Поезії Миколи Вороного

Вороний Микола Кіндратович – вельми неоднозначна постать в історії України: з одного боку – відомий політичний та державний діяч, з іншого – людина творча, що присвятила своє життя письменництву, режисерству та акторству.
Микола Вороний  з’явився на світ 6 грудня (24 листопада) 1871 року на Катеринославщині у родині ремісника. Під час здобуття освіти у Харківському, а згодом і Ростовському училищі, мав тісне спілкування з народниками, а також цікавився забороненою літературою, за що був виключений і підданий під трирічний нагляд поліції. Однак, прагнення до здобуття знань підштовхнула його вступити на філософський факультет Віденського та Львівського університетів. З 1897 року Микола Вороний активно здійснює редакційну діяльність (видання «Життє і слово», «Громадський голос», «Радикал», "Зоря") та грає у театрі. В цей час також пробує складати перші поетичні твори («Не журись, дівчино», «Євшан-зілля», «Мандрівні елегії» тощо), в яких порушує загально-філософські проблеми світогляду, демонструє тяжіння людини до прекрасного, щастя, чистоти. Його техніка є неповторною: знаменує розрив з народною творчістю і тяжіє до модернізму.
У революційні часи Микола Вороний стає одним із засновників Української Центральної Ради, після повалення якої був вимушений емігрувати до Польщі. Саме там, у 1934 році був заарештований за підозрою у шпигунстві, а через декілька років, розстріляний в Одеській області.

За матеріалами: http://libruk.in.ua/

На відео: "Велич особистості": Микола Вороний – передача про життя і творчість поета.