Галина Вдовиченко, "Мишкові миші" (казка-повість, уривки)

МИШКОВА, ДОМАШНЯ МИША

Михайлик бавився іграшковою залізницею у своїй кімнаті. Потяг біг колією, зупинявся перед шлагбаумами, вагони переходили з рейок на рейки... Аж раптом під столом у кутку кімнати хтось перелякано запищав!
Хлопчик теж неабияк настрашився з несподіванки - але потім побачив маленьку сіру Мишку. Потяг щойно зробив крутий поворот перед самісіньким її носом, мало не зачепивши, і вже мчав у зворотному напрямку - чух-чух-чух-чух!
- Ф-фу! Як ти мене налякав! - невідомо кому дорікнула Миша, прийшовши до тями. - Вибираєшся, бач, на поверхню - а на тебе мчить локомотив! Збожеволіти можна! А це, бач, іграшкова залізниця... Яке щастя!.. Мені завжди щастить! Твоя кімната?
Чорненькі оченята на Михайлика блим-блим! Гостя трималася так, ніби вони з хлопчиком -давні приятелі.
-    Моя. А ти звідки тут узялася?
-    З нірки. Онде, бач - прогризла, - Мишка показала хвостиком на отвір під стіною. - Обрала твою кімнату, бо звідси чути музику. Майже щовечора. А я музику люблю... Особливо рок. Я - Миша-композитор.
Михайликові досі не випадало зустрічати мишей-композиторів. І мишей, які б розмовляли - теж. Та й загалом жодних мишей він дотепер не знав.
Сіренька гостя хутко обнюхала вокзал, побудований із пластмасових кубиків, раз у раз позираючи на потяг. Михайли« потягнувся до пульта - і вагончики, уповільнюючи, рух зупинилися...
Пухкенька гостя була напрочуд рухлива. Обстеживши всі куточки кімнати, вона стрімко видряпалась на стіну з кубиків.
- Хіба серед мишей є композитори?! - наважився запитати Михайлик, спостерігаючи за Мишею.
- Звісно, є. - відповіла вона.
- То наспівай щось зі своєї музики.
Миша озвалася миттєво, ніби була готова до такої пропозиції. Лише набрала повні груди повітря:
- Тум! Ту-дум! Ту-дум! Тум-тум! Тр-р-р-ча-ча! Тр-р-р-ча- ча! Тс-с-с. Там-там!..
Перевела дух.
- Узагалі, я голосу не маю. Але слух у мене є. І талант є. Я складаю музику, запам'ятовую її й тримаю у голові. Ось де вона вся, - миша постукала хвостиком собі по лобі. - Всі три пісні.
- Я теж люблю музику, - сказав хлопчик. - Он вона, у комп'ютері...
Миша дивилася на хлопчика уважними оченятами-гудзиками.
- Як тебе звуть?
- Михайлик.
- Тобі ім'я Мишко більше пасує. Сам тут живеш, Мишку?
- З татом і мамою.
- А як вони до мишок ставляться?
- Ну-у... Якщо мама ввійде, тобі краще не показуватися їй на очі.
Відповідь Миші не сподобалася.
- Як можна не любити того, кого ще не знаєш? - здивувалася вона й зникла в Михайликовому капці. Лише хвостик залишився на поверхні.
- 3атишно у вас. Мені подобається, - гостя визирнула з капця, зручно влаштувавшись у ньому, немов у гніздечку. - А що це в тебе на столі? Яблуко?
- Недогризок.
- Зернятка залишилися? Обожнюю недогризки яблук із зернятками. Давай-но сюди!
І, не припиняючи базікати, Миша захрумтіла качанчиком. Напрочуд балакуча миша.
- Буду до тебе заходити, гаразд? Не бійся, мамі на очі не показуватимуся. Миша приходитиме в гості до Мишка! Миша та Мишко! Звучить? Коли в мене буде своя рок-група, я придумаю їй красиву назву. А собі - гарне сценічне ім'я. У відомих артистів має бути гучне ім'я. Ти вже обідав?
- Борщ їв після школи, - Михайлик зніяковів від того, що не здогадався запропонувати Миші якогось гостинця. - Їстимеш борщ?.. Я принесу.
- Краще все окремо й сире: капусту, моркву, картоплю... У мене вдома, в моїй хатці. - Миша знову показала хвостиком у бік нірки, - зосталося тільки трохи вівса. Їсти, правду кажучи, хочу.
- Я миттю! - і хлопчик побіг на кухню.
Коли повернувся з морквиною та картоплиною. Миша вже чекала, сидячи на кубику. Її шия була оповита серветкою - носовою хустинкою, що вона знайшла на підлозі. На мордочці застиг вираз нетерплячого очікування, а лапка відбивала швидкий ритм.
- Чух-чух-чух-чух-чух, - заспівала вона і двічі щосили вдарила по кубику: - Там-там! Це буде «Пісенька веселого паровозика, який не хотів налякати Мишу». Отут усе поклади. Дякую. Яке щастя!
Сіренькій гості подобався Михайлик, його кімната, нова пісенька та обід, до якого вона й узялася з апетитом.
...А згодом вони бавилися залізницею. Миша була начальником вокзалу. Мишко - машиністом. Відтак Миша була начальником потягу. Мишко - провідником. Потім Миша оголосила себе начальником переїзду, а Мишка - стрілочником. Та в розпал гри у передпокої почулися мамині кроки, і не встиг Михайлик оком змигнути, як Мишу наче вітром здуло.
- Годі вже бавитися, - сказала мама, прочинивши двері. - Час робити уроки. Складай, Михайлику, іграшки.
І він одразу взявся до роботи. Мама з подивом спостерігала, як син слухняно прибирає розкидані забавки. Але не завважила, як під столом він затулив капцем дірку в підлозі - щоб ніхто не побачив входу в мишачу нірку.