Публікації за тегом: Школа

"— Як це називається? — запитав Макар, тицьнувши пальцем на загороду* навколо ресторану при дорозі, куди він з батьками направився, коли вийшов з машини після кількагодинної їзди. — Пліт, — спокійно відповіла мама. — Пліт? — Макар зі здивуванням глянув на неньку, — Таку конструкцію брали й спускали на воду плотогони? — Хм, — потягнув звук через ніс тато, а тоді, як вони підійшли ближче до тої городьби*, промовив: — Різниця є, от поглянь: пліт огорожі вертикальний, а пліт плотогонів — горизонтальний. А от дерево і тут, і там щільно з'єднане, сплетене докупи. Наскільки я знаю, для водоплавного плота переважно беруть грубі колоди, для стоячої огорожі, гадаю, достатньо тоненьких, хоча не завжди так було. Старі дерев'яні замки огороджувались масивними колодами, вищими за людський зріст. — А я думала, що це тин, — обізвалась сестричка Богуслава зажурено... (Галина Мирослава)

 

 

"Мирко замислився. Він добре знає, що таке підніжка. Пам'ятає з молодшої групи в дитячому садку. А от слово ''підручник' нове для Мирка. Зовсім незнайоме. Так кортить довідатись, що мав на увазі той старший хлопчик на майданчику, коли питав іншого, чи має він підручник. Якби це був різкий рух, як-от підніжка, як його можна було б мати?! Рухи треба виконувати, отримувати. ''Підручник'' — це щось інше. Мирко сидів на гойданці, звісивши ноги, й легенько розгойдувався, а думки крутились навколо дивного слова: ''підручник''. — От дорослі люблять ходити попід руки,— міркував він, — Чи має ця дія якийсь стосунок до слова ''має''?! Цікавість не давала спокою, лоскотала, а коли вже почала допікати, Мирко не витримав, зіскочив з гойдалки на рівні ноги та швидким ходом направився до виховательки групи..." (Галина Мирослава)

 

"Мишко сидів перед комп’ютером вже більше години. Так-так! Грав у гру. Гарненький невидимий Віршик, що знаходився поруч уже стомився дивитися на його згорблену від тривалого сидіння спину і слухати постійні вигуки: «Ой!», «Анумо!», «Давай!». І вирішив поближче підійти до хлопчика. «Може відчує, що я поруч і відволочеться», — обнадійливо думав Віршик. Та, на жаль, цього не сталося. Михайлик уперто дивився в монітор і його окрім гри анічогісінько не цікавило. Отож Віршик походив навколо нього і пішов геть..." (Марія Дем'янюк)

 

 

"Сидячи на гілочці,
Нав'язала білочка
Із підпушкою жилетку
І теплесеньку шкарпетку.
Тягне пишну ниточку:
Чи на другу вистачить?
Бо якщо замерзне ніжка,
Як піду я по горішки,
Чи з ялинки звишечка 
Як дістану шишечку."

(Тетяна Денисенко)

 

"Ангел морський досить дивний хижак,
Йому до смаку лише родич-слимак,
Собі відростив два «крила» біля рота,
Хизується гордо підводним польотом."

(Валентина Турчин)

 

 

 

"У реклами справді є сила. Не та сила, яку Ромко щодня демонструє дзеркалу, підіймаючи свою гантелю по черзі спершу лівою, а тоді правою рукою, звісно, що ні. А зрозумів він по-справжньому силу реклами тоді, коли до його класу якось на заміну прийшла нова, але стара, вчителька. Іванна Степанівна, значно молодша вчителька, до якої він давно звик, навіть з нею подружився, на той час взяла й захворіла. За давньою, виробленою за цілих два роки школи, звичкою Ромко слухав п'яте через десяте, чи шосте через одинадцяте, а то й зовсім не прислухався. Адже стільки цікавого навколо. От сьогодні Аліна зі своїх тонесеньких кісок кошик на голові виклала, туди ж треба якийсь папірець закинути. Як без того?! То лише через дві парти. Ромчик вправний, має вцілити..." (Галина Мирослава)

 

"Засумував якось М'який Знак, не схотів вставати на роботу та залишився у ліжку. Розумна буква Ер побачила, що колеги немає в кабінеті і зробила до нього відеодзвінок: - Раночку доброго! Що сталося, друже? - Чому на всі літери є слова, а на м'який знак немає? Мабуть, я не дуже цінний робітник у компанії "Абетка", – резюмував М'який Знак. - Може й слів на м'який знак немає, але твоя роль у алфавіті не менш важлива, ніж інших літер. Без тебе наша мова не була б така м'яка, приємна та зрозуміла. Адже ти пом'якшуєш тверді літери. Без тебе осінь втратила б свою чарівність, рись стала б зерновою культурою, а радість була б зовсім нерадісною, – заперечила Ер..." (Ніна Колодяжна)

 

JustClass — це інноваційна освітня платформа, що об'єднує вчителів та учнів у єдиному цифровому середовищі. Вона дозволяє створювати інтерактивні уроки, тестові завдання та аналітичні звіти, що робить навчальний процес зручнішим та ефективнішим.

 

 

 

 

 

"Мавпочка Мімі
премила дитина.
В мавпочки іграшок
повна торбина.
Є у торбині багато авто,
Марки машин тих
не знає ніхто."

(Наталія Погребняк)

 

 

Наталія Погребняк, українська письменниця,народилася у с. Бабчинці Могилів-Подільського р-ну на Вінниччині. Закінчила Тульчинське училище культури (Вінницька обл.), Вінницький педагогічний інститут. Працює вчителькою зарубіжної літератури в КЗ “Ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою повітряних сил" Вінницької обласної Ради. Авторка 14 поетичних збірок для дітей і дорослих. Лауреатка Літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» за «За вагомий внесок у розвиток пісенної творчості Поділля», членкиня НСПУ з 2023 року.

 

 

 

"Pokrovsk in eastern Ukraine.
Is the birthplace of one of.
The world's favourite carols.
The Carol of the Bells.
But there are few.
Signs of Christmas.
In the city.
This year..."

(Kurama)

 

 

"Сутність статті полягає не в короткому переказі основних публікацій про акмеологічну педагогіку чи про акмелінгвістичний підхід до роботи вчителя-словесника, а в іншому погляді на етимологічну дефініцію цих понять. В публікації намагаюсь показати, як можна реалізувати професійний розвиток вчителя літератури через свій дорібок, так би мовити, як наблизитись вчителю до процесу написання літературних творів. Початок ХХІ століття приніс в педагогіку новий стиль, який асоціюється із словом акме (від др.-грець. ακμή, akme – розквіт, вершина, зрілість, вищий ступінь чогось). Акмеологія – процес досягнення вершин майстерності, максимальної творчої самореалізації спеціаліста за індивідуальною освітньою траєкторією. Це безперервний процес зростання протягом усього життя. Відповідно, педагогічна акмеологія – наука про шляхи підвищення професіоналізму в роботі педагога. Як зазначає В. Вакуленко в статті «Педагогічна акмеологія: досягнення і проблеми»: «У науці іноді виникають парадоксальні ситуації, коли актуальні проблеми, що мають очевидне фундаментальне і прикладне значення, чомусь випадають із поля зору вчених.»..." (Людмила Федорова)

 

"Недільного вересневого дня Кирилко прокинувся дуже рано, проте кімнати вже наповнив неповторний запах бабусиного пирога з яблуками. Скрипнули вхідні двері. В хатину увійшов дідусь, а разом з ним, легким пестливим вітерцем, проникли повіви свіжого осіннього ранку. Перші промені сонця, чиста ранкова прохолода, достиглі яблука з присмаком трави і спечений пиріг злилися в надзвичайний букет пахощів, притаманний лише цій хаті. «Збирати гриби краще зранку», – сказав дідусь, і онук хутенько зібрався у лісову мандрівку. Хлопчик мав виконати домашнє завдання, а дідусь охоче взявся допомогти йому.  Завдання не просте – потрібно