Марія Дем'янюк. «Добро завжди перемагає» — правдива казка для дітей та дорослих


 

Карпати.

 

 

Марія Дем'янюк

ДОБРО ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЄ

(казка)


Як же він любив гори, цей карпатський кінничий на ймення Степан! Подобалося йому споглядати, як сонячне проміння цілує бескиди, а хмари горнуться до них, як місяць моститься на самісінькій вершині гори та  задумливо дивиться вниз на долину, як зорі спілкуються поміж собою і розповідають одна одній карпатські легенди. З тією ж ніжністю любив він і своїх двох коней : одного — рисака, швидкого, але слухняного з дуже добрими очима, які випромінювали тепло, і маленького поні з білою гривою і білим хвостом. Ті відчували, що серце Степана належить горам і їм й обдаровували кінничого світлом своїх дюжих сердець.

До Степана люди йшли звідусіль. Несли свою біль, незгоди, немічі, а натомість отримували омріяне зцілення й дивовижний спокій у душі. І хоча складно було іноді кінничому, проте він був переконаний, що допомагати людям — його призначення від Бога. Отож має слідувати йому.

У цій добрій справі коні були йому гарними помічниками. Кожен з них мав своє призначення: рисак лікував дорослих, а поні — дітлахів. Коли людина їздила верхи, то згодом відчувала, як біль, чи то фізичний, чи то духовний, поступово зникає, мов переходить через коня від вершника в землю. А на заміну йому приходить добре тепле сяєво. 

Степану подобалося бачити як в очах людей замість страждань з’являється веселка з різних відтінків стишеної радості, умиротворення. Та ще дужче полюбляв Степан метеликів сяючих усмішок з вуст дітей, яких старанно возив добрий поні. Цих метеликів ставало дедалі більше й більше…

Коней своїх випасав Степан у полі. Шукав місцину старанно, щоби було в там багацько ромашки, звіробою, деревію, конюшини і, загалом, якомога більше зцілюючих трав. Коні від такої турботи були дюжими-дюжими. 

Й добра слава про карпатського цілителя швидко рознеслася повсюди. Не минула вона й селища, де жив заздрісний лиходій. Обурився той, що Степан дарує усім щастя зцілення, наповнює життя людей світлом, адже у світі, де панує добро, щирість, турбота, усмішки лиходійству немає місця. Й вирішив завдати шкоду добросердному поні, бо знав, що найяскравіше сяєво добра саме в оченятах дитини. Якось, коли Степан нагодував коней і, як завжди, побажав їм доброї ночі, бо ж коні розуміють геть усе, лишень не говорять як-то люди, й пішов у свою хатину, лиходій таємно проникнув у конюшню. Адже коней Степан не зачиняв, щоби відчували вони свободу і знали, як господар безмірно довіряє їм…

Добрий поні понуро йшов на поводку, який заздалегідь підготував лиходій. Час від часу коник намагався вивільнитися з пут злочинця, але той поводився з ним дуже жорстоко. Злодій поспішав, бо боявся, що вранішнє сонце побачить скоєний ним злочин і розповість про це геть усім. І тоді лиходія буде справедливо покарано. Урешті вони дісталися старезної конюшні, де той на міцний замок зачинив поні. 

«Добри ранок! — пробудив Степана вуйко з дитиною. — Мій син третю ніч не спить, марить. Мо допоможеш?» 

«Дай Бог здоровля!», — відповів той і повів їх до конюшні. З яким же відчаєм дивився Степан довкола, коли поні не виявилося на місці. 

«Не міг він сам піти, не міг», — птахою билася думка у його голові. 

Хлопчику таки допомогли. Уперше сидів верхи малий гуцул на самому рисаку, а коли знімав його сумний кінничий, то навіть усміхнувся хлопцю, бо так багато метеликів усмішок він ще не бачив ніколи…

Дні минали. Люди приходили за поміччю до Степана й приводили дітей. Поні й на відстані відчував їхню біль й те, як сильно Степан потребує його і  сумує, бо ж у цього маленького коника серце велике-велике. 

Та якось повний місяць зазирнув у шпарину старезної конюшні й угледів, як банує кінь. Й попрохав місяченько у нічного вітра, аби той передав Степану вісточку й прошепотів, де саме сумує його коник. Оскільки вітру дуже подобався волелюбний характер Степана та його чуйне ставлення до людей, природи, матінки-землі, то таку очікувану звісточку він отримав дуже швидко. 

Одразу прийшов Степан на поміч поні. Визволив його з полону. Тоді хутко подався з коником до селища, адже знав, що на них чекає сила-силенна гарних справ. 

Радо зустрічав їх рисак. Сяйно усміхалися дітки. Раділи геть усі, хто знав цілителя. А відали про нього повсюди. І світла радості у очах людей було так багато, що лиходій, який міг існувати лише в умовах суцільної темряві, зла й негараздів, геть розчинився й зник назавжди. 

Адже добро, любов, справедливість і волелюбність перемагають завжди.

 

Painting by Corinne Hartley.

Painting by Corinne Hartley.

Казку люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки". 

 

 

 

Більше творів Марії Дем'янюк на "Малій Сторінці":

Марія Дем'янюк. Казки для малят. Марійчині казки. Художники Тамара Стремоухова та Людмила Велика.
Казки, написані  для маленьких читачів нашою сучасницею, українською письменницею Марією Дем'янюк, занурюють дітей у загадковий світ природи, знайомлять їх з рослинним, тваринним світом, вчать щирому і дружньому спілкуванню. 
 
 

Марія Дем'янюк. Вірші для дітей і дорослих.

Марія Дем'янюк — українська письменниця і поетка, авторка збірок поезій «Кленова пісня» та «Світань», дитячих збірок «Марійчині казки» та «Небесна чудасія», книги «Синергія гуманізму, етики та естетики як основа діяльності СХПУ». Друкувалася в журналі «Дніпро», літературно-художніх альманахах, у «Сімейній газеті»,  «Казковому вечорі», у дитячих журналах. Лауреат І ступеня в номінації "Поезія для дорослих" ІІІ Всеукраїнського літературно-поетичного конкурсу-фестивалю Якова Бузинного (м. Луцьк, 2018). Лауреат літературної християнської премії 2018 року за книгу-дослідження «Синергія гуманізму, етики та естетики як основа діяльності СХПУ». Мешкає пані Марія у місті Хмельницький.

Останні коментарі до сторінки
«Марія Дем’янюк. «Добро завжди перемагає» — правдива казка для дітей та дорослих»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми