Іванна Савицька. "О хто, хто Миколая любить" (казка)

Іванна Савицька

О ХТО, ХТО МИКОЛАЯ ЛЮБИТЬ

(казка)

Завантажити казку Іванни Савицької "О хто, хто Миколая любить" (txt.zip)

Хто з вас, діти, не знає лисички-сестрички, що у неї звичка на ферму забігати, гусей лякати, курей душити, шкоду людям робити.
От така то лисичка, хитра, неласкава, що про неї несеться поганенька слава, прибігла з лісу під хатку і чує: хтось співає молитву не молитву – колядку не колядку.
А це в хатці діти посідали в куточок і, який в кого голосочок, тягнуть, аж пісня серце голубить – “О хто, хто Миколая любить”.
А далі стали діти говорити, що небавом святий Миколай по хатках буде ходити, добрих діток дарами наділяти, бідним помагати…

Як почула лисичка такі новини, швидко-швиденько побігла в яри та долини. Далі в ліс, де ялиці крислаті, стала звірів на нараду скликати.

Посідали звірі колом рівненьким, а лисичка затягла голосочком тоненьким:
– Я лисичка-сестричка, що погані звички маю, все знаю і все чую, новину вам віщую, – і вона щиру правду звіряткам розказала про все, що під віконцем чула, і про все, що знала.
Каже зайчик:
– В мене, друзі, холодно в хатці, шубка – латка на латці. Діти босі, голодні, зими перебути не годні.
– О, в мене, – каже білка згодом, – хатку снігом замело і скувало льодом. Діти хворі, а до лікаря-бурмила по снігу добитися несила.
А сарна й собі ковтає щирі сльози:
– Заморозило кущі і верболози, а бурмило, годі й говорити, він давненько в гавру ліг спочити.

Тут лисичка-сестричка промовила зо сльозами:
– Друзі, я за вами, і хоч звички в мене препогані, але о грудях серце з болю в’яне. Кажуть, в кого за провини щирий жаль із серця лине, тому ласка Божа теж засвітить. Тож співаймо так, як у хатці діти…
Перший зайчик запищав тоненько. Білочка з сарною тягнуть помаленьку, а лисичка заводить, аж спів серце голубить – “О хто, хто Миколая любить”.

Раннім-ранком в заячій хатині шубка тепла висить на бантині, а діткам сап’янців по парі в дарі. І до білки в хатку на гостину промінь сонця із небес прилинув і огрів маленькі бідні діти, стала мати радіти.
А в яру, де хмиз і верболози, кудись ділися вітри та злі морози. Мох зелений пахне, майоріє, сонце гріє! Вся природа там звірят голубить – “О хто, хто Миколая любить”.

За матеріалами: http://megaznaika.com.ua/

Дивіться також на нашому сайті:

Поезії Іванни Савицької

"Я вперше побачила світ на Лемківщині, в селі Опарівка, пов. Стрижів, у священичій сім'ї о. Олександра і Марії з Дрималиків-Трешневських. Мене назвали Йоанною, і так написано в метриці. Хто і коли зробив з мене Іванну, не пам'ятаю. Читати й писати навчила мене в перемиській гімназії Дівочого інституту моя улюблена вчителька української мови, близька родичка Богдана Лепкого, св. п. Марія Гривнакова, і вона познайомила мене з письменником в купелевій місцевості Черче, де Лепкі мали літню, стилеву "палатку". Лепкий тоді сказав: "Марія мене впевняє, що ви маєте талант, і я так думаю, прочитавши деякі ваші вірші, та талант треба шліфувати, випещувати, вигойдувати, як маленьку дитину. Вам треба багато читати старих і нових авторів, не наслідувати, а шукати власного вислову, терпеливості треба, послідовності і уваги до кожного слова. Ви певно знаєте, що перо - то знищальна і будівельна сили. Пером можна зранити і скалічити навіть, і можна гоїти ним рани. Не знущайтесь над читачем довгими монологами, бо читач того не любить. Усміхніться до нього і подайте працівникам пера приязно руку..."" (Іванна Савицька)

Українські казки для дітей

Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.