"Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки з печеними буряками, або ж просто спускали собаку з цепу...." (Євген Гуцало)
"Я не боюсь ще й ще раз повторювати: турбота про здоров’я — це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежать іхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей протягом перших 4 років навчання, то добра половина їх — про здоров’я. Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші 2 роки навчання дітей у школі — це бесіда про здоров’я малюків. Я пояснював батькам, що їхнім дітям не задаватимуть домашніх завдань. Правила й визначення діти запам’ятовуватимуть (заучуватимуть) на уроці. Дома учням треба виконувати головним чином вправи, мета яких — сприяти глибокому осмисленню матеріалу..." (Василь Сухомлинський)
"Зима... Які прекрасні можливості для виховання й розвитку дітей дає ця чудова пора. Глибоко помиляються ті, хто вважав періодом оздоровлення дітей тільки літо. Якщо не використано для зміцнення здоров'я зиму — з помірними морозами, м’якими щедрими снігами, то й літо не принесе користі. Я привчав малюків бути на морозі, дихати чистим морозним повітрям. Уранці ми йшли в шкільну теплицю зустрічати схід сонця, яке забарвлювало в яскраво-червоний колір химерні візерунки на замерзлих шибках у коридорі теплиці. На кожній шибці наше уявлення малювало дивовижні світи. Ми бачили фантастичних звірів, таємничі гірські ущелини, хмари, квіти. Тут, біля замерзлих шибок, діти створили не одну казку. Тут вони вчилися читати, про що я розповім пізніше..." (Василь Сухомлинський)
"З різних спогадів ми бачимо смаки, уподобання, ставлення Шевченка до окремих літераторів, його симпатії і антипатії, з творів письменників він любив зокрема Котляревського, Гоголя, Шекспіра, Дайте, Лєрмонтова, до небес підносив Марка Вовчка, ставлячи її вище за французьку письменницю Жорж Занд. Навіть, коли Турґєнєв питав Шевченка, що читати, щоб навчитися української мови, то й тут дістав пораду читати твори Марка Вовчка. Некрасова Шевченко не вважав за поета, бо у щоденнику читаємо такий запис: «Сьогодні я з успіхом довів Сєраковському, що Некрасов не тільки не поет, а й віршотворець аляпуватий». З композиторів любив Даргомижського й Глинку. Прекрасно орієнтувався в літературі, не лише своїй, а і в чужоземній. Перечитував усе, що з’являлось у продажі. Готуючись до писання історичних творів, перечитував відповідні книги, зокрема істориків: Костомарова, Куліша, Маркевича, та літописців: Самовидця, Полетику, Величка, Граб’янку. Недосконало знав французьку мову, непогано говорив польською мовою, зокрема відомо, що в ориґіналі читав твори Міцкевича і естетику Лібельта...." (Дмитро Чуб)
"У Ніни велика сім’я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся. Скоро день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини у них буде святковий обід. На обід Ніна хай запросить подруг. Ось і настав цей день...." (Василь Сухомлинський)
"У хатині біля гаю,—
Чи давно, чи ні — не знаю,—
Не велика, не мала,
Катря-дівчинка жила.
Очі сині, брови русі,
Жовта стрічечка в косі.
Та чомусь ота Катруся
Не така була, як всі..."(Марія Пригара)
"Сьогодні останній день літа. Вже куплені ручки, зошити. Одягнуті у новенькі обкладинки книжки сьогодні ночуватимуть на письмовому столі. Відпрасована мамою форма гарно складена на стільці. Даринка вкладається спати. Другий клас – це не жарти, вже почнуть ставити оцінки. Як цікаво буде всіх побачити після літа! Сама Даринка знає, як змінилася за цей час – виросла, засмагла. Гарна була пора, але вже й вчитися хочеться!!! Ой, як кортить, щоб швидше наступило завтра!.." (Юля Смаль)
"Був колись смутний чоловік, такий смутний, що ніхто ніколи не бачив усміху в його на виду, не помічав, щоб очі його загорілись веселим блиском. Не чути було від його веселих жартів або дотепних пустощів. Дехто казав, що він був злий. Але він зовсім не був злий; він тільки був смутний і через те не сміявся й не жартував. Його брати не любили його, бо вони були веселі, а він був смутний! Коли вони раділи, добувши собі що-небудь, він бачив, що вони забули про тих, що не можуть добути нічого, і він був смутний, бо не мав сили радіти. І брати не стали ділитись із ним своїми радощами, кажучи, що його не тішить щастя других. Але він бажав щастя другим; тільки він бачив так його мало в людях, а тому щастю, що він бачив, він знав правдиву ціну, і не могло його втішати те, що він бачив..." (Володимир Самійленко)
"Колись давно-давно в одному селі жила привітна и ласкава дівчинка. Звали ту дівчинку Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї по підвіконню! Їх вона попереносила з лісу. Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце. Навесні Калинка, як завжди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила..." (Галина Демченко)
"У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!» Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі. Камінь упав на дно і забив джерело...." (Василь Сухомлинський)
«Ми раді поділитися з вами хорошою новиною: наші проєкти соціальної дії "Книга в кишені та "Рекреаційна зона "Корисна перерва", які співфінансуються Британською Радою та Європейським Союзом, знаходяться на стадії реалізації. Уже зроблено косметичний ремонт обох локацій завдяки фінансовій підтримці ПОП «Соколівка» та ФОП «Косенюк В.О. Вже замовлені меблі для рекреаційної зони "Корисна перерва", що створюватимуть затишок та комфорт для малечі. Ініціативна група учнів та вчителів готує матеріали для виготовлення дидактичних ігор для "Корисної перерви". Розпочато художні роботи на локації проєкту "Книга в кишені". Словом, робота кипить!» (Ганна Молодичук)
"Уже через тиждень після початку занять у «Школі радості» я сказав малюкам: «Принесіть завтра альбоми і олівці, будемо малювати». Наступного дня ми розташувалися на галявині шкільної садиби. Я запропонував дітям: «Подивіться навколо. Що ви бачите гарного, що вам найбільше подобається, те й малюйте». Перед нами був шкільний сад і дослідна ділянка, освітлені осіннім сонцем. Діти защебетали: одному подобалися червоні й жовті гарбузи, другому — схилені до землі голівки соняшника, третьому — голубник, четвертому — виноградні грона..." (Василь Сухомлинський)
" Ой полем, полем Килиїмським,
То шляхом битим гординським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота..."(Українська народна дума)
Іван Франко написав в передмові до збірки казок "Коли ще звірі говорили": "Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 років, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи." Читайте казочки Івана Франка: "Лисичка-черничка", "Вовк, Лисиця і Осел", "Старе добро забувається", "Як звірі правувалися з людьми", "Байка про байку", "Як синиця хотіла море спалити", "Фарбований Лис", "Мурко і Бурко", "Три міхи хитрощів", "Війна між Псом і Вовком", "Лисичка-кума", Лисичка і Журавель", "Королик і Ведмідь", "Ворона і Гадюкаи", "Заєць та Ведмідь", "Лис і Дрозд", "Вовк - старшина", "Заєць та іжак", "Як лисиця сама себе перехитрила", "Лисичка і Рак", "Осел і Лев".
"Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким..."(Леся Українка)
"Як настала холодна осінь, журавель збирався в інший край та й каже куликові: "Ось ну лишень, куличе, рушай і ти! Коли б ти знав, які хороші сторони є на світі! Тепло там та гарно, та всячина росте й плодиться".... (Олеся Пчілка)
"Давно це було. Лаппі, сміливий мисливець, покликав друзів поганятися за оленями. Цілісінький день вони були в лісі. А коли настала ніч, заночували в лісовій хатинці. Уранці Лаппі погримів лижами й сказав..." (з фінської легенди)
"Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, до дитячого садка йти. А не хочеться, ой, як не хочеться! Увечері й питає Яринка дідуся:
— І чого це я рано ніяк не прокинуся? — Це подушка в тебе ледача..." (Василь Сухомлинський)
"Катруся вже справжня школярка! Вчиться вона в першому класі і вміє читати: «Оса мала. Мамо, тут оса». Ого, Катруся вміє не тільки читати, а вже й букви пише. У неї є зошит, і в ньому кожну сторінку розліновано на рядки – це зошит для письма. Є ще в школярки і другий зошит – для арифметики. Його розліновано клітинками. А третій зошит – для малювання. На першій сторінці Катруся намалювала яблуко й гриб. Яблуко розмалювала червоним олівцем, а шапочку на грибі – жовтим. Чудовий вийшов грибок! Справжнісінький маслючок – молоденький, тугий, ніжка товста і шапочка трохи набік. Та найбільше подобається Катрусі новий буквар. Яка ж це хороша книжка!..." (Олесь Донченко)
"Та чи не найдорожчою, найважливішою рисою його вдачі, що пройняла всю його творчість, є незвичайна любов до України, до свого народу. Він збудив приспану націю, запалив нові вогні, кинув палкі гасла боротьби за Україну проти гнобителя — Московщини. Недарма видатні діячі, письменники, навіть значно старші за нього (наприклад Квітка Основ’яненко), називали Шевченка батьком. Таку любов до всього рідного бачимо не лише у його творчості, а й у повсякденному житті. В листі до свого брата Микити 15. XII. 1839 року Шевченко аж тричі підкреслює, щоб брат писав йому листи своєю рідною мовою: . .. «та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому...», а в листі 2. 03. 1840 року знову дорікає братові за лист: «Я твого листа не второпаю. Чорт-зна, по- якому ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському, ні се, ні те, а я ще тебе просив, щоб ти написав по-своєму», а в іншому місці категорично заявляє: «... Тільки не по- московському, а то й читать не буду»..." (Дмитро Чуб)
