Г. Лозенко
ПАМ'ЯТІ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ
Вже скоро вік, як змовкли гами...
Тарас умер. Та чи ж умер?
Не вмер, як в давності Гомер,
Містами, селами, лугами
З людьми ішов, іде тепер.
...Встає, як пісня солов'їна,
Як пісня Правди і добра,
Краси гаїв, краси Дніпра,
Життя народу України,
В серцях, у думах не вмира.
І кобза віща - як живая!
Несе вогонь, як Прометей,
Теплом огріє, як дітей,
Заграє ніжно, заспіває
В рядках поета про людей...
О, скільки зніс нарід наш горя,
Поки зійшла нова зоря!
Сказать устами Кобзаря -
В сльозах втопити б цілі гори,
Налити б кровію моря.
Та впали мури, й на руїнах
Встає і Правда, і Добро.
І новий час, новий Дніпро,
Нову святкову Україну
Вітає звільнене перо!
У вірші "Пам'яті Великого Кобзаря" звучить мотив невмирущості поезії і митця, чия пам'ять живе серед поколінь, у минулому, сучасному і майбутньому. І в цьому творі постає образ музичного інструменту – кобзи – як символу вічної музики, пісні, слова....
Кобзар, наче Прометей, ніс вогонь у своєму слові, який когось зігрівав й освітлював, когось боляче обпалював, а когось нещадно знищував. І подібно до Гомера Т. Шевченко є символом України, виразником її національних інтересів. Саме таким він і фігурує у вірші Г. Лозенка.
За матеріалами: Лозенко Г. Пам'яті Великого Кобзаря. // Сумський вісник. – 11 березня 1942 р. - № 31. – С. 3.
Більше віршів про Тараса Шевченка читайте за посиланням:
У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації...
