"Мине отак з півсотні літ,
І, може, з високості,
З чужих планет, в наш рідний світ
Злетять незнані гості.Вони свій срібний корабель
Спрямують з небокраю
Не на піски серед пустель,
А в поле біля гаю..." (Марія Пригара)
"Взимку коло пташиних кліток і «лікарні» для звіряток ми мріяли про теплий весняний день, коли наші маленькі друзі полетять у блакитне небо, поскачуть до гаю. І ось прийшло довгоочікуваене свято. Через день після того, як у небі з’явився перший жайворонок, ми винесли клітки з птахами і звірятами на вершину кургана. Степ дзвенів пташиними голосами. Діти відкрили клітки — і жайворонок, дятел, іволга і заєць опинилися на волі. Ось наш жайворонок уже співає в небі; ось він уже лине до землі... Ми стоїмо, зачаровані красою, і переживаємо радість від того, що зберегли життя живим істотам. У такі хвилини в моїй уяві вимальовувалося майбутнє: щороку ми приходимо на вершину кургана, щоб відзначити свято жайворонка..." (Василь Сухомлинський)
"Восени 1951 року за 3 тижні до занять, одночасно з прийомом дітей в 1 клас, школа взяла на облік 6-річних хлопчиків і дівчаток, тобто тих, кому починати вчитися через рік. З цими дітьми мені треба було працювати 10 років. Коли я зібрав всіх батьків разом з дітьми і запропонував послати дітей в школу за рік до офіційного початку навчання, думки розділилися: одні батьки схвалювали мій намір, вважаючи, що при відсутності цілорічного дитячого садка (в ті роки в селі був дитячий садок, який працює тільки в літній час) відвідування дітьми школи буде хорошою допомогою сім'ї, інші побоювалися, що передчасне вчення несприятливо позначиться на здоров'ї дітей..." (Василь Сухомлинський)
"Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала."(Андрій Малишко)
"30 травня Шевченкові було оголошено вирок, а наступного дня в супроводі жандарма Відлера поет уже вирушив в дорогу, приховавши свої поезії, написані в казематі. Про цю дорогу Шевченко згадує: ... «Він мене із Пітера на восьму добу доставив до Оренбурга, убивши тільки одного поштового коня ...» А на другий день, 9-го червня, місто вже облетіла вістка про прибуття засланого поета. Того ж дня Шевченка відвідали знайомі, прихильники, друзі й земляки. Ф. Лазаревський згадує, що 11 червня вони домоглися у підполковника Матвєєва дозволу для Шевченка побувати в них дома. «... Знявши з ліжок матраци, ми поклали їх на підлогу, і всі троє (Шевченко, Ф. Лазаревський і С. Левицький) полягали покотом. Шевченко прочитав нам напам’ять свою поему «Кавказ», «Сон» та інші. Проспівав кілька улюблених пісень ... «Зіроньку», «Тяжко, важко в світі жити», але з особливим чуттям виконав: «Забіли сніги ...» Ми всі співали, — згадує Лазаревський. — ... Були хвилини, коли сльози самі котились з очей...» 18 червня Шевченко вже виїхав до Орської фортеці, проїхавши 262 верстви..." (Дмитро Чуб)
"Лесик був фантазер. Коли, наприклад, він бачив на вулиці перехожого, в якого випиналися лопатки, уява якось сама собою домальовувала на тих лопатках срібні крила, з холош незнайомця вибухав вогонь, і реактивний перехожий злітав у небо, щоб там наздогнати авіалайнер, відчинити на льоту двері й зайти в салон, перелякавши пасажирів. Починалися карколомні пригоди з погонями, бійками й таємницями. Або коли Лесик дивився якийсь фільм і фільм закінчувався, то закінчувався він для всіх, але не для нього. Фільм крутився далі в його уяві. Те саме було й з книжками. Після прочитання герої продовжували жити й діяти у Лесиковій фантазії. Виникали все нові й нові їхні походеньки. Причому сюжети різних книжок перехрещувалися. Том Сойєр і Гекльберрі Фінн потрапляли у Ліліпутію, зустрічалися з капітаном Немо, з графом Монте-Крісто, разом із Гаврошем опинялися на барикадах революційного Парижа тощо. Однокласники тільки очима кліпали..." (Всеволод Нестайко)
"Цікавою і своєрідною сторінкою життя укріплення Раїм було полювання на тигра, що його організував 20 листопада капітан О. Бутаков. Про це полювання, що відбулося над річкою Сир-Дар’єю, і в якому брав участь Т. Шевченко, досить широко й цікаво розповідає лейтенант Нудатов. Ця місцевість в ті часи була ще маловідомою, а сама річка була ніби кордоном: по той бік кочували киргизи каракалпаки — найвойовничіше киргизьке плем’я. З одного боку тут простягалися неозорі сипучі піски, а вздовж Сир-Дар’ї були скрізь болота, порослі величезним, у три сажні заввишки очеретом, у непрохідних хащах якого знаходили притулок тьма-тьмуща різного водяного птаства, а також дикі кабани, тигри, гадюки тощо. З цього раїмського укріплення Шевченко не раз відпливав в експедицію до Аральського моря, яке було за 70 кілометрів..." (Дмитро Чуб)
"Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85% усіх невстигаючих учнів головна причина відставання в навчанні - поганий стан здоров'я, якесь нездужання або захворювання. найчастіше зовсім непомітне і таке, що можна вилікувати тільки спільними зусиллями матері, батька, лікаря і вчителя. Приховані, замасковані дитячою жвавістю, рухливістю нездужання і захворювання серцево-судинної системи, дихальних шляхів, шлунково-кишкові дуже часто є не хворобою, а відхиленням від нормального стану здоров'я..." (Василь Сухомлинський)
"Жив собі жук,
На ім'я короїд.
Що в короїда
Було на обід?"(Марія Пригара)
"Був холодний січневий ранок. Зривалися сніжинки. З півночі віяв холодний, пронизливий вітер. Ми прийшли до школи на світанку. В класі було тепло. Ми роззулися й гріли ноги біля грубки. Задзвонив дзвоник. Ми сіли на місця. Минула хвилина, друга. Вчителя не було. Ми послали Ніну - вона в класі старостою: піди в учительську, дізнайся, чому немає вчителя..." (Василь Сухомлинський)
"Майстер працював Різцем по дереву - вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним. Не закінчивши роботу, Майстер кудись пішов, і Різець залишився на столі. В майстерню зазирнув Ремісник. Бачить лежить блискучий ножик. А поряд - незакінчена Троянда. Взяв Ремісник Різець і хоче вирізати пелюстки Троянди. Але нічого в нього не виходить. Крише Різець Троянду, псує роботу Майстра..." (Василь Сухомлинський)
"Не віриться Ігорькові, що їхня річка Конотоп була повноводою. Зараз у ній горобцеві по коліна! А дідусь каже, що колись Конотоп боялися вбрід переїздити, отакий він був глибокий, а дно споконвіку мулисте... Через те й назву таку річка дістала. Зараз Конотоп обмілів, береги лепехою і стрілолистом затягло, вже й ряска до середини добирається, а це, знав Ігор, недобра прикмета — вода стає непротічною. Хлопці, правда, знайшли одне глибоке місце й зробили там купальню. Однак і тут вода сягала не вище грудей. А як кортіло розігнатися й шубовснути в річку! Та де?.." (Анатолій Давидов)
Найвидатніші відкриття, які змінили світ, створювалися звичайними людьми - такими ж, як і всі інші, але здатними розгледіти надзвичайне у звичайному, - людьми, які завдяки допитливому розуму і схильності робити висновки, стали винахідниками. Проект "Світ чекає на відкриття" - це навчально-розважальні мультфільми, які надихають дітей розкривати свої таланти та з цікавістю спостерігати за навколишнім світом, адже навіть з маленької звичайної дрібнички можна зробити дивовижне відкриття.
"Світ чекає на відкриття" - дуже-дуже цікаві та пізнавальні мультфільми для дітей різного віку, вчителів і батьків. До цієї добірки увійшли мультики та розмальовки про цвях, папір, холодильник, зубну щітку, фарби, ліфт, морозиво, цукерки, новорічні іграшки та ковзани. Інші серії мультфільмів дивіться у попередніх статтях.
"Світ чекає на відкриття" - цікаві пізнавальні мультфільми для дітей та дорослих. Дивіться серії про компас, лампу, олівець, сопілку, телескоп, фотографію і цеглу. Також - фарбуйте цікаві розмальовки :)
"Маленький Михайлик побачив у косі матері три сиві волосинки. - Мамо, у Вашій косі три сиві волосинки, - сказав Михайлик. Мама усміхнулась і нічого не сказала. Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки..." (Василь Сухомлинський)
Павло Глазовий – справжній український «сміхотерапевт» ХХ-го століття. Його твори запалюють радістю і юні, й дорослі серця, підбадьорюють у найскладніші хвилини безнадії. Творчість Павла Глазового — гірка й прекрасна водночас правда про нас самих. Його буцімто невибагливі на «естетський» слух гуморески роблять людей веселішими, відкритішими, добрішими та оптимістичнішими. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво, донесені до людей в гумористичній формі, допомогають їм переосмислити своє буття.
"І все це почалося з самого ранку. Лісом бігла дівчинка й співала: "Сонечко, сонечко, визирни в віконечко!" Сонечко почуло, що його кличуть, і визирнуло. А дівчинка зовсім і не йому співала, а тому сонечку, що на небі. Та однаково вже був ранок і треба було прокидатись. От сонечко і вилізло із своєї квартири, з-під осики, розплющило свої очі і побачило зразу дуже багато. Одразу подивилося на свого далекого родича, а воно світило та сміялося, і не з віконечка, а просто з неба..." (Оксана Іваненко)
"Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати. Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчатка вже пообідали, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав. Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда боялись поворухнутись. Соловейко перестав співати..." (Василь Сухомлинський)
