Галина Римар. "Полінчині казки". Друга частинка: казочки про принцес


Галина Римар

ПОЛІНЧИНІ  КАЗКИ

 

Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!

 

Казочки про принцес

 

Завантажити текст другої частинки збірки Галини Римар "Полінчині казки" (txt.zip)

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес.

 


Про принцесу і її сон

В одному славному королівстві жила добра принцеса, яку всі дуже любили.
І якось їй наснився незвичайний сон.
Вона побачила дивовижний сад з прозорими кришталевими деревами, на яких висіли кришталеві листочки. 
Раптом звідкілясь узялася красива яскрава птаха, вона літала між деревами, і гілочки від поруху повітря гойдалися, а кришталеві листочки стукалися між собою й видавали дивовижні мелодії.
Принцеса прокинулася і, вражена видінням, розповіла про сон матусі-королеві, а мама — королю.
Коли король поцікавився, то дізнався, що такий сад дійсно є. Ще й не дуже далеко від них. Отож король, королева і принцеса у супроводі почту поїхали до саду-казки.
Коли принцеса зайшла в сад, ураз залунала ніжна мелодія, така неповторна і мила! Птаха сиділа на кущі з кришталевими трояндами і махала крильми.
Дівчина ходила між деревами і слухала-слухала диво. А кожне дерево співало свою чарівну пісню!
Принцеса намагалася запам’ятати кожну  мелодію, аби вдома відтворити все на клавесині.
Але тут у сад слідом за принцесою зайшла одна з придворних фрейлін — і музика зникла.
Коли принцеса з батьками повернулася у свій палац, тато розповів їй, що у цьому саду музика звучить лише для доброї людини. Коли ж заходить лиха — вона змовкає.
— То була недобра фрейліна? — запитала донька в короля.
— Так, вона не знала про секрет саду, та тепер ми не потребуємо її присутності в палаці, її відпущено додому.
От як диво-сад допоміг визначити нещиру людину.

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес

 

Про книжку-казку

Якось принцеса почула про таке диво.
Що є в одному палаці велика, але незвичайна бібліотека з казками: коли вибереш собі книжку, то при бажанні можеш потрапити в неї.
Принцеса повідала про це королеві.
Мати-королева і король порадилися й не дозволили цього донечці.
— Ми проти, — сказав король, — оскільки не хочемо, щоб ти чогось злякалася.
— Але ви так мене виховували, що я не боюся нічого.
І все ж батьки не змінили своєї думки.
А принцеса була слухняною дитиною.
І жив у тому королівстві один простий юнак, який дуже любив принцесу. Він знав про її мрію. Отож розповів своїм батькам про все, узяв трохи харчів у дорогу й пішов прямо до того королівства, де була чарівна бібліотека. І найнявся там на рік прибиральником.
Він щодня старанно наводив лад, протирав двері, ретельно здмухував пил з кожної книжки і придивлявся, як вони виготовлені.
Через рік отримав платню й повернувся додому.
Батьки хлопця зраділи, що знову буде їм поміч, та він із головою поринув у свою роботу — день і ніч мудрував над створенням книжки-казки. Одну зробив — не така. Другу — теж. Взявся за третю...
Батьки стали сварити його:
— Нема підмоги в господарстві!
То він швидко поробить усю роботу — і знову за своє.
Врешті все ж вийшла у нього така книжка!
А у принцеси саме був день народження.
От юнак загорнув книжку в ряднину та й попрямував до палацу. Там гості якраз принцесу вітають, дарунки підносять.
Оголосили принцесі, що прийшов до неї юнак. Вона дала дозвіл його впустити.
Хлопець підійшов до принцеси на дозволену етикетом відстань, низько вклонився, потім став на одне коліно і простягнув їй згортка. Принцеса доручила прислузі розгорнути його і побачила книжку.
— Що це? — запитала.
— Ваша мрія, —відповів юнак.
Зазвучав полонез, і всі пішли танцювати. І король з королевою також. А принцеса взяла за руку юнака — і опинилися вони у тій казці, яку цей хлопець сам для неї написав. Він знав, що принцесі дозволять одружитися лише зі справжнім принцом, та все ж мав надію.
Вони стільки разом пережили у цій казці! І принцеса покохала хлопця.
Вони були у книжці довго. Але насправді пройшла лише коротка мить, так що їх зникнення ніхто й не помітив.
Тоді принцеса оголосила, що цей юнак — її наречений, і вона просить батьків дозволити їм одружитися.
Королева наодинці сказала принцесі, що вони з королем радять їй гарно подумати, адже для такого рішення важливо дуже добре знати людину, а вона ж його лише щойно побачила... Принцеса їй усе й розповіла.
Здивувалися батьки, який же талановитий юнак... І врешті погодилися.
А хлопець став добрим чоловіком, дбав про кохану і писав для неї казки. А коли у них знайшлися діточки, майстрував диво-книжки й писав добрі та світлі казки і для них.
Отака історія.


    
 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес.

 

Про принцесу, яка дуже любить читати книжки

У принцеси ціла кімната казок. Вона їх читає-перечитує. Та ж весь час хочеться нових.
Її тато-король уже стомився їздити по всьому світу і шукати авторів і нові книжки. А в нього ж стільки різних турбот! Дбати про безпеку королівства, добробут кожної сім'ї і кожної людини. 
Тому одного щасливого ранку феєчки подарували дівчинці книжку з чистими аркушами. 
Потрібно було лише написати слово, про що вона хоче прослухати казку, чи зобразити малюнка або ж вкласти між сторінками картинку чи кілька картинок, як книжечка закривалася, трішки "обмізковувала" все і починала КАЗАТИ КАЗКУ.
Усе розказане зберігалося в пам'яті книжки на останній сторінці, тому при бажанні можна було прослухати її чи перечитати знову. 
На інших сторінках з'являлися ілюстрації до подій казки, а через кілька днів - навіть мультфільм! 
Книжечка була невтомною, як і її творці - МИЛІ й ДОБРІ феєчки.
Звісно, такої книжки не було ні в кого. Тому принцеса хотіла, аби її мали усі діти в їх славному королівстві. Тому чекала на феєчок, щоб запитати, як би це влаштувати.

Приїзд гостей

Скоро до королівської сім'ї приїхала на гостину сусідня королівська сім'я. І поки дорослі обговорювали серйозні справи, дівчинка познайомила принца зі своєю кімнатою приємних спогадів. 
Тут у скринях і на полицях зберігалися речі, які були дуже дорогі принцесі. Ляльки, інші іграшки, улюблений, хоч уже й замалий, одяг, взуття... 
Принц мовив:
- Все ж для цього потрібно стільки місця. Та й догляд. А я залишив тільки коника, а все інше роздав меншим дітям.
І хоч принцесі було дуже важко розлучатися з предметами, які у смутні хвилини нагадували їй про дорогі миті життя, та вона прийняла рішення і наступного дня зранечку разом з принцом повезла дарувати речі діточкам. 
Діти раділи подарункам і щиро дякували.
Принцеса мала велику РАДІСТЬ, та все ж і трішки суму, бо звикла ходити в свою кімнату добрих спогадів.
Коли принц і принцеса повернулися, дівчинка зайшла в кімнату і зупинилася вражена: усе було на своїх місцях, як і раніше. (А то феєчки зробили копії усіх дорогих серцю дівчинки речей...)
І вона подумала: 
"Даруватиму їх і надалі, бо ж усе так і залишиться без змін". 
От феєчки!!!

    
    

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес. Про чарівні дарунки для принцеси.

