Публікації за тегом: Школа

"Тішся, дитино, поки ще маленька,
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні..."

(Леся Українка)
 

 

"Пишно займались багрянії зорі
Колись навесні,
Любо лилися в пташиному хорі
Пісні голосні;
Грала промінням, ясним самоцвітом
Порання роса,
І усміхалась весняним привітом
Натури краса..." (Леся Українка)

""Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?" —
В неньки спитала дитина..."

(Леся Українка)

"На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати..." (Леся Українка)

"Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким..."

(Леся Українка)

"У маленькій хатинці, у тихім куточку
Мати спить і дитина маленька.
У віконце одчинене линуть з садочку
Урочисті пісні соловейка."

(Леся Українка)

"Уже скотилось із неба сонце,
Заглянув місяць в моє віконце.
Вже засвітились у небі зорі,
Уже заснуло, заснуло й горе..."

(Леся Українка)

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новоград–Волинський, тепер Житомирської області, в інтелігентній, “літературній “ родині. Їі мати – відома письменниця Олена Пчілка, і батько – юрист, громадський діяч, багато уваги приділяли вихованню дітей (було їх шестеро), їх гуманітарній освіті. Дитячі роки Лесі минали на Поліссі, в краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою, розумницею і чепурушкою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю...

Письменницю Лесю Українку (Ларису Петрівну Косач)  знає весь світ. Багато творів написала вона для дорослих. Але не забула й за дітей, бо дуже їх любила. Зросла Леся у великій, дружній і працьовитій сім'ї. Мала двох братів і три сестри. Та не лише для рідних писала Леся Українка казки, вірші й поеми. Вона дбала, щоб усі діти мали, що читати... 

У цьому розділі пропонуємо читачеві біографію і сторінки творчості славетної письменниці.

 

"Ця порада належить до азбуки педагогічної культури взагалі й емоційного боку культури виховання зокрема. Бути доброзичливим — означає ставитися до дитини так, як ви поставилися б до власного сина. Дитина погано встигає, відстає; дитині важко займатися так, як займаються його однокласники; дитина або підліток зробила хуліганський вчинок — все це біда, біда, біда... Як би ви поступили, якби в цю біду потрапив ваш син? Навряд чи запропонували б такі рішення, як виключення зі школи, зниження відмітки по поведінці... Звичайно, розумному батьку, розумній матері розум підказав би, що і це необхідне, але перш за все серце підказало б щось таке, що украй необхідне для порятунку сина — адже покаранням одним людини не врятуєш. Серце зажадало б чогось такого, що створило б в душі сина моральну чистоту і красу, зробило б його справжньою людиною. Ось це бажання серця і є доброзичливість..." (Василь Сухомлинський)

І досі не втратила свого значення збірка етнографічних та фольклорних матеріалів українського етнографа, фольклориста, письменника і педагога Матвія Номиса (1823 - 1901), метою якого було «зберегти для нащадків розповіді бувалих, старосвітських людей, цікаві факти з минулого різних українських станів і тим самим сприяти розвитку національної самосвідомості». Приказки та прислів'я, вміщені в книжці, охоплюють найрізноманітніші сфери життя, звичаїв, вірувань українського народу. Пропонуємо шановному читачу підбірку приказок про щастя.

"Наша праця проходить в світі дитинства — ось про що не можна забувати ні на хвилину. А це особливий, ні з чим не порівнянний мир. Треба знати цей світ, - але цього мало. Треба ужи-тися в світ дитинства; якщо хочете, в кожному вчителеві повинна сяяти і ніколи не згасати маленька іскорка дитини. Що ж це таке — мир дитинства? Я даю тут тільки деякі практичні ради вчителеві і не претендую на науково-психологічне визначення всіх особливостей дитинства. Я б сказав, що дитинство — це перш за все емоційне пізнання навколишнього світу. Мир дитинства — це в першу чергу пізнання серцем того, що дитина бачить навколо себе, що вона сама робить. Яскраве, повнокровне, виразне життя серця, гра відчуттів, емоційних рухів — ось що таке дитинство як об'єкт нашої педагогічної праці, як середовище, в якому нам доводиться працювати..." (Василь Сухомлинський)

У цьому розділі сайту збираємо найцікавіші факти, події, будь-які матеріали, що прикрашають наше життя...

 

 

 

 

Наші діточки завжди з цікавістю вивчають щось нове для них. І хоча у віці 2 - 3 років вони зовсім не розуміють, навіщо з ними говорять, наприклад, англійською мовою, проте, з цікавістю вивчають її. Багато хто з нас з легкістю процитують вірші, вивчені в дитинстві. Пропонуємо до Вашої уваги невеличку підбірку віршів англійською.

Психологами та педагогами розроблено багато прийомів, ігор та способів розвитку пам’яті дитини. І мами обирають серед них ті, які їм до вподоби та підходять їхнім діткам. Але давайте підемо далі й спробуємо розвивати пам'ять дитини та одночасно вивчати англійську (або будь-яку іншу іноземну) мову. Такі заняття варто проводити з дитиною не лише з метою вивчення англійської мови, а в контексті загального розвитку дитини і розкриття її здібностей. Вивчаючи іноземні мови, ми покращуємо нашу пам'ять, а діти вивчають мову, граючи.

Українські народні казки, притчі, легенди, перекази, пісні та прислів’я, записані від Михайла Івановича Шопляка-Козака. 

Українські народні приказки. Немає такої людини, яка б у своєму житті не користувалася цими короткими, але з глибоким змістом виразами. Свої життєві спостереження, особливо спостереження над явищами природи, люди здавна фіксували в коротких висловах, які віками відточувалися, шліфувалися та прибибирали дедалі досконаліших форм. Пропонуємо Вам маленьку збірочку для дошкільнят «Бджола мала, а й та працює».

Українські народні прислів’я та приказки – джерело невгасної народної мудрості, яка пройшла крізь віки і зараз є непохитним дороговказом у житті для кожної людини. Українські народні прислів’я та приказки – це багатющий та потужний внесок української Нації до скарбниці світової цивілізації. Маємо всяк час бути гідними продовжувачами добрих та великих справ наших Предків та донести їхній спадок-скарб до прийдешніх поколінь. У цьому сенс життя та місія людини на Землі.

 

"Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь, − 
Свого не цурайтесь..."

(Тарас Шевченко)

Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...