Володимир Даник. "І веселки, й клекотання грому" (роздуми про поета-земляка Івана Дробного)

Володимир Даник

І ВЕСЕЛКИ, Й КЛЕКОТАННЯ ГРОМУ

Іван Семенович Дробний... Людина, поет, особистість... Яким він був? Яким він залишився у нашій пам’яті?!  Людина підкреслено-скромна, він усе ж був постаттю помітною, наділеною багатьма і суто людськими, і творчими чеснотами. 
Йому було і кого, і що згадати. Його щирі і трепетні спомини про Василя Симоненка завжди з теплотою  і зацікавленням сприймалися і колегами по перу, і широкою читацькою аудиторією. Прекрасний поет, Іван Дробний, був і чудовим оповідачем. Йому було тісно у суто поетичних рамках. І він активно виходив за ці рамки і говорив... Про літературу і про життя. А йому таки було що сказати. 

Для мене Іван Семенович Дробний близький і дорогий і тим, що саме він був першим з черкаських письменників, хто дав мені рекомендацію до Спілки. Рекомендація – текст за розміром порівняно невеликий. Але думки, висловлені Іваном Семеновичем, мене і окриляли, і змушували замислитися і дещо інакше глянути на власну творчість.
Іван Дробний належав до старшого покоління спілчан, але завжди спрагло тягнувся до літературної молоді. Можливо, сприяв цьому і учительський досвід поета. Бо і міг Іван Семенович багато чому навчити у літературі. 
Бо давно відомо, що навчить не той, хто завзято і зарозуміло повчає, а той, хто сам щось може і таки вміє чомусь навчити. І коли у Шевченковому краї відбувалися семінари творчої молоді, там завжди можна було побачити Івана Семеновича. Згадується, як на одному з таких  семінарів незабутній Микола Сом, що опікувався тоді у Спілці молодими авторами, дуже тепло висловився про Івана Дробного, як про поета і як про людину.

Іван Семенович Дробний - поет, прозаїк, літературознавець, член НСПУ (1977 р.)

Кожен письменник приходить у літературу зі своїм досвідом, з чимось глибоко пережитим. З чимось таким, що хвилює і тоді, коли минають роки і роки. Бо і справді ж... коли щось не хвилює тебе, як автора, то хіба ж ти зможеш написаним тобою розхвилювати читача?!
У радянські часи письменники і їх творчість були поставлені у певні ідеологічні рамки. Не всю і не кожну правду, яку бачив поет, він міг перенести у рядки своїх віршів. Але ж приходить час і правду не сказану можна усе ж сказати. Бо така потреба завжди є – і у поета висловитись, і у суспільства… і почути, і прочитати.
І коли прийшла пора так званої перебудови, Іван Дробний таки зміг немало сказати болісної правди. Правди, яка замовчувалась. Правди про життя села. Та і правди про життя усього суспільства. Бо поезія – це теж… історія! Але ж це і та історія, яку не треба переписувати. Та і така, що її… коли щиро, і не дуже перепишеш. 

Поетичний стиль Івана Семеновича як віршотворця, був загалом вельми прозорим і нібито простим. Але однак... о ні, не спрощеним! І коли уважно перечитати рядки його поезій, то, звичайно ж, можна помітити – цей поет сповна наділений і фантазією, і образним мисленням. Бо і сприймаття світу у нього багатобарвне і соковите. 
Шлях мій у літературу починався з авторської пісні. З пісні, яку я сам виконував під гітару. Пісні ці були на власні вірші, але ж прийшов час і…
Читаючи і перечитуючи поетичні рядки колег по перу, я не раз помічав – деякі з цих віршів усе ж пісенні. І пісні, що могли б на їх основі виникнути, як і самі ці вірші, можуть бути вельми привабливими і для читачів, і для слухачів.  

Отож в результаті… У автора цих рядків написалося більше п’ятидесяти пісень на вірші українських поетів. У тому числі і письменників з Шевченкового краю. Є пісня і на вірш Івана Дробного. 
Пісня ця, як і вірш, має назву «На випускному вечорі». А випускний вечір – це ж момент дуже хвилюючий і трепетний. Учні нібито прощаються зі своєю школою, шукаючу власну дорогу у житті. Але їм ще не раз повертатись  і до школи, і до улюблених вчителів. А учитель теж прощається з учнями, яких усе ж зміг чомусь навчити. І у плані пізнання тих чи інших наук, і у розумінні суто життєвому. Але ж учні назавжди залишаються і у його стривоженому і зболеному учительському серці.
Отож і рядки цього вірша звучать і схвильовано, і не офіціозно –

Як вода, спливли шкільні роки,
Відпалали золоті зірниці.
От ви, хлопці, вже й випускники,
От ви вже, дівчата, й випускниці.

Коли у пісні є приспів, то це здебільшого найвиразніші, найважливіші слова. Отож і не дивно, що приспівом у пісні «На випускному вечорі» стали саме такі рядки –

На життєвім плетиві доріг
Вас чекають успіхів причали.
Не забудьте, друзі, той поріг,
Звідкіля ви шлях свій починали.

Іван Семенович запам’ятався  людиною стриманою і більше схильною до тверезого бачення життя, аніж до надто вже чуттєвого і захмарного оптимізму. Бо у житті, звичайно ж, бува усього. Але наступні рядки цього ж вірша пронизані усе ж світлою надією і романтичним світосприйняттям –

Ген біжать доріженьки в світи –
У веселки й клекотання грому.
Хай щастить дійти вам до мети,
Що палає в серці молодому.

І висловлені поетом думки дуже співзвучні і дню теперішньому! Бо саме та молодь, що нині вливається у такі непрості і бурхливі соціально-економічні процеси в Україні, і є нашою надією і опорою.

Так, письменники постійно приходять і до шкіл, і до бібліотек, щоб зустрітися з учнівською молоддю. Бо це аудиторія і дуже уважна, і вельми сприйнятлива. І саме на таких зустрічах згадана вище пісня і звучала. При цьому зворушувало і те, що пісня дуже тепло сприймалася маленькими читачами, яким до випускного вечора далеко і яким ще у школі вчитись і вчитись. І, мабуть, цьому дуже сприяли теплота і щирість, що квітли у рядках поета.
Одного разу була творча зустріч у районній бібліотеці з школярами і студентами і в Золотоноші, де жив і творив поет, і тоді теж прозвучала ця пісня. 
Мав надію заспівати її на одній з творчих зустрічей, де б виступав і сам Іван Семенович. Та все якось не складалося. Отож одного разу проходив у обласному Будинку вчителя творчий вечір письменників Шевченкового краю. Іван Семенович віршів того разу не читав, але перебував у залі, жваво реагуючи на поетичні рядки колег по перу. І коли літературна подія завершилася і присутні на ній читачі почали розходитися, я підійшов до поета. І мовив:
–  Іване Семеновичу, зачекайте... У мене є пісня – на ваш вірш! І до речі ця пісня звучала вже на творчих зустрічах і дуже сподобалася і вчителям, і учням, що її почули. Ось послухайте...
І витягнувши гітару з чохла і трохи її налаштувавши, я заспівав поету пісню на його вірш. І судячи з слів Івана Семеновича і його безпосередньої реакції, пісня йому сподобалась.
Минають літа і ми намагаємось знову і знову збагнути суть соціальних зрушень, свідками яких ми були. І ми укотре можемо пересвідчитись, що поезія – це теж свідок... І що поетичні рядки, написані колись, можуть (і дуже багато!) сказати нам тепер. Коли це і справді ж.... поезія. Коли у римованих рядках – пульс небайдужого творця! Хай навіть цієї людини і нема поруч з нами.
Отож читаймо і перечитуймо вірші Івана Дробного! Бо вони належать не тільки тій непростій епосі, що вже минула, а і сьогоднішньому дню. Бо у написаному поетом є не тільки немале літературне уміння, а і хвилююча щирість і глибина змісту. А це... скільки б не минуло літ... не минає. Бо і веселки, й клекотання грому переповнюють і переповнюватимуть вірші Івана Дробного і, звичайно ж, серця його читачів.

На відео: добірка документальних фільмів та теле- та радіопередач про Івана Семеновича Дробного, а також аудіозаписи його творів.

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Читайте також на нашому сайті: