Людмила Кибалка
БІЛОГРУДКА
Що це? Жалібне нявчання розітнуло тишу в кімнаті.
– Катерино, тобі не здається, що десь нявчить кошеня? – запитала матуся.
– Це з портфеля. Воно таке беззахисне й маленьке. Мамо, так настирливо просилося на руки, то я сховала його.
– Донечко, у нас вже є кішка. Зараз почує, але краще не дратувати її. Що ж робити? Показуй того, хто так скиглить, аж за серце бере.
Катерина дістала справді кошеня, як клубочок, біленьке й пухнасте, яке трусилося чи то від холоду, чи то від страху.
Зачувши журливе скиглення, кішка Багіра почала бігати навколо них. Дівчинка притулила крихітку сильніше до себе, ховаючи від неї, бо думала, чи не образить випадково.
– Вона розумна кішка, тому покажи їй пухнастика, – порадив батько, дивлячись, як кішка метушилася, заглядала на руки. Коли пухнастик опинився на підлозі, то кішка знала, що робити: підійшла, облизала, потім поклала лапу на спинку, ніби пригорнула до себе. Кошеня інстинктивно відчуло материнське тепло, тому притулилося до кішки й заспокоїлося. Очі Багіри наповнилися щастям, здавалося, що усмішка грала на мордочці. Усіх дуже вразило і здивувало, як виявили по-справжньому щирі почуття ці створіння, мов справжні друзі.
– Дивіться, адже таке відчуття, що це його матуся. Як їх розлучити тепер. Залишимо? – запитала дівчинка.
Засмутилися, але зрозуміли: пухнасте кошеня залишиться з ними назавжди.
– Гаразд, як назвемо його? – запитав тато.
– Білогрудка! – Катерина з радості скрикнула, аж все навколо задзвеніло.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів Малої Сторінки".
Світлина — авторська.
Більше творів Людмили Кибалки на "Малій Сторінці":
Супер .Дуже сподобалось як все закінчилося))
Справжні друзі!!! Цікаво!
Замечательный рассказ. Пишите ещё!