Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
6. ДЕ БРАТИ ЧАС? ДОБА МАЄ ТІЛЬКИ 24 ГОДИНИ
Ці слова я узяв з листа вчительки з м. Красноярська... Так, немає часу — це бич педагогічної праці. Він б'є не тільки у шкільних справах, але і по життю сім'ї педагога. Педагог — така ж людина, як і всі люди, йому потрібний час для сім'ї, для виховання своїх дітей. У мене є абсолютно точні дані про те, що багато випускників середньої школи страшаться вступу до педагогічного вузу від думки, що люди цієї професії не мають вільного часу, не дивлячись на тривалу відпустку.
У мене є ще цікаві цифрові дані: 500 вчителям, чиї діти поступили у вищі учбові заклади, було поставлено питання: «У яких учбових закладах, на яких факультетах вчаться ваші діти? Лише 14 чоловік дали відповідь: «У педагогічному інституті» або «Вчиться в університеті, готується стати вчителем». Після цього було поставлено питання: «Чому ваш син не захотів стати вчителем?» 486 чоловік відповіли: «Тому, що він бачить, наскільки нелегка наша праця. Немає ні хвилини вільного часу».
Чи можна взагалі вчителеві працювати так, щоб у нього був вільний час? — навіть в такій формі нерідко виражається це виключно хворе питання. У самому, створилося таке положення, що, працюючи 3 — 4 години щоденно в школі, вчитель мови, математики вимушений готуватися до уроків і перевіряти зошити щодня не менше 6 годин, до того ж він зайнятий щодня позакласною роботою не менше 2 годин.
Як вирішити проблему часу? Це одна з тих всеосяжних проблем шкільного життя, яка, як і проблема розумового розвитку школярів, залежить буквально від всього, що робиться в школі.
Головне — в самому стилі, характері педагогічної праці. Один вчитель історії, що пропрацював в школі тридцять три роки, провів відкритий урок на тему «Моральний ідеал молодої людини». Були присутні учасники районного семінару, інспектор районного управління. Урок пройшов блискуче. Вчителі і інспектор, що мали намір робити замітки по ходу уроку, щоб потім висловити критичні зауваження, забули про свої блокноти. Вони сиділи, затамувавши подих, слухали, захоплені, як і школярі.
Після уроку один з вчителів сусідньої школи сказав: «Так, ви віддаєте своїм вихованцям душу. Кожне ваше слово несе величезний заряд. Скільки ж, скажіть, будь ласка, Ви готувалися до цього уроку? Напевно, не одну годину?»
«До цього уроку я готувався все життя, - відповів вчитель.— І взагалі до кожного уроку я готувався все життя. Ну, а безпосередня підготовка до даної теми, лабораторна, можна сказати, підготовка, - зайняла хвилин п'ятнадцять».
Цю відповідь прочиняє віконце в одну з таємниць педагогічної майстерності. Таких педагогів, як цей вчитель історії, я знаю тільки в своєму районі чоловік тридцять. Вони не скаржаться на відсутність вільного часу. Кожний з них сказав би про кожне своєму уроці, що готувався він до нього все життя.
У чому ж полягає ця підготовка? Це — читання. Повсякденна, на все життя дружба з книгою. Дзюрчання струмочка, що поповнює річку думки, що не припиняється ні на один день. Читання не для завтрашнього уроку, а з органічної потреби, з жадання знань.
Якщо хочете, щоб у вас було більше вільного часу, щоб підготовка до уроку не виливалася в одноманітне, нудне сидіння над підручником, читайте наукову літературу. Треба, щоб шкільний підручник основ науки, яку ви викладаєте, був для вас азбукою. Щоб в морі ваших наукових пізнань, основи яких ви даєте школярам, підручник був краплею. Тоді на підготовку до уроків не йтиме декілька годин.
Вдосконалення педагогічної майстерності у кращих вчителів якраз і обумовлене тим, що постійне читання безперервно поповнює море їх знань. Якщо знання, якими володіє вчитель в перші роки своєї педагогічної діяльності, відносяться до того мінімуму знань, які треба дати дітям, як 10:1, то до 15 — 20 рокам педагогічного стажу це співвідношення міняється — 20 : 1, 30 : 1, 50 : 1 — і все це завдяки читанню.
Шкільний підручник стає з кожним роком краплею все меншою і меншою в морі знань педагога. Справа тут не тільки в кількісному зростанні теоретичних знань вчителя. Кількість переходить в якість: чим ширше фон, на якому шкільний підручник виглядає, як маленький промінь в яскравому потоці світла, тим помітніше та професійна якість, яка створює фундамент педагогічної майстерності: здатність розподіляти увагу при викладі матеріалу на уроці (розповіді, лекції).
Вчитель пояснює, наприклад, тригонометричні функції, але головна його думка — не про функції, а про учнів: він спостерігає, як працює кожен школяр, які труднощі сприйняття, мислення, запам'ятовування зустрічають окремі вихованці. Він не тільки учить, але і розумово виховує в процесі учення.
Проблема часу вчителя тісно пов'язана з поряд інших елементів і сторін педагогічного процесу. Це як би струмочки, що живлять річку — час педагогічної праці і творчості. Як добитися, щоб ці струмочки були завжди живими, дзюркотливими — про це хочеться дати декілька рад.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Сто порад учителеві. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 440 - 442.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.