Микола Кун
Легенди і міфи Стародавньої Греції
ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ЕПОС
АГАМЕМНОН І СИН ЙОГО ОРЕСТ
|
|
Зміст розділу: СМЕРТЬ АГАМЕМНОНА |
|
СМЕРТЬ АГАМЕМНОНА
(Викладено за трагедією Есхіла «Агамемнон»)
Агамемнон, вирушаючи в похід під Трою, обіцяв дружині своїй Клітемнестрі негайно сповістити її, коли впаде Троя і закінчиться кровопролитна війна. Послані ним слуги мали розвести вогнища на вершинах гір. Такий сигнал, передаючись з однієї гірської вершини на другу, скоро міг досягти його палацу, і Клітемнестра раніше від інших дізналася б про падіння великої Трої.
Дев’ять років тривала облога Трої. Настав останній, десятий рік, коли, за провіщенням, вона повинна була впасти. Клітемнестра могла тепер кожного дня одержати звістку про падіння Трої і про те, що повертається чоловік її Агамемнон. Щоб не захопило її зненацька повернення чоловіка, Клітемнестра щоночі посилала раба на дах свого високого палацу. Там, не склепляючи повік, цілу ніч стояв раб, утупивши очі в нічну пітьму. І в теплі літні ночі, і під час грози й бурі, і взимку, коли тіло дубіє від холоду й падає сніг, стояв вночі на даху раб. Минали роки, а покірний волі цариці раб кожної ночі чекав умовленного сигналу. Ждала його й Клітемнестра. Але не для того, щоб з великою радістю зустріти свого чоловіка,— ні! Вона забула його заради іншого, заради Егісфа, і замишляла згубу цареві Агамемнону в той день, коли повернеться він на батьківщину із славою переможця.
Була темна ніч. Ось уже почав бліднути схід. Наближався ранок. Раптом побачив раб яскравий вогонь на далекій вершині гори. Це був давно сподіваний сигнал.
Впала велика Троя; скоро повернеться додому Агамемнон. Зрадів раб — тепер скінчилась його важка нічна варта. Поспішив він до Клітемнестри й переказав їй радісну вість. Але чи була вона радісна для Клітемнестри?
Щоб не впало на неї й тіні підозріння, Клітемнестра удала, що й вона радіє звістці, і, скликавши рабинь, пішла, щоб принести богам вдячну жертву. Але глибоко в серці підступна Клітемнестра замишляла згубу Агамемнонові.
Зібрались і жителі міста біля палацу Агамемнона. Швидко дійшла й до них вість, що впала, нарешті, велика Троя.
Хотіли старійшини зустріти біля палацу Агамемнона, хоч іноді й брав їх сумнів, що скоро справді повернеться їх цар. Ці сумніви розвіяв прибулий вісник; він оповістив, що недалеко вже Агамемнон. Знову вдала Клітемнестра, що радіє. Вона поспішала до палацу, мовби для того, щоб приготувати все для зустрічі, але не до зустрічі чоловіка готувалася вона, а до його вбивства. .
Нарешті, показався вдалині на колісниці і сам Агамемнон на чолі свого переможного війська. Уквітчані квітами і зеленню йшли воїни, а за ними везли незліченну здобич і велику кількість полонянок. Поруч царя на колісниці сиділа сумна дочка Пріама, віща Кассандра. Голосними криками зустрів народ царя. Вийшла йому назустріч і Клітемнестра. Вона звеліла услати шлях до палацу пурпуровими тканинами. Наче бога, зустрічала вона Агамемнона. Він навіть боявся, що прогнівить богів, якщо прийме такі почесті. Знявши сандалі, пішов Агамемнон до палацу, за ним ішла підступна Клітемнестра, оповідаючи йому, як чекала вона його, як страждала в розлуці з ним; але біля входу до палацу зупинилась дружина Агамемнона й вигукнула:
— Зевсе, Зевсе! Зроби те, що я благаю! Допоможи мені здійснити мій задум!
З цими словами ввійшла Клітемнестра до палацу.
Мовчки товпились громадяни біля палацу Агамемнона. Тяжке передчуття великої біди гнітило їх, і вони не розходились.
Раптом з палацу почувся жахливий передсмертний крик Агамемнона. Клітемнестра вбила Агамемнона, коли він виходив з ванни.. Вона накинула на нього широке довге покривало, в якому він заплутався, немов у сітях, і не міг захищатися. Трьома ударами сокири вбила вона чоловіка.
З закривавленою сокирою в руках, в одязі, забризканому кров’ю, вийшла Клітемнестра до народу. Вжахнулись усі громадяни від злочину, а вона пишалась ним, наче вчинила великий подвиг. Але потроху і її починають опановувати гризоти сумління; лякає її, що доведеться постраждати за це вбивство, лякає, що з’явиться невблаганний месник за Агамемнона.
Вийшов з палацу і Егісф. Він уже вбрався в царські шати і взяв жезл царя в руку. Страшне обурення оволоділо народом. Розтерзали б вони Егісфа, коли б не захистила його Клітемнестра. Потроху почали розходитись пригнічені загибеллю Агамемнона громадяни. А Егісф з Клітемнестрою пішли в палац торжествувати, що захопили вони владу, сподіявши великий злочин. Але не судилося їм утекти від помсти — їм загрожувала за тяжкі злочини жорстока кара, над ними тяжіла невблаганна доля.
* * *
ОРЕСТ МСТИТЬ ЗА ВБИВСТВО БАТЬКА
(Викладено за трагедією Есхіла «Хоефори», тобто ті, «що чинять возливання на могилі на честь померлого»)
Минуло багато років, відколи загинув Агамемнон. Якось до його могили, що була біля самого палацу, підійшло двоє юнаків в одягу мандрівників. Один з них, на вигляд років вісімнадцяти, був оперезаний мечем, а другий, трохи старший, тримав у руках два списи: Молодший з юнаків підійшов до могили, зітнув пасмо волосся $ поклав його на могилу. Це був син Агамемнона Орест, врятований у день згуби Агамемнона своєю нянею і вихований далеко від рідної землі царем Фокіди Строфієм. З ним був його і друг, син Строфія Пілад. Тільки-но Орест приніс свою жертву батькові, як у дверях палацу показалися рабині у чорному одязі. Вони йшли до могили Агамемнона. Серед них була дочка вбитого царя Електра. Вона була одягнена, як і всі рабині, в чорний одяг, волосся її було обрізане; нічим не відрізнялася царівна від рабинь. Орест і Пілад поспішно заховалися біля могили і стали дивитися, що робитимуть рабині. А вони, підійшовши до могили, почали голосити і тричі обійшли навколо могили. Рабинь послала Клітемнестра, бо вночі бачила вона лиховісний сон і боялася, що розгнівається на неї душа Агамемнона. Рабині мали її умилостивити. Але вони ненавиділи Клітемнестру за вбивство Агамемнона і за те, що вона гнобила їх. А гнобила їх Клітемнестра через те, що всі вони були полоненими троянками, і, дивлячись на них, згадувала вона вбитого чоловіка.
Замість того, щоб благати тінь Агамемнона змилостивитись, Електра, за порадою рабинь, почала накликати помсту богів на голову Клітемнестри. Та інакше й не могла вона зробити. Всіма силами душі ненавиділа Електра свою матір-убивцю.
Коли принесена була жертва і рабині зібрались уже відходити, Електра раптом побачила на могилі пасмо волосся. З подібності його до свого волосся відразу здогадалася вона, що це волосся Ореста. Підняла вона пасмо волосся і задумалась, чому не прийшов сам Орест, навіщо прислав він тільки пасмо свого волосся. Тут тихо наблизився до сестри Орест і покликав її. Не впізнала відразу Ореста Електра. Адже вона бачила його тільки малолітньою дитиною. Орест показав сестрі одяг, який виткала вона для нього. Зраділа Електра. Орест розповів їй, що прийшов сюди за волінням бога Аполлона, який у Дельфах наказав йому помститися матері й Егісфові за смерть батька. Безумством погрожував Орестові Аполлон, якщо не виконає він його веління. Просив сестру Орест бути обережнішою і нікому не казати, що він прибув у рідне місто.
Коли Електра пішла до палацу, за якийсь час постукали в браму і Орест з Піладом; вони сказали слузі, який вийшов до них, що їм треба бачити Клітемнестру, щоб переказати їй важливу вість. Слуга викликав її з палацу, і Орест сказав їй, що цар Фокіди прохав переказати, що помер Орест, і цар не знає, як бути йому з його тілом. Зраділа цій звістці Клітемнестра: тепер помер той, хто міг помститись їй за вбивство чоловіка. Оповістила Клітемнестра й Егісфа, що був у місті, про смерть Ореста, і він поспішив швидше до палацу, не взявши з собою навіть своїх воїнів, які всюди охороняли його. На неминучу загибель поспішав Егієф. Тільки-но увійшов він до палацу, як зараз же впав, пронизаний мечем Ореста. З жахом кинувся до Клітемнестри один із рабів і почав кликати її на допомогу. Зрозуміла вона, що жде її розплата за злочин.
Раптом увійшов до неї із закривавленим мечем Орест. Упавши до ніг Ореста, почала вона благати пощади — адже вона його мати, що вигодувала його своєю груддю. Не міг помилувати Орест матері, він мусив виконати волю Аполлона. Схопив він матір за руку і потяг туди, де лежав труп Егісфа, і там убив її. Так помстився Орест за свого батька..
З жахом почав збиратися народ біля дверей палацу, дізнавшись про загибель Клітемнестри та Егісфа. Ні в кому з громадян не пробудилась і краплина жалю до ненависного усім тирана Егісфа й підступної Клітемнестри. Відчинилися двері палацу, і побачили всі скривавлені трупи Егісфа й Клітемнестри, а над ними стояв з мечем Орест. Почував свою правоту Орест, вчинивши це вбивство: адже він виконав волю Аполлона, помстившись за смерть свого батька. Та з’явились перед Орестом раптом невблаганні богині помсти Ерінії. Навколо їхніх голів звивалися отруйні змії, очі їхні горіли страшним гнівом. Затрепетав Орест, побачивши їх. Він почував, як потроху затуманюється його розум. Покинув він палац і, гнаний Ерініями, пішов до святилища Аполлона в Дельфах, сподіваючись, що оборонить його бог, волю якого він виконав.
* * *
АПОЛЛОН І АФІНА ПАЛЛАДА РЯТУЮТЬ ОРЕСТА ВІД ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЕРІНІЙ
(Викладено за трагедією Есхіла «Евменіди»)
Гнаний мстивими Ерініями, змучений блуканням і горем, прийшов, нарешті, Орест до священних Дельф і сів там у храмі Аполлона біля омфала. Навіть у храм Аполлона пішли слідом за ним жахливі богині, але там приспав їх бог-стріловержець, і склепились їх жахливі очі сном.
А Аполлон потай від Еріній явився Орестові і звелів йому йти до Афін і там благати захисту в стародавнього зображення богині Афіни Паллади. Бог обіцяв свою допомогу нещасному Орестові, а за провідника дав йому свого брата, бога Гермеса. Встав Орест, тихенько вийшов з храму і пішов з Гермесом до Афін.
Тільки вийшов він, як із землі піднялась у храмі Аполлона тінь Клітемнестри. Побачивши сплячих Еріній, почала вона будити їх і докоряти за те, що перестали вони переслідувати вбивцю, який пролив кров матері. Вона квапила їх погнатись швидше за зниклим Орестом і не давати йому й хвилини спокою. Але міцним, важким сном спали Ерінії, уві сні вони стогнали, часом скрикуючи, неначе переслідуючи вбивцю, що тікає від них. Нарешті, насилу прокинулась одна з Еріній і побудила інших. Розлютувались Ерінії, побачивши, що сховався Орест. Почали вони докоряти Аполлонові за те, що вирвав він з їхніх рук вбивцю, та Аполлон, погрожуючи їм луком, вигнав їх із свого храму. Сповнені лютого гніву, безладним натовпом понеслися богині слідами Орбста.
Орест тим часом прийшов до Афін і там сів біля статуї богині Афіни, обнявши її руками. Незабаром примчали Ерінії. Вони всюди шукали Ореста. В страшному гніві готові були богині помсти розтерзати нещасного, але не сміли образити священного образу Афіни.
Почула грізні крики Еріній богиня Афіна і з’явилась перед ними, виблискуючи своєю зброєю. Грізно вимагали Ерінії, щоб віддала їм богиня Ореста, страшних мук хотіли завдати вони Орестові за вбивство матері. А Орест благав богиню захистити його. Нагадав він Афіні Палладі про батька свого Агамемнона, про те, як загинув він від руки підступної Клітемнестри. Хіба з своєї волі мстився Орест матері? Адже він виконував веління Аполлона. Благав Орест Афіну, щоб вона сама судила його.
Почула Афіна благання Ореста. Щоб вирішити його справу, зібрала вона з афінських старійшин суд. Цей суд — ареопаг — з того часу мав завжди існувати в Афінах і збиратися на тому горбі, де колись стали табором амазонки, коли напали на Тесея. Цей горб відтоді зветься горбом Ареса, бо йому справляли жертву амазонки.
Зібрались обрані Афіною судді, принесені були дві урни, в які мали судді опустити під час голосування камінці, і почався суд. В ньому як суддя брала участь і богиня Афіна. Навколо товпився народ, бажаючи чути, як розв’яжуть судді справу. Ерінії обвинувачували Ореста і грізно вимагали, щоб його було засуджено. Захищати Ореста з’явився бог Аполлон. Спокійно почав говорити Аполлон на захист Ореста. Він виправдовував його вчинок, бо той мстився Клітемнестрі за жахливий злочин, убивство чоловіка, великого героя царя Агамемнона. Та й, нарешті, Орест виконав його ж волю. Вислухали судді обвинувачок і захисника і приступили до голосування.
Було вирішено, що коли однакове число голосів буде подано за обвинувачення і виправдання Ореста, то він буде виправданий. Коли голоси суддів були підраховані, виявилося, що рівне число виправдувальних і обвинувачувальних голосів. А рівне число голосів за обвинувачення і виправдання було через те, що за Ореста подала голос Афіна, сказавши, що вона голосує за нього, тому що немає в неї матері, а є тільки батько, бог Зевс.
Таким чином Ореста було виправдано, і Ерінії мусили припинити своє переслідування.
Страшенно розгнівалися Ерінії — суд позбавляв їх споконвічних прав карати страшними муками злочинця. Погрожували Ерінії, що спустошать вони всю Аттіку і кинуть її в море бід. Але Афіна зм’якшила гнів богинь; вона умовила їх назавжди залишитись в Аттіці в священній печері, де віддаватимуть їм велику шану всі афіняни.
Погодились грізні богині. Завеликим торжеством громадяни відвели їх на чолі з Афіною та її жрицями в їхнє святилище — печеру біля підніжжя горба Ареса.
З того часу Ерінії стали захисницями всієї Аттіки, і почали називати їх Евменідами.
* * *
ОРЕСТ ЇДЕ В ТАВРІДУ ПО СВЯЩЕННЕ ЗОБРАЖЕННЯ АРТЕМІДИ
(Викладено за трагедією Евріпіда «Іфігенія в Тавріді»)
Не позбуся Орест переслідування Еріній. Не всі вони скорились рішенню ареопагу. Деякі з них, як і раніше, переслідували Ореста, не даючи.йому спокою ні вдень, ні вночі. Нарешті, змучений стражданнями, Орест знову утік у Дельфи в святилище Аполлона. Там звелів йому Аполлон їхати в далеку Тавріду і привезти звідти священне зображення богині Артеміди. Небезпечний був цей подвиг. Плем’я таврів, що жило в Тавріді, приносило в жертву перед цим зображенням усіх чужоземців, які прибували до них. Така доля могла спіткати й Ореста.
Все ж вирушив Орест у далеку путь. За всяку ціну хотів позбутися Орест переслідування Еріній. Після щасливого плавання прибув він із своїм другом Піладом у Тавріду і, заховавши свій корабель серед прибережних скель, пішов до храму Артеміди. Орест і не підозрював, що жрицею в цьому храмі була його сестра Іфігенія, яку колись греки хотіли принести в жертву богині Артеміді. Не зважились Орест і Пілад викрасти вдень зображення Артеміди і стали чекати ночі. Але їх побачили пастухи, напали на них і після довгої боротьби зв’язали й привели до царя. Цар вирішив, що обидва вони мають бути принесені в жертву Артеміді.
Уранці повели їх зв’язаними у храм. Іфігенія, нічого не підозрюючи, мала вбити своєю рукою брата. Вночі бачила вона грізний сон, наче від землетрусу зруйнувався палац батька і лишилася одна лише колона, з якої спускались біляві кучері, а вона обмила колону, мовби готуючись принести її в жертву. Вирішила Іфігенія, що загинув її брат Орест, і надумала вона принести жертву на честь померлого брата. Під час жертвоприношення привели до неї цареві слуги зв’язаних Ореста і Пілада. Почала вона розпитувати їх, хто вони й звідки. Дізнавшись, що вони греки, запитала вона їх про долю Агамемнона і про брата Ореста. Небагато радісного могли розповісти Орест і Пілад.
Нарешті, вирішила Іфігенія принести тільки одного з юнаків у жертву, а другого послати з листом до Ореста в Грецію, щоб знав Орест, що сестра його Іфігенія жива. Тут тільки відкрилося, що зустрілися брат із сестрою. Зраділи Орест і Іфігенія своїй зустрічі. Але як мали врятуватися вони? Як їм утекти з Тавріди?
Вирішила вдатись до обману Іфігенія. Вона оповістила цареві таврів, що статуя Артеміди заплямована, і треба обмити в. морі і її, і жертви богині, двох чужоземців. Погодився на це цар таврів.
В урочистій процесії пішла Іфігенія з прислужницями храму на берег моря до того місця, де був захований корабель Ореста. Прислужниці несли зображення Артеміди, а слуги царя вели зв’язаних Ореста і Пілада. Прийшовши на берег моря, Іфігенія звеліла слугам царя піти геть, бо вони не повинні були бачити таємних обрядів обмивання. Коли слуги пішли, Іфігенія розв’язала брата і його вірного друга і поспішила з ними на корабель. Підозрілим здалося слугам царя, що так довго триває обряд. Пішли вони до берега і, на своє здивування, побачили там корабель, на якому Орест хотів вивезти Іфігенію. Кинулися до Ореста слуги царя, щоб відбили в нього свою жрицю. Почався бій, але змусили до втечі Орест і Пілад царських слуг. Зійшов Орест із Іфігенією й своїми супутниками на корабель. Посідали на весла гребці і вийшли у відкрите море. Та не судилося їм покинути так легко Тавріду.
Знялася страшна буря і прибила корабель знову до берега. Загинули б усі греки, що були на кораблі, потрапивши у владу царя таврів, коли б не допомогла їм богиня Афіна Паллада. Вона, явившись цареві таврів, звеліла відпустити в Грецію не тільки Іфігенію, її брата і всіх їхніх супутників, а навіть і всіх прислужниць храму Артеміди. Скорився волі богині цар. Тепер могла Іфігенія повернутись на батьківщину, звідки колись перенесла її богиня Артеміда до таврів.
Щасливе було це плавання Ореста. Повернувшись на батьківщину, він убив сина Егісфа Алета, що захопив за час його відсутності трон. Своєму вірному другові Піладу, який готовий був померти за нього в Тавріді під жертовним ножем Іфігенії, Орест віддав за дружину сестру свою Електру. А Іфігенія стала жрицею богині Артеміди в храмі, збудованому на березі моря в Аттіці, недалеко від Афін.
За матеріалами: Микола Кун. Легенди і міфи Стародавньої Греції. 4-е видання. Художник Віктор Бариба. Тернопіль, АИ "Тарнекс", за участю МП "Мальви", 1993 р., стор. 328 - 386.
Усі розділи книги Миколи Куна "Легенди і міфи Стародавньої Греції":
Микола Кун. Книга "Легенди і міфи Стародавньої Греції"
Читайте інші міфи Давньої Греції на "Малій Сторінці":
Які ж були міфи у давніх греків — еллінів? Як і в інших народів, у них були міфи про виникнення світу; про народження і справи богів — фантастичних істот, що в уявленні давніх греків утілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву, вітри, річкові потоки тощо; про вчинки богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей; про засновників міст, тощо. У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи, освоєння далеких земель і морів, опанування повітряного простору, перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю.
Дивіться також на нашому сайті:
