Йон Крянґе
ВЕДМІДЬ, ОБДУРЕНИЙ ЛИСИЦЕЮ
Переклад з румунської — Міхаела Гербіл та Людмила Дорош
Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти.
Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами.
– Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала.
І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва.
Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам:
– Го! Го!
Воли зупинилися. Селянин підійшов до лисиці, подивився на неї зблизька і, побачивши, що та навіть не дихає, каже:
– Овва! Але як, біса, ця лисиця померла тут?! Ой, яку ж гарну кацавейку зроблю я своїй жінці з хутра цієї лисиці!
Кажучи це, він схопив лисицю за голову і, перетягуючи її, натужився й перекинув до воза, поверх риби. Потім гукнув волам:
– Гей, Жоян! Гей-гей, Боурян!
Воли рушили.
Селянин ішов біля волів і все підганяв їх, щоб якнайшвидше дійти додому і зняти лисиччину шкурку.
Але коли воли рушили, лисиця почала виштовхувати лапами рибу з воза. Селянин вів воза, віз скрипів, а риба з воза все падала.
Після того, як лисиця-злодійка повикидала на дорогу багато риби, – хоп..! зіскочила й сама з воза і поспіхом почала збирати рибу. Зібравши все докупи, вона забрала її, віднесла до своєї нори й почала їсти, бо була дуже голодна!
Якраз тоді до неї прийшов ведмідь.
– Смачного, кумо! О-о-о! Та й скільки ж у тебе риби! Дай і мені, бо дуже хочеться!
– На чужий коровай рота не роззявляй! Aдже не для чужих ротів я працювала. Якщо тобі так хочеться посмакувати, то піди й устроми свій хвіст у ставок, як і я, то й будеш їсти рибу.
– Навчи мене, будь ласка, кумо, бо я не знаю, як ловиться риба.
Тоді лисиця оскалила зуби і сказала:
– Ой, куме, та хіба ти не знаєш, що потреба заведе туди, де й не думав, і навчить того, про що й не гадав? Слухай, куме, хочеш поїсти риби? Тоді піди увечері до ставка, що на узліссі, засунь хвіст у воду і сиди непорушно приблизно до світанку; тоді сильно смикни хвостом й витягнеш багацько риби, можливо, вдвічі або втричі більше, ніж витягла я.
Ведмідь, не сказавши ні слова, побіг до ставка на узліссі й засунув увесь свій хвіст у воду!
А тієї ночі почав дути холодний вітер, що не тільки язик у роті замерзав, а навіть і попіл з-під вогню. І вода у ставку дуже замерзла і скувала ведмежий хвіст, немов кліщами. Минув деякий час і ведмідь, не витримавши болю та холоду, висмикнув його з усіх сил. Бідний ведмідь замість того, щоб витягнути рибу, залишився без хвоста!
Почав він жахливо стогнати і підскакувати від болю; і зі злості, що лисиця обдурила його, пішов поквитатися з нею. Але хитра лисиця знає, як уникнути гніву ведмедя. Вона вийшла зі своєї нори й залізла в дупло одного ближнього дерева; а коли побачила ведмедя, що йшов до неї без хвоста, почала кричати.
– Агов, куме! Чи то риби з’їли твого хвоста, чи то ти був занадто жадібним і хотів виловити всю рибу зі ставка?
Почувши, що вона ще й сміється з нього, ведмедю стало ще прикріше й він кинувся до дерева. Але щілина дупла була занадто вузькою і ведмідь не міг залізти всередину. Тоді він пошукав гілку з гачком і почав порпатися нею в дуплі, щоб витягнути лисицю і розплатитися з нею за все…
Та коли ведмідь спіймав її за ногу, вона почала кричати:
– Тягни, дурню! Мені байдуже, ти ж тягнеш за дерево!
А коли ведмідь зачепив гаком за дерево, вона кричала:
– Ой, куме! Не тягни, бо зламаєш мені ногу!
Даремно гнівався ведмідь, що аж піт лився з нього, все одно ніяк не міг витягнути лисицю з дупла.
Ось так і залишився ведмідь обдуреним лисицею!
Опубліковано в журналі Союзу Українців Румунії «Дзвоник», число 164, грудень 2020 р., стор. 10.
Інші твори Йона Крянґе на нашому сайті:
"Одного разу влітку, незадовго до Зелених свят, я прокрадаюся з хати і йду серед білого дня до вуйка Васіле, старшого брата мого батька, красти черешні; бо тільки в нього та ще десь у кількох місцях у селі була рання черешня, яка дозрівала близько Зеленої неділі. І я роздумую, як то зробити, щоб мене не впіймали. Спочатку я заходжу до нього в хату i вдаю, що кличу Йона скупатися в річці. – Йона немає вдома, – сказала тітка Маріоара, – поїхав привезти сукманів із твоїм вуйком Васіле до чесалки в Кодрень, що біля фортеці. Хочу вам сказати, що в Хумулештях прядуть і дівчата й хлопці, і жінки й чоловіки; і робиться там багато сувоїв: i чорного, і чорного з білим, різноякісного сукна, яке продають і шматками, і вже шитими. І продають все там же, на місці, вірменським купцям, що приїжджають навмисне з інших міст: з Фокшаню, Бакеу, Романа, Тиргу-Фрумос та звідусіль, а також спродують на ярмарках повсюди..." (Йон Крянґе)
"Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.