Володимир Даник. "І веселки, й клекотання грому" (роздуми про поета-земляка Івана Дробного)


 

Володимир Даник член Національної спілки письменників України, лауреат Міжнародного літературного конкурсу Коронація слова

 

Володимир Даник

І ВЕСЕЛКИ, Й КЛЕКОТАННЯ ГРОМУ

Іван Семенович Дробний... Людина, поет, особистість... Яким він був? Яким він залишився у нашій пам’яті?!  Людина підкреслено-скромна, він усе ж був постаттю помітною, наділеною багатьма і суто людськими, і творчими чеснотами. 
Йому було і кого, і що згадати. Його щирі і трепетні спомини про Василя Симоненка завжди з теплотою  і зацікавленням сприймалися і колегами по перу, і широкою читацькою аудиторією. Прекрасний поет, Іван Дробний, був і чудовим оповідачем. Йому було тісно у суто поетичних рамках. І він активно виходив за ці рамки і говорив... Про літературу і про життя. А йому таки було що сказати. 

Для мене Іван Семенович Дробний близький і дорогий і тим, що саме він був першим з черкаських письменників, хто дав мені рекомендацію до Спілки. Рекомендація – текст за розміром порівняно невеликий. Але думки, висловлені Іваном Семеновичем, мене і окриляли, і змушували замислитися і дещо інакше глянути на власну творчість.
Іван Дробний належав до старшого покоління спілчан, але завжди спрагло тягнувся до літературної молоді. Можливо, сприяв цьому і учительський досвід поета. Бо і міг Іван Семенович багато чому навчити у літературі. 
Бо давно відомо, що навчить не той, хто завзято і зарозуміло повчає, а той, хто сам щось може і таки вміє чомусь навчити. І коли у Шевченковому краї відбувалися семінари творчої молоді, там завжди можна було побачити Івана Семеновича. Згадується, як на одному з таких  семінарів незабутній Микола Сом, що опікувався тоді у Спілці молодими авторами, дуже тепло висловився про Івана Дробного, як про поета і як про людину.

 

Іван Семенович Дробний - поет, прозаїк, літературознавець, член НСПУ (1977 р.)

Іван Семенович Дробний - поет, прозаїк, літературознавець, член НСПУ (1977 р.)


Кожен письменник приходить у літературу зі своїм досвідом, з чимось глибоко пережитим. З чимось таким, що хвилює і тоді, коли минають роки і роки. Бо і справді ж... коли щось не хвилює тебе, як автора, то хіба ж ти зможеш написаним тобою розхвилювати читача?!
У радянські часи письменники і їх творчість були поставлені у певні ідеологічні рамки. Не всю і не кожну правду, яку бачив поет, він міг перенести у рядки своїх віршів. Але ж приходить час і правду не сказану можна усе ж сказати. Бо така потреба завжди є – і у поета висловитись, і у суспільства… і почути, і прочитати.
І коли прийшла пора так званої перебудови, Іван Дробний таки зміг немало сказати болісної правди. Правди, яка замовчувалась. Правди про життя села. Та і правди про життя усього суспільства. Бо поезія – це теж… історія! Але ж це і та історія, яку не треба переписувати. Та і така, що її… коли щиро, і не дуже перепишеш. 

Поетичний стиль Івана Семеновича як віршотворця, був загалом вельми прозорим і нібито простим. Але однак... о ні, не спрощеним! І коли уважно перечитати рядки його поезій, то, звичайно ж, можна помітити – цей поет сповна наділений і фантазією, і образним мисленням. Бо і сприймаття світу у нього багатобарвне і соковите. 
Шлях мій у літературу починався з авторської пісні. З пісні, яку я сам виконував під гітару. Пісні ці були на власні вірші, але ж прийшов час і…
Читаючи і перечитуючи поетичні рядки колег по перу, я не раз помічав – деякі з цих віршів усе ж пісенні. І пісні, що могли б на їх основі виникнути, як і самі ці вірші, можуть бути вельми привабливими і для читачів, і для слухачів.  