 

Про чарівні дарунки для принцеси

В одному королівстві жила надзвичайно мила принцеса.
Якось її тато-король повернувся з дуже далекої поїздки. Він так любив свою донечку, сумував за нею, що придбав за немалі кошти подарунок — гарне кілечко.
Дівчинка була дуже рада, що тато повернувся, вона подякувала йому за подарунок і пішла у свою кімнату, сіла в своє зручне крісло і стала роздивлятися кільце.
А воно було просто неймовірним!
Та тут кільце впало і покотилося. Дівчинка схопилася й промовила:
— Ти куди? Повернися назад!
І кілечко слухняно прикотилося до неї!
Тоді принцеса поклала його в сумочку і пішла гратися іграшками.
Наступного ранку згадала про подарунок і знову сіла в крісло ним гратися. Аж кільце знову впало і покотилося.
Дівчинка сказала:
— Не тікай!
І воно повернулося!
Той чоловік, який продав кілечко королю, і сам не знав, що воно чарівне.
Якось мамі принцеси стало зле, і вона злягла й не мала сили встати. І хоч на запрошення короля приїздили лікарі, знахарі звідусюд, та вилікувати ніхто не міг.
Донька подовгу сиділа біля мами, а королева все спала і спала. Мала заплакала і сказала до кілечка:
— Я так хочу, щоб матуся одужала!
І з цими словами кілечко впало і покотилося по підлозі.
Тоді мама відкрила очі, потягнулася і стала одягатися. Вона одужала!!!
І зрозуміла принцеса, що кілечко непросте, і коли воно котиться, то може виконувати бажання!
Скоро до принцеси дійшла звістка про те, що її друг, хлопчик, з яким вони часто гралися в королівському саду, захворів.
Принцеса навідала його. І коли вона лишилася в кімнаті сама, то загадала, щоб хлопчик одужав. І кілечко саме впало й покотилося.
Так і сталося, і його мама стала найщасливішою у світі!
Слава про маленьку цілительку полетіла по всьому світу! До неї почали приїжджати з близьких і далеких королівств. І принцеса радо всім помагала.  

* * *

Із наступної своєї поїздки король привіз доньці в подарунок зовсім крихітну насінинку. Принцеса поклала її в горщечок, ледь притрусила землею і поставила на столику біля вікна. Щодня злегка зволожувала ґрунт і чекала, що з нього буде.
І невдовзі з насінинки виріс... кущик, і на ньому щоранку дозрівало десять чудових полуничок.
Коли принцеса трішки надкусила одну ягідку, то була вражена її смаком і ароматом!
Вона понесла кущика до мами і пригостила її. Мама сказала:
— От би нам багато таких кущиків!      
І дівчинка повторила: 
— Так!
А коли вони удвох вийшли прогулятися садочком, то побачили багато таких кущиків із запашними полуничками! (Тільки ці кущики вже не виконували бажань.)
А кущик дуже радів, коли бачив принцесу, вона про нього гарно дбала — і він вдячно шелестів листочками. Пізніше дівчинка зрозуміла, що кожна ягідка може виконувати одне бажання. Отже, щодня її чекало десять добрих справ! (Ягідки ж слухали лише принцесу, дівчинку з дуже добрим серцем.)
Тоді принцеса попрохала тата дозволити їй подивитися, як живуть люди у їх королівстві. І король дозволив. 
Принцесу всі дуже любили, ніхто б не посмів заподіяти їй щось лихе.
І все ж король приставив до доньки охоронців, наказавши їм нічим себе не видавати, проте гарно пильнувати його дитину!
Принцеса подорожувала королівством, розмовляла з людьми і все примічала.
Коли ж увечері повернулася додому, то стала міркувати, як допомогти, наприклад, тій бідолашній жінці, у якої син вживає алкоголь і зовсім їй не допомагає, а лише є соромницьким тягарем...
Тож перша ягідка виконала її бажання: щоб усі, хто захворів на алкогольну залежність, вилікувалися і дбали про своїх рідних.
Так і сталося!
Друга ягідка — щоб в усіх будинках були нові грубки чи каміни і багато дров до них, а в діток — іграшки, щоб гратися.
Третя — щоб в усіх людей були садки й полунична грядка. 
Четверта — щоб кожне обійстя було обсаджене барвистими квітами. 
П’ята — щоб усі берегли добрі традиції свого народу і дбали про рідну мову. 
Шоста — щоб у кожної дитини була любляча родина. 
Сьома — щоб ніколи ніхто не нападав на іншу країну і був мир. 
Восьма — щоб кожна людина мала своє улюблене заняття, яке б приносило користь народові.
Дев’ята — щоб люди цінували красу і самі її творили. І десята — щоб люди берегли свою планету.
Принцеса так втомилася за цей день, що відразу й заснула.
Як ви гадаєте, чи правильні бажання загадала принцеса? А що б забажали ви?

