"Дзвінок до діда" – збірка віршів для дітей від Галини Мирослави

Галина Мирослава

Охи й ахи

Жижки сіпнулись від страху
У старої черепахи,
Бо день видався не дуже —
Скрізь баюри та калюжі.
— Літо невідь-де, не йде. 
Все не так. І все не те.
На всі боки охи й ахи
В світ летять від черепахи.
Гримнув зверху дядько грім:
— Обійди — і все на тім.

* * *

Панда й пандик 

Панда й пандик, моя й мій, 
Не бояться пандемій,
Бо вони із шоколаду,
Карамелі й мармеладу.
І чудову мають звичку — 
Усміхатись на все личко.

* * *

Правила

Закрутили веремію
Два не дуже довгих змія,
Їх цікавило питання,
Чом не відпускають зрання
Прогулятися по парку.
Їм в тераріумі парко.
"Ми б пустили, та для того
Треба знати всі дороги, —
Відповів їм чітко й шкварко
Сам директор зоопарку, —
З правилами перелазу,
Знати де й коли відразу
Як поводитись, як лізти
І коли назад прилізти. 
Перед тим, як йти гуляти,
Правила слід повивчати".

Скільки?

На горбочку біля хати 
Посідали батько й мати.
Думають собі, гадають,
Скільки вкупі дітей мають:
Петрик, Ростик і Остапко,
Ольчик, Юрчик, Матвій, Гнатко,
Руся, Ярця і Калина,
Любко, Дана й Катерина.

* * *

​

Танці

По дорозі до клубу
Три Степана, дві Люби,
П'ять Оксан і Петрусь,
Святослав, сім Марусь
Танцювали гопачок.
Скільки разом діточок?

* * *

У взуттєвому магазині

У взуттєвому магазині
Повно людей нині:
Три чешки
Шукають чешки,
Три в'єтнамки 
Купують в'єтнамки,
Чотири японки
Вибирають японки.
А два маленькі козаки
Міряють козачки
І оксфорди,
Припасовують до ноги
Певно й гордо.
Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо.

* * *

Горішки

Часто-густо тишком-нишком,
Зроду-віку так було,
З діда-прадіда,
Горішки
Хтось губив десь за селом.
І чин чином з них дерева
Проростали, повні див,
При стежинах
Потихеньку,
Наче хтось їх тут ростив,
Щодня пестив, поїв ніжно,
Догоджав, ходив-ходив,
Бруньочкам, гілкам і листу
Віддавав себе й радів.
Так великі-превеликі
Легкодухо вгору йшли
Деревцями поодинці
Ненасаджені сади.
Якби став я диригентом,
То б пучечечки вітрів
Скерував би на горішки.
Най би лився п’янкоспів!
Якби з тим ще й більярдисти
Ними грали у більярд,
То весь лускіт і всі тріски
Я додав би в звукошарм.
Взяв би сліпий дощ наскоком,
Пустив краплі в усі боки —
Освятився б преусенький
Світ у кожному серденьку.

Снігольоти
    
На біленький хідничок 
Тихо став сніговичок.
Пильно роззирнувся,
Та не похитнувся.
Високо підняв мітлу,
Побачивши дітвору.
Носом із морквинки
Вполював сніжинку.
І всміхнувся на весь ротик:
"Розлітались снігольоти".

* * *

НікОму

Хмари — лопати,
Снігом лапатим
Нас засипають.
Снігом лякають
Різної масті,
Але засипати нас
Не вдасться
Нікому.
 — Так, — я пишу на снігу.
 — Нікому!
Ставлю знак оклику,
А не кому.
І радісно йду додому.

Дзвінок до діда

— Доброго ранку.
Телефонує Дем'янко.
Діду, привіт.
Що то таке, той ради-куліт?
То коли ти радів кулькам, як дув,
І які вітер з рук наших здув?!
Ми би приїхали, але пробач,
Нас не пускають, тільки не плач.
Всіх посадили на карантин —
Більше не ходить ніхто в магазин,
Не випускають нас на майданчик,
А ми залишили там свій м'ячик.
Як ти? Все добре у тебе? Окей?
Що там поставив ти біля дверей?
Інша мітла у порОжнику? Так?
На хіднику наша іграшка — птах...
Ти не сумуй. І про нас пам'ятай.
Носа додолу не опускай.
Бери й видужуй. Не треба хворіти —
Ти маєш внуків, тебе люблять діти.
Добре лікуйся. Па. Постривай.
Ми любимо тортики. Не забувай.

* * *

Прийшла весна

Прийшла весна. Розтанув лід,
Пригріло сонечко як слід.
— Привіт, рослиночки, привіт!
Росте цибулька та часник.
— Який садив їх чарівник?
Здогадуюсь, то Добролик.
Матуся тішиться:
— Є й кріп.
Його посіяв син Прокіп.
Шпинат пустив зелене листя.
— Спасибі, — каже мама Христі.
Петрушка в ріст зірвалася -
Тетянка постаралася.
А от кропива край дороги
Росте сама без допомоги,
Та до весняного салату
Її годилось би додати.

* * *

Про сера Сера Вана

У сера Сера Вана
В серванті піжама,
А посуд стоїть на підлозі.
І все б та й нічого
Не було б і з того,
Якби не зайшла його мама.
Якби не зайшла сера мама
І не спакувала піжаму
М'якесеньку, наче лама,
В старенький, як світ, шифоньєр.
А в мисник поставила миски
Без крику, без галасу й виску,
Без сварки, без докорів, шуму,
Бо серу 100 років минуло. 

Розмова в дитсадку

Питав Пітер: "Де Юпітер?"
Неро про Венеру.
Тур цікавився Сатурном,
Бо найбільше треба.

"Я знайшов Уран.
Ура!" —
Закричав Юрасик.

А Платон
Плутон
Шукав
Вже не перший разик.

Залишилися: Земля,
Марс, Нептун, Меркурій.
"Хто б усіх їх показав?
І хто порахує?

Може, зробить то Тарас?
А, можливо, Ромця?
Крутяться планети всі
Доокола Сонця."

У віконце місяць світить.
Стежить за землею.
Прислухається, чи діти
Знають щось про неї.

  * * *

Тіні й плями діда Юпітера

        Присвячується читачеві Матвійкові,
        який пристрасно хотів почути 
        віршики про Юпітер і Сатурн
               
Найстаріший дід Юпітер,
Газовий гігант, привіти
Шле супутникам. Вони
Й собі тінями з пітьми
Усміхаються, як діти.
Дідуся ще й розігріти
Хоче вулканічний Іо.
А Европа й собі сміло
Залиша щоразу тіні.
Не ховаючись, без ліні. 
Раді діду Пазітеє,
Ганімед і Лісітея.
І ще сімдесят чотири.
(Зрахувать тобі під силу?).
Їх палкі "гарячі тіні"
"Піонери" та "Кассіні",
"Вояджер", "Улісс", "Юнона"
Бачили, як з телефона.
Кожен з зондів своїм вушком
Почув дідуся у смужку,
Але ще не кожен знає,
Чому плями дідусь має.

* * *

Марсоходик
    
Шестилапно** вправний жук
Замарсився* й тук-тук-тук
Колесами й головою,
Дивовижною, смішною,
Круть правобіч, круть назад,
Круть лівобіч на свій лад.
І по Марсу просто вбрід.
— Марсоходику, привіт.