Галина Мирослава
МЕТР НА МЕТР
(оповідання з книги «Маю вам сказати»)
Валера вважав себе „чуваком продвінутим“, для знайомих поза очі — „двінутий“. Був він людиною амбітною, якій глибоко десь, хто і як щось каже про нього, коротко кажучи, знав собі ціну. Якщо йому чужі вислови не подобались, він сміливо вибирав один-два гострих прикметники з традиційного набору означень іменників: заздрість, тупість, недалекість, шкідництво, помилка; міг додати ще щось.
Валера готувався до зустрічі з чоловіком метр на метр, судячи зі світлини, усвідомлював, що від цієї розмови буде залежати довгоочікуваний результат. Він не мав права провалити справу. Нечітке фото — усе, на що Валера міг опертися у вибудовуванні стратегії. Він вирішив застосувати найостанніший писк моди в медицині — соматипологію. Спочатку, щоправда, хотів використати для свого дослідження теорію планетарних типів, однак зі знання, що люди поділяються за впливом Марса, Сатурна, Сонця, Місяця, Меркурія, Юпітера і Венери, ніяких ясних йому висновків зробити не міг. Почерпнув же інформацію з соматипології з одного відео на ютубі, слухати більше не було коли, та й не бачив у тому резону, це не бентежило, позаяк Валері завжди вистачало двох-трьох слів для входження в курс справи чи для прийняття рішень, четверте слово часто вже втомлювало, тому він його зазвичай не чув, як і музики, яка не вкладалась у три акорди. Оскільки гормональних типів теорія пропонувала сім, Валера мав зібратись з думками й у поті чола попрацювати над деталями зустрічі. Виклав перед собою виписані раніше на папірчику скорочені назви типів, вони вимовлялись не зовсім просто, тож тепер він не міг пригадати собі повних назв, однак його це не засмучувало, головне — суть. Вирішив, що буде викреслювати зайве зі списку. Навпроти інс. (інсуліновий), сом. (соматотропний), окс. (окситоциновий), мсг(меланоцитостимулюючий), мел. (мелатоніновий), тир. (тиреоїдний), адр. (адреналіновий) мав по кілька написаних слів, які зараз могли йому прислужитись. Першими закресленими словами були сом. та мсг, адже ці люди зазвичай високі. Далі мел. — не світлошкірий — і тир. — не худий. Окс. — великий, хоча є народи, — прошмигнула думка, — де всі малі, невже у них завжди відсутні певні гормони?! Інсуліновий тип — пропорційність будови, — зауважив, — квадрат сюди не впишеться. Отож, залишався один — адреналіновий. Помилуй Боже, ще тільки вибухового ідеаліста не вистачало, — проскочило в його голові. Треба стримуватись, щоб не наразитись на гнів, — подумав і для розслаблення замовив у легко освітленій затишній кімнатці, відокремленій від інших столиків стінами, приємне місце на двох у ресторані „Щастя“, згадав кілька гасел зі свого арсеналу про мир, справедливість, любов, правду, а потім розкрив шафу, щоб підібрати відповідний одяг. Зупинився на класичному англійському костюмі.
Ввечері, рівно о сьомій, стояв з табличкою з написом „Валєра“ в аеропорту, як і домовились, біля виходу. Десять хвилин по сьомій на вході залишилось двоє: він та висока мулатка в ботах на ногах, на голову вища за нього, досить струнка, з волоссям зеленуватого відтінку. Коли вона зауважила його своїми великими очима, його очі піднялись і ковзнули по її обличчі, тож відразу побачив купу дрібних зморщок на її лиці, дав би їй років сімдесят, тоді він відвів погляд убік, вичікуючи звідти квадратного чоловіка, ця дивна стара баба його не цікавила. Проте вона, тримаючи на руках чорнявого той-тер’єра, підійшла впритул: „Добрий день Вам, Валерію. Дякую, що зустріли“. Ошелешений, він розгубив завчені слова, які в цьому випадку все одно б не підійшли, забув про гормональний аналіз і взагалі про будь-який аналіз. Керувала вона: перше, що зробила, — підхопила Валеру попід руку та повела до барної стійки. Чоловік тупо переставляв ноги, як якийсь шкут*, думки покинули його голову, а рот втратив здатність мімікрувати. Замовила дві кави та два пакетики чипсів, взялась до кавусі, без зупинки ропочучи ні про що, він мовчки хрустів, вона виїла усе зі свого пакетика і сказала: „Валерію, розрахуйтеся“. Він вийняв з кишені гроші, які не розраховував тратити, і оплатив, судомно вдихаючи повітря. Вона знову заговорила: „О, я забула вчора Вам написати: наша фірма збанкрутувала, тож розумієте, що повернути кошти ми не в змозі. Зараз маю летіти в Емірати. Залишаю вам найдорожче для мене в житті“, — і протягнула песика. Не встиг Валера отямитись, як вона вже проходила контроль на літак. Звідки почув голосне: „Тойчика, головне, рятуйточки. Цьомки“.
–------------
* Мається на увазі не плоскодонне судно, а людина, яка не керує собою. Словник Грінченка: ,,Шкут, -та, м. 1) Ни къ чему негодный человѣкъ. Вх. Лем. 485. 2) Слабосильная скотина. Вх. Лем. 485.”.
Твір люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на нашому сайті:
"Він пишеться Швайка. І не випадково. Шило, як кажуть, не в тому місці. Шварний, однак не швайкало — не шейкається з місця на місце без потреби. Казали, що він шваб, може й так. Вимову має нечітку, тому кличуть його в містечку Швельбавий, та він не ображається. Добрий дуже. З усіх сил старається говорити гарно, не швандрикати, не шварґотати, а коли швидкає — не виходить, змазується. Для його роботи важливіші руки. Працює шевчиком. Має свою шевню, там і шевцює, і готує чоботи до шварцу. Часом принесуть такі, що вже варто швирдиць або швиг, а він шварунок знайде, шварком постукає, щось швигне, десь замінить, швари попідтягує — ніколи не зноситься. І все швидко-швидко. Знайшов собі пару шевчина. Тепер працюють удвох з шевчихою. А ще він, можете від здивування шваркнути, мій шваґер. Отак!" (Галина Мирослава)
Мило :))
Для настрою :))
@Надія
:) Дякую
świetnie
Насмішили))))))))