Отож в результаті… У автора цих рядків написалося більше п’ятидесяти пісень на вірші українських поетів. У тому числі і письменників з Шевченкового краю. Є пісня і на вірш Івана Дробного. 
Пісня ця, як і вірш, має назву «На випускному вечорі». А випускний вечір – це ж момент дуже хвилюючий і трепетний. Учні нібито прощаються зі своєю школою, шукаючу власну дорогу у житті. Але їм ще не раз повертатись  і до школи, і до улюблених вчителів. А учитель теж прощається з учнями, яких усе ж зміг чомусь навчити. І у плані пізнання тих чи інших наук, і у розумінні суто життєвому. Але ж учні назавжди залишаються і у його стривоженому і зболеному учительському серці.
Отож і рядки цього вірша звучать і схвильовано, і не офіціозно –

Як вода, спливли шкільні роки,
Відпалали золоті зірниці.
От ви, хлопці, вже й випускники,
От ви вже, дівчата, й випускниці.

Коли у пісні є приспів, то це здебільшого найвиразніші, найважливіші слова. Отож і не дивно, що приспівом у пісні «На випускному вечорі» стали саме такі рядки –

На життєвім плетиві доріг
Вас чекають успіхів причали.
Не забудьте, друзі, той поріг,
Звідкіля ви шлях свій починали.

Іван Семенович запам’ятався  людиною стриманою і більше схильною до тверезого бачення життя, аніж до надто вже чуттєвого і захмарного оптимізму. Бо у житті, звичайно ж, бува усього. Але наступні рядки цього ж вірша пронизані усе ж світлою надією і романтичним світосприйняттям –

Ген біжать доріженьки в світи –
У веселки й клекотання грому.
Хай щастить дійти вам до мети,
Що палає в серці молодому.

І висловлені поетом думки дуже співзвучні і дню теперішньому! Бо саме та молодь, що нині вливається у такі непрості і бурхливі соціально-економічні процеси в Україні, і є нашою надією і опорою.

 

Іван Семенович Дробний - поет, прозаїк, літературознавець, член НСПУ (1977 р.)


Так, письменники постійно приходять і до шкіл, і до бібліотек, щоб зустрітися з учнівською молоддю. Бо це аудиторія і дуже уважна, і вельми сприйнятлива. І саме на таких зустрічах згадана вище пісня і звучала. При цьому зворушувало і те, що пісня дуже тепло сприймалася маленькими читачами, яким до випускного вечора далеко і яким ще у школі вчитись і вчитись. І, мабуть, цьому дуже сприяли теплота і щирість, що квітли у рядках поета.
Одного разу була творча зустріч у районній бібліотеці з школярами і студентами і в Золотоноші, де жив і творив поет, і тоді теж прозвучала ця пісня. 
Мав надію заспівати її на одній з творчих зустрічей, де б виступав і сам Іван Семенович. Та все якось не складалося. Отож одного разу проходив у обласному Будинку вчителя творчий вечір письменників Шевченкового краю. Іван Семенович віршів того разу не читав, але перебував у залі, жваво реагуючи на поетичні рядки колег по перу. І коли літературна подія завершилася і присутні на ній читачі почали розходитися, я підійшов до поета. І мовив:
–  Іване Семеновичу, зачекайте... У мене є пісня – на ваш вірш! І до речі ця пісня звучала вже на творчих зустрічах і дуже сподобалася і вчителям, і учням, що її почули. Ось послухайте...
І витягнувши гітару з чохла і трохи її налаштувавши, я заспівав поету пісню на його вірш. І судячи з слів Івана Семеновича і його безпосередньої реакції, пісня йому сподобалась.
Минають літа і ми намагаємось знову і знову збагнути суть соціальних зрушень, свідками яких ми були. І ми укотре можемо пересвідчитись, що поезія – це теж свідок... І що поетичні рядки, написані колись, можуть (і дуже багато!) сказати нам тепер. Коли це і справді ж.... поезія. Коли у римованих рядках – пульс небайдужого творця! Хай навіть цієї людини і нема поруч з нами.
Отож читаймо і перечитуймо вірші Івана Дробного! Бо вони належать не тільки тій непростій епосі, що вже минула, а і сьогоднішньому дню. Бо у написаному поетом є не тільки немале літературне уміння, а і хвилююча щирість і глибина змісту. А це... скільки б не минуло літ... не минає. Бо і веселки, й клекотання грому переповнюють і переповнюватимуть вірші Івана Дробного і, звичайно ж, серця його читачів.

 

На відео: добірка документальних фільмів та теле- та радіопередач про Івана Семеновича Дробного, а також аудіозаписи його творів.

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Блог письменника, поета, гумориста, викладача ЧДТУ Володимира Даника

Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.

Останні коментарі до сторінки
«Володимир Даник. "І веселки, й клекотання грому" (роздуми про поета-земляка Івана Дробного)»:
Ольга , 2020-08-01 12:25:30, #
Василь , 2020-08-01 17:11:20, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми