|
Надія Кир’ян
ЧАРІВНИЙ МИКОЛАЙ
Як засинає дітвора,
Сріблястий ліс і гай —
До нас у гості поспіша
Із неба Миколай.
У нього торба-дивина
З дарунками для всіх.
Коли розв’яжеться вона —
Звучить веселий сміх.
Цукерки в торбі, і книжки,
Машини і ляльки,
І дивовижні іграшки
На всі-усі смаки.
Потрібно слухати батьків,
Ти це запам’ятай!
Щоб ніс дарунки у твій дім
Чарівний Миколай.
* * *
ДАРУНОК ТАТУСЯ
Катруся миє вушка
Малому слоненяті.
Кладе йому подушку,
Сідає колихати.
Чи не зруйнує хати
Колиска слоненяти,
Чи втримає подушка
Такі великі вушка?
Штанці сідає шити
Оленочка маленька.
Про що, скажіть-но, діти
Турбується Оленка.
Чи не зруйнує хати
Колиска слоненяти,
Чи втримає подушка
Такі великі вушка?
А їхній тато зрання
Всміхається у вуса:
Даремні хвилювання
Оленки І Катрусі.
Бо не зруйнує хати
Колиска слоненяти,
Бо втримає подушка
Ці іграшкові вушка!
* * *
ПРО ДРУЗІВ
Навчали нас матусі,
Як в радості рости.
За все миліші друзі —
Їх треба берегти.
Як вишеньки у цвіті —
Щасливі ми в гурті.
Ми добрі й працьовиті,
Мов бджілки золоті.
Із дому вирушаєм —
Нам сонечко сія.
До друзів поспішаєм —
І ми, і ти, і я.
А без друзів жодна справа
Не цікава, не цікава,
І цукерка не смачна,
Навіть пісенька сумна.
* * *
ЛИСИЧЧИНІ ДРУЗІ
(лічилка)
У ліску коло самої річки
Захворіла руденька лисичка.
Мусить вдома сидіти ОДНА
І сумує вона край вікна.
Та в рудої є вірнії друзі —
Не дозволять пропасти у тузі.
Ось до хатки вовчисько забіг,
ДВІ ромашки поклав на поріг.
ТРИ зайці до лисички прийшли,
ТРИ морквиночки їй подали.
А маленькі налякані мишки
Принесли їй ЧОТИРИ горішки.
Меду бочечок П’ЯТЬ
(Ледве зміг сам піднять)
Їй ведмедик веселий приніс
І побіг, задоволений, в ліс.
ШІСТЬ метеликів білих
На легесеньких крилах
Дарували лисичці красу.
СІМ малих ластів’яток,
ВІСІМ житніх зерняток
У хатинку руденькій несуть.
А дві білки-сестрички
Для подружки-лисички
Цілий кошик грибочків знайшли.
Порахуємо, скільки?
ДЕВ’ЯТЬ — в першої білки,
ДЕСЯТЬ — в другої білки —
Буде лисоньці супчик смачний.
У ліску біля самої річки
Не сумує руденька лисичка,
І хвороба швиденько мина.
Подарунків багато!
В лиски сонячне свято.
Усміхається друзям вона.
* * *
ТАНОК ЯК ВІНОК
Вулицею йшла Марина.
В кошику несла цитрини.
Десять? Двадцять? Двадцять п’ять?
Я не міг порахувать.
Враз промчалася машина.
Налякалася Марина.
Покотилися цитрини.
Десять? Двадцять? Двадцять п’ять?
Я не встиг порахувати.
Позбігалися дівчатка,
Золоті, немов курчатка.
Десять? Двадцять? Двадцять п’ять? —
Й ну цитрини піднімать.
Ті дівчатка у танку —
Наче сонце у вінку.
Де Марина? Де цитрини?
Я нічого не збагнув —
Кошик миттю повен був.
Я дивився у вікно —
Чи це сон, а чи кіно,
А чи справді бачив нині,
Як в танку ішли цитрини.
* * *
МОРЕ-ГОЙДАЛКА
Я з морем влітку гралася —
Воно живим було.
Взяло мене за руку
І в хвильку повело.
А хвилечки гойдалися,
Гойда-гойда-гойда…
Була, неначе гойдалка,
Теплесенька вода.
Міняли хвилька хвилечку,
Зелені, як трава.
В їх плескоті вчувалися
Якісь морські слова.
Про крабів, про кораблики,
Барвисті камінці.
Про те, що моря часточка
Вміщається в руці.
До вуха черепашечку
Я притулю — і вмить
Почую дуже виразно,
Що десь прибій шумить.
* * *
ХТО В ЧОМУ ХОДИТЬ
А у нашому селі
Ходить літо у брилі,
Ходить осінь у колоссі,
А весна хустинку
Одяга з барвінку.
Але в місті і в селі
І дорослі, і малі
Зустрічають рік Новий
В білій шапці сніговій
Із завій.
* * *
РОЗМАЛЮЙКА
Листя білої берізки
Шелестить під вітерцем.
Розмалюй берізці кіски
Зелененьким олівцем.
Розмалюєчко моя,
Будь весела, як і я,
Щоби білий світ заграв
В райдузі веселих барв.
Жовта груша, жовта диня,
Сіра кізонька стриба.
А для річки — барва синя,
А для неба — голуба.
Сонечко червоне сяє,
Золотисті промінці.
Творить диво той, хто має
Кольорові олівці.
* * *
ОСІННЄ ДЕРЕВО
Осіннє дерево стояло
У неба синьому вінку.
Осіннє дерево, як лялька
У жовтім платтячку.
А жовте зміниться на біле,
Воно було — і вже нема.
Як жовте платтячко злетіло —
Прийшла зима.
* * *
ЧЕМНА ЯЛИНКА
Ось ялинка лісова —
В неї шапка снігова.
Біла-біла, як сметана
В хаті шапочка розтане
Звичай є — потрібно знати —
В домі шапочку знімати.
* * *
СУМНЕ ЛЕВЕНЯТКО
Світилися зорі. Заснуло село.
Сумне левенятко доріжкою йшло.
На вулицях темних ніде ні машини —
Ішло левенятко — і не спішило.
До ранку далеко. Ще довше до літа.
Звірятко замріяно нюхало квіти.
Хоч квіти навколо росли крижані —
Весно запахли сьогодні вони.
А зорі гойдалися і пустотливо
Пухнастому звіру куйовдили гриву.
Оте левенятко, красиве й сумне
Пройшло, та чомусь не впізнало мене.
* * *
ПОЖЕЖНИКИ-СЛОНИ
Щоб влітку не згоріли
І дині, й кавуни,
На поле поспішають
Пожежники-слони.
У хоботи беруть вони
Повнісінько води.
Полями витанцьовують
Туди-сюди-туди.
Щоб наливались соком
І дині, й кавуни,
Усеньке літо бігають
Пожежники-слони.
Слони — немов хмарини,
Хмарини, мов слони.
Нам влітку поливають
Усі поля вони!
* * *
МОРЕ МАЛЮЄ
Море із неба малює картину.
Намалювало уже половину.
Гляньте — з далеких заморських земель
Легко по небу пливе корабель.
Вітром наповнені в нього вітрила,
Сині, рожеві, сріблясті і білі.
До корабля й до напнутих вітрил
Сірий, аж чорний, пливе крокодил.
Хоче увесь корабель проковтнути.
Бути страхіттю цьому чи не бути?
— Ні, — ми гукаєм, — ковтати не треба!
Пензель швиденько покинуло небо.
Фарби змішались — картина нова:
Радісно в порт корабель приплива.
Чайка назустріч розправила крила —
Всі зустрічають барвисті вітрила!
|
|
