу привернула безліч великих метеликів, прикріплених шпильками до стіни.

Підійшовши ближче, Сашко кілька хвилин розглядає ще живих метеликів, потім повертається до Принцеси.

 

САШКО. Які гарні!

ПЛАКСА. Це я їх впіймала і прикріпила на стіну. Мені подобається колекціонувати метеликів.

САШКО. Тобто, ти сама їх ловиш і ще живими пришпилюєш на стіну?

ПЛАКСА. Ну, так. Звичайно сама! Вони так смішно тріпочуть крильми ще якийсь час.

САШКО (здивовано). Тобі здається, що це смішно?

ПЛАКСА. Звичайно. Вони так безглуздо махають своїми крилами, намагаючись полетіти!

САШКО. Але ти ж дівчинка. Хіба тобі не приходило в голову, що їм боляче?

ПЛАКСА. Ну ось, ще цього не вистачало! Це ж лишень метелик. Комаха. Іноді на площі страчують людей і ми дивимося, вірніше нас змушують спостерігати страту з балкону нашого палацу. І нічого. А тут якийсь метелик...

САШКО. Ну, гаразд. А уяви собі таку ситуацію. Ось живе, наприклад, десь велетень. Живе собі і живе, а потім йому раптом захотілося зібрати колекцію дівчаток до себе на стіну. Бере він свій спис, приходить у ваш замок і тут ти сидиш на балконі. Раз, і через деякий час, вже ти безглуздо махаєш руками і ногами, пришпилена стрілою до стіни в його замку. І тобі дуже боляче.

ПЛАКСА. Навіщо ти мені це розповів? Щоб налякати мене? Чи ти хочеш сказати, що я безсердечна?

САШКО. Я не хочу ні того, ні іншого. Просто, особисто я б не став вбивати метеликів. Вони ж такі прекрасні. І у них таке коротке життя... Можна зробити по-іншому. Якщо вже ти так любиш метеликів. Накажи батькові побудувати велику скляну оранжерею. В оранжереї можна вирощувати квіти і метеликів. І їх не потрібно буде вбивати. У моєму місті є зоосад і в оранжереї літають сотні різнокольорових метеликів. Вони не бояться людей і спокійно сідають на них. Напевно, це непогане рішення? Що скажеш?

ПЛАКСА. Мені подобається. Так дійсно краще! Ти правий. Просто є одна проблема.

САШКО. Яка?

ПЛАКСА. Батько каже, що майбутня королева повинна бути сильною, а для цього мені необхідно час від часу спостерігати за муками інших.

САШКО. Твій батько не правий. Сильний не повинен бути жорстоким. Якщо сильний кривдить слабкого, це не ознака сили. Це ознака його слабкості і це низько. Так, мені іноді дістається у дворі від старших хлопців. Але я виросту, почну ходити в спортзал і тоді подивимося хто кого. Якби мій батько жив разом з нами, він би міг іноді допомогти мені з моїми проблемами у дворі.

ПЛАКСА. А чому твій батько не живе з вами? Він помер?

САШКО. Ні. Він не помер. Просто мої батьки розлучилися і він живе окремо.

ПЛАКСА. А чому ти не ходиш до нього? Адже він не помер. Якби його вбили на війні, або стратили як злочинця, тоді я це зрозуміла б. А так, не розумію. Він живе в іншому царстві?

САШКО. Ні... Він живе недалеко. На вулиці.

ПЛАКСА. На вулиці?! Хіба людина може жити на вулиці?! У нашому королівстві на вулиці можуть жити тільки раби і худоба. Твій батько раб?

САШКО. Ну ось, ще чого! Він не раб. Але у нього проблеми.

ПЛАКСА. Але якщо у твого батька проблеми, то чому ти не постарався допомогти йому їх вирішити?

САШКО (задумливо). А ось дійсно, чому?

ПЛАКСА. Ти говорив, що я схожа на твою дівчинку.

САШКО. Оленка не моя дівчинка. Ми просто дружимо.

ПЛАКСА. Це добре, що не твоя. Тому, що тепер тобі доведеться дружити тільки зі мною.

САШКО. Що значить: доведеться? Ми з твоїм батьком домовилися, що вночі я повертаюся додому.

ПЛАКСА. Чому?

САШКО. Тому, що там мене чекає мама, бабуся. Мої друзі. А ще, через два місяці мені знову в школу.

ПЛАКСА. Тобто, тобі тут не подобається. І тобі не подобаюся я. (Починає терти кулачками очі).

САШКО. Перестань, Плаксо. Не реви. Погане все ж у тебе ім'я. Та й не ім'я це, а скоріше прізвисько. Мені було б простіше називати тебе Оленкою.

ПЛАКСА. А вона вміє плакати?

САШКО (знизує плечима). Всі дівчата вміють плакати. Мабуть... Але ревіти просто так, це вже занадто. Можна поплакати, коли коліно розіб'єш, або коли улюблений хом'ячок помре від старості, або батьки ременем пошмагають за непослух.

ПЛАКСА. Гаразд. Можеш називати мене Оленкою, якщо хочеш. Але пообіцяй мені, що залишишся на кілька днів в нашому замку.

САШКО. Але я ж дійсно не можу. У мене там мама, бабуся... Адже вони вже, напевно, обшукалися мене. У поліцію, напевно, заявили.

ПЛАКСА. А ми зараз все виправимо.

САШКО. Це як же?

ПЛАКСА. Он за тією шторою є годинник. Якщо мені потрібно щось виправити, я просто переводжу стрілки на потрібну кількість часу назад. І потім роблю це заново. Але обіцяй, що не видаси мене. Ніхто в цьому замку поки що не знає про ці властивості годинника. Тільки я.

САШКО. Гаразд. Обіцяю. Але так не буває. Час не можна повернути назад.

ПЛАКСА. Невже? Тобто, проходити крізь дзеркало можна, а зміщувати час не можна?

САШКО. Логічно... Стривай. Так ти знаєш про дзеркало?

ПЛАКСА. Звичайно. Правда, це дуже великий секрет і їх величності думають, що мені нічого про це не відомо. Як же! Я досить часто підслуховую їх дорослі розмови і, коли мене застають на гарячому, я просто йду до себе і непомітно переставляю стрілки годинника назад.

 

Плакса бере Сашка за руку, підходить до стіни, відсуває штору. За шторою, великий напольный годинник. Плакса відкриває дверцята, дотягується до стрілок і переводить годинника на десять годин назад. Потім вона закриває дверцята, зсуває штору на місце.

 

ПЛАКСА. От і все. Сподіваюся, тебе зараз вже ніхто не шукає. Тобто, ще ніхто ще не шукає. Проблема лише в тому, що батьки сильно здивуються, побачивши тебе.

САШКО. Ти хочеш сказати, що вони все забули?

ПЛАКСА. Абсолютно.

САШКО. А чому ми з тобою не забули?

ПЛАКСА. Тому, що я торкалася до стрілок. А тебе я тримала за руку. Для всіх, крім нас з тобою, час повернувся на десять годин назад. Залишилося тільки придумати історію для батьків про те, як ти з'явився в замку.

САШКО. А навіщо придумувати, якщо можна сказати правду? Мене заманив у замок кажан Внизголовою. Він залетів до моєї кімнати через дзеркало, що висить на стіні, і запропонував оглянути замок. Тобі ж напевно відомо про цю затію короля?

ПЛАКСА. Звичайно. Коли король постаріє і йому потрібно буде відійти від справ, хтось повинен буде зайняти його місце. І цей хтось повинен буде зробити мене королевою. Ось ти б міг одружитися зі мною? Якби став королем?

САШКО. Всі ви дівчата такі. Ледве познайомилися і відразу ж треба одружитися. Хіба не можна просто дружити?

ПЛАКСА. Можна. Але у кожного короля повинна бути своя королева.

САШКО. Я не хочу бути королем. Бути королем, напевно, дуже нудно.

ПЛАКСА. Чому ти так вирішив?

САШКО. У короля немає друзів. Адже так?

ПЛАКСА. Ну, так. А навіщо королю друзі, якщо у нього є слуги?

САШКО (сміється). Але це не одне й те ж. Коли у тебе є друзі, ти не відчуваєш себе самотнім. З друзями завжди весело. Ти можеш поганяти з ними на велосипеді, пограти в футбол, сходити в кіно, похизуватись перед дівчатами, погодувати голубів і дворових котів, постріляти з рогатки і пограти на компі в танчики. Ось для чого потрібні друзі. А ще друзі приходять до тебе, якщо ти хворий, приносять всякі смаколики, допомагають зробити і пояснити якусь задачку, а іноді навіть дозволяють списувати на уроках і б'ються разом з тобою з дворовими задираками до першої крові.

ПЛАКСА. Дурниці. Дружити потрібно лише з самим собою. Сам себе ніколи не зрадиш і не скривдиш.

САШКО. А ось це вже точно не для мене. Мені подобається, що у мене є друзі. Звичайно, найкраще, це коли найближчими друзями ти вважаєш своїх батьків. Але у мене, з цим поки якось не склалося. Мама вічно зайнята на роботі, бабуся цілими днями теревенить зі своїми подругами на лавці біля будинку, а батько з нами не живе. Але нічого. З цим теж можна жити. У одного мого друга з рідних взагалі є тільки бабуся. Але він не сумує.

ПЛАКСА. У мене немає бабусі. І дідуся, до речі, теж.

САШКО. Вони померли?

ПЛАКСА. І не думали. Всі люди похилого віку і хворі громадяни нашого королівства решту життя повинні жити на острові посеред Синього озера. І покинути його не може навіть колишній король.

САШКО. Але чому?

ПЛАКСА. Тому, що всі старі і хворі люди можуть викликати почуття жалості. А жалість в нашому королівстві заборонена. Жалість робить людину слабкою.

САШКО. Зовсім тут у вас все якось неправильно. Що поганого в тому, якщо ти пошкодуєш слабкого чи хворого? Якщо ти допоміг піднятися дитині, що впала, або перевів бабусю через дорогу? І це зовсім не жалість. Це доброта. Чи доброта у вас теж заборонена?

ПЛАКСА. Стосовно себе ‒ ні.

САШКО. Тоді я не розумію, навіщо ви живете.

ПЛАКСА. Ніхто не розуміє, але ніхто і не задає питань. Всі з дитинства знають, що можна, а чого не можна робити, бажати і відчувати.

САШКО. Але ти ж любиш своїх батьків?

ПЛАКСА. Тільки в обмін на щось. Якщо любити всіх і просто так, то у тебе не залишиться любові на саму себе.

САШКО. А ти пробувала?

ПЛАКСА. Ні, але нам про це говорять з дитинства.

САШКО. Схоже на те, що ті, хто в вашому королівстві придумує всі ці дурні закони, справжнісінькі бездушні рОботи.

ПЛАКСА. А рОботи, це хто?

САШКО. РОботи, це такі залізні механізми, які працюють лише за заданою програмою.

ПЛАКСА. Та досить тобі. Ти просто ще не звик. Якщо ти залишишся тут на кілька днів, ти зрозумієш, яке у нас чудове королівство. Коли я з'являюся на площі, всі шанобливо замовкають і кланяються. Навіть собаки перестають гавкати. Насправді, принцесою бути дуже здорово.

САШКО. А ти не думала, що вони просто бояться тебе?

ПЛАКСА. Всі повинні чогось боятися. У мене теж є свої страхи. Вночі я боюся залишатися одна в цій великій кімнаті. Я боюся вдавитися кісточкою від вишні, або впасти з балкона. А ще... я боюся мріяти...

САШКО. Боїшся мріяти? Але чому? Мріяти, це ж так чудово!

ПЛАКСА. Мріяти зовсім не чудово. У мене завжди виходить погано.

САШКО. Чому?

ПЛАКСА. Тому, що мені завжди мріється про те, чого в моєму житті ніяк не може статися.

САШКО. Тому ти завжди плачеш?

ПЛАКСА. Не завжди. Я ж зараз не плачу.

САШКО. І про що ти мрієш? Якщо не секрет?

ПЛАКСА. Секрет, але я тобі скажу. Ти ж все одно повернешся в своє царство. Дуже часто я мрію про те, що ось одного разу я прокинуся не в цьому замку, а де-небудь в простому житлі на березі струмка. І що мій батько не король, а звичайнісінький пастух. І що не потрібно дотримуватися цього безглуздого етикету, не потрібно посміхатися своїм ворогам і заздрісникам, не потрібно вислуховувати дурні пісеньки блазня і їсти огидну їжу з рук цього жирного кухаря.

САШКО. Стривай, стривай. Щойно перед цим ти говорила, що бути принцесою дуже добре!

ПЛАКСА. Я брехала.

САШКО. Навіщо?

ПЛАКСА. У нас так прийнято. І це частина нашого життя. (Шепче). Але мені здається, що насправді, мій батько давно залишив би все і повернувся через дзеркало в свою країну, яку він залишив багато років тому. І те ж саме, напевно, зробила б і мама. Але, на жаль, вони не можуть.

САШКО. Чому? Хіба вони не мають права розпоряджатися собою?

ПЛАКСА. В тім-то й річ, що не можуть. Їх зачаклував старий Брехун. Вірніше не їх, а дзеркало. Вони не можуть крізь нього вийти назад.

САШКО. Брехун, це хто?

ПЛАКСА. Пастор.

САШКО. А звідки ти знаєш, що пастор зачаклував дзеркало?

ПЛАКСА. Годинник. Коли я хочу щось дізнатися, я просто йду до пастора в кімнату, ховаюся за шторою і слухаю, про що він говорить зі своїм Вороном або з Королем. А потім тікаю і переводжу стрілки годинника назад. Я знаю все, а пастор забуває навіть те, про що він говорив зі своїм старим Вороном.

САШКО. Ти хіба не боїшся, що про твою таємницю дізнаються інші?

ПЛАКСА. Якщо ти про зраду, то тебе я не боюся.

САШКО. Чому? Адже мені все одно. Вночі я ввійду в дзеркало і шукай вітра в полі. Чи не так?

ПЛАКСА. У тебе очі не бігають. І зіниці не каламутні. І вночі ти не підеш. Крізь дзеркало в обидва боки може літати тільки Внизголовою. Адже він кажан, а на кажанів чаклунство не діє. Так говорив пастор.

САШКО. Ти як завжди брешеш?

ПЛАКСА. На цей раз ні.

САШКО. Гарна справа! Але ж це підло! Я зловлю цього паскудного кажана і відірву йому голову!

ПЛАКСА. Співчуваю, Сашко. Чесно кажучи, мені б і самій хотілося зробити одного разу крок в дзеркало і більше не повертатися сюди. Але цим мріям не судилося збутися.

САШКО. Мені це не подобається. І я повинен потрапити додому.

ПЛАКСА. Тоді тобі доведеться змусити пастора, щоб він зняв чаклунство з дзеркала.

 

Чуються кроки. Постукавши, в кімнату заходить королівський блазень Горбань з великим горбом на спині. Не звертаючи уваги на Сашка, він схиляється в поклоні перед Принцесою.

 

ГОРБАНЬ. Ваша високість, хочу вам нагадати, що в полудень у вас заняття з теорії брехні, а о пів на першу урок з відпрацювання маски презирства перед дзеркалами. Юнак наш гість?

ПЛАКСА. Юнак мій гість, блазню. Щось ще?

ГОРБАНЬ. Ні, ваша високосте. Просто ваш гість досить дивно одягнений.

ПЛАКСА. Мій гість, посланник неба. Твій майбутній король. Зніми ковпак і вклонися. Інакше в майбутньому ти можеш втратити не тільки ковпак, а й голову.

 

Горбань зриває з голови ковпак з бубонцями і, задкуючи, виходить з кімнати.

 

ПЛАКСА. Огидний тип. Мабуть зараз побіжить до короля нашіптувати.

САШКО. Мені потрібно вивідати у пастора, як зробити так, щоб дзеркало втратило своє чаклунство. Ти мені допоможеш?

ПЛАКСА. Так, але послуга за послугу.

САШКО. Розумію... Тебе так вчили. Нікому не допомагати просто так. Гаразд. І що маю зробити я?

ПЛАКСА. Нічого особливого. Просто ти повинен будеш взяти мене з собою.

Кінець першої дії.

 

 

Дія друга

Сцена п'ята

 

Покої пастора Брехуна. Пастор сидить в глибокому кріслі, схиливши голову на плече. Він спить, рівномірно хропе уві сні. Поруч, на жердині, сидить великий чорний Ворон, він теж спить, опустивши голову до ніг.

Двері безшумно відкриваються і в невелику щілину швидко просочуються Сашко з Плаксою. Вони навшпиньки проходять до вікна, маючи намір сховатися за шторою, але Ворон прокидається і, побачивши їх, починає несамовито кричати: "Злодії, злодії!" Захоплені зненацька, діти завмирають на місці. Пастор, прокинувшись, схоплюється на ноги, а в кімнату вривається охорона. Впізнавши Принцесу, охоронці опускають списи, але оточують Сашка.

 

БРЕХУН. Це ви, ваша високоте! А я вже й справді подумав, що злодії!

ПЛАКСА. Ви спали, коли ми увійшли. Ваш дурний Ворон завжди так кричить?

ВОРОН. Я не дурний. Просто я дуже старий і погано бачу.

САШКО (здивовано). Він говорить?

ВОРОН. Я ж не дивуюся, коли люди говорять.

САШКО. Ти всього лише птах. Я думав, що ви можете тільки повторювати завчене.

ВОРОН. Але ж ти теж повторюєш завчені слова.

БРЕХУН. Вам, юначе, не варто вступати в дискусію з моїм Вороном. Його ще ніхто не зміг переговорити, а сперечатися з ним взагалі немає жодного сенсу. Ви прибули сьогодні? Дивно, чому Внизголовою мені не доповів про це?

ПЛАКСА (підморгнувши Сашку). Можливо, ви просто забули. І Ворон забув.

ВОРОН. Я не міг забути. Я нічого не забуваю.

ПЛАКСА. Чи не думаєш ти, що наш гість самостійно надумав пройти крізь дзеркало в наше королівство?

САШКО. Мене дійсно привів сюди кажан Внизголовою.

БРЕХУН. Дивно. Але дійсно ми обидва забули. Дуже дивно.

 

Шум в коридорі. В кімнату швидким кроком заходить Король.

 

ЗАНУДА 1. Я чув, що кричали: "Злодії"! Де вони? (Дивиться на Сашка). Це він злодій? Чудово!!! Нарешті у нас сьогодні відбудеться страта!!! Тобі відрубають голову, маленький негіднику! (Приглядається до Сашка). Хоча ні. Ти не маленький негідник і не злодій. Ти той хлопчик. Мій наступник. Треба ж! Дуже шкода. Ми сьогодні нікого не стратимо. Але ж як ти пройшов у замок? Чому я дізнаюся про це останнім?

ПЛАКСА. Так вийшло, що Внизголовою забув тобі про це сказати. Мабуть у нього були якісь дуже термінові справи. Я зустріла Сашка в галереї і ми мило розмовляли у мене в кімнаті, поки не прийшов Горбань. Щось не так?

ЗАНУДА 1. Ні, все так, але я готувався до цієї зустрічі! Я завчив текст, я навіть підшив з внутрішньої сторони халата невелику шпаргалку, на випадок, коли щось забуду. (Відхиляє полу халата. Там дійсно прикріплений великий аркуш паперу з текстом). Трохи прикро. Все вийшло так буденно і не цікаво. А ще я хотів його трохи налякати...

САШКО. А лякати навіщо?

ЗАНУДА 1. Ну як же! Це ж так весело! Одного разу я підкрався до охоронця, котрий стояв на башті, і так налякав його, що він з переляку кинувся вниз, впав у річку і потонув! Жахливо смішно.

САШКО. Жахливо, але не смішно. Адже він потонув.

ЗАНУДА 1. Ну то й що? У мене повно охоронців. До речі, (Дивиться на дочку). чому ви тут, в покоях нашого шановного і чесного пастора Брехуна?

ПЛАКСА. Я вирішила показати нашому гостю Ворона.

БРЕХУН (задумливо). Щось тут не так...

ЗАНУДА 1. Ви про що, пасторе Брехуне?

БРЕХУН. Я про нашого гостя. (До охоронців). Приведіть сюди кажана Внизголовою. Якщо спить, розбудіть. (Сашко і Плакса з тривогою переглядаються). Даю голову на відсіч, що Внизголовою теж забув, як він провів хлопчика в замок.

ЗАНУДА 1. Це добре, що ви даєте голову на відсікання. Якщо нам пощастить, ми сьогодні все ж отримаємо насолоду, спостерігаючи за стратою! Я навіть знаю, хто буде вашим наступником. А чому ви впевнені, що Внизголовою теж нічого не пам'ятає?

БРЕХУН. Цій легенді тисячу років. І зараз у нас з'явилася можливість перевірити її правдивість.

ЗАНУДА 1. Так, Брехуне, я підозрюю, що ви від мене щось приховуєте. Щось дуже важливе.

БРЕХУН. Легенда свідчить, що ваш прапрадід придбав у відомого годинникаря годинник. Цей годинник особливий. Він умів повертати час назад.

ЗАНУДА 1. Дурниці. Час не вода. Його не можна повернути назад.

ПЛАКСА. Ось, ось. Так не буває.

САШКО. Сучасна наука це заперечує.

БРЕХУН. А ось зараз і перевіримо.

 

Охоронці в покої заводять сонного Внизголовою.

 

БРЕХУН. Скажи, Внизголовою, тобі знайомий цей хлопчина?

ВНИЗГОЛОВОЮ (розклеює одне око і дивиться на Сашка). Так. Це наступник нашого Короля. (Відкриває друге око. Здивовано). Ой! А чому він тут? Я ж тільки збирався сьогодні (думає). вчора... Сьогодні це ще вчора? Чи сьогодні ‒ це вже сьогодні? (Розгублено дивиться на присутніх).

БРЕХУН. Все зрозуміло. Він теж нічого не пам'ятає. Годинник існує і хтось навмисне перевів стрілки назад. (До охоронців). Негайно зніміть дзеркало в тронному залі і принесіть його сюди! (Плакса і Сашко знову переглядаються).

ЗАНУДА 1. Як ти смієш віддавати накази? Накази віддаю тут тільки я!

БРЕХУН. Прошу вибачення, ваша величносте, але я роблю це в інтересах королівства!

ЗАНУДА 1. Раджу тобі пояснити свої дії, не то я дійсно змушений буду оголосити сьогодні про страту.

БРЕХУН. Дзеркало не можна залишати в тронному залі, оскільки хтось стирає наші спогади.

ЗАНУДА 1. І що? Без допомоги Внизголовою в замок ніхто не зможе потрапити?

БРЕХУН. Але хтось може покинути замок разом з нею, або сам!

ЗАНУДА 1. Але ж ти завжди мене запевняв, що це неможливо!

БРЕХУН (підбігає до короля). Ваша величносте, тут занадто багато зайвих вух. Накажіть всім вийти.

 

Король подає знак, всі виходять з покоїв Брехуна. Сашко і Плакса в останній момент непомітно для інших ховаються за шторою біля вікна.

 

БРЕХУН. Ваша величносте, в замку є хтось, хто знає про годинник часу. І він переводить стрілки назад. Внизголовою забув, що він перевів з того боку вашого наступника, ви забули, що зустріли хлопчика в тронному залі, а я забув про те, що Внизголовою доповідав мені про нашого гостя.

ЗАНУДА 1. Гаразд, визнаю, це недобре і навіть небезпечно. Але навіщо прибирати дзеркало?

БРЕХУН. Чудовий питання, ваша величносте. Вся справа в тому...

ЗАНУДА 1. У чому?

БРЕХУН (злодійкувато озираючись). Вся справа в тому, мій король...

ЗАНУДА 1. Та не тягни, Брехуне. Ти ж знаєш, який я швидкий на розправу!

БРЕХУН. Ваша величносте, даруйте. Навіть не знаю, як вам це сказати.

ЗАНУДА 1. Язиком!

БРЕХУН. Річ у тому, що дзеркало не зачакловане. Воно ніколи не було зачакловане. Його не можна зачаклувати.

ЗАНУДА 1. Значить, ти всі ці роки мені брехав? Ти мені брехав з дитинства?

БРЕХУН. Абсолютно справедливо, ваша величносте. Брехав. Але зауважте, виключно в інтересах королівства.

ЗАНУДА 1. Але навіщо?

БРЕХУН. І у вас і у королеви Нудьги на тому боці залишилася сім'я. Батьки, брати, сестри... Напевно вам одного разу захотілося б відвідати їх. І тоді це була б катастрофа! Але це не моя ідея. Мій батько, попередній Пастор королівства, те ж саме говорив і Королеві, яку змінила ваша дружина. А його батько, те ж саме говорив колишньому королю Злюці. І так далі з покоління в покоління...

ЗАНУДА 1. Даремно ти мені все це розповів, Брехуне. Я дуже злий на тебе. Але ти маєш рацію. Про інтереси королівства треба дбати насамперед. Тим більше, пройшло вже стільки років. Мене не пробачать на тому боці, якщо я спробую повернутися.

БРЕХУН. Звичайно не пробачать, ваша величносте. Ви ж їх зрадили.

ЗАНУДА 1. Так, зрадив. І з цим уже нічого не вдієш.

БРЕХУН. Абсолютно справедливо, ваша величносте. Абсолютно справедливо.

 

У покої два охоронці заносять дзеркало.

 

БРЕХУН. Поставте його біля вікна! (Охоронці виконують наказ і виходять). Нам необхідно знайти цього годинника, ваша величносте. І теж перенести його сюди.

ЗАНУДА 1. Чому сюди? Щоб ти міг на свій розсуд стирати мої спогади? Ти при своєму розумі, Брехуне?

БРЕХУН. Гаразд, ваша величносте. Ми знайдемо годинник і віднесемо його у ваші покої. Я тільки покажу вам, як він працює. Ви ж не будете проти?

ЗАНУДА 1. Не буду, Брехуне.

 

Король і Брехун помічають Сашка і Плаксу, котрі пробираються до дверей.

 

ЗАНУДА 1. Плакса? Сашко? Ви підслуховували?! Стояти на місці!

БРЕХУН (кидається до дверей і, спіткнувшись об ногу короля, падає на підлогу). Тримайте їх, ваша величносте! Іменем королівства! Варта!!! Ловіть злодіїв!!!

 

Сашко і Плакса вибігають з покоїв пастора Брехуна.

 

 

Сцена шоста

 

Сашко і Плакса вбігають в кімнату Плакси. Плакса відсуває штору, відкриває дверцята годинника, бере Сашка за руку і пересуває стрілки на дві години назад.

 

ПЛАКСА. Нам пощастило, що нас не спіймали. (Закриває дверцята годинника і засуває на місце штору). Пастор Брехун ‒ негідник. Я завжди не любила його і була права. Він обдурив нас усіх. І хотів обдурити батька, показавши йому, як працює годинник. Батько відразу б усе забув, а Пастор спокійно переніс би годинник до себе під яким-небудь приводом.

САШКО. Але дзеркало все одно в покоях пастора Брехуна. Дзеркало потрібно повісити назад на стіну в тронному залі. Інакше я не потраплю до себе додому. До речі, про пастора Брехуна. Він не сказав Королю головного.

ПЛАКСА. Ти про що?

САШКО. Дзеркало, воно хоч і особливе, але без однієї деталі воно все одно не працює. Знаєш, що сказав мені Внизголовою, коли я наважився прийти сюди? Він сказав наступне: В цьому царстві, де ніхто нікому і ні в що не вірить, майже неможливо довести, що дзеркало іноді може бути не скляним. Оскільки в це потрібно вірити. Адже чудеса не відбуваються, поки ти в них не починаєш вірити. Чи не так?

ПЛАКСА. Тільки й всього? І в цьому полягає секрет? Не вірю. Занадто просто.

САШКО. Ось бачиш, кажан мав рацію. Ти не віриш. А це означає, що ти не пройдеш крізь дзеркало.

ПЛАКСА. Дурниці. Мало б бути ще щось.

САШКО. Ніякі це не дурниці. Адже я пройшов сюди. Значить зможу пройти і назад. Потрібно тільки повернути дзеркало на місце. Ти допоможеш мені?

ПЛАКСА. Так, але ти пам'ятаєш мою умову.

САШКО. Хіба ти не будеш сумувати за батьками? За твоїм королівством?

ПЛАКСА. Буду. Але я ж завжди зможу повернутися! Якщо мені набридне на тому боці.

САШКО. Якщо у тебе з'являться справжні друзі, тобі не набридне.

ПЛАКСА. Я хочу, щоб першим моїм другом був ти. Ти ж не проти?

САШКО. Чим більше друзів, тим краще! Але все ж таки, як бути з дзеркалом?

ПЛАКСА. Нам потрібно повернутися до покоїв Брехуна і обдивитися. Ми скажемо йому, що дзеркало помилково занесли охоронці, поки він спав.

САШКО. Молодець, Плаксо!

ПЛАКСА. Ти хотів називати мене Оленкою. Я не проти.

САШКО. Добре, Оленко. Оленка нормальне ім'я, а Плакса ‒ образливе прізвисько.

ПЛАКСА. Якщо у нас не вийде перенести дзеркало зараз, ми зайдемо до нього вночі, коли Брехун буде міцно спати, напившись снодійного. Пішли?

САШКО. Стривай. А що станеться, якщо перевести стрілки на твоєму годиннику на три години ночі?

ПЛАКСА. Не знаю. Від старого рукопису, котрий я знайшла в нижній шухлядці годинника, залишилася тільки половина.

САШКО. Тоді чому б нам не спробувати?

ПЛАКСА. Я боюсь.

САШКО. Як правильно сказав Внизголовою, заборони існують лише для невдах. Геть заборони!

ПЛАКСА. А я все одно боюсь!

САШКО. Тоді я переведу стрілки годинника сам. Хоча я теж трохи боюся.

ПЛАКСА. Ні, краще тримай мене за руку. Боятися разом не так страшно...

 

Сашко бере Плаксу за руку, підходить до годинника, відкриває дверцята і, секунду повагавшись, переставляє стрілки годинника на третю годині ночі. Одразу в кімнаті починає стрімко темніти.

 

ПЛАКСА. Ти погасив сонце?!

САШКО. Ні, просто настала ніч. Як цікаво працює цей годинник!

ПЛАКСА. Дійсно. Можна підкрутити стрілки на скільки хочеш років вперед і швидко стати дорослою.

САШКО. Це погана ідея.

ПЛАКСА. Чому? Не потрібно чекати багато років. Раз ‒ і ти вже королева.

САШКО. Але ж можна пропустити багато всього цікавого. Як ти не розумієш. Ні, я не хочу. Нехай буде так, як буде. А зараз нам пора йти за дзеркалом. Ти як і раніше зі мною?

ПЛАКСА. Так, але я взяла б з собою цього годинника.

САШКО. Не вийде. Він занадто великий.

ПЛАКСА. Шкода. А як же я буду виправляти свої помилки?

САШКО. Ти просто будеш намагатися їх не робити...

 

Затемнення.

 

Тронна зала. У напівтемряві дві фігури несуть дзеркало. Дійшовши до стіни, вішають дзеркало на стіну.

 

САШКО. Здається нам пощастило. Старий Брехун так міцно спав, що мені здалося. що він навіть не дихає.

ПЛАКСА. І Ворон не бурчав уві сні.

САШКО. Ну що, пішли?

ПЛАКСА. Я боюсь.

САШКО. Але ти ж хотіла.

ПЛАКСА. Хотіла, а тепер боюся. Іди один.

САШКО. Я так не можу. Ти ж мій друг.

ПЛАКСА. Тебе чекає твоя мама. І там твої друзі.

САШКО. Але ж ти мій найкращий друг. Я дійсно не можу просто так піти.

ПЛАКСА (прислухаючись). Хтось йде.

САШКО. Чую. Давай руку! Ми встигнемо! (Знаходить в темряві руку дівчинки). Йдемо! Вперед!

 

Різко відчиняються двері тронного залу. До залу заходять Король, пастор Брехун і четверо озброєних охоронців.

 

ЗАНУДА 1. Принцесо, ви будете покарані ув'язненням у вежі за державну зраду, а юнак буде страчений вранці. Він знехтував нашою гостинністю! (До охоронців). Арештуйте принцесу Плаксу і цього злочинця! (Плакса і Сашко задкують до дзеркала).

БРЕХУН (несамовито кричить). Кидайте списи! Розбийте дзеркало! Вони втечуть!!!

 

Охоронці кидаються до дітей, Плакса різко звільняє свою руку і проштовхує Сашка в дзеркало, затуливши його собою.

 

Затемнення.

 

Сцена сьома

 

Сашкова кімната. Ранок. Постукавши, в кімнату заходить мама Сашка.

 

МАМА. Прокидайся, сину! Уже дев'ята година. Я сьогодні відпросилася у свого начальника. Побуду трохи з тобою. Будемо хворіти разом. (Пробує стягнути з Сашка плед). А то ж ми дійсно стали так мало бачитися через мою роботу.

САШКО (піднімає голову і незрозумілим поглядом дивиться на матір). Хіба я вдома?

МАМА. Який ти смішний! А де ж тобі ще бути? Звичайно ж вдома. Вставай. Бабуся млинці пече. З родзинками. Твої улюблені.

САШКО. Млинці? (Дивиться на стіну, зістрибує з ліжка, підбігає до дзеркала і пробує його на міцність долонею). Наснилося...

МАМА (стурбовано). Щось наснилося, синку? Щось погане?

САШКО. Так, не дуже. (З жалем дивиться на дзеркало). А, може, і дуже...

 

Сашко йде до ліжка, одягає спортивні штани, майку.

 

МАМА. Там до тебе гостя з самого ранку завітала. З поїзда і прямо до тебе. Млинцями на кухні ласує. Зараз покличу.

 

Мама виходить, через хвилину до кімнати заходить Оленка.

 

ОЛЕНКА. Привіт, хворий! Ой, який ти смішний в цій зеленці! Ти заразний?

САШКО. Привіт, Оленко. Як ти засмагла. А я ось тут хворію.

ОЛЕНКА. Тому й сумний такий?

САШКО. Не зовсім. Уявляєш, сьогодні мені сон наснився ‒ ну просто фантастика! Ніби я ось крізь це дзеркало пройшов на той бік, тобто в задзеркалля, і потрапив в одне дивне королівство! І нібито я мав був стати їх наступним королем! Але сон був настільки реальний, ніби я насправді там побував.

ОЛЕНКА (хитро дивиться на Сашка). Цікаво цікаво...

САШКО. Не те слово, як цікаво! Але найцікавіше те, що їх принцеса була схожа на тебе як дві краплі води! Ось просто одне обличчя. Уявляєш?

ОЛЕНКА. Ще й як уявляю!

САШКО. Але звали її дуже смішно.

ОЛЕНКА. Нормально звали.

САШКО. Ні, ти дослухай!

ОЛЕНКА (посміхаючись). Ні, це ти дослухай, хлопчисько, котрий не захотів бути королем. Нормально звали принцесу. (Дістає з кишені мереживний носову хустинку і подає його Сашку).

САШКО (нічого не розуміючи дивиться то на хустинку, то на Оленку і нарешті вимовляє хрипким голосом). Плакса?! Ти?! Як ти тут опинилася?

ОЛЕНКА. Ось бачиш, а ти кажеш сон... Принцеса все ж таки втекла! Мрії збуваються!!!

Кінець.

 

 

 

 Більше творів Раїси Гончарової на порталі "Мала Сторінка":

Раїса Гончарова ‒ перекладачка, драматургиня, сценаристка ‒ народилася в м. Ратно, Волинської обл. З 2001 живе у Києві. Після закінчення ХТІПО працювала за спеціальністю економіка та організація 32 роки. Паралельно перекладала твори Олега Гончарова, писала  оповідання, п'єси, публікувалась в періодиці, в ж-лі "Дніпро", вид-ві "Лілія", "Як тебе не любити...". У 2020 році в Дебют-газеті видано Том 1 гумору "Важкі часи настали", де є 24 оповідання Олега Гончарова, у т. ч. 20 оповідань в її перекладі. Є автором 9 п'єс.