Техніки виконання накладних оздоб з бісеру
Виготовляти вироби з бісеру можна, застосовуючи різноманітні техніки, найпростішою з яких є набирання в разки. Саме так - набираючи на жилку чи нитку глиняні чи кам'яні намистини - робили первісні прикраси. І тепер намиста, набрані з кораликів зі скла, напівкоштовних чи коштовних каменів та інших матеріалів, є найпопулярнішим типом оздоб.
Накладна оздоба бісером
на бойківській ноші
середини ХХ сторіччя
Набирання в разки послужило основою для винайдення техніки нанизування, спеціально призначеної для роботи з дрібними кораликами (округлими та подовгастими), яка від початку та впродовж усього розвитку народної традиції виготовлення бісерних оздоб в Україні була найпоширенішою. У кінці XIX ст. на українські терени проникло ткання бісером, поява якого сприяла широкому впровадженню в декори українських бісерних оздоб рослинної орнаментики. Трохи рідше у виготовленні накладних прикрас застосовували дуже давню техніку вишивання бісером.
Техніка нанизування
Нанизування — це набирання намистинок на робочі нитки, які у так званих з'єднувальних намистинах сходяться й сплітаються, з'єднуючи бісерні разки й творячи таким чином ажурне чи щільне «полотно». В народному побуті поширені такі назви цієї техніки, як «насилювання», «низання», «плетіння», «плетення», «силяння», «сильовання» тощо. В науковій літературі користуються трьома цілком рівнозначними термінами «нанизування», «плетіння» та «силяння».
Техніку нанизування застосовують для виготовлення художніх виробів найрізноманітніших форм, як площинних, так і об'ємних. Ця техніка має різні способи, прийоми способів та варіанти прийомів, які дають можливість створювати з бісеру найрізноманітніші за структурою плетива.
Знайомство зі способами, прийомами та варіантами нанизування найдоцільніше починати за черговістю їхньої появи в українському народному мистецтві. Так, первинним серед способів (їх розрізняють між собою за кількістю робочих ниток: «на декілька ниток» та «на одну нитку») слід вважати спосіб «на декілька ниток». Його українські народні майстри стали застосовувати у своїй практиці значно раніше, ніж спосіб нанизування «на одну нитку».
Нанизування «на декілька ниток» було пристосоване для роботи з кінською волосінню, яка є недостатньо тривким матеріалом для основи. Повздовжнє розміщення робочої нитки розосереджувало вагу бісеру по усій довжині кінської волосіні й таким чином сприяло фізичній міцності виробу. Крім того, волосінь мас відносно невелику довжину, а нанизування «на декілька ниток» не потребує довгих робочих ниток.
Зважаючи на деякі особливості роботи з двома та більшою кількістю ниток, нанизування на них доречно розглядати окремо.
Нанизування "на дві нитки"
«На дві нитки» нанизували тоненькі стрічки - ланцюжки - найрізноманітнішої довжини, часто одноколірні. На таких вузеньких плегінках носили натільні хрестики та образки. Кілька ланцюжків, з'єднаних разом, могли утворювати окрему прикрасу. Ланцюжками іноді облямовували широкі орнаментальні стрічки з бісеру, нашиті на тасьму.
Українські народні майстри XIX - середини XX ст. виготовляли ланцюжки на двох нитках прийомами «у хрестик», «сіточка» та зрідка «щільним нанизуванням». Ланцюжки, виконані різними прийомами нанизування, мали свої колоритні місцеві назви. Так, на Покутті в с. Жукові Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. побутували такі назви ланцюжків: «мишача стежка», «крута доріжка», «битий ланцюжок», «огірок», «нлеть з січки», «бита дзвунка».
Рис. 1. Нанизування ланцюжків "на двох нитках" прийомами:
а - «у хрестик» ("мишача стежка");
6, в, г - "сіточка" в різновидах варіанту "колечка" («крута доріжка», «битий ланцюжок» та «огірок»),
г - «сіточка» у варіанті "човники" («плеть із січки»);
д - щільне плетення у варіанті «пелюстки» ("бита дзвунка").
Темнішим кольором виділено з'єднувальні бісерини.
Робота з бісером у будь-якій техніці розпочинається з приготування місця для праці. Робочий стіл має стояти біля вікна, сісти треба так, щоб світло падало прямо або з лівого боку. Варто уникати прямих сонячних променів, що засліплюють. Робоче місце застеляють м'якою однотонною тканиною, на якій невеликими купками розкладають бісер потрібних кольорів.
Виготовлення ланцюжків «на дві нитки» (а також широких стрічок «на декілька ниток») можна полегшити, зафіксувавши початок виробу на тканині шпилькою. Плетуть від віддаленого краю стола до себе. Нанизування «на дві питки» здійснюють від середини складеної вдвоє нитки до її кінців.
Прийомом «у хрестик» створюється хрещата структура плетива. Цей прийом застосовували для виготовлення тонких ланцюжків на двох нитках, а також широких бісерних «полотен» на більшій кількості ниток.
Виготовлення ланцюжка прийомом "у хрестик" розпочинають з набору на робочу нитку чотирьох бісеринок, які з'єднують в кільце таким чином, щоб обидва кінці нитки виходили зі з'єднувальної бісеринки 1 врізнобіч. Відтак плетуть на двох нитках, які постійно міняють своє положення. Кожного разу на ліву нитку набирають дві бісеринки (остання буде з'єднувальною), а на праву - одну, після чого праву нитку просилюють через з'єднувальну бісеринку, набрану на ліву нитку.
Рис. 2. Нанизування ланцюжка на двох нитках прийомо "у хрестик".
«Сіточка» - прийом нанизування ланцюжків, а також широких стрічок, структура яких має вигляд ажурної сіточки. У широких стрижах сіточка завжди має ґратки ромбічної форми, які можуть бути різної величини. Від довжини сторони ромба, яка може складатися з трьох, чотирьох, п'яти намистин, залежить те, наскільки розрідженим буде плетиво. У ланцюжках, плетених на двох нитках, вічка мають форми кілець та овалів, а в плетених на одній нитці - трикутників. Тому варіанти сітчастого плетення, якими виготовляють ланцюжки на двох нитках, називаються «колечка» та «човники». (Рис 1. б, в, г, г) Складнішим за інші варіанти цього прийому є «колечка» у підваріанті «огірок». (Рис. 1-г) Плетення такого ланцюжка починають з набору шести бісеринок, які замикають у кільце: як і в попередньому прийомі нанизування обидві нитки виходять з різних боків отвору намистинки 1. Друге кільце вплітають з чотирьох бісерин (остання є з'єднувальною), набраних на нитку І та однієї - па нитку II. Після цього нитку II протягують через бісерину 1, насилену на нитку І. У цій з'єднувальній намистинці 4 нитки перехрещуються, змінюючи своє положення: тепер нитка І є праворуч, а нитка II — ліворуч. Трете, і всі наступні кільця плетуть аналогічно: на нитку І (тепер вона праворуч) нанизують чотири намистини, а на нитку II (ліворуч) одну. Далі ниточки у з'єднувальній намистині перехрещуються, міняючись місцями. Отже на першу нитку (яка постійно змінює своє положення з лівого боку на правий) завжди набирають чотири намистини, тому вона має бути вдвічі довшою, ніж друга, на яку нанизують лише один коралик.
Рис. 3. Нанизування ланцюжка на двох нитках прийомом "сіточка" у варіанті "колечка".
Прийомом щільного нанизування твориться плетиво зі щільно укладених паралельними рядочками намистин. Виготовлення ланцюжка у варіанті «пелюстки» розпочинають з набору трьох намистин, з яких коралики 1 та 2 є з'єднувальними - в них сходяться, ідучи назустріч одна одній, робочі нитки. Далі почергово набирають рядочки з трьох, двох, однієї, двох (відтак йтиме повторення цієї почерговости) кораликів, через кожен з яких протягують обидві ниточки.
Рис. 4. Виготовлення ланцюжка прийомом щільного нанизування "на дві нитки" у варіанті «пелюстки». Темнішим кольором виділено з'єднувальні бісерини
Прийом щільного нанизування «на дві нитки» не набув популярності в народній творчості XIX - І половини XX ст. Він став широко використовуватися лише з кінця ХХ ст. для виготовлення маленьких сувенірів, виплетених з бісеру па дротиках: квіточок, комашок, пташок, звірят тощо.
Способом «на дві нитки» можна виплітати не лише тоненькі ланцюжки, а й широкі сітчасті стрічки, що мають характерний для нанизування «па декілька ниток» стрічковий орнамент із дзеркальною симетрією. Проте нанизування широких стрічок способом «па дві нитки» не було прикметним для творчости українських народних майстрів XIX - І половини XX ст. Про виготовлення широких «полотен» па двох нитках йтиметься пізніше, після розгляду нанизування ґерданів на одній нитці - обидва способи виконання широкого плетива мають багато спільного.
За матеріалами: Федорчук Олена. Українські народні прикраси з бісеру. - Львів: Свічадо, 2007. - с.24-26 ( з ілюстраціями).
Дивіться на нашому сайті усі матеріали з книги Олени Федорчук:
