Михайло Федотович Слабошпицький – український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, дитячий письменник, член Національної спілки письменників України.
Народився Михайло Слабошпицький 28 липня 1946 року в селі Мар'янівці на Черкащині. 1971 року закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.
Працював кореспондентом, був редактором відділу критики газети «Літературна Україна», головним редактором газети «Вісті з України», журналу «Вавилон-XX». З 1995 року – виконавчий директор Ліги українських меценатів, директор видавництва «Ярославів Вал». Співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Від 2006 року – секретар Національної спілки письменників України.
Михайло Федотович – батько кіносценариста й режисера Мирослава Слабошпицького та відомої журналістки Іванни Слабошпицької.
Автор понад двох з половиною десятків різножанрових книжок. Серед них — казки, оповідання й повісті для дітей, літературні портрети Василя Земляка, Павла Загребельного, Романа Іваничука, документалістика й публіцистика, біографічна проза. Найвідоміші його твори: роман-есе „Марія Башкирцева”, роман-колаж „Никифор Дровняк із Криниці”, роман-біографія „Поет із пекла (Тодось Осьмачка)”, біографічна повість „Українець, який відмовився бути бідним, Петро Яцик”, збірка біографічних нарисів „Не загублена українська людина”. Особливої популярності набула його книжка художніх оповідей з національної історії „З голосу нашої Кліо”.
Лауреат дев'яти літературних премій (імені Олександра Білецького, Лесі Українки, Олени Пчілки, Михайла Коцюбинського, братів Лепких тощо). Активно займається громадською діяльністю. Був першим головою секретаріату Української всесвітньої координаційної ради. Нині виконавчий директор Ліги українських меценатів, один із засновників міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика та головний редактор видавництва „Ярославів Вал”.
Михайло Слабошпицький — трудівник української літератури і багатьох літератур світу. Він, здається, знає кожне Слово, що варте уваги, кимсь написане і вчора, і сьогодні. Має незаперечний смак, феноменальну пам'ять, аналітичний розум. Десятки, сотні імен відкриті ним, визначені словом фахівця. Ніколи повз перо цієї людини не проходять великі літературні події, явища, катастрофи, нові надії...
Джерело: https://ukrlit.net/
"Вже йшла весна. Горобці першими побачили, як ожила і заговорила з холодним берегом річка. "Прокидайся! — казала річка берегові.— Годі вже тобі спати. Цілу ж зиму проспав!" " Зимі кінець! Зимі кінець! — радо вигукували над річкою горобці.— Нам не буде холодно! Нам не буде голодно!" Річка виглянула з ополонки, але видно було погано. Лунко тріснув лід. Аж горобці налякалися. Пороснули врозтіч і присмирніли, зачаїлися сірими грудочками на всніженому березі.
Лід сердився й щосили намагався тримати річку..." (Михайло Слабошпицький)
"У густому-прегустому лісі, в глибокій норі під старезним дубом жила дружна заяча сім'я. Тато й мама часто відлучалися з нори. Вирушали в далекі мандри аж за ліс. Там було поле, а на ньому росли капуста, морква, буряки — всі заячі ласощі. Малі зайчата мали суворий наказ гуляти тільки біля свого дерева і не відбігати від нього нікуди. їм сказали, що в лісі повно хижаків. Упіймає хтось із них дурненьке зайчатко — і з'їсть..." (Михайло Слабошпицький)
"Жив на світі маленький сіроокий хлопчик Валь. Було в нього найзаповітніше бажання — мати розумного собаку. Він ніколи не бачив собак, йому тільки читали про них книжки. З книжок Валь узнав, що ці тварини — дуже розумні істоти і віддані друзі. Тому він їх і полюбив. Якогось дня Валь проснувся і вирішив, що піде шукати собі собаку. Він не знав, де вони водяться, а тому подумав, що шукати їх треба в лісі. І він пішов у ліс. А там йому зустрівся Гном-чарівник..." (Михайло Слабошпицький)