Публікації за тегом: Великдень (Пасха)

""Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!" Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія. "Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку." І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. Тоді розтопила ярого воску: "Ходи-но, Івасику, писанки писати!" Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест. "Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?" "То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого..."" (Зірка Мензатюк)

"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)

 

"Буковина була і ще є багатоетнічним краєм, і кожний етнос має свої обряди, пов’язані із різними церковними святами та іншими подіями. Великодні обряди розпочинаються тижнем, який передує Великодню і зветься Великим: кожен із його днів ніс у давнину певне культове навантаження. Знаю багато повір'їв, пов'язаних з цими днями у горах, де проживає переважна частина гуцулів. Так, у Чорну середу заказувалося обрізати дерева, бо могли висохнути. Вірили, що на Живний четвер після того, як люди виходили з церкви після вечірньої, «приходять мерці на відправу». У Велику п’ятницю ніхто не пускав кров із ніякої маржини, так само ніхто в цей день не йшов по рибу або полювати. Це табу підкріплялося страхом, що поранений звір «клєстиме цілий рік», і це прокляття діятиме до дев'ятого покоління. Цієї застороги дотримувалися в пам'ять про страту того дня Ісуса Христа..." (Юрій Чига)

"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."   

(Катерина Перелісна)

"Гарна писанка у мене, 
Мабуть, кращої нема.
Мама тільки помагала, 
Малювала ж я сама. 
Змалювала дрібно квіти, 
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсінько ялинку 
Й поясочок поміж них."
(Катерина Перелісна)

Маємо чудову ідею, як перетворити вашу колекцію великодніх крашанок на квітучий сад, і тим самим прикрасити святковий стіл. Прикрашений таким чином, він викличе захоплення у ваших гостей і у вас самих. Обов'язково залучіть до виконання цієї задумки своїх дітей, адже їм теж буде цікаво створювати таку красу.

"Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру. "Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже!" - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками. Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки...."  (Людмила Дорош)

 

"У сінях стояла велика миска із яєчками. "Нас усіх з'їдять люди," - басом сказало найбільше яєчко. "І це добре. - обізвалися інші.- люди матимуть із нас користь." "Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я - найбільше!" - не вгавало велике яєчко. Найменше яєчко лежало у мисці поруч із своїми братами і мовчки прислухалося до розмови. "А тебе, найменше, - знову обізвалося басом найбільше яєчко, - тебе ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!.." Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити?.." (Леонід Полтава)

"​Діждались ми паски, а далі діждемо і Божої ласки.

На Великдень і крашанки цілуються.

За тиждень Великдень - недалечке червоне яєчко! 

Красна річка берегами, а Великдень пирогами.

Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля."

(з народного фольклору)

"...У неділю вранці, ще сонце не зійшло і темрява вкривала землю, а Марія Магдалина і Сальомея спішили вже до гробу Господнього. Вони бачили напередодні, як справедливий Йосиф з Ари-матеї клав тіло Христове у своїй скельній гробниці. А тепер ішли туди з пахучими олійками з мирри й альое, щоб намастити тіло Вчителя. Коли прийшли на місце, побачили, що камінь при вході відвалений, а гріб порожній. Збентежені, не знали, що це значить — аж ось з’явився над гробом янгол у білій, ясній як блискавка одежі і промовив: "Чому шукаєте живого між умерлими? Чи не провістив Він усе те, що з Ним сталося? Чи не провістив, що третього дня воскресне?" І жінки з радістю відійшли від гробу, щоб сповістити добру новину Його учням і вірним..." (Костянтина Малицька)

 

"Ой весно-весняночко,
Сонячна паняночко,
Ти прилинь скоріш до нас
Талою водичкою,
Килимом-травичкою,
Журавлями у ранковий час."
(Микола Гринчук)

"Багато розбійників і злодіїв ховалося в ущелинах диких гір і серед пустель за стародавніх часів. Одного разу, під час подорожі до Єгипту, Діва Марія, Святий Иосиф і Дитятко Христос шукали собі притулку на ніч в пустелі. Але вона була глуха й безлюдна. Лише вічні зорі з любов'ю дивилися на свого Творця, але Господеві угодно було поки що не відкривати перед світом величі Своєї: Його Мати і Святий Йосиф були дуже зморені і поволі йшли в темряві ночі, шукаючи очима жаданого вогника, що дав би їм надію на відпочинок. Аж ось блиснув сподіваний вогник. Подорожні пішли на нього і дійшли до хатини. Постукали..." (Г. Карима)

"Благовіщення", "Вербна неділя", "Чистий четвер", "Великдень" — поезії Тетяни Строкач, що увійшли до цієї святкової весняної добірочки.

 

 

 

 

 

"Каже мати: "Мій Семенку, десять яєчок візьми та продай їх десь у місті й шапочку собі купи. Бо хоч кожний теє знає, що ти бідний сирота, бо умер наш рідний батько, а я бідна удова,— але свята ось надходять, треба до святині йти, тож не будь простоволосий, бо не люблять сироти. Та вважай, іди уважно, з рук хустинки не пускай, бо ж я гірко працювала і щадила тобі, знай." Взяв хлопчина вузлик в руку, до Єрусалиму йде і радіє і співає - шапочка нова буде! Так дійшов до брами міста, а тут — що за новина? Йде піхота, йде кіннота і юрба йде голосна..." (Ю. Ігорків (Юрій Шкрумеляк))

"Цю легенду розповіли мені піски далекої палючої пустелі. Багато віків пролинуло над тією пустелею, багато караванів пройшло її сипучими пісками, багато марев відбило розпечене, нерухоме повітря її. Давно-давно, багато століть тому бездоріжжям пісків тієї пустелі прямував розкішний караван, серед якого в наметах з коштовних килимів їхали вельможні мандрівники: юдейський цар Соломон і цариця Савська. Ще в себе на батьківщині цариця багато наслухалась про заможність, розкіш, славу та мудрість великого царя і захотіла за всяку ціну побачити все те на власні очі. Проживши в Єрусалимі кілька місяців, тепер поверталася додому, і Соломон провожав свою гостю аж до джерела, де вони мали розлучитися: цар мусів вертатися до Юдеї, а цариця — їхати далі, в країну Савсів, що зветься тепер Абіссінією..."  (Ганна Самойлович)

"З усіх кінців світу сходились віруючі до Матері Божої, щоб розділити з нею радість Воскресіння Христового. З далекого Єгипту, Киринеї, Фригії й Мідії, з Греції й Риму йшли вони курявими дорогами, славлячи Воскреслого. За прикладом Марії Магдалини багаті і бідні, вільні й раби вітали Пречисту Діву червоним яєчком: "Христос воскрес!" "Воістину воскрес!" — і святе благословіння спадало на них. Аж ось наблизилась до Святої Матері молода дівчина. "Христос воскрес!" — привіталась і, схиливши коліна, подала яйце. Немов дорогоцінний камінь засяяло воно на святій долоні. Всі кольори веселки переплелись на ньому в чарівному візерунку..." (Ольга Горянка)

"Коли воскрес Спаситель — пішли до нього на поклін усі квіти землі. Розкішні троянди, солодко запашні фіалки, білі пишні лілеї і безліч інших чудових квітів з любов'ю оточили Воскреслого. Усі вони вдячними кадильницями підносили аромати свої Воскреслому Богові, всі поспішали до Нього, несучи в дар земну красу. Найпізніше за всіх прийшла простенька квіточка з білими, не рівно складеними навколо золотого серденька пелюстками. Вона соромливо стала осторонь інших розкішних квітів, відчуваючи в глибині свого серця сльози болю й сорому за свій убогий простенький одяг..." (Ганнуся)

"У Лесі на вікні є гарний вазончик. Ще взимку мати купила в місті квіткові цибульки й дала Лесі. "Посади їх у вазончик і добре доглядай: підливай щодня, щоб земля була вогка, а як з'являться листочки, то тримай вазончик на світлі. От і матимеш до Великодня гарні гіацинти", — сказала мама. Леся послухала маму. Посадила квіткові цибульки у гарний вазончик й пильно їх підливала. Через деякий час із землі виткнулись гарні зелені листочки, а незабаром вигналась товстенька міцна стеблинка, на якій визначились цілими рядками пуп'янки. З кожним днем вони все більшали, і Леся ніяк не могла дочекатися, коли вони розкриються. Вона дуже хотіла, щоб до Великодніх свят квіточки розквітли. Тоді можна буде їх поставити на Великодній стіл із свяченим..."  (Ніна Наркевич)

 

"Ішла Марія, Божа Мати, зі святим Іосифом у гостину до своєї тітки Єлисавети. Вони втомилися, бо день був дуже гарячий. Дорога вела степом, де росла тільки усохла травичка — ніде ні деревця, ні джерельця. Аж ось серед рівнини вони побачили одним одне невеличке дерево. Під деревом сидів вівчарик. Кругом нього паслися вівці; скубали суху траву, але вона їм не смакувала, бо хотіли пити..." (Роман Завадович)

Березень. Ще холодно. Буває, що й сніжить. На цей місяць завжди припадають дні Великого посту. Якщо у вас не було змоги писати писанки у лютому, то в березні для цього удосталь часу. Чим же фарбувати писанки, коли земля ще гола? У цьому дописі пропоную звернути увагу на чудову рослину – марену красильну.