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес.

Казка ще про одну принцесу

Жила собі на світі принцеса, яка дуже хотіла подорожувати, щоб побачити світ.
І вона розповіла про це своїм батькам.
Та король відповів, що це просто неможливо. Бо вона ще зовсім маленька. Зате вона може читати багато книжок, у яких про все розповідається, і дивитися кольорові картинки.
Король з королевою замовили доньці книжки зі світлинами з усього світу. І принцеса найбільше вподобала одне фото.
Батьки зробили знімок картинки — і дівчинка ніколи з ним не розлучалася.
Та скоро сталося горе — на її батьків, які звикли їздити без великої охорони, у дорозі напали розбійники і взяли в полон. І принцеса лишилася в палаці без тата й матусі.
Та невдовзі ворог захопив і принцесу.
І найстарший бандит, якого всі слухали, вирвав у неї сумочку з рук і став у ній щось шукати. Знайшов світлину і швидко показав іншим — то всі, хто був поблизу, упали перед нею на коліна.
Виявилося, що на картинці була їх святиня, якій вони завжди поклонялися.
Принцесу відразу звільнили, і відпустили короля з королевою.
Отак одне фото врятувало королівську сім’ю і все королівство!

 


 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес. Про принца й шахи.

 

Про принца й шахи

(Розповідь короля донечці-принцесі)

В одному славному королівстві жив малий принц. І щодня перед сніданком, обідом і вечерею він грав у шахи.
Адже йому доведеться правити королівством, тож треба навчитися передбачати все в житті на багато кроків уперед, щоб уберегти свою родину, народ і королівство. Так вважав король.
І хоч принцеві інколи це й набридало, та він слухав свого вчителя і старанно вчився.
А за перемогу отримував у винагороду солодкого пирога з чорницями чи вишнями... 
Звісно ж, принц радо ділився солодощами з іншими дітьми.
Та якось на їх королівство пішов війною король із сусіднього королівства.
Тоді принц влаштував із тим королем зустріч і запропонував зіграти з ним у шахи, замість того, щоб гинули їх люди; а хто програє — той змушений буде поступитися.
Той король подумав: «Цей принц такий молодий, коли б він міг навчився грати як слід?»
То й зіграли.
І принц переміг.
Так шахи допомогли принцу отримати перемогу в оголошеній війні і врятувати людей та королівство.

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес.

Шапочка для принцеси

В одному королівстві у доброї принцеси був день народження. І феї сплели для неї в подарунок шапочку з чарівних квітів. І ось у чому був її секрет: якщо надягти шапочку після когось, то знатимеш його думки. Захоче принцеса — шапочка стане капелюшком будь-якого кольору і розміру!
Принцесі, звісно ж, дуже сподобався такий подарунок.
І скоро трапилося ось що.
Якось рано-вранці старший садівник обходив сад і побачив, що біля огорожі замку з’явилися гриби. І задумався: чи потрібні вони тут? Та й доручив помічнику скосити і прибрати їх.
Молодший садівник так довго косив траву в іншому кутку великого саду, що доки дійшов до місця, де виросли гриби, був геть стомленим, та вже й почало вечоріти, тож присів під деревом відпочити і задрімав. 
І крізь сон почув чиїсь голоси. Відкрив очі й побачив, що це грибки ворушаться і про щось говорять. Незрозумілою мовою.
Принцеса ще не спала, а що був такий чудовий вечір (у траві голосно видзвонювали цвіркуни, місяць осявав усе довкола, зірочки світилися так привітно), що вона вийшла в сад. У саду все освітлювали ще й різнокольорові ліхтарі!
Принцеса зустріла помічника садівника й заговорила з ним. І садівник розповів про живих грибків.
Тож принцеса винесла йому чарівну шапочку, можливо, знадобиться, — і пішла спати.
А садівник заховався за деревом, де був перед цим, і довго спостерігав за грибками. І ось що помітив!
Усі грибки познімали свої капелюшки, поклали їх на землю, тоді повиймали із землі свої ніжки, а їх у кожного все-таки по дві, просто їх під землею не видно! І по команді найстаршого пролізли під огорожею назовні й пробули там аж до світання.
Перед ранком повернулися назад, одягли свої капелюшки, заховали ніжки в землю і завмерли-задрімали.
А молодий садівник уже підмінив одного капелюшка на чарівного.
Тож наступного вечора зміг забрати капелюшка і покласти назад справжнього.
Як же йому було цікаво, про що говорять і думають гриби! Одягнув садівник капелюха й дізнався...
Що це зовсім не грибки, а зачаровані хлопчики-феї. Вони просто якось не виконали наказу Королеви — не поспішили рятувати від пожежі один дім — і були покарані за недисциплінованість.
Та коли грибки три роки з дня у день вірно вартуватимуть спокій цього королівства, Королева пробачить їм той непослух.
От як усе строго. І щоночі вони виходять стерегти королівство від сусіда-короля, який має злі наміри.
А під землею у них по грибниці проходить довгою розгалуженою ниткою в усі кінці саду зв’язок з іншими вартовими-грибками. Якщо ж хтось чужий, непривітний підходить до огорожі замку й королівства — грибок-вартовий смикає за шнур, і тоді на всіх постах по всьому королівству починають голосно дзвеніти срібні дзвіночки, грибки чують сигнал тривоги, і один із них в рупор кричить про це людям їх мовою: "Небезпека наближається!"
Голоси дзвіночків, звісно, чують і феєчки на деревах у саду, й усі комахи, мурахи, птиці, і всі готові боронити своє королівство. Тож після почутого садівник віддав принцесі капелюшка, подякував і розповів про секрет грибків. І старшому садівникові переказали залишити грибниці, як є, і ніяк не шкодити грибкам, а навпаки — обгородити й охороняти їх.
А принцеса мала двох братів. Менший був добрим, чуйним. А старший брат наговорив батьку-королю усього недоброго про брата, що той нібито готує повстанців і веде потай перемовини зі злим сусідським королем. І король до вивчення всіх обставин наказав меншому не виходити з палацу і навіть зі своєї кімнати!
Принцеса ж прийшла провідати молодшого брата й жартома надягла йому капелюха. Тоді занесла шапку батьку, і той почув думки доброго сина, який ні в чому не винен.
Тоді батько попросив старшого приміряти шапку й дізнався про його прагнення чимшвидше захопити владу і що допомогти у цьому йому напросився сусід-король...
Отак чарівна шапочка допомогла розкрити великі таємниці.
А старший брат покаявся.

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес. Про кущика полуниць.

 

Про кущика полуниць

В одному затишному садочку народився новий кущик полуничок. Так просто: учепився своїм відростком від материнського куща за земельку і став рости самостійно.
Дивувалося сонечко, як швидко він ріс.
І гріло його вдень, а надвечір просило свою подружку хмаринку полити цього кущика.
І от якось дівчинка, що жила в будинку, біля якого безтурботно і впевнено зростав кущик, пішла в садок і побачила його. Він справді був особливим — аж світився жагою життя, його молоді листочки прагнули піднятися чимвище й оглянути чимбільше оточуючого світу. 
Коли малеча пішла, він сказав до сусідських кущів:
— Ох, як би я хотів зрости високим-високим!
І скоро він справді став ще помітнішим. 
І забажав:
— Хочу зацвісти, ой як я хочу швидше зацвісти!
І одного дня таки зацвів, та так гарно, що невтомні трудівниці бджілки на мить зупинилися біля нього, щоб як слід намилуватися небаченими ще квітами, і попросили у нього по крапельці запашного нектару для своїх маленьких бджоленят.
І от на кущику вже зачервонілися плоди. 
Кущик мовив:
— Як я хочу, щоб мої плоди зірвала найкраща у світі дівчинка!
А скоро до сім’ї на гостину приїхала сама принцеса. Господарів цих дуже шанували за працелюбство і за їх неймовірно багатий на рідкісні рослини садочок, що дарував найсмачніші в усій окрузі плоди.
І принцесу повели в садок. І вона відразу побачила найбільші й найсоковитіші ягідки! Їй дозволили їх зірвати. Коли принцеса скуштувала полуничку, то сказала :
— О, такого смаку немає в цілім світі!
Кущик так зрадів, так затріпотів своїми листочками і так високо застрибав, що ледь не висмикнувся з коренем! Та сусідські кущики його втримали:
— Будь же обачним! 
А цього кущика викопали з землею і подарували принцесі! 
Як за ним доглядали в королівському саду! 
Щодня вмивали кожного листочка, прикривали від зайвого дощу чи надміру пекучого сонечка. 
А він усе думав:
— От би розповісти про моє нинішнє життя своїм дорогим кущикам-братикам і матусі!    
Принцеса дуже любила усе фотографувати. 
І сфотографувала кущика з його дітками — а їх на той час стало вже двадцятеро! І всі надзвичайно життєлюбні! І прислала фото господарям того дому.
Дівчинка пішла в садок, сіла на стежинці і взялася роздивлятися світлини, а разом з нею свого родича помітили і кущики полуниць, та й досі розповідають своїм малим кущенятам, що якщо дуже чогось прагнеш, це обов’язково здійсниться!

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес. Про принцесу, яка дуже любить читати книжки

 

Намисто для принцеси

Влітку у принцеси День народження. Цьогоріч він був просто неймовірним! Друзі навезли їй багато подарунків, вони разом гралися. Батьки накрили стіл у саду. І день пройшов навдивовиж чудово!
А наступного дня гостей не було. І принцеса дуже засумувала. 
Побачили це добрі феєчки. І прилетіли до неї з сюрпризом - вручили чарівне намисто і розповіли, для чого воно може знадобитися. 
Намистинки були різного кольору. Наприклад, якщо принцеса покрутить синю намистинку - зможе вмить потрапити до річки, блакитну - в гори, зелену - в ліс, а різнокольорову - назад додому. 
Того літа у королівстві довго не йшли дощі. Земля настільки просохла, у водоймах лишилося дуже мало води і від спеки могли загинути всі рослини. Люди зажурилися, що через неврожай настане голод.
Тоді принцеса з допомогою блакитної намистинки потрапила в гори. Піднялася (хоч це було зовсім не просто!) на найвищу гору і попросила хмарку порадувати доброю зливою її королівство. І дощик пройшов - і всі рослиноньки ожили, і люди заусміхалися!
А якось восени на королівський двір упали двійко безсилих лебедів. Вони ледве трималися на крилах. Їх лікували, за ними добре доглядали. Птиці трохи зміцніли. Та їм для підтримки не вистачало своєї родини. 
Тоді дівчинка покрутила синю намистинку - і враз опинилася на березі річки, де жило багато лебедів. Вона розповіла їм про все. І лебеді дружно стали на крила й навідали свою рідню. 
Стільки лебедів на королівському озері не бачили ніколи! Усе королівство було в захваті! А як зраділи двоє лебедів, що вони не покинуті рідними! І скоро зовсім видужали й полетіли з усіма птахами у теплі краї. Та кожної весни разом з родичами навідують принцесу. 
А коли дуже занедужав песик і королівський лікар розповів про одну рослинку, що якщо цуценя її пожує - вмить одужає, зелена намистинка перенесла дівчинку в ліс, принцеса таки віднайшла ту травинку. І песик враз поправився!
Ось як.

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес. Про вродливу й розумну принцесу.

 


Про вродливу й розумну принцесу

У принцеси дуже болів зубчик. Лікар оглянув її і сказав, що просто на тому місці хоче рости новий, постійний зуб, тому молочного потрібно видалити. 
Та принцеса боялася. І ні королева, ні король, ні братики й сестрички не могли їй допомогти. Рідні принцеси так хотіли спати, та біль ніяк не вщухав і всі не залишали дівчинку. 
Тоді феєчки злітали до єдинорога за порадою і той дав їм свою чарівну білосніжну волосину з гриви. 
Зубчика обмотали - і він сам випав. Усі дуже зраділи. 
А чарівну волосину принцеса поклала у шкатулку.
Коли принцеса виросла, у королівство почали приїздити принци з далеких і близьких королівств просити її руки.

Першим прибув товстий, вайлуватий і самозакоханий чоловік, який тільки себе й любив, усе розхвалював, що такого, як він, в усьому світі не знайти.
- Чим же ви особливі? - запитала принцеса.
- Ну я... та я... я - найкращий... Я сильний!
Принцеса дістала зі своєї шкатулки волосину єдинорога:
- Тоді вам не буде важко перервати цю нитку...
Він рвав її, смикав, наступав на неї, навіть зубами гриз. Та все ж товстому самохвалу це не вдалося.
Тож принцеса порадила йому їхати додому і працювати над собою.

Другим свататися примчав тонкий і високий, як тріска, принц з тонесенькими закрученими вусиками. Він їх щодня підкручує довгими й розжареними щипцями. Хвалився цим. А ще переконував, що принцеса тільки з ним буде щаслива, бо він скрізь уміє навести лад - треба лише сьогодні ж послати усю прислугу в ліс, аби нарізала багато товстенних палиць. Щоб усіх бити за якусь провину чи й просто так, для годиться! Він так і вдома робить...
- Ні, принце, - відказала принцеса, - у нашому королівстві усі дбають про ліс і марно не ріжуть його... Та й бити людей у нас не заведено...
Розсердився той і помчав додому.
Аж принцеса побачила у вікно, як до палацу наблизилася стара й обшарпана карета, з якої вийшов тип у старому потертому костюмі.
- Хіба є щось дорожче за повні скрині золота? - запитав він у вродливиці. - Я вже прикинув: одружимося, я продам вашу золоту карету, ці меблі, ваші сукні - і ми станемо ще багатшими! Усе зайве, крім золота...
Принцеса запитала:
- А як же почуття?
- Головне почуття - це бачити, як наповнюються твої скрині!
І цьому відмовила принцеса.

Скоро прибув низенький, кругленький, як перестиглий огірок, принц, який чомусь весь час реготав:
- Ой, у вас всі такі смішні в королівстві, і ви смішні, хі-хі, у вас волосся смішне... і ніс... і вуста... Ви вся така смішна! 
- Дякую, принце. А чи є в житті, на ваш погляд, якісь серйозні речі?
- Ні, все життя смішне... Хіба є в ньому щось серйозне? Хі-хі-хі...
Звісно ж, і цей отримав відмову.

Зібралися ображені принци і домовилися йти на принцесу війною.
Почув про це сусід-король, добрий приятель батька принцеси, розповів усе своїм удома. А його син давно був закоханий у мудру й добру принцесу, та вважав себе недостойним навіть глянути на неї.
І от товстий принц їде на товстому коні й веде своє пихате військо попереду. Трохи поодаль тонкий підганяє палицями своє. Далі рипить обдерта карета з обшарпаним військом. Позад усіх шкутильгає-плентається "перестиглий огірок", оглядається на всі боки й так регоче, аж сльози з очей фонтаном ллються.
А перед королівством доброї принцеси ріс ліс. Тож закоханий принц зустрів першого нападника (він старанно готувався всю ніч) такими словами: 
- О найкращий у світі принце! Принцеса не наважилася вам повідомити, що вона не найкраща у світі, тому не достойна бути вашою дружиною. І ось передала вам ваш портрет.
Глянув самовдоволено на свій портрет пузань, зрадів і повернувся додому. 
Другому ж наготував у подарунок позолочених палиць:
- Вельмишановний принце, везіть їх додому, бо тут їх ніхто належно не оцінить.
І той завернув.
Третьому принц подарував мішок золота - і той поспішив назад. 
Ну а четвертий сам за трьома почвалав, далі регочучи без причини...
А батько принцеси виставив своє військо і чекає на чесний бій-оборону від нападників. А їх все немає. 

А один чоловік удосвіта у ліс по хмиз ходив, - побачив ворогів, заховався неподалік, і все чув і бачив, тож розповів королю і принцесі.
І король поїхав дякувати королю й королеві за хороше виховання сина. І запросив їх у гості. 
(А принц геть усе вмів робити, і розумним був, і красивим.)     
Виявилося, що й принцесі їх рятівник давно подобається.
І побралися молоді. І скоро народили розумних, красивих і талановитих діточок. 
Два королівства об'єдналися і стали таким могутнім королівством, що більше ніхто й не наважувався на нього нападати.
От і казочці кінець.

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес.

 

Про Веселку й Веселочку, добрих принца і принцесу

(Казочка, розказана увечері принцесі доброю феєчкою) 

Живе на світі Веселка. І у неї нещодавно з'явилася донечка Веселочка. Мама дбає про дитину, ніколи не відпускає її далеко від себе, весь час тримає за руку, бо колись...
Один принц дуже любив, коли йшов дощ. Тож одного ранку як побачив хмарку і перші крапельки, сів на свого золотогривого коня та й поїхав прогулятися. 
Дощ то йшов, то стихав, із-за хмари пробивалися промені сонечка. На небі засвітилася Веселка, а трохи далі - маленька Веселочка.
Принц заїхав у ліс. Раптом побачив, як той, що в скелі сидить, ухопив маленьку Веселочку і тягне до себе. Юнак миттю зіскочив з коня, підняв букову палицю й ударив з усієї сили по темній руці. Веселка вирвалася і повернулася до мами. А скеля розчахнулася - і з неї вийшла викрадена принцеса-красуня!     
Принц посадив дівчину на коня й повіз до її батьків, які неймовірно зраділи! Тоді повернувся додому, а скоро приїхав зі своїми батьками просити руки милої принцеси.     
І вони одружилися й зажили щасливо.
Тому мама-Веселка не випускає з виду свою маленьку Веселоньку ні на хвильку. Бо той, що у скелі сидить, так і вартує, аби вхопити ще незміцнілу Веселочку, бо це додасть йому сили...
Мама Веселка змалку дуже любить дощик. Саме коли повітря напоєне свіжістю, живильною вологою, вона вибирає найдобріше місце на землі, міцно впирається своїми ніжками-хвильками в ґрунт і росте на весь Божий світ чарівним місточком, аби мрії добрих людей швидше дійшли до Неба і здійснилися. 
Лише через рік малій Веселочці ніхто не зможе заподіяти зла. Тоді вона, як і її мама, стане міцною настільки, аби робити наш світ ще барвистішим, гармонійнішим і не боятися недобрих сил.
Розкрию вам таємницю: коли піднімете очі до неба й помітите дві веселки - хутко промовляйте подумки свою найзаповітнішу Добру мрію - і вона стане реальністю. А коли до мами з дитиною приєднається і їх щаслива бабуся Веселка, то й не сумнівайтеся - мрія вмить ЗДІЙСНИТЬСЯ.

 

Галина Римар. Полінчині казки. Друга частинка. Казочки про принцес.
 

Збірка казок люб'язно надіслана автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 
 
 
Більше казок зі збірки Галини Римар "Полінчині казки" читайте на "Малій Сторінці":
 
                                                               Галина Римар. "Полінчині казки"

Галина Римар. Полінчині казки. Казочки для дітей та дорослих."Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!"

(Галина Римар)

 

Дивіться також на нашому сайті:

Галина Римар. "УКРАЇНСЬКИМ ДІТЯМ" (вірші, казки, п'єси, повісті, думи, пісні)

Галина Римар. Казки для усієї родиниЧитаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.

Останні коментарі до сторінки
«Галина Римар. "Полінчині казки". Друга частинка: казочки про принцес»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми