ЗМІСТ
Третій жмуток (1896)
І. Коли студінь потисне…
ІІ. Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!..
ІІІ. Байдужісінько мені тепер…
ІV. В алеї нічкою літною…
V. Покоїк і кухня, два вікна в партері...
VІ. Розпука! Те, що я вважав…
VІІ. Не можу жить, не можу згинуть…
VІІІ. Я хтів життю кінець зробить...
ІХ. Тричі мені являлася любов...
Х. Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!..
ХІ. Чорте, демоне розлуки...
ХІІ. І він явивсь мені. Не як мара рогата…
ХІІІ. Матінко моя ріднесенька!..
ХІV. Пісне, моя ти підстрелена пташко...
ХV. І ти прощай! Твого ім’я…
ХVІ. Даремно, пісне! Щез твій чар…
ХVІІ. Поклін тобі, Буддо!..
ХVІІІ. Душа безсмертна! Жить віковічно їй!..
ХІХ. “Самовбійство – се трусість…”
ХХ. Отсей маленький інструмент...
В «Третьому жмутку» настрої туги і розпачу посилюються. Окремі вірші «Третього жмутка» сповнені пекучого болю. Поет зумів передати глибокі переживання людини в різних обставинах, зумів показати її суперечливий життєвий шлях не тільки по второваній стежці, але й на манівцях, не тільки на піднесенні, але й на крутих спадах, в особистих радощах і невдачах. Це свідчить про величезний поетичний хист Франка, про глибоке його знання психології людини.
За матеріалами: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. Київ, "Наукова думка", 1976 р., том 2, стор. 117 – 175.
"Душа безсмертна! Жить віковічно їй!
Жорстока думка, дика фантазія,
Лойоли гідна й Торквемади!
Серце холопе і тьмиться розум..."(Іван Франко)
"Поклін тобі, Буддо!
В темряві життя
Ти ясність, ти чудо,
Ти мир забуття!.."(Іван Франко)
"Даремно, пісне! Щез твій чар –
Втишати серця біль!
Не вирне сонце вже з-за хмар!
Пропала ярь! Пропала ярь!.."(Іван Франко)
"І ти прощай! Твого ім’я
Не вимовлю ніколи я,
В лице твоє не гляну!
Бодай не знала ти повік,
Куди се я від тебе втік,
Чим гою серця рану..."(Іван Франко)
"Пісне, моя ти підстрелена пташко,
Мусиш замовкнуть і ти.
Годі ридати і плакати тяжко,
Час нам зо сцени зійти..."(Іван Франко)
"Матінко моя ріднесенька!
В нещасний час, у годину лиху
Ти породила мене на світ!.."(Іван Франко)
"І він явивсь мені. Не як мара рогата,
З копитами й хвостом, як виснила багата
Уява давніх літ,
А як приємний пан в плащі і пелерині..."(Іван Франко)
"Чорте, демоне розлуки,
Несповнимих диких мрій,
Недрімаючої муки –
І несправджених надій!
Слухай голосу розпуки!.."(Іван Франко)
"Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!
Коли довкола світ увесь засне,
Я тільки сам замкнуть не можу очі:
Загиб спокій, і сон мина мене.
Я сам сиджу і риюсь в своїй рані,
І плачу й тужу, плачу і клену,
І мрії всі летять, біжать, мов п’яні,
До неї! Бачать лиш її одну..."(Іван Франко)
"Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!.."(Іван Франко)
"Я хтів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить,
Хотів зусиллям власних рук
Здобути вихід з страшних мук,
Хотів я вирваться з ярма
Твойого чару – та дарма!.."(Іван Франко)
"Не можу жить, не можу згинуть,
Нести не можу ні покинуть
Проклятий сей життя тягар!
Ходжу самотній між юрбою
І сам погорджую собою...
Ох, коб останній впав удар!.."(Іван Франко)
"Розпука! Те, що я вважав
Святим і близьким ідеалу,
Отой бездушний міль узяв
І там гризе собі помалу..."(Іван Франко)
"Покоїк і кухня, два вікна в партері,
На вікнах з квітками вазонки,
В покою два ліжка, підхилені двері,
Над вікнами білі заслонки..."(Іван Франко)
"В алеї нічкою літною,
Я йшов без тями, наче тінь,
Горіли зорі надо мною,
І неба темная глибінь,
Мов океан тиші, спокою,
Лилася в душу. Як же я
Ще вчора вас любив, о зорі,
Тебе, блаките!.."(Іван Франко)
"Байдужісінько мені тепер
До всіх ваших болів і турбот,
До всіх ваших боїв і гризот!
Всі ідеї ваші, весь народ,
Поступ, слава, – що мені тепер?
Я умер!.."(Іван Франко)
"Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!
Се в моїм серці дзвін посмертний дзвонить.
Вона умерла! Мов тяжезний трам,
Мене цілого щось додолу клонить."(Іван Франко)
"Коли студінь потисне,
Не хвилює вода, не блищить
Коли лампа розприсне,
То і світло її не мигтить..."(Іван Франко)