Життєвий та творчий шлях Ольги Кобилянської


На відео: Ольга Кобилянська. Документальний фільм студії ВІАТЕЛ із серіалу «Гра долі».

 

 

ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

 

Життєвий та творчий шлях Ольги КобилянськоїОльга Кобилянська побачила світ у далекому карпатському закутку Південної Буковини, серед розкішної природи, яка наповнила її душу вічно живою красою.
Замолоду вона полюбила цю землю: стрімкі потоки, високі смереки, зелені полонини. Ольга вслухалася в їхню таємничу мову, проймалася симпатією до трудового люду, що в поті чола працював на ній. Згодом зійшла з карпатських вершин на буковинські доли, осягнула своїм проникливим зором весь простір рідної Вітчизни — і над Прутом, і над Дністром, відчула себе дочкою всієї української землі. Прийняла в своє серце її болі, страждання і надії, полюбила всією душею. В українську літературу прийшла з румунсько-німецького оточення, пишучи на початку своєї творчості німецькою мовою. Тривалий час боролася за те, щоб утвердитися в літературі саме як українська письменниця. І це їй вдалося: Ольга Кобилянська стала класиком літератури
Увібравши духовні надбання багатьох народів світу, чуйна до нових віянь у літературі, Ольга Кобилянська своєю новаторською творчістю сприяла виходові українського письменства на світові обшири, збагатила його неперехідними художніми цінностями.
Життя Ольги Кобилянської нерозривно пов’язане з її творчістю. Проникнення в соціально-політичні обставини, в яких вона жила, в громадсько-культурне середовище, що впливало на неї, у внутрішній світ письменниці, крізь призму якого сприймалися зовнішні події, є необхідним для розуміння специфічних умов розвитку її таланту, особливостей її художньої спадщини.

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора (тепер Гура-Гуморулуй, Румунія), на окраїні колишньої Австро-Угорської імперії, яка у XVIII ст. загарбала Південну і Північну Буковину. Родичі Ольги Кобилянської прийшли на Буковину з Галичини. Батько її був дрібним урядовцем, суворою на вдачу людиною. Мати — м’якою, лагідною, всім серцем відданою своїм дітям, виховання яких було для неї найсвятішим обов’язком. «Та глибока, тиха мислителька, з небагатьма словами на чистих своїх устах, котрі не сплямлювало... жодне грубе ... слово! Яка велика вона була для своїх дітей, який великий благородний вплив ішов від неї на розумовий і чуттєвий розвиток дітей»,— скаже згодом в автобіографічних нотатках «Про себе саму» (1921 р.) її вдячна дочка, широко відома на той час письменниця Ольга Кобилянська.
Коли Ользі було 5 років, батька переводять до міста Сучави. Там Кобилянські заприятелювали з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами загалом, так і між їхніми доньками, зокрема Ольгою Кобилянською та Ольгою Устиянович, зародилася щира дружба, яка тривала до кінця життя письменниці.

Життєвий та творчий шлях Ольги Кобилянської. Родина Кобилянських
На фото: Родина Кобилянських. Стоять (ліворуч-праворуч): Олександр, Юліан, Степан, Володимир. Сидять (ліворуч-праворуч): Максиміліан, Євгенія, Марія (мати), Юліан (батько), Ольга. Травень 1894 року.

1875 року родина Кобилянських переїжджає до гірського містечка Кимполунг, де батько отримав посаду секретаря при старостві. Тут Ольгу віддають до німецької початкової школи, навчають грі на фортепіано. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі — лише німецької та румунської. У Кимполунзі головним осередком культури був дім міського старости Йозефа Кохановського. У цьому домі Ольга випозичала книжки, слухала музику, «пізнавала гарних людей і зустрічалася з прихильністю до українців»
У великій родині Кобилянських п’ятьох синів посилали до гімназій, згодом двоє з них вивчились на юристів, один був гімназіальним учителем, один військовим, а Ольга, як і її сестра Євгенія, мали стати добрими господинями, матерями, займатися хатніми справами. І тому, що батьки не могли дати належної освіти всім дітям, і тому, що за тодішньою неписаною традицією, яка панувала в містечковому середовищі, інтереси жінки повинні були обмежуватися кухнею, дітьми та церквою. Не дивно, що Ольга Кобилянська закінчила лише чотири класи народної школи, здобувши, за її висловом, тільки основу «для подальшого розумового розвою». Спочатку розвиток молодої дівчини відбувався під впливом братів, зокрема старшого Максиміліана, який підтримував її літературні зацікавлення, а також приятельок — Софії Окуневської, Августи Кохановської — непересічних для того часу жінок. Вони шукали свого ідеалу в житті, цікавилися мистецтвом, намагалися вирватися з сірої буденщини, мали високі громадянські прагнення. Софія Окуневська згодом здобула вищу медичну освіту, брала участь у громадському житті, захоплювала своєю інтелігентністю Івана Франка та Василя Стефаника. Августа Кохановська стала відомою художницею. Обидві вони мали значний вплив на молоду Ольгу Кобилянську, допомагали їй розширювати кругозір, заохочували до літературної праці. Софія Окуневська перша почала прихиляти молоду письменницю до української мови й літератури.

Відколи Ольга закінчила 4 класи початкової школи, її не полишають мрії про подальшу освіту, яка на той час була, на жаль, недоступною для жінок.  Для Ольги Кобилянської лишався один-єдиний шлях культурного зростання, літературного розвитку — самоосвіта. Це був нелегкий шлях, пов’язаний з боротьбою за свою людську гідність, за право розкривати й утверджувати власні духовні сили, служити своїм талантом людям. Автобіографічні записи Ольги Кобилянської, листи, а також юнацькі щоденники письменниці розкривають прагнення до освіти, до активної творчої праці, яке виповнювало її єство, було змістом життя. Доля судила Ользі Кобилянській іти крізь терни, вона гнула, ламала її, але не зламала! Молода письменниця не давала опанувати себе сумнівам, зневірі у правильності обраного шляху.

Живучи в містечках Південної Буковини (Сучава, Кімполунг), вона бачила побут їх мешканців, з ранніх літ вбирала в чуйну душу красу карпатських гір, а переїхавши згодом на доли, в Димку, де жила протягом 1889 — 1891 років, відкрила для себе буковинське село з його контрастами й суперечностями, соціальними трагедіями.

Життєвий та творчий шлях Ольги Кобилянської

Переїзд до Чернівців у 1991 році (тут минули всі пізніші роки письменниці) сприяв її дальшому ідейно-культурному розвитку; тут налагодились її зв’язки з тодішніми періодичними виданнями — журналами «Зоря», «Народ», з газетою «Буковина», з їх видавцями і редакторами — Іваном Франком, Михайлом Павликом, Осипом Маковеєм та іншими.
Творчість Ольги Кобилянської раннього періоду охоплює роки її літературного навчання (1880 — 1887 роки), коли були написані оповідання «Гортенза, або Картина з життя однієї дівчини», «Доля чи воля?», «Видиво», «Людина з народу», повість «Вона вийшла заміж», у другій, досконалішій редакції відома під назвою «Людина». Усі вони, як і деякі пізніші, написані німецькою мовою твори письменниці, характеризують початок її творчого шляху, внутрішній період розвитку, що входить у нову фазу з появою українського варіанта повісті «Людина». Цей ранній період творчості Ольги Кобилянської хоча й не позначений помітними художніми здобутками, все ж був важливим і плідним у житті молодої письменниці.
У згаданих творах, як і в пізніших («Царівна», «Він і вона», «За ситуаціями»)  Ольга Кобилянська порушує цілий ряд проблем, пов’язаних з емансипацією жінки: в кінці 80-х — у 90-х роках письменниця брала активну участь у феміністичному русі на Буковині і в Галичині, що виник тут під впливом західноєвропейських суспільно-політичних віянь, боротьби за рівні права чоловіка і жінки.
На початку 90-х років Ольга Кобилянська ідейно примикає до селянського радикального руху, очолюваного Іваном Франком та Михайлом Павликом. Якщо зважити на ту обставину, що участь в діяльності радикальної партії та в її виданнях була пов’язана з переслідуваннями, арештами (не уникли їх І. Франко, М. Павлик, Л. Мартович, В. Стефаник та інші), то симпатії Ольги Кобилянської до згаданого вище руху, стосунки молодої письменниці з його натхненниками свідчать про прогресивний характер ідейної і творчої еволюції авторки «Царівни» — повісті, яка започаткувала народження Ольги Кобилянської як видатної української письменниці. Повість написана протягом 1888 — 1895 років спочатку німецькою мовою, а згодом українською. Ольга Кобилянська пройшла добру творчу школу під час тривалої роботи над повістю, якою вона остаточно закріпила за собою місце в рідній літературі.
Основний, найпродуктивніший період творчості Ольги Кобилянської припадає на другу половину 1890-х і 1900-ті роки. Письменниця в цей час опублікувала багато новел, оповідань, повістей, нарисів, що приносять їй визнання не лише на Україні, а й за її межами — в Росії, Болгарії, Німеччині та інших країнах. Поряд з великими оповідними формами (повість) вона розробляє жанри «малої» прози — пише соціально-психологічні оповідання з життя буковинських селян («Банк рустикальний», «У св. Івана», «На полях»), настроєві психологічні образки («Жебрачка», «Покора») , лірико-драматичні пейзажні малюнки («Битва», «Під голим небом»), філософські діалоги («Він і вона»), алегоричні поезії в прозі («Рожі», «Акорди», «Там звізди пробивались»), афористичні мініатюри.
Розширення ідейно-тематичного діапазону прози Ольги Кобилянської було пов’язане з поглибленням реалістичного начала творчості письменниці. У другій половині 1890-х років вона, з одного боку, шукає нового підходу до зображення теми інтелігенції («Аристократка», «Impromptu -phantasie», «Valse mélancolique»), з другого — все глибше проникає у соціальні, морально-етичні проблеми життя села, досягаючи найвищого художнього відкриття в повісті «Земля». Письменницю приваблюють образи мужніх, високих духом жінок, романтичні, артистичні натури. Так, у новелі «Аристократка» вона розкриває сумну долю жінки з вищих суспільних кіл, яка, уникаючи політичних переслідувань, змушена була емігрувати за кордон, де зазнала поневірянь, але гідно несла свій тяжкий хрест.

Ольга Кобилянська пристрасно любила музику, взагалі мистецтво. У кількох оповіданнях та новелах вона майстерно змалювала талановиті мистецькі натури. В образах трьох артистичних натур з оповідання «Valse mélancolique» письменниця показує три різні життєві долі жінок-інтелігенток, кожна з яких намагається знайти своє щастя, найповніше виявити багаті духовні сили.
Звертання до образів і картин з життя рідного краю, зокрема буковинського села, сприяло поглибленню соціального характеру творчості Ольги Кобилянської. У новелі «Банк рустикальний», наприклад, постає моторошна картина економічної руйнації бідного мужицького господарства за посередництвом так званого рустикального (селянського.) банку, покликаного нібито допомагати в скрутну годину хліборобам, рятувати їх від спрутів-лихварів.
Зразки тонкого художнього аналізу селянської душі маємо в новелах «У св. Івана», «Час», «За готар» та інших. Письменниця заглиблювалася в душевні стани своїх героїв, зображала їх у різних соціальних і морально-етичних ситуаціях, сфокусовуючи увагу насамперед на гуманних, доброчинних рисах характеру.

Життєвий та творчий шлях Ольги Кобилянської. Ольга Кобилянська і Леся Українська, 1901 рік.
Ольга Кобилянська та Леся Українка, 1901 рік

Ольга Кобилянська у багатьох творах виступає поетом-пейзажистом. Тонко відчуваючи красу природи, письменниця дала майстерні зразки пейзажної лірики, надихані красою карпатських гір. Письменниця шукала гармонії між людиною і природою, розглядала останню як одне із джерел духовного збагачення людини. Саме тому її так боляче вражало порушення цієї гармонії, варварське ставлення до природи. У славнозвісній новелі «Битва» письменниця пристрасно стала на захист рідної природи.
Пізніше у творчості Ольги Кобилянської все виразніше звучать соціальні мотиви, які вона трактує з позицій письменниці-демократки, посилюючи й поглиблюючи той реалістичний напрям в українській літературі на зламі двох століть, що його репрезентували Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина. Найвищим досягненням Ольги Кобилянської на цьому шляху стала повість «Земля».
Соціальна і морально-етична драма — братовбивство через землю — дали письменниці змогу проникнути в душу трудової людини, розкрити світ її внутрішніх переживань, важливі сторони народного життя. Вірою в те, що ці надії здійсняться, закінчується сумна і щемлива повість землі. Прикінцеві мажорні акорди повісті оптимістично настроюють читача, вселяють впевненість, що молоде покоління зуміє перебудувати життя, знайде шляхи до щастя.

На початку 1900-х років творчість Ольги Кобилянської продовжує розвиватися головним чином у реалістичному напрямі, про що свідчать оповідання й повісті «Сліпець», «Через море», «За готар», «Думи старика», «В долах», «Ніоба», «За ситуаціями». Проте, прагнучи розширити сферу своїх художніх пошуків, письменниця звертається до осмислення деяких абстрактно-символічних тем і образів («Акорди», «Хрест», «Місяць» та інші), зазнаючи певного впливу модерністських течій.

Ольга Кобилянська — майстер не лише великих прозових форм, а й малих (новела, поезія, в прозі). Вона сприймала довколишній світ, світ людської душі у їх масштабних і мініатюрних виявах, демонструючи володіння як широкими епічними мазками, так і лаконічно сконденсованими.

Художнє мислення письменниці в жанрі малої прози, зокрема поезії в прозі, має свою специфіку. Чимало з цих мініатюр експериментального характеру. Кобилянська прагнула у лаконічній, експресивній формі, за допомогою образів-алегорій відтворити певні стани душі, змалювати певні, явища природи, людського життя. Цей мініатюрний світ Ольги Кобилянської мовою символів відбиває реальний світ буття у більш чи менш реалістичних формах його вияву. До творів цього жанру належать мініатюри «Рожі» (1896), «Там звізди пробивались» (1900), «Смутно колишуться сосни» (1901), «Сліпець» (1903), «Через море» (1903), «Мої лілеї» (1903), «Хрест» (1906), «Весняний акорд» (1910) та інші. Вони мають глибоко індивідуальний характер, відображають прагнення письменниці передати своє бачення світу, свої внутрішні переживання. В жанрі малої прози, може, найяскравіше виявилося її художнє новаторство, яке ввібрало і кращі національні традиції, і творчо переосмислені впливи німецької, румунської та інших зарубіжних літератур. Мала проза Ольги Кобилянської, зокрема її новели, поезії в прозі, засвідчує тяжіння авторки до лаконізму й образності художнього мислення, музики слова. Потяг до естетично прекрасного, морально високого випливав у неї з любові до людей, до життя, котре вона прагнула бачити ясним, мажорним.
Подальша творчість письменниці проходила в умовах лихоліття першої світової війни, в умовах боярсько-румунського поневолення краю, коли українська культура, зокрема література, переслідувалася, заборонялася. Ті суворі випробування, що випали на долю письменниці, позначилися на її творчості. Роздуми й переживання періоду першої світової війни знайшли своє втілення у нарисах та оповіданнях «Юда», «Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Зійшов з розуму», написаних у 1915 — 1923 роках, що силою свого трагізму не поступаються новелам антивоєнного циклу Василя Стефаника й Марка Черемшини. Чуйна, наче мембрана, до людських страждань письменниця-гуманістка пристрасно ненавиділа війну.  Під час кривавих баталій 1914 — 1916 років вона опинилася на терені воєнних подій, (через Буковину деякий час проходила лінія фронту між цісарськими і царськими військами). Муки, смерті, руїни, спричинені війною, до глибини душі вражали Ольгу Кобилянську. Вони спонукали митця-громадянина виступити в оборону людяності, справедливості, миру на землі. Це була принципова позиція українського майстра слова, який приєднав свій голос до всіх чесних художників-викривачів світової війни, що несла народам смерть і руїну.

У 1920 — 1930-ті роки минулого століття письменниця продовжує розробляти соціальні та морально-етичні теми з життя буковинського селянства. Одне з кращих творів цього періоду оповідання «Вовчиха» тяжіє до жанру повісті. У ньому авторка проникливо показала, як приватна власність згубно впливає на людину. Засуджуючи темні сторони селянського життя, зумовлені соціальною дійсністю, викриваючи згубну владу землі, Ольга Кобилянська виокремлює кращі риси народного характеру. Оповідання свідчило, що, незважаючи на матеріальну й моральну скруту, на переслідування румунської політичної поліції, письменниця і в цей час працювала плідно, створювала життєво правдиві образи.
У тяжких умовах, в яких опинилась Ольга Кобилянська у 1920 — 1930-х роках, велику підтримку подала їй літературна громадськість. Протягом 1925 — 1932 років у видавництвах Харкова та Києва вийшло чимало видань творів письменниці.

Померла Ольга Юліанівна Кобилянська 21 березня 1942 року в тяжкий час поневолення Північної Буковини румунсько-фашистськими загарбниками, які переслідували письменницю, готували над нею судову розправу.

Життєвий та творчий шлях Ольги КобилянськоїДовгий і складний шлях пройшла Ольга Юліанівна Кобилянська. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інтелігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджувалася в українській літературі поступово, в процесі переходу з німецької на українську мову, опанування культурних надбань рідного народу, реалістичного методу! Художньо осмислюючи той життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, Ольга Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища демократичної інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу. Безперечною заслугою письменниці є те, що вона однією з перших в українській літературі змалювала образи жінок-інтелігенток, яким притаманні вищі духовні інтереси, прагнення вирватись із тенет буденщини, духовного рабства. Звеличуючи людину, зокрема жінку, показуючи її високі духовні пориви, Ольга Кобилянська утверджувала передові погляди на життя.
Художня проза Ольги Кобилянської сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. Її новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами.
Ім’я видатної української письменниці-демократки, яка пройшла благородний шлях самовідданого служіння народові, віддала йому всі думки і помисли у тяжкий час соціального і національного поневолення, і в світлий час його возз’єднання, духовного відродження, оповите в нашій країні глибокою шаною і любов’ю, відоме у широкому світі.
У своїй кращій частині літературна спадщина Ольга Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдської культури як неперехідна художня цінність, сприяючи духовному зближенню, і взаємозбагаченню народів.

Федір Погребенник

За матеріалами: Ольга Кобилянська. Повісті. Оповідання. Новели. Київ, видавництво "Наукова думка", 1988 р., стор. 5 - 25.

 

На відео: Ольга Кобилянська. Передача з циклу "Невідоме про відомих" (історії кохання видатних українців за книгою Неллі Топської "Любов-наснага, любов-журба").Творчий проект Червоноградської міської бібліотеки та радіо "Новий двір".

 

Читайте твори Ольги Кобилянської на нашому сайті:

Ольга Кобилянська: життя та твори

Ольга Кобилянська: життя та твориІм’я видатної української письменниці-демократки, яка пройшла благородний шлях самовідданого служіння народові, віддала йому всі думки і помисли у тяжкий час соціального і національного поневолення, і в світлий час його возз’єднання, духовного відродження, оповите в нашій країні глибокою шаною і любов’ю, відоме у широкому світі. У своїй кращій частині літературна спадщина Ольга Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдської культури як неперехідна художня цінність, сприяючи духовному зближенню, і взаємозбагаченню народів.


Останні коментарі до сторінки
«Життєвий та творчий шлях Ольги Кобилянської»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми