Володимир Даник. "І... до іронічної прози!" (добірка гумористичних творів)


 

— Дивись, Рябко, і вчись! Ось так треба брехати!   — карикатура Анатолія Василенка

"Сільські вісті" — "Весела світлиця":
карикатура Анатолія Василенка.

 

 

Володимир Даник

І... ДО ІРОНІЧНОЇ ПРОЗИ!

А вирування творчості хіба ж може мати... чітко окреслені береги?! Творчість — це рух... Від образу до образу, від теми до теми, від натхнення до натхнення. Коли говорити про віршовані гумористичні твори, то їх називають по-різному — гуморески... усмішки... іронічні мініатюри...
Була у мене колись публікація добірки подібних творів у газеті “Сільські вісті”, у розділі “Весела світлиця”. І гумористичні твори були опубліковані редакцією під оригінальною назвою “Іронічні витинанки”. І ця назва мені, як автору, дуже сподобалась. Була навіть думка — трапиться нагода видати свіженьку (усміхнену!) книгу, то ось і... чудова назва для неї!
А вірш, приведений нижче, написаний порівняно недавно. 
Отож іронічна... може, мініатюра, а, може, і... витинанка!

 

 

ПРО БІЗНЕС 

А це, звичайно ж, мить вагома,
І кожен помічає те...
Ну, як Матвіївна додому 

Козячий дружний гурт веде! 

Не наріка в кожному слові,
Що доля дуже нелегка.
Бо в неї кізоньки чудові
І є... хоч трохи... молока!

То ж виникають і питання,
Що в когось зразу ж на уста —
Так, про життя гостренькі грані!
Де і конкретика проста.
 
Марина про життєву прозу,
Бо стільки прагнень та ідей:

 Відомо, що ваш бізнес — кози...
А чи великий бізнес цей?!

Стара, хоч і проблем без ліку,
Усміхнено і взагалі: 

 Бізнес великий?! Так, великий...
Але доходи все ж малі!

 

 

 

На відео: 16 сюжетів про кіз та молочний бізнес.

 

 

 

 

А від іронічної мініатюри... мініатюри віршованої... можна перейти і до іронічного верлібру. Щоправда, верлібр у цілому далеко не завжди  буває іронічним. Але ж у верлібрі загалом серйозному за стилем і звучанням не раз доводилося зустрічати іронічні... жартівливі... сатиричні нотки! І це вірш лише робило цікавішим і збагачувало його барвами і зображувальними засобами.
Отож іронічний верлібр, переповнений весняними настроями, однак... написаний восени.

 

 

БО І ВЕСНА

(іронічне)

Ну це ніби... броунівський рух! 
Хтось з перукарні, а хтось і в перукарню. 
А у перукарів — стільки роботи! 
І до того ж 
абсолютно різної 
за підходами. 

Бо у когось 
благородна сивина 
і її за допомогою підстригання слід зробити... 
ще елегантнішою 
і благороднішою! 

А ось лисину... 
підстригати не треба. 
Та і тут є необхідність 
продумано попрацювати 
над бакенбардами, 
щоб ще  уважніще і конкретніше 
підкреслити інтелігентність 
та інтелектуальність 
саме такого виду зачіски! 

А ось... просто кучері. 
Такі невгамовні, бентежні та мрійливі. 
Ну, тут думати 
і зовсім не треба — 
стрижи та й усе! 

Бо кожен хоче бути красивим. 
І це незалежно від віку. 
Бо і весна. 

 

 

 

Illustration by Mike Twohy. Distributed by The Washington Post Writera Group, 2001.

Illustration by Mike Twohy. 
Distributed by The Washington Post Writera Group, 2001.

 

 

 

 

Від іронічного верлібру і до... іронічної прози?! А чому б і ні! Бо і сама ця проза як спомин про часи, що минули, і про людей, що працювали поруч. Приведена нижче усмішка створена загалом недавно, а часи, що у ній зображені... ну, це роки — кінець восьмидесятих... початок девяностих. Так, уже минулого сторіччя.

 

 

ОБОВ'ЯЗКОВО ВІДЗНАЧИМО 

Іван Григорович був талановитим інженером. І коли його вітали з ювілеєм, сам начальник відділу Василь Петрович так і прочитав з грамоти вельми промовисті слова про те, що ювіляр є... взірцем блискучого інженера. І ним науково-дослідна установа — заслужено пишається! 
Але ж... інженерна творчість неможлива і без організаційних зусиль. А вони ж забирають і сили, і час. Іван Григорович керував одним з секторів у своєму відділі. А це трохи більше десятка інженерів та технічних працівників. І, бува, не без ноток журби у своєму мелодійному голосі, висловлював колючу, майже декадентську думку про те, що у роботі інженера лише, скажімо так, три проценти творчості, а інші девяносто сім... усе ж організаційна метушня... Мабуть, перебільшував. А, може, у тому була і дещиця істини. Отож людині це і допікало.  
Але ж усе тече, усе змінюється... Василя Петровича як помітного керівника відділу висунули на посаду головного інженера їхнього НДІ. А відділом треба ж комусь керувати. А кому ж як не Івану Григоровичу?! Але ж Івану Григоровичу не хотілося ставати, так би мовити, чиновником від активного інженерного пошуку, винахідливим бюрократом, що метушиться організаційно навкруг технічних проблем. 
Йому і самому хотілося... ну, хоч трохи інженерити. Але ж і керівництво НДІ у своїх намірах не збиралося відступати. Зупинилися на такому варіанті: знайти Івану Григоровичу, як начальнику відділу, енергійного зама, людину з досвідом, яка б узяла на свої потужні плечі велику частину організаційних турбот.
І таку людину знайшли. Денис Архипович і в армії послужив на керівних посадах, і на сусідньому підприємстві поменеджерував. І тут треба згадати про ще одну дійову особу цієї історії. Ганна Іванівна — за освітою бухгалтер. Вона опікувалась веденням економічних питань, пов'язаних з діяльністю відділу і активно співпрацювала з начальником відділу у цьому напрямку.
Ганна Іванівна, як замашна українська жінка, полюбляла точність у цифрах і рішучість у судженнях. Час був такий, що дехто з інженерів, а це усе ж люди мислячі, терзався у сумнівах щодо одного з політиків. Мовляв, учора він — партійний ідеолог, а сьогодні — великий демократ. І як же тоді йому вірити... Ганна Іванівна, почувши колись таке, мовила... ніби відрубала:

 А політик і повинен бути — хитрим! 
І якихось заперечень з цього приводу так і не почула. Бо надто вже переконливо ці виразні слова були сказані.
Але ж коли українська жінка перевантажена точністю у економічних розрахунках, то у приватному і суспільному житті може допустити і... ну, дуже невелику неточність. Ну, трапляється таке... Що ж тут поробиш...
У приміщенні одного з секторів було відгалуження — невелика кімнатка, де і розташовувались начальник відділу, його зам і, звичайно ж, економіст. Денис Архипович, як людина нова, не раз розповідав про себе. І в цих оповідях так чи інакше частенько фігурувала одна і та ж дата. Переобтяжена економічними проблемами свідомість Ганни Іванівни (а проблеми у радянської імперії уже були немалі), отож перевтомдена цифрами свідомість економіста і сприйняла цю дату як день народження.
А час минав... і вищезгадана дата невідворотно наближалася. І треба було щось таки робити. Начальник відділу бігав по нарадах і на інші життеві обставини його просто не вистачало. Але ж є економіст. Людина уважна і небайдужа. Яка про все подбає.
Виявивши немалі органіторські здібності, Ганна Іванівна подбала. Були придбані квіти і подарунок. Зібравши колектив і упіймавши (іншого слова не підбереш!) начальника відділу, що збирався побігти на якусь чергову нараду, відразу ж надала йому слово.
Іван Григорович, миттю відчувши суть ситуації, урочисто і приязно мовив:

 Ось у нас працює Денис Архипович... Працює недавно... Але дуже старається! Отож давайте привітаємо його...
І тут з'ясувалася трохи несподівана річ. Дата, яку так часто повторював Денис Архипович — це усе ж, як виявилося, не день народження. А день, коли у нього трапився інфаркт. 
А Денис Архипович, щоб розрядити ситуацію і щоб колектив не вибивався  з трудового ритму, завзято і упевнено мовив:

 А день народження — ми обов'язково відзначимо!
Дружний колектив з трудового ритму, певна річ, не вибився, але дехто усе ж подейкував, що саме тоді... уперше за час її роботи у відділі... Ганну Іванівну бачили збентеженою.   

 

 

На відео: розповідь про всесвітньовідомого вченого в галузі мостобудування та зварювання академіка НАН України Євгена Патона.

 

 

 

 

Інколи кажемо іронічно — жовта преса... Але ж якою б преса не була — чи надміру офіціозною... чи жовтуватою... а то і зовсім жовтою, а журналісти це розумні і уважні люди. З ними цікаво спілкуватись. Та і розповісти вони можуть дуже немало. Про це у наступній усмішці. Усмішці, створеній недавно, усмішці, створеній, як спомин про приязну і хорошу людину.

 

  
У РОЛІ АСТРОЛОГА 

Робота у журналістів така — розповідати, а що ж діється у світі. Інформувати люд про те, які ж новини. А тому і в житті вони — досить непогані оповідачі.
Ми стояли з журналістом Іваном Коломийченком на зупинці маршрутки. Чекали. А Іван, помітивши, що я уважненько перечитую гороскоп, усміхнувся і мовив:
— А у мене була колись цікава історія... І до того ж повязана саме... з гороскопом!
Я відразу ж заінтриговано подивився на нього. А він, усміхнувшись, продовжив:

 Ну, ти ж знаєш... Керував нашою редакцією один чолов'яга, ніби непоганий журналіст, але були у нього і деякі вивихи. Траплялися у нього такі собі... диктаторські замашки. А журналісти ж — люди волелюбні... Терпіли усе це — до пори! І потім уже цей дядько редакцією не керував. Але історія, яку тобі розповім, сталася саме при ньому.
Отож заходить наш головред якось до кімнати у редакції, де якраз я напружено і творчо працював. Заходить і каже:

Ти знаєш, Іване, що астрологи текст гороскопу на наступний тиждень не передали.... А газета ж без гороскопа вийти не може...
Ну, я тримаю паузу. Думаю, що ж буде далі.
А головред, спочатку ніби не зважуючись, а потім таки зважившись, мовить:

Пиши гороскоп... На наступний тиждень!
Чекав усього... Але від такого у мене і очі на лоба полізли. Відповідаю:

Та я ж не астролог... Як же я його можу написати!
Думаєте допомогло?! Де там... Бо чую у наступний момент:

Пиши... ти журналіст... зарплату отримуєш... пиши!  
Приречено мовчу, бо відчуваю — не відстануть від мене. А часу вже залишилося обмаль. Отож мерщій до бібліотеки — а вона неподалік. Швиденько проходжу у читальний зал. День, отож народу мало. Набираю собі десяток підшивок газет — за той же місяць, але ж за минулий рік. І починаю ретельно вивчати.
А дівчата-бібліотекарки журналістів знають. Бачать мою бурхливу активність і цікавляться:

Ви, мабуть, Іване... журналістське розслідування проводите?!
Ну, що тут казати... загнали на слизьке. Але упевнено, з переможною посмішкою кажу:

Саме так... Але ви ж — нікому не кажіть!
Твердо пообіцяли нікому нічого не казати.
Зварганивши (а інше слово хіба ж підбереш?!) нав'язаний мені горе-гороскоп, з жахом чекаю виходу газети. Що ж воно буде... А потім відволікся, забігався у пошуках тем і новин, бо журналіста, самі знаєте, як і вовка, ноги годують, і усі переживання  мої з цього приводу ніби і забулися.
А потім їду якось тролейбусом і чую. Один міцненький такий чолов'яга азартно розповідає своїй знайомій:

Ти знаєш, не вірив я в усі ці гороскопи... Брехня це усе... Вигадка... А оце трапився мені гороскоп і ти уявляєш — як написано, так і у житті сталося! І як вони, зарази, уміють ось так усе передбачити... 
Дивлюсь, а у руках у дядька наша газета. І саме той номер, де гороскоп, що я його творив у бібліотеці у муках і сумнівах. 
Вискочив я з тролейбуса, хоч можна було б іще кілька зупинок проїхати. І аж розхвилювався... Ну, треба ж...
Ось тут у мене думка і виникла. А, може, кинути цю кляту журналістську професію — і піти в астрологи?! І робота ніби спокійніша, і з грошима, може, легше буде. Але як уявив у газетах рідного міста заголовки великими літерами “ЖУРНАЛІСТ... ІДЕ У АСТРОЛОГИ!”... Уявив, то і бажання таке відразу ж пропало. 

 

На відео: Наука Українською мовою. Цікава інформація про Астрологію як псевдонауку.

 

Творчість це рух... Від теми до теми. А, бува, і від жанру до жанру! І якщо, скажімо, відбувся рух від іронічної віршованої мініатюри до іронічного  верлібру, а потім і до іронічної прози, то можливий рух і у зворотному напрямку. Бо і чого ж не рухатися!

 Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Володимир Даник. З письменницького зошита. Цикл роздумів."Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)

 

 

 

 

Володимир Даник. Іронічні мініатюри і відчуття свята.

"Ну, та що ви... ніхто не кисне
На тривожній такій межі!
Є у нас і народна пісня
Та і посмішка від душі..."

(Володимир Даник)

 

 

 

Блог письменника, поета, гумориста, викладача ЧДТУ Володимира Даника

Володимир Даник – поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович – член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р., 2021 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.
 
 
 
 

Більше гумористичних творів на "Малій Сторінці":

Гуморески, смішинки, жартівливі вірші, гумор для дітей

 

смішинки
"Мала Сторінка" пропонує до читання та підняття настрою різноманітні віршовані жарти від Євгена Дударя, Грицька Бойка, Василя Шаройка, Юрія Федьковича, Миколи Сингаївського, Анатолія Костецького, Євгена Летюка, Віктора Насипаного, Андрія Линника, Сергія Воскрекасенка, Павла Глазового, Степана Олійника, Анатолія Качана, Павла Гальченка. А ще — гумористичне оповідання Ярослава Стельмаха "Нахаба". Дивіться також — гуморески та усмішки з народного українського та іноземного гумору.

Останні коментарі до сторінки
«Володимир Даник. "І... до іронічної прози!" (добірка гумористичних творів)»:
Зоряна , 2021-12-02 10:25:50, #
Ірина , 2021-12-02 18:50:59, #
Аліна , 2021-12-05 21:30:31, #
Василь , 2021-12-11 13:55:42, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 4     + Додати коментар
Топ-теми