Оксана Лободяк. «Не забуваймо» — добірка віршів про голодомор (читати та слухати, відео)

Оксана Лободяк

СЛІДИ ІСТОРІЇ...

Сліди історії… затоптані сліди.
Їх навіть в пам’яті нелегко воскресити:
Ту біль людську й катів незнану лють,
Живих і ненароджених губити.

Мовчали всі… І небо… і земля…
Лише птахи в безпам’яті кричали.
Стіною обгороджені від всіх,
У безневинності вмирали… і мовчали.

Не було брата чи сусіда в час біди,
Ніхто руки нам не подав, ні слова.
Хрести росли, росли у полі без трави,
Чиєсь сумління було вкрите кров’ю.

Заховане між тисячі могил,
Поміж мільйонами отих, що могли жити…
Вони чекали, щоб народ наш зник,
Вони не знали – нас нічим не вбити.

…Свічею запалало співчуття.
Ми крізь роки воскресли із могили.
Народ, в якого в пам’яті історія жива,
Ніхто ніколи знищити не в силі.

* * *

«МИ ТІ, ЩО ІЗ ЯМ ВОСКРЕСЛИ…»

«Ми більше вже так не можем –
шептали у злиднях люди, –
Немає вже що віддавати,
То що з нами далі буде..?»

Та чи хвилювало ката,
Що десь вже нема хлібини,
І що помарніла мати
Останнє дає дитині?

«Ти хочеш побунтувати,
Зерно заховати в ями?» –
Ти навіть би не сказав це,
Якби знав про ворожі плани.

І ворог ці ями прокляті
Очищував до краплини.
Збирав на нивах колосся,
А на полях – бадилини.

Вбивав за гнилу картоплю
До болю опухле тіло,
Складав всіх підряд в ті ями,
Щоб вижити не зуміли.

Вбивали, вбивали тіло,
Та вбити не вдалося душу.
В незламності до свободи
Із ями підняла руку.

Голодним вогняним духом,
Здіймалась до неба воля.
Ціною могил у полі
Писалася наша доля.

Ніколи не вбити ямам
Й свинцевим кулям ката
Народу, що із колиски
Свободу навчивсь цінувати.

На сторінках кривавих
Гартоване наше серце,
Ти лиш не забудь, народе:
Ми ті, що із ям воскресли.

* * *

НЕ ЗАБУВАЙМО

Не забуваймо тих, кого уже нема,
Вшануймо їх хвилиною мовчання…
Голодомор – сторінка із минулого життя,
Розкрита рана, що несе повчання.

Не забуваймо тих, хто воскрешав
Своєю смертю дух до перемоги.
Тих, хто на карті світу витерти не дав,
Твою країну. Пам’ятай, народе!!!

Не забуваймо тих, хто в молитвах
В останні дні просив для тебе волі,
Хто віддавав засохлий свій шматок
Тому, хто міг змінити наші долі.

Не забуваймо, хто боровсь за нас,
Хай на вікні горить історія вогнями,
Хай Україна в цей скорботний час
Вшанує тих, що вже не з нами.

Не забувай, народе, пам’ятай!
Свічу печалі запали у хаті.
Не дай сховати рани, що завжди болять,
Що вчать свою свободу цінувати.

Не дай їх за брехнею заховати…

.

.