На відео: вірш Дмитра Білоуса про голодоомор в Україні.
|
|
Дмитро Білоус ТИ КАЖЕШ, НЕ БУЛО ГОЛОДОМОРУ? Ти кажеш, не було голодомору? І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерна вимели до тла? Як навіть мариво виймали із печі І забирали прямо із горшків. Окрайці виривали з рук малечі, із торбиночок нужденних стариків? Ти кажеш, не було голодомору? Чого ж тоді, як був і урожай, Усе сиціль викачували з двору, — Греби, нічого людям не лишай! Хто ж села, вимерлі на Україні, Російським людом поспіль заселяв? Хто? На чиєму це лежить сумлінні? Імперський молох світ нам затуляв! Я бачив сам оту зловісну пору І пухлих, і померлих на шляхах. І досі ще стоять мені в очах... А кажеш — не було голодомору?
* * *
Микола Сядристий ПОКОЛІННЯ (біль) Як згоріле насіння, Спить в землі покоління. Спить в степах і в болотах, І в холодних широтах.
І старі й молоді, Сплять сумні і веселі, Сплять двори й цілі села.
Поцілунки і роси. Сплять пісні і надії, І тривоги і мрії.
Спить в землі покоління. І долаючи путь, Оглянись! Не забудь! (1967 р.) Джерело:
* * *
Юрій Руф ГОЛОД (1932-1933) Чорна стерня, чорні хмари закрили пів світу, У борозні просто неба лежать малі діти. Лежать в небо дивляться, мовчать, не жартують, А у небі між блискавиць два чорти лютують...
І покотили саме сонце із нашого краю. Покотили... нема сонця, ніч поля накрила. Нема хліба, чорне стерня й борозна-могила...
Аж до неба краю поле чорною землею. Суне в небі темна хмара вітром замітає, Посипає половою, бо нема врожаю...
Прийшов голод, людей косить, наче косар квіти. Лежать в полі, у господі і попід тинами Батько й мати, малі діти з сестрами й братами.
Було колись та затихли, хто ж буде стріляти?! Чорне поле, чорне стерня лиш лобода в'ється. Голод, холод... а десь далеко чорт чорту сміється.
* * *
Ірина Кривонос НЕБЕСНИЙ ОБІД Що Бозя хліба дав наснилося дитині, малий оповідав: — На білій скатертині лежали калачі, медяники, ватрушки. А поряд з часником в полумиску пампушки. — Поспи мій рідний, ще. — Благала сина мати, — А може і борщем там стануть частувати. — Боюсь, ковтну води... — Чому ж тобі не спиться? — Бо раптом і туди злий дядько нагодиться, та забере усе із райської комори. Ще й буде вимагать від янголів покори. — Невідома дитя, йому туди дорога. Царюють у душі совєти замість Бога. Поснули, на вустах їх посмішка іскриться. Смакує вже обом захмарна паляниця. Мільйони не вернулися з небесного обіду... Джерело: ФБ-група
* * *
Сергій Ущапівський МЕНІ НАСНИВСЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ... Мені наснився тридцять другий... Аж до мурашок пройняло. Хлопчинка босий, квола мати Ледь-ледь тримається його.
Він вкляк навік — забрала смерть. Чекістом злість оволоділа, В кишені вгледів бульби чверть.
Страху не бачила ніяк. Вже сили геть у них скінчились, Живіт від голоду набряк.
Та щось кричало зсередини, Страшенний біль душі відчула І муку матері й дитини.
Застигла в тиші із собою наодинці. Відлунням били диким в голові щораз Зі сна ті дзвони на сільській дзвіниці… Джерело: ФБ-сторінка "Сергій Ущапівський".
* * *
Іван Низовий Було найлегше вижити малечі Від березня й до пізньої пори, Лиш не лінуйся дуже, Злазь із печі, Виходь надвір – Що хочеш, їж, бери: Щирицю щиру, грицики солодкі, Листочки з липи, щедру лободу, Акацій цвіт, будяк, рогіз болотній, Оскомуваті яблука в саду; Дери по дуплах яйця гороб’ячі, Сорочі – по високих яворах… Худющими були роки дитячі, Однак була щаслива та пора! Здавалося: в селі твоїм бідують, Буває, що від слабості і мруть, Зате ж повсюди рай земний будують, Про голод і не знаючи, мабуть. То й що, коли і просвітку не знають В щоденній праці наші матері, Зате – в кіно ми бачили – сіяють Кремлівські зорі – щастя ліхтарі! Нічого, що коростяві ми стали І ні в чому піти у перший клас, Зате великий, рідний батько Сталін Цілодобово думає про нас! Його постійні клопоти-турботи Всім додають снаги на світі жить… Одна лиш Божа Мати, від скорботи На покуті чорніючи, мовчить. Та ще моя кульбабочка-бабуся, Яка боїться змалечку гріха, Увечері і вранці на Ісуса Все молиться І нищечком зітха. (1995 р.)
* * *
ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ На місто падає імла. Звичайний день. Осіння сутінь. І вогник тягнеться до скла – Минулим, нинішнім, майбутнім. І вже на відстані руки Незримі тіні проростають. І прокидаються свічки Очима тих, кого не стало. І ці маленькі пломінці Стають тихенько перед кожним, Щоб на окраєць у руці Дивитись строго і побожно. Щоб милосердя – мов закон. Щоб жити – й хвильки не прогаять… І наша пам’ять ланцюжком Між цих свічок перебігає. (24.11.2012)
* * *
Діна Бондар ПАМ’ЯТЬ Пам’ять жива. Ми в людському потоці В кожну весну йдемо до родинних могил. А є цвинтарі в нас — прихований злочин, Без зірок, без хрестів, тільки шепіт трави. Всіх померлих від голоду звозили тихо — Ні помпезних промов, ні сльози, ані слів. Тільки ворони гучно сповіщали про лихо, Тільки вітер від смути на травах німів. Відродилися нині говоримо, пишим, А ще зовсім недавно шепотілись діди… А ще мати моя часто плакала тишком, Бо з сім’ї залишилась одна з десяти. |
|
|
|
Наталія Кузьмічова ЗАПАЛІМО ПАМ’ЯТІ СВІЧУ Запалімо пам’яті свічу, Згадаймо тих, хто з голоду зітлів, — Матусю, хлібця! — кви́лила дитина. Хто відповість, скажіть, за той терор, І знову смерть посіяли кати,
* * *
Галина Потопляк БОЖЕ, ДАЙ СИЛИ... Мама мовчала про голод. (В скрині лежала макуха. Мама мовчала, мовчала. Коли дід Пилип захололи, Мама весну любила, Мертві лежали покотом З голоду мама виросла. Про гнилу бараболю, Мама так хліб любила. Білу хлібину і чорну
* * *
Ірина Кривонос ПАХНЕ ХЛІБОМ — Так пахне хлібом, дуже пахне хлібом, мамо! — Ходімо мамо, в поле разом із женцями, — А хто з косою ходить біля хати, Джерело: ФБ-група
* * *
Тетяна Строкач ЗАПАЛІТЬ СВІЧУ... Пам'яті жертв голодомору... Затягнуте в журбу і страх село... — Матусю, їсти... Бреде, сердешна, думкою жива, Страшна біда і стогін навкруги...
* * *
Михайло Козловський ПОГУЛЯВ ГОЛОД В УКРАЇНІ Забрали все... Усе забрали. Дитя вже ручки простягає: А що знайдеш в пустій коморі? Зерна клунок, що люди дали. Та ще й наганом пригрозили, Лежала мати, та не чула Дитя ще довго маму звало Голодне, змучене заспало, Застогнав сумно дзвін в дзвінниці, P.S. Погуляв голод в Україні...
* * *
Андрій Малишко *** А що ж вернути б ненароком Поїли кору та комору, Нізащо. Просто. Без вини.
* * *
Інна Буряк УЯВІТЬ, ЯКБИ ЦЕ БУЛИ ВИ… Уявіть, якби це були ви, Уявіть, якби це були ви, Уявіть, якби це були ви, Уявіть, якби це були ви, Уявіть, якби це були ви,
* * *
Інна Буряк ВШАНУЙМО ПАМ’ЯТЬ ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ Вшануймо пам’ять хвилиною мовчання Вшануємо ми жертв Голодомору,
* * *
Інна Буряк *** Чорне вороння ширяє над селами, На світі буяє яскрава весна, «Їсти!» і «їсти!» просить дитя, Втрачає Вкраїна дочок і синів, Сідає сонце за обрій кривавий,
Людмила Досінчук-Тарасова ОСТАННІЙ ОКРАЄЦЬ ХЛІБА… Останній окраєць хліба… Вбивали ще немовляток, Серця від туги п’яніли, Змертвіло холодні очі Забрали…Твоє забрали! Вбивали тебе, Україно! Вогнем гартували душу, Останній окраєць хліба Так мало отих лишилось, І мало вже хто згадає Відроджена знов, щоб жити Бог чув молитви знемоги, Не стерто печаль зі сторінок |
|
На відео: свічка плакала в скорботі...
День пам`яті жертв голодоморів в Україні.
На відео: освітнє відео до 90-х роковин Голодомору-геноциду українського народу (2023).
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння й ставлять символічні горщики з зерном і свічки до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, громадські й культурні діячі, свідки Великого Голоду. Ввечері українці масово виходять на вулиці для здійснення акції «Запали свічку пам’яті».
У 2023-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада. Долучіться в цей день о 16.00 до Загальнонаціональної хвилини мовчання. Згадайте про мільйони людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів.
"У той далекий тридцять третій... ой було,
Здавалось, й небо голодом кричало,
Смерть опустила занавісою чоло,
Скільки людей невинних повмирало..."
(Юлія Хандожинська)
"Запалала у вікні свіча
"Не забуваймо тих, кого уже нема,
Вшануймо їх хвилиною мовчання…
Голодомор – сторінка із минулого життя,
Розкрита рана, що несе повчання.
Не забуваймо тих, хто воскрешав
Своєю смертю дух до перемоги.
Тих, хто на карті світу витерти не дав,
Твою країну. Пам’ятай, народе!!!"
(Оксана Лободяк)
"Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни..."(Ніна Виноградська)
"Я був малий, як і всі діти,
і все не міг я зрозуміти
кого кляла перед порогом,
тихо звертаючись до Бога,
моя бабуся. Тихо там
Вона комусь бажала смерті.
Казала: — Прийде час і мертві
його самі під руки візьмуть
та разом з ним до Пекла підуть
і віддадуть його чортам..."(Олександр Кулінський)
"...Засніжені, знедолені, сумні...
Мов неживі, у горі і обмані...
Голодні... Наче привиди нічні,
В густому безпросвітному тумані..."(Марія Яновська)
«Ми ті, що із ям воскресли…»
"Ми більше вже так не можем –
шептали у злиднях люди, –
Немає вже що віддавати,
То що з нами далі буде..?»
Та чи хвилювало ката,
Що десь вже нема хлібини,
І що помарніла мати
Останнє дає дитині?
«Ти хочеш побунтувати,
Зерно заховати в ями?» –
Ти навіть би не сказав це,
Якби знав про ворожі плани.
І ворог ці ями прокляті
Очищував до краплини.
Збирав на нивах колосся,
А на полях – бадилини.
Вбивав за гнилу картоплю
До болю опухле тіло,
Складав всіх підряд в ті ями,
Щоб вижити не зуміли.
Вбивали, вбивали тіло,
Та вбити не вдалося душу.
В незламності до свободи
Із ями підняла руку.
Голодним вогняним духом,
Здіймалась до неба воля.
Ціною могил у полі
Писалася наша доля.
Ніколи не вбити ямам
Й свинцевим кулям ката
Народу, що із колиски
Свободу навчивсь цінувати.
На сторінках кривавих
Гартоване наше серце,
Ти лиш не забудь, народе:
Ми ті, що із ям воскресли.
Не забуваймо тих, кого уже нема,
Вшануймо їх хвилиною мовчання…
Голодомор – сторінка із минулого життя,
Розкрита рана, що несе повчання.
Не забуваймо тих, хто воскрешав
Своєю смертю дух до перемоги.
Тих, хто на карті світу витерти не дав,
Твою країну. Пам’ятай, народе!!!
Не забуваймо тих, хто в молитвах
В останні дні просив для тебе волі,
Хто віддавав засохлий свій шматок
Тому, хто міг змінити наші долі.
Не забуваймо, хто боровсь за нас,
Хай на вікні горить історія вогнями,
Хай Україна в цей скорботний час
Вшанує тих, що вже не з нами.
Не забувай, народе, пам’ятай!
Свічу печалі запали у хаті.
Не дай сховати рани, що завжди болять,
Що вчать свою свободу цінувати.
Не дай їх за брехнею заховати…
(Оксана Лободяк)
Шановна пані Оксано! Дякуємо за надіслані вірші! Обов'язково їх опублікуємо! Пишіть нам на електронну пошту!
Шановна пані Оксано, Ваші поезії вже опубліковано на "Малій Сторінці": https://mala.storinka.org/%D0%BE%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D1%8F%D0%BA-%D0%BD%D0%B5-%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D0%BE-%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0-%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%88%D1%96%D0%B2-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80.html