Галини Римар
Вечір на Варвари
(казка)
Завантажити текст казки Галини Римар "Вечір на Варвари" (txt.zip)
Вечір на Варвари. Діти не хочуть спати.
- Ідіть-но, маленькі, вмощуйтеся зручненько, розкажу вам щось, - мовлю.
Лягли в ліжечка.
- Чи то ж встигне Миколайчик усім дарунки наготувати? - стурбовано питає Даринка.
- Встигне, аякже.
- А як хто не заробив, але про те, що щось не так зробив, шкодує, то і йому гостинець буде?
- Якщо щиро жалкує і більше не робитиме щось нехороше - то, певно, так.
- І фарби, і альбоми у Миколая є?.. А чи всім вистачить, хто малювати любить? - допитується Катруся.
- Звичайно.
А послухайте ось що.
В одній сім’ї напередодні свята Миколая не було дров. От мама одягла, що мала: хустину стару в дірках, чоботи гумові холодні та пальтечко благеньке. Залишила діток у хаті на теплій печі.
Надворі вітер - аж гуде - морозний, пронизливий. Та мати того наче не чує, спішить, щоб хутчіш дров додому, піч протопити і... останні п’ять картоплинок спекти. Голодно...
Добігла до лісу. Хмиз на купу кладе, сніг з кожної гілочки обтрушує. На руки хутенько похукає - і далі з-під снігу дрівцят добуває. Геть пограблими, мов дерев’яними, руками все мотузком зв’язала. На плечі - і понесла. Важкенька в’язка, але ж на днів два і стане...
Журно їй... Зупинила втома. Безсило впала на в’язку, що сама з плеча зсунулася. Захитала головою: горе! І закапали з очей сльози. Чомусь не було їх раніше.
Все надія була. А це відколи зліг від невідомої хворі чоловік, все на ліки пішло: збували, що могли - ще з осені корівку Ласку продали, а тоді й городину, овочі які...
І жаль стало їй двох синочків і трьох донечок. Рідненькі. Як то до весни далеко!
"Піднімайся! Діти ж самі! Ждуть!.." - примушує себе.
Піднялася. До в’язки нагнулась - аж біля ніг якісь камінчики блищать! Та аж сяють! Діаманти, чи що? А то сльози матері діамантами стали. Зраділа ж! Іграшку, забавку дітям понесе. Зібрала. П’ять камінчиків, усім по’дному буде. Ой диво ж дивне! Й до кишені сховала. В’язку на плечі - пішла.
- А то Миколайчик так зробив? - питається Катруся.
- Він. Миколайчик знав, як тяжко жінці з дітками.
- Мабуть, вони продали діаманти і все у них тоді було: і корівка, і дрова, і їжа? - здогадується Даринка. - І тато одужав?
- От слухайте.
Прийшла мати додому. Обтрусила сніг з чобіт. Ось вже й дрівцята потріскують - вогонь роздула. А дітки раді-радісінькі, й про їжу забули. Кожне своїм камінчиком грається. І так роздивляється, і так. І вгору піднімуть. А то підкинуть та й хутенько ловлять. А меншенький Петрусь камінчиком бавився. Вода у відрі була - діамант туди і впав.
Враз вода пожовтіла. І затверділа. Подивились - а там золото. А зверху камінчик лежить-поблискує. Замислилася мати. Що ж з ним робити? Мерщій до сусідки побігла. А та й приказує:
- То ж горе! У тюрму тебе заберуть!!! Давай-но мені те золото, я його закопаю - ніхто не знайде і знати не буде!
Побігла мати, відро ганчір’ям прикрила, на санки, тягне - важко!
- Ось, - каже, - тітко!
Та вмить заглянула: "О, золото!!!"
Та тільки рукою до дужки торкнулась - а з того золота - та одна сажа чорна!
Яка душа, така й чаша!
Зайшла мати до своєї хати - аж там таке ж відро стоїть із золотом. Вийшла мати на подвір’я, не знає, кому дякувати; аж там сам Миколайчик стоїть. Вона й питається:
- Святий Миколаю, за що ж мені добро таке?
- За страждання твої, - одповідає.
- Ой спасибі!!!
- Усе в тебе тепер буде добре. І діти ситі, і щастя буде. Тільки злого в душу і голівки нехай не беруть!
Вклонилася мати низенько, підняла голову - а Миколайчика вже й не видно.
Увійшла в хату.
І тато в той же день повернувся, не хворий. І зажили вони, як і колись, навіть заможніше.
І бідним допомагали. Усе в них було. А головне - доброта і людяність.
- Добрий Миколай...
- А тепер спіть. Пізно вже. Добраніч, снів вам хороших, маленькі. Ростіть справедливими й добрими, як Миколайчик.
За матеріалами: Галина Римар. "Казки моєї сім’ї". Житомир, видавництво «Рута», 2015 р.
Джерело: https://www.facebook.com/
Читайте також на "Малій Сторінці":
