У книжці Олени Федорчук вперше досліджено походження та розвиток художніх виробів а бісеру на українських теренах. Найбільшу увагу зосереджено на народних прикрасах з бісеру - самобутньому явищі української культури ХІХ - ХХ столітть. У книзі добре описано технологію виготовлення та комлозиційно-художні особливості цих, свого часу надзвичайно популярних, доповнень народної ноші українців.
Традиція вишивання бісером бере початок з давньоруського мистецтва гаптування та шиття перлами. У ХІХ - ХХ ст. вишивкою бісером оздоблювали переважно головні убори, стрічкові ґердани та крайки. Дрібні скляні коралини подекуди використовували також у вишивці одягу.
Широкі святкові та повсякденні силянки-коміри, а також частина стрічкових ґерданів мали підвіски. Доповнення низаної або тканої прикраси підвісками надавало їй більшої декоративності. Називали такі доповнення по-різному: «висьорки», «вівсьорки», «вузлики», «петельки», «торочки»,» а ще «бомблики», «цьомблики», «вушка, «пупчики».
Поряд із бісерними ґерданамн-стрічками поширеними в Україні прикрасами були також силянки-коміри, які нанизували, застосовуючи найчастіше прийом "сіточка". Іх виготовлення відрізнялося від плетення ґерданів тим, що для утворення комірця заокругленої форми стібок, який формує верхній край виробу, робили помітно коротким, натомість нижній - довгим, тимчасом як у стрічкових виробах довжина стібків верхнього та нижнього краю однакова.
Прикраси, ширші ніж ланцюжки, - ґердани, силянки-коміри, об'ємні плетінки тощо - можна нанизувати «на одну нитку» прийомами «сіточка», «щільники» та «мозаїка». Дивіться далі, як це можна зробити...
Спосіб нанизування «на одну нитку» вперше з'явився в практиці українських народних майстрів бісерних оздоб у кінці XIX ст., з 1930-х рр. він став поступово поширюватися, але тільки в 1970-х рр. здобув першість серед інших способів плетення бісером. Причиною такого пізнього його поширення, був, треба гадати, брак у селянському побуті міцних тонких ниток. А усталеність народної традиції - це, ймовірно, ще одна причина того, чому навіть тоді, коли міцні нитки промислового виробництва вже були широко доступні, майстри і далі силяли «па декілька ниток».
Нанизування «на декілька ниток» - на чотири, шість, вісім, десять, дванадцять, чотирнадцять (здебільшого брали парну кількість) - характерний спосіб виконання українських народних бісерних оздоб XIX ст., а також значної частини виробів першої половини XX ст. Повсюдно відомими були два прийоми нанизування «на декілька ниток» - «у хрестик» і «сіточка», їх можна також поєднувати.
Виготовляти вироби з бісеру можна, застосовуючи різноманітні техніки, найпростішою з яких є набирання в разки. Саме так - набираючи на жилку чи нитку глиняні чи кам'яні намистини - робили первісні прикраси. І тепер намиста, набрані з кораликів зі скла, напівкоштовних чи коштовних каменів та інших матеріалів, є найпопулярнішим типом оздоб. Набирання в разки послужило основою для винайдення техніки нанизування, спеціально призначеної для роботи з дрібними кораликами (округлими та подовгастими), яка від початку та впродовж усього розвитку народної традиції виготовлення бісерних оздоб в Україні була найпоширенішою.
Бісер, себто дрібні намистинки зі скла, металу чи пластмаси, є унікальним матеріалом для творчості, несхожим за своїми художніми характеристиками на жоден инший. Він мас дзвінкий полиск, велику гаму забарвлень та багато гатунків. Широка палітра кольорів дозволяє отримувати з дрібних кораликів орнаментальні «полотна». Водночас, застосовуючи різні технічні прийоми, ці «полотна» можна ущільнювати або розріджувати, експериментуючи таким чином з розмірами та формою ажурних просвітів. Надається бісер і до вишивання на тканині...