Галина Мирослава
ЕКСПОНАТ
ф
— Шоколадний самокат
Виливаю, — каже Гнат, —
Самокат-окохват,
Мій музейний експонат.
Ставити на чільне місце,
На яке не варто лізти.
І подалі від віконця,
Бо як буде сильне сонце,
Він розтопиться, розтане,
Плямою смішною стане.
* * *
ХОЧ БИ ТРОХИ
Наш Дем'ян і наш Демид
Ходять ковзатись на лід.
І пасують ковзани їхнім ніжкам.
І не тиснуть обох анітрішки.
Хоча чесно скажу й ненавтішки —
Наш Дем'янко не грається в сніжки,
А Демид дуже хоче і просить.
Та не вдіє нічого, бо скоса
Демко дивиться на цю забаву.
Хоч би трохи з Демидом пограв би.
* * *
САМОСТІЙНО
— Не слід падатОньки, —
Казала до доньки
Матуся.
— А я не спіткнуся, —
До неї донюся,
Долоньку
Пускаючи мамину,
У ковзанах
Уперше вона
Без підтримки стала на льоді сама.
І правильно!
Не слід падатОньки!
Для того і донькам
Потрібно самим постаратись.
І аж ніяк не здаватись.
* * *
ТИЖДЕНЬ ЯК
Кузьма Корнилові сказав,
Що Казимиру зустрічав
Учора на причалі
Та ще додав деталі.
Корнило сміх сховав в кулак
Й на те Кузьмі відважив так:
— Не знаю, що там на причалі,
Та Казимира трохи далі,
Вона вже тиждень як в Карпатах
По горах ходить разом з татом.
* * *
А ОКСИНА Й КАЖЕ
Тимко, Ілько, Марко
Поставали рядком.
І рушили гусачком
Козачок за козачком
Гопачком.
А Оксина й каже:
''Побійся їх, враже''.
* * *
ТОСЯ
У пані Миросі
Є син Феодосій,
Якого вона кличе вдома:
— Мій Тосю.
А Тося не може зробити ще й досі
Хоча би тихенько одненького тося*,
Його виправдовує пані Мирося:
— Не має ще й місяця мій Феодосій.
* — плескання руками
* * *
РИМ І РИМА
Свого братика Якима
Запитала Серафима:
— Чуєш, братику Якиме,
А вгадаєш мою риму
До числа, скажімо, п'ять?
— Думаю, що двадцять п'ять.
— Ні, — сказала Серафима, —
Не така потрібна рима,
Без числа, як-от: біжать,
Поспішають, мерехтять.
І Яким, якому п'ять,
Випалив:
— Як прибіжать,
Я сховаюся у Римі.
Тут завмерла Серафима,
Що любила дуже риму.
У якому чи в якій
Рим чи рима? В нім чи в ній?
* * *
ЛАХИ
Малахій і Мелахій
Збирали старі лахи
Без плям і дірочок.
Хотіли їх віддати для менших діточок.
Бабуня зупинила.
— Я, — каже, — перешила б
І ви б ще походили,
Пізніше б віддали.
Часу беріть не гайте,
Ще віддамо, чекайте,
Несіть-но їх мені.
Я маю вільні дні.
Малахій та Мелахій
Принесли старі лахи.
А через тижнів два
Сміялась вся сім'я,
Немов хтось її врік —
Бабуся позшивала
За мірками що брала,
Мабуть, позаторік.
* * *
РАФАЇЛ
Коли дідусь Рафаїл
Під стіл
Ходив пішки,
Бабуся Рафаїла
Постіль йому стелила
І колисаночку говорила:
''Ой спи, дитя,
Колишу тя''.
Тричі.
А він не засинав,
Про себе казав:
— Ти мугичиш,
Я мугичу.
А коли вдесяте,
Тоді починав засинати.
А як водинадцяте бабуся шептала,
То першою засинала.
* * *
ПОКУПАЛИСЬ
Варочка та Жаночка
Поїхали на Варяжаночку
Купатись і засмагати.
Варочка — купатись,
Жаночка — засмагати.
Проте мали домів вертати:
Купальник не взяла Варочка,
Жануся забула матрац.
А було так гарно й жарко.
І річка була як глянц.
КЛОПИК І КЛОПІТ
Дівчинка згадала —
Під водою
Клоп лежав.
І озеро собою
Він яскравив.
Тож вона спитала маму Маю,
Як його дорослі називають.
Відказала мама:
— Мила донцю,
Може він ''вертячка'', що як сонце
Обертається навколо себе,
Й оком
Бачила ти,
Як на всенькі боки
Він круть-верть, що мушечка в окропі?
— Ні, матусю, не вертун, облиш.
— А згадай, то бути міг ''гладиш'',
Плаває звичайно на спині,
Викладаючи на воду весла ніг.
— Він не гріб. Лежав собі мрійливо,
Насолоджувався літечком щасливо.
— Ой, — призналась мама,
— Я без руху
Не впізнаю ні жука, ні муху.
Ентомолога нам треба, що по крилах
Розбереться в напівтвердокрилих.
* * *
ХРИЗАНТЕМИ
Були в тітки Мілі
Білі
Хризантеми.
Ми спитали в Мілі,
Чи вони ще цілі.
Просто так, до теми.
І тієї ж миті в Мілі
Слізоньки по тілі.
Даремно
Ми спитали в Мілі,
Чи не облетілі
Хризантеми.
* * *
ЛЕСЬКÓ
Леськó Ле́ськович Лесь
День увесь
Понад міру трудився,
До вече́рі втомився.
Сів на стілець,
Взяв олівець
І нахилився писати:
— До ранку мене не чіпати.
* * *
РОЗМОВА З ЧОРНОГУЗОМ
Чорнозадий чорногуз**
По колінце в мул загруз.
Та, здається, дзьобуну**, жабоїду**,
Саме тут кортить пообідать.
Бузю* в воду бузя** пхає,
Блищать очі, щастям сяють —
Жабки, рибки, зліва, справа,
Хробачки. Ото на славу
Він наїсться, буде ситий,
Сили вистачить летіти.
— Бузько**, боцяне**, лелеко**,
Де б не був, сюди здалека,
Як раніше, прилітай,
Ми чекатимемо, знай.
Клацнув дзьобом милий бусол**,
Аж повітрячко загусло,
Тріпнув крилами, злетів
З клекотом.
— А я б хотів
Обійняти тебе, друже,
Люблю тебе дуже-дуже.
* — ротик
Інші назви білого лелеки: чорногуз, бусол, бусел, жабоїд, дзьобун, бушель, гайстер, боцюн, бузол, бузько, бусько, бусьок, бузьок, боцян, бузя.
* * *
ПОМОЖИ
Пише дівчинці Марисі
На е-пошту Діонісій:
''Пишу тобі неспроста.
Хочу мати я кота.
Якщо можеш, поможи,
Отаке мені знайти:
Чорний котик. Геть без плям.
За собою дбав щоб сам,
Не нявчав, коли я вчуся,
Не стрибав, коли я злюся.
За поріг не вибігав.
Грався б, коли б Я бажав.''
Як Марися прочитала,
Швидко хлопцю відписала:
"Тобі краще у крамниці
Плюшеву придбати кицю''.
* * *
ТРОН
Кіт Харитон
Мав свій трон.
На ньому лежав,
Нікому не заважав.
Та якось наш Харитон
Забув про свій трон.
У нього з'явилась нагода
Мати цікаву пригоду.
На те воно і пригода,
Аби знадобитися.
Від неї, як помислити,
Можна чогось навчитися.
А як це було,
Розкажу поступово.
Послухайте, любі,
Про що моя мова.
Одного понеділка
На Харитона сіла бджілка,
Він узявся її проганяти,
Та й уперше вибіг із хати.
А з порога та й на дорогу.
Звідти похапцем вибіг на луг,
Там припав до травички. Нюх-нюх.
Безліч запахів, безмір оздоб.
Барви! Форми! Здаля і лоб в лоб.
Бачить мишку та чує пташку,
Поруч повзають різні мурашки.
Жабки плигають, бабки пурх.
Вітерець собі шурх, шурх, шурх.
Відкриваєш серцем і нюхом,
Дотиком, на смак і слухом.
Щоб ви думали? На трон
Не поліз того дня Харитон.
Хоч голодний, та дуже щасливий
Ліг замучений коцур на килим.
І відтоді щодня Харитон
Вибирає подвір'я, не трон.
* * *
КАР ТА
Карту ворона знайшла.
Та не ту.
На ній нема місць, де була.
Тож ''фу''
Прошепотіла.
І відлетіла,
Каркнувши кракові на повну силу.
* * *
ПОВЗИК
Повзик, що пересувався головою вниз,
Не хвостиком зачіплявся за кору.
Артист!
Лише кігтиками пальців.
(Пальці в нього надміцні!!!)
Йшов по нижнім боці гілки
Спритно, легко, мов по пні.
Ще й співав так голосисто,
Аж хитав себе.
Лис хитрющий прислухався,
Думав, що впаде.
Тільки-от не дочекався,
Повзик полетів,
Дзьобиком своїм потужним
Лише роздражнив.
Довго лис стояв під в'язом,
Скиглив і бурчав.
Пищав повзик раз за разом,
Поки не пропав.
Мухоловка.
МУХОЛОВКА
(Ой ті осінні мухи 
)
Поселилась мухомолка у березняку,
Що розрісся поза містом, на його краю.
І почала будувати гніздечко мале
З ниточок, паперу, шмаття.
Як знайде —
Тягне волосінь до хати
І сухі листочки,
Навіть вату десь знаходить
І згорта клубочком.
Скоро будуть пташенята,
Троє, краще п'ять,
Поїдять комариків, що мене їдять.
На льоту ловитимуть ос і ґедзів, мух,
Аби не кусалися.
Й ніхто не опух.
* * *
РОВЕРИСТ*
Має хист
Роверист.
Їде в Київ попід міст
На поромі.
Он як!
Якби водний ровер мав,
Він би по воді ганяв.
Собі на здоров'я.
* Велосипедист
* * *
ВАЖКА ДОРОГА
У літ улітку в літаку кудись
летіли два туристи.
Кортіло кожному з них їсти.
І кожному хотілось пити,
Тож мамі було що робити.
Аби не чути їхній схлип,
Виймала воду, соки, хліб,
Перекладанці, мандаринки,
Хтось їв усе, хтось — половинку.
Кожен у щось бажав пограти,
Обидва дерлися вставати,
Та їх спинила стюардеса:
''Не доведіть мене до стресу!
Є правила. Тут не майданчик,
Не парк, не ліс. Свій балаганчик
Вмить припиняйте.
Обіцяйте.
Хоча б хвилинку подрімайте''.
* * *
ГРА
— Ти любиш гратися словами?
Якщо це так, то грайся з нами, —
Сказала дівчинка Ореста.
— Приєднуйся. Отож,
''Сієста''.
Тепер твоє слово на ''с''*.
Тут Катря випалила:
— Стрес.
І запитав тоді Іван:
— То слово чи твій зараз стан? —
— До гри був стан.
Тепер лиш слово.
Всміхнулись всі.
— От і чудово!
* - читати: ''ec''
* * *
ПАМПУХИ
— Пам'ятаю: пампухів
Була пара, я їх з'їв.
Пахкі, круглі, теплі, ладні.
Пудра зверху. Пружні. Знадні.
Один миттю зник у роті.
Сьоме небо!
Другий потім.
Мама твердить, було три.
Третій зник. Куди? Коли?
Я ж один у мами син.
І у кухні був один.
* * *
ЛІТО ТАМ
Водить пальцем по карті Оксана.
— Літо тут, літо там.
— Літо з нами, —
Їй упевнено каже Рустам, —
Воно в серці живе. І нам
Усміхається, кличе.
Чекаємо.
Ми усі його завжди бажаємо.
* * *
ГУЇДАК
Найстаріший молюск гуїдак
Від акул вивертався. Отак
Він прожив років сто шістдесят.
Тож покликав гуїданят,
А було їх мільярдів зо п'ять,
Ювілей свій відсвяткувать.
Святкували вони, святкували
Зірочки* у той час нападали,
І акули також частувались,
Тож з мільярдів мільйони зостались.
* Морські зірки.
СКОТОПЛАНЕС
Що там по дну океану бреде,
Тягне у трубки усе, що гниле?
Кажуть, то свинка морська на ди́бах
Порохотяжить у мулі для рибок.
Ледве її хто побачить — прозора,
Схожа на ніжне желе, не потвора,
Як тільки може, допомагає,
Без її кисню життя там немає,
Без таких рук у воді чи на суші,
Як і без серця, вмирає все суще.
І у холодній воді океану,
Сонячне світло куди не дістане,
Хтось порядкує, хтось прибирає,
Хтось, кому вдячність не проминає.
* * *
МОКРІ
Сіли у Мокрому в потяг сухі.
Радісні. Гонорові.
Вийшли сухими, щоб в місто піти,
То було у Львові.
Дощ уперіщив, узявшись нізвідки,
І все промочив і до нитки й до литки.
Мокрими в Мокре назад. Що робити?!
Слід сухарі свої вдома сушити.
* * *
ПО ВОДУ
Направці до П'ятничан
Смерком йшов старезний пан.
Обертався він на тріск
І на тряскіт, і на писк.
Прислухався, приглядався,
Був безстрашком, не здавався.
Йшов у п'ятницю туди,
Мав джерельної води
Він набрати три пляшчини —
Мамі, дідові та сину,
І зробити це до ночі,
Поки день не склепить очі.
Потім сів би на коня
Та й додому, до Стрия.
Кінь стояв у стайні в брата
В П'ятничанах, та рушати
Він відмовився, ні вскач,
Ні повільно. Хіба плач.
Довелось заночувати.
Добре мати в селі брата.
* * *
БУДИ МЕНЕ, БУДИЛЬНИЧКУ, БУДИ
Буди мене, будильничку, буди
Солодким днем, що тягне ручки в хату.
І з буди Бобко вийшов, вже не спить,
Мов знає все наш красень волохатий.
Буди мене, будильничку. Буди.
З будиночка щодосвіта до школи
Тепер ітиму. Там, за видноколом,
Стільки нового. Й друзів поготів
Побачу знову наяву, не в сні.
Буди мене, будильничку, буди.
Я вже готовий вранці підійматись,
А будуть труднощі, то буду їх долати.
Віднині Перше вересня. Буди.
Пора дорослішати та у майбутнє йти.
* * *
ПЛАНИ
Хлопчик Макарій
Мріє відвідати планетарій.
Зоряне хоче побачити небо,
Тільки коли ще не знає. А треба!
Плани у нього такі планетарні!
Якби здійснилися, було б так гарно!
* * *
МЕТЕОРНИЙ ДОЩ
Метнувся метеор з метою
Заметеорити собою
Всю землю.
То є зорепад! Пометикуй-но,
Так, така краса! Отож міркуй-но,
Куди тобі найкраще стати,
Аби могти спостерігати
І аж ніяк не постраждати''.
* * *
З МОГИЛЯН* ДО ПЕРЕМИШЛЯН**
Могилянських з Могилян
Просять до Перемишлян:
— Приїжджайте ввечері в гості
О годині шостій.
— Вибачайте, ввечері не виходить.
Прямий потяг до вас не ходить.
Ми прибудемо тільки вранці.
Біля пагорбів могилянських
Зустрічайте о сьомій годині.
Як запізнимось, ми не винні.
Всі квитки ще як вчора придбали,
Все продумали й прорахували.
Крім, звичайно, проблем у дорозі,
На які ми впливати не в змозі.
Не хвилюйтесь, тримаймо зв'язок,
Сподіваймося, буде все ''ок''.
* — Село Могиляни Острозького району Рівненської області.
** — Перемишляни — районний центр Львівської області.
Липова алея, посаджена в Устилузі Ігорем Стравінським.
Авторська світлина Галини Мирослави.
БАБИНЕ ЛІТО
Простую*. Вимірюю оком
Розпишнену осінь. ВисОко
Підводжу до неба очі.
''Я хочу злетіти'', — шепочу.
Най дужчає вітер, гуркоче:
''Агов, начувайся, хлопче''.
Всміхаюсь і далі простую,
Вслухаюся в осінь. Чарує.
Ще тепла, у бабинім літі,
Клопочуться бджоли, налиті
Падають яблука. Чую
Комах теревені. Смакую,
Аж ось прикусив язика.
А вітер мені в спину: ''Ха,
То осінь, хлопчино, вона така''.
Та я не боюся, простую,
З радості ніг не чую.
*Простую — йду пішки вперед.
* * *
МАТЕРИНА НАУКА
Журавлі мої, журавлятонька,
Чи ніхто не підупав
На силі, малятонька?
У далекі краї нам летітоньки,
Чи готові ви, любі дітоньки?
Там не буде страшних морозів,
Не померзнуть вам босі нозі,
Там немає ні снігу, ні криги,
Що ховають весь корм до відлиги.
А без паростків трав, листочків,
Насінинок не вижити.
Хоч би
Яку рибку на день чи рака.
Тут пожива узимку ніяка.
Далеченька в нас буде дорога,
Непроста, ви ж тримайтеся свого
Місця в зграї. І прошу шануйтесь,
По команді моїй шикуйтесь.
Повернетеся, як перебудете
Лихий холод і голод. Будемо
Ми там дужчати й не водитися
З тим, що може над нами глумитися.
На прощання напийтесь водиці
І візьміть собі грудку землиці
Поміж крильця по порошині,
То безцінний скарб на чужИні.
А як тільки сніги почнуть танути
І зима піде в безвість канути,
Ми забудемо про журу,
Повернемся домів.
Кру-кру-кру.
* * *
ЯБЛУКА
Потягом їде сім'я Яблуневичів,
Просяться вийти сини у Маневичах,
Хочуть вареників з яблук — і крапка.
Просять обоє в матусі та татка.
Потяг спинився. Сім'я Яблуневичів
Вийшла по яблука саме в Маневичах.
А як купили, у потяг знов сіли,
Та й у купе дружно з радістю їли.
А вже як у Києві вийшли вони,
Яблук не було, лише качани.
* * *
ДО ТУРКИ*
Приїхали до Турки два турки
Варити кавусю у турках.
У турках під туркіт варили,
Туркали, туркотіли,
Філіжанки побили.
* Турка — село у Львівській області, у Карпатах.
* * *
ПОЧАЇВ
Скоро Почаїв.
Принесіть чаю,
Вже під'їжджаю.
А краще молока,
Дорога була нелегка.
* * *
РАЇВКИ
Не покине душа раю —
Я Вкраїною кружляю.
Проминула п’ять Раївок,
РАйгородів два. Щаслива.
З’їздила у РайгорОдки.
Знаю, всі Раї — солодкі.
Завітати мрію в кожен,
Якщо зможу, якщо зможу.
* * *
ДЕНЬ ПОПЕРЕДУ
З-поза спини ранку ніч
Ледь зітхнула
Геть безрадно.
І у чому була
Знадна
Відлетіла потойбіч.
Заховалася на сході,
Не побачити нам — годі,
День попереду у нас,
Ніч позаду про запас.
Світлина у подарунок Галині Мирославі
від француженки Евеліни Макрет (Evelyne Macret).
Поезії надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки"
Більше творів Галини Мирослави на "Малій Сторінці":
"...І теплом навдзвін ділюся" — твори для дітей та дорослих від Галини Мирослави
Галина Мирослава, у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — з сім'ї вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.