"В вечірню годину, де в зорях долина,
Де вогником світиться дім,
Шумить під вікном молода тополина,
Неначе у серці моїм..."(Андрій Малишко)
"До тих країв щоденно поїзди
Відходять від столичного перону;
Бери тютюн і вірші для їзди,
Хліб-сіль, тарань прив’ялено-солону,
Гачки, й сачок, і вудочки складні,
Та ще нехитро зварену наживку —
І гайда в путь..." (Андрій Малишко)
"В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні,
В синім місяці у квітні
Думи явора столітні..."(Андрій Малишко)
"Палають огні при долині,
І північ заходить, і сон.
Татари сидять при долині
На всіх поділяють полон.."(Андрій Малишко)
Андрій Малишко, поезії
Андрій Малишко — український поет, перекладач, літературний критик. Постать Андрія Малишка вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.
"Ростуть над ставком дві берези. Стрункі, високі, білокорі. Опустили берези зелені коси. Віє вітер, розчісує їх. Тихо шелестять листям берези. То вони про щось розмовляють. Однієї ночі стало холодно. На траві заблищали білі кристалики льоду. Прийшла до беріз осінь. Принесла їм золотисті стрічки..." (Василь Сухомлинський)
"Сергійків старший брат Максим пішов служити в армії. Надіслав брат додому листа. Пише, що служить далеко-далеко, біля самого моря. А там усе не таке, як удома: скрізь каміння, і море безкрає, суворе... «Сергійку,- пише брат.- Піди в поле, зірви колосок пшениці, поклади в конверт і надішли мені»..." (Василь Сухомлинський)
"У Ніни велика сім’я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся. Скоро день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини у них буде святковий обід. На обід Ніна хай запросить подруг. Ось і настав цей день...." (Василь Сухомлинський)
"У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!» Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі...." (Василь Сухомлинський)
"Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ. Блиснула блискавка, на мить стало ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? - на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя. Вона забула Зою на лавці..." (Василь Сухомлинський)
"Вдень почав танути сніг, капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло. Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками..." (Василь Сухомлинський)
"Катруся вже справжня школярка! Вчиться вона в першому класі і вміє читати: «Оса мала. Мамо, тут оса». Ого, Катруся вміє не тільки читати, а вже й букви пише. У неї є зошит, і в ньому кожну сторінку розліновано на рядки – це зошит для письма. Є ще в школярки і другий зошит – для арифметики. Його розліновано клітинками. А третій зошит – для малювання. На першій сторінці Катруся намалювала яблуко й гриб. Яблуко розмалювала червоним олівцем, а шапочку на грибі – жовтим. Чудовий вийшов грибок! Справжнісінький маслючок – молоденький, тугий, ніжка товста і шапочка трохи набік. Та найбільше подобається Катрусі новий буквар. Яка ж це хороша книжка!..." (Олесь Донченко)
"Ну й ловко грає Андрiйко на пищику! Ви нiколи не чули, як вiн грає? Пищик у нього як живий. Схоче Андрiйко - i заспiває вiн у нього тоненько-тоненько, як комар. Схоче - обiзветься товсто, загуде, як джмiль. А буває, закукурiкає, як молодий пiвник, - i голосисто, i трошки хрипло. А подумати тiльки - звичайний пищик iз стручка жовтоï акацiï! Та самий стручок не засвистить, хоч дмухайте в нього цiлий день! Треба вмiти зробити з нього пищика...." (Олесь Донченко)
У оповіданні "Голубий гвинтик" Олеся Донченка йдеться про те, як працюють на заводі мами і тата малюків з дитячого садку.
Оповідання Олеся Донченка
Ілюстровані оповідання Олеся Донченка: "Подорож до млина", "Голубий гвинтик", "Золоте яєчко", "Любима книжечка", уривки з повісті "Лісничиха".
«Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це — легенда» — такими словами починає Степан Васильченко свою повість про дитинство Великого Кобзаря. Він правдиво змальовує непокірну, кипучу вдачу хлопця, показує те «пекло», в якому минали дитячі роки Тараса, розповідає про сирітські поневіряння малого, про «науку» в п'яних дяків, про панську сваволю. І, читаючи ці невигадані історії, не можна не дивуватися легендарній силі поетичного обдаровання Тараса Шевченка, що пробилося крізь товстий шар «потрійного гніту».
Гуморески Павла Глазового для дітей: "Де беруться діти", "Онучок", "Буйні предки", "Іменини", "Помічник", "Маленький дачник", "Хіба це діти?", "Після авансу", "Харя", "Син божий", "Коріння й насіння", "Перший лист", "Добра зміна", "Кругла хата", "Допитливий син", "Романтики", "Інтелігентна розмова", "Живий приклад", "Старий знайомий", "Жора й Лора".
"Сміхологія" Павла Глазового
Павло Глазовий – справжній український «сміхотерапевт» ХХ-го століття. Його твори запалюють радістю і юні, й дорослі серця, підбадьорюють у найскладніші хвилини безнадії. Творчість Павла Глазового — гірка й прекрасна водночас правда про нас самих. Його буцімто невибагливі на «естетський» слух гуморески роблять людей веселішими, відкритішими, добрішими та оптимістичнішими. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво, донесені до людей в гумористичній формі, допомогають їм переосмислити своє буття.
"Скінчилися раз уроки, а вчителька наша і каже: "Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати?" "Я! Я! Я!" - посхоплювались усі. "Якщо ви і в нього так кричатимете, - говорить вчителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій." Ми запевнили її, що не галасуватимемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж. "І пам’ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його як зумієте"... (Ярослав Стельмах)
"Що не кажіть, а в таборі було здорово! Ух, як було в таборі! Ех, як у таборі було. А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас на літо свої плани були… Але виявилося, що вони не збігаються із планами батьків, і ми поїхали у табір..." (Ярослав Стельмах)
