Тарас Береза
«СКАЖИ МЕНІ УКРАЇНСЬКОЮ» –
українсько-російський словник правдивої мови
Українсько-російський словник правдивої мови «Скажи мені українською» має на меті повернути розуміння величі й краси української мови, а також покращити загальний рівень володіння українською мовою в побуті та діловому спілкуванні. Формат словника наочно показує відмінності між правдивою українською мовою й штучними запозиченнями з мови російської. Словник є черговою авторською спробою наголосити на винятковій важливості вжитку питомих українських слів і висловів на противагу калькованим та запозиченим, головно росіянізмам. Ця нагальна потреба зумовлена тотальним засміченням рідної мови самими ж її носіями.
До 100-річчя (19 грудня 1919 року)
з дня народин Миколи Олексійовича Лукаша,
творця питаної української мови з її правдивих джерел
Читачам!
Українсько-російський словник правдивої мови «Скажи мені українською» має на меті вивільнити українську мову від усього зайвого. Сьогодні в рідній мові стільки зайвини, що вже й не злічити. А найгірше те, що й годі втямити, де серед розмаїття суржику, кальок, покручів, чужомовних запозик наше, рідне, правдиве, українське. Оте наше самобутнє, питоме, яке ми століттями втрачали й продовжуємо втрачати під ярмом асиміляційної політики зросійщення української мови, а сьогодні й на догоду глобалізаційним процесам.
Словник наголошує на розумінні величі й краси української мови, а також покрашенні загального рівня володіння нею в побуті й діловому мовленні. Формат словника наочно показує відмінності між правдивою українською мовою та штучними запозиченнями з мови російської. Тому Словник сприятиме ширшому вжитку питомих українських слів і висловів на противагу калькованим та запозиченим, головно росіянізмам. Нагальна потреба в цьому зумовлена тотальним засміченням рідної мови самими ж її носіями. Дедалі частіше калькуємо все російське засобами української мови. Себто говоримо українською, а синтаксис — російський.
Зауважимо, що Словник не є авторською спробою щось вилучити зі словникового запасу української мови. Боже збав, збіднити її! Це радше намір показати, що, окрім загальновживаних слів і висловів, є ще й правдива мова, яку, на превеликий жаль, забуваємо, залишаємо на сторінках словників, книжок чи за лаштунками театральних вистав та кінострічок. А тому применшуємо її вагу, трактуючи споконвіку вживану живу народну мову як щось застаріле, архаїчне, діалектичне, та й загалом нікому не потрібне.
Мало хто задумується над загрозою злиття двох мов до рівня «суржику», чи то пак українсько-російського «есперанто». Воно, немов усепоглинаючий бур’ян, роками зарощує найкращі паростки нашої мовної самобутності. А відтак в'яне мова. І знову «ніхто не пізнав діаманта того, йшли багато людей і топтали його». Знову наша мова «в пилу на шляху», і виглядає на те, що більшості до того просто байдуже, бо де ж та «мислива рука, [щоб] її з пилу взяла».
Тож де воно наше, українське, Слово?!
Воно ж бо таки важить, особливо на тлі російської агресії та інформаційної війни «Русского міра» супроти всього українського. Згадаймо, де розпочалася війна й хто став найлегшою здобиччю окупанта. Російськомовний українець, більшість населення Півдня та Сходу України. Отож українське слово особливо важить, якщо хочемо зрозуміти власну самобутність, позбутися рабського тавра, стати суб’єктом міжнародного права.
Знаковим завданням Словника є очищення рідної мови від усієї полови та бур’яну, що здавна захаращують її красу, применшують її самобутність і велич. Замість того, аби пишатися нашими правдивими словами, перлинами народної творчості, колоритними словотворами та словосполуками, ми віддаємо своє мовне багатство на поталу суржику, низького ґатунку мові вулиці, де й недобереш, що там українське, а що російське чи англомовне.
Нас десятиліттями годують присмаченою стравою про схожість української та російської мов. Себто зовсім не важливо, якою мовою говорити, аби тебе зрозуміли, бо ж, як відомо, «язик і до Києва доведе». А власне стольний Київ, як осереддя державотворчих процесів, здебільша залишається російськомовним. Приклад столиці аж ніяк не надихає інші міста.
Брак національної єдності (зокрема й мовної) - давній клопіт України. Цим недугом повсякчас вміло користають п’ята колона та зовнішні вороги. 28 років без гуманітарної політики, стратегічної візії, а тому у мовній царині «маємо те, що маємо». Нерішучість владної верхівки (а відтак влади на місцях) за роки незалежності призвели до ефекту мовної вседозволеності, зводячи велич української мови нанівець, до суто комунікативної функції. Мова українських вулиць звелася на дешевий «українсько-російсько-англійський» покруч, бо ж усім відомо що «И так паймут». На центральних канапах популярні конкурси, політичні й спортові програми обов’язково за участі двох-трьох російськомовних ведучих.
Воно й не дивина, що відсутність мовної політики й нездатність плекати мовний патріотизм, породили такі згубні наслідки. Зокрема без чіткої розвиткової мовної стратегії залишаємось об’єктом у великих геостратегічних іграх потужніших гравців. «Jestem Polakiem» - внутрішня ознака мовної єдності, ідентичності та патріотизму у Польщі. «Де російська мова, там і захист російських інтересів» - агресивна зовнішня стратегія Росії. Обов’язкове вивчення двохсот народних пісень випускником середньої школи в Японії — наочний приклад патріотичного виховання. Розмаїття мовного законодавства у Франції — ознака розвитку самобутньої мовної політики на противагу експансії англіцизмів.
Таки пророчими виявилися слова Вольтера про вивчення рідної мови упродовж життя. Надто злободенним виявився цей крилатий вислів для української мови. Ми начебто й говоримо рідною мовою, а все ж здебільша калькуємо російське. І нема цьому кінця-краю. І звідкіля в нашому мовленні беруться всі ці: у першу чергу; в тому числі; на слідуючій неділі, у більшості випадків; спокійної ночі; опять двадцять п’ять? А мовне сміття й поготів: я поняв; корочє; вот іменно; тіпа; прівет; созвонимось тощо. Питання, звісно ж, риторичне, а відповідь кожен хай шукає у собі.
Достатньо протягом декількох хвилин пройтися львівським середмістям, щоб збагнути те, як за якесь десятиліття мова рідного міста перетворилась у мовний вулик, у якому кожен гуде собі, як хоче, аби лиш інші зрозуміли. «Вавилонська вежа» глобалізації дуже швидко заполонила нашу свідомість мовним есперанто. Це все гаразд для англійської, іспанської, французької мов, яким нічого не загрожує, попри те що у світі що два тижні вмирає одна мова. Українська мова сьогодні у своєрідній пастці. З одного боку, маємо реальну й інформаційну війну з боку російськомовного агресора та потужних медіа. З іншого ж, потерпаємо від кальок, покручів та суржику, яких самі ж толерували й плекали упродовж десятиліть. Здасться, уже нікому й не болить, як там що сказати і якою мовою.
Доки «штокатимемо та акатимемо» на українських теренах, годі сподіватися на мовну незалежність від нашого одвічного окупанта, який продовжує присвоювати собі споконвічно українське. Використовуючи статус мови метрополії, а відтак злочинної імперії (тюрми народів), апологети «вєлікого і магучего» повсякчас затирали й репресували все самобутнє, що породжували інші, зведені на задвірки СРСР національні мови. Упродовж століть меншовартість національних мов сусідніх Росії держав призвела до їхньої асиміляції домінантною російською мовою. Після здобуття незалежності колишніми радянськими республіками, владна верхівка проявила неналежну політичну волю, щоб узаконити норми національних мов. Лише окремі держави (зокрема Естонія, Латвія, Литва) зуміли гідно захистити свої мовні інтереси на вищому державному рівні, а відтак протистояти російськомовній експансії. А де сьогодні можна почути справжню білоруську?
То що ж чекає українську мову на тлі війни, що триває, та глобальних викликів? Російське вторгнення в Україну розпочалося набагато раніше, аніж пролунав перший постріл. Власне з хитрої тези про стратегічну потребу захисту російськомовного населення. Ця теза і с наріжним каменем глибшої стратегії побудови «Русского міра», втілення якої неможливе без підкорення України. Відтак Росія могла б розв’язати масштабну світову війну, захищаючи мовні права своїх громадян у всьому світі.
Біда нашої дійсності в тому, що ми так і не звільнилися від кайданів, що й досі утримують нас у ярмі російськомовного простору. Цей простір небезпечний тим, що досі визначає нашу свідомість і спосіб мислення. Надто небезпечними с поглинання наших дітей та молоді російськомовним сурогатом. Усе те, що бачимо й чуємо на поверхні, с дуже далеким від добірної мови класичної російської літератури, що здобула високе світове визнання.
Доки «штокатимемо та акатимемо» на українських вулицях, ніколи остаточно не переможемо у гібридній війні, що вже аж чотири роки точиться на Сході України. Так, можна керуватися принципом «И так паймут», що годиться для переважної більшості наших громадян. А навіщо дбати про чистоту мови, коли однак усе зрозуміло? Але ж с одне «але». Усі ці наші «штокання та акання» власне й дозволяють окупантові сподіватися на успіх пропаганди спільного історичного минулого, а відтак спільного мовного сьогодення і майбутнього у лоні «Русского міра». То ж знову все починається зі Слова...
Польові досліди дозволили зібрати у Словнику найтиповіші росіянізми та кальки, якими надто грішить українськомовне середовище — від вулиці до офіційних установ. Кальки та суржик, що с великою зброєю окупанта, чути повсюдно, незалежно від місця нашого з вами перебування.
Отож чи справді много важить Слово?.. Ба більше, уся російська пропаганда, що продовжує поневолювати свідомість мільйонів українців — це потужна мовна зброя, яку агресор десятиліттями вдало використовує супроти всього українського. Триває велика історія нашого звільнення від російського, а відтак і російськомовного. Більше не можемо одночасно всидіти на двох стільцях. Жереб кинуто. Наш стратегічний вибір — це європейський світ, століттями будований на підмурівках свободи, рівності й взаємоповаги. Лише на цьому підґрунті можемо забезпечити вільний розвиток і використання мов національних меншин (зокрема російської) та сприяти вивченню мов міжнародного спілкування.
Будова Словника
Словник зосереджений на питомих українських словах та висловах, що наголошені та розташовані за абеткою:
А далі
Бавовна
Відбиток пальця; Відтиск пальця
У дужках подаємо неправильні відповідники українською та російською мовами відповідно:
А далі (а дальше «а дальше»)
Бавовна (хлопок «хлопок»)
Відбиток пальця; Відтиск пільця (відпечаток пальця «отпечаток пальца»)
Словникові статті, де синонімічний ряд містить чотири або більше одиниць, позначанні знаком оклику:
А бодай тобі!; А бодай тобі мешти намокли!; А хай тобі абищо!; А щоб тебе дідьки взяли!; А щоб тобі!; Дідько б тебе узяв (щоб ти лопнув!; щоб ти тріснув! «чтобы ты лопнул!; чтобы ты треснул»)
Ляпати язиком; Ляси правити, Ляси точити; Ляскати язиком, Молоти язиком; Патикати; Плести язиком; Теревенити; Теревені правити (боби розводити; болтати язиком; чесати зуби «бобы разводить; болтать язиком; чесать зубы»)
Також Словник містить контекстуальні одиниці, що об’єднані навколо 186-ти гніздових слів:
АДРЕСА, БАБА, БАЖАННЯ, БАТЬКО, БІДА, БІК, БІЛЬ:
АДРЕСА
Домашня адреса (домашній адрес «домашний адрес»)
Звернутися не на ту адресу; Не в ті ворота заїхати; Не в ті двері зайти (звернутися не за адресою «обратиться не по адресу»)
Зворотна адреса (зворотний адрес «обратный адрес»)
Мешкати за адресою (проживати по адресу «проживать по адресу»)
Надіслати листа на адресу редакції (надіслати листа за адресою редакції «отправить письмо по адресу редакции»)
Не на ту адресу (не по адресу; не по тому адресу «не по адресу; не по тому адресу»)
НАДІЯ
Бути при надії (бути в цікавому стані «быть в интересном положении»)
Вселяти надію кому (внушати надію кому «внушать надежду кому»)
Здійснювати надії чиї (виправдовувати надії чиї «оправдывать надежды чьи»)
Мала надія на кого, що (слабка надія на кого, що «слабая надежда на кого, что»)
Мати малу надію на що (лестити себе надією «льстить себя надеждой»)
Мати надію на кого, що; Сподіватися на кого, що (покладати надію на кого, що; надіятися на кого, що «возлагать надежду на кого, что; надеяться на кого, что»)
Мати надію на може (надіятися на авось «надеяться на авось»)
Плекати надію (леліяти надію «лелеять надежду»)
Подає надію хто (обнадіює хто «обнадеживает кто»)
Зміст Словника
Нищівна політика споріднення української та російської мов призвела до зміни внутрішньої системи мови, зокрема її синтаксису. Словник натомість пропонує самобутні українські відповідники зросійщеним калькам, а також показує те, що наша мова є самодостатньою, тому нема потреби позичати чи калькувати чуже. Звісно ж, будучи мовою метрополії, російська перейняла безліч українських слів, висловів, приказок і приповідок, повсякчас видаючи їх за питомо російські. Тому вкрай важливі наукові розвідки й польові дослідження походження кожного окремого слова та вислову. Опираючись на лексикографічні праці останнього століття,
Словник викриває найвідвертіші кальки, що продовжують об’єднувати дві мови й робити з них одне, спільне. Оця спільність украй небезпечна, адже продовжує поглинати українські вулиці убивчими для нашої мови кальками, покручами та всеохопним двомовним сурогатом.
Повсякчас наголошуємо на вживанні питомих висловів. Не використовуємо частку «ще», оскільки такий підхід дозволяє уникнути переобтяження змісту Словника українсько-російськими паралелями, що збігаються в трьох варіантах.
Насправді вже мало хто здатен відрізнити правильне від неправильного. У «Російсько-українському словнику складної лексики» Святослав Караванський послуговується позначкою «ще» для виокремлення російсько-українських паралелей, оскільки походження багатьох слів чи висловів зазвичай невідоме й вимагає окремого наукового дослідження. Наш Словник, навпаки, наголошує на первинності власне питомих українських лексем і словосполук, що принципово відрізняються від російських.
Щоб наочно зрозуміти суть двомовності, а відтак якнайдалі відокремитись від спорідненості обох мов, додатково подаємо ще й російський варіант. Більшість задужкованих словникових одиниць є відвертими мовними покручами та кальками з російської мови. У процесі історичного споріднення обох мов велику частину цих слів і висловів привласнила собі саме мова метрополії (російська), надалі продовжуючи видавати їх за свої. Саме так, упродовж століть, велич української мови зводили на маргінес, до рівня хуторянської, непрестижної, діалектної...
Сьогодні ж спостерігаємо те, що пересічний мовець зводить усе в одне, послуговуючись мовними кальками, покручами та всеохопним суржиком.
Джерела
Автори-укладачі Словника головно взорували на українську лексикографічну спадщину 1917-1933 років. Упродовж періоду «Розстріляного відродження» ревні пасіонарії української справи зробили неоціненний внесок у розвиток української лексикографії, термінології, фразеології, синтаксису, правопису та граматики. Виокремимо лише часточку цього надпотужного доробку:
1. Московсько-українська фразеологія / уклад. Віктор Дубровський, 1917 р.
2. Нариси з української синтакси / уклад. Сергій Смеречинський, 1932 р.
3. Норми української літературної мови / уклад. Олекса Синявський, 1931 р.
4. Порадник української мови / уклад. Олекса Синявський, 1922 р.
5. Правописний словник-показник/уклад. М. Гладкий, В.Дубровський, 1929 р.
6. Практичний російсько-український словник приказок /уклад. Майк Йогансен, 1929 р.
7. Російсько-український словник/за редакцією А.Е. Кримського, 1924 р.
8. Словник ділової мови / уклад. М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич, 1930 р.
9. Словник московсько-український /уклад. Віктор Дубровський, 1918 р.
10. Словник української мови / уклад. Сергій Єфремов та Андрій Ніковський, 1927 р.
11. Уваги до сучасної української літературної мови / уклад. Олена Курило, 1925 р.
12. Українська граматика / уклад. Євген Тимченко 1917 р.
13. Українська фраза/уклад. Микола Сулима, 1928 р.
14. Українсько-російський словник / уклад. Андрій Ніковський, 1926 р.
Власне в цих та інших працях доби «червоного ренесансу» - питоме осердя української мови, допоки її не почали насильно споріднювати з російською мовою, починаючи з 1934 року. Щоб бодай частково зрозуміти вагомість та безпрецедентний виклик цього доробку, запрошуємо читачів переглянути кінострічку Тараса Томенка «Будинок Слово».
Звісно ж, ми послуговувалися також джерелами радянського періоду й лоби української незалежності. Праці Юрія Шевельова, Івана Виргана й Марії Пилинської, Олекси Тихого, Святослава Караванського, Олександри Сербенської та Марії Волощак, Роксолани Зорівчак, Олександра Пономаріва, Лариси Масенко, Миколи Зубкова й багато інших мовознавців допомогли крізь десятиліття донести велич і красу українського слова до сучасних читачів. Словник також відображає багаторічні розвідки української та перекладної літератури, зокрема авторські новотвори плеяди українських письменників та словотворчі інтерпретації перекладачів з багатьох мов світу.
Подяки
Складаємо подяку всім, хто долучився до укладання Словника, зокрема львівському видавництву «Апріорі». Бажаємо читачам плідного користування лексикографічним матеріалом, зібраним упродовж десятилітньої діяльності сучасного мовного проекту «Авторська Кухня Словників».
Ми завжди раді отримувати ваші зауваги й побажання щодо покращення якості наших видань.
З повагою, автори-укладачі
За матеріалами: Тарас Береза. «Скажи мені українською» – українсько-російський словник правдивої мови. Дизайн обкладинки - Василь Максимович. Львів, видавництво «Апріорі», 2019 р., с. 456.
Замовити це видання з підписом Тараса Берези можна безпосередньо на авторському інтернет-порталі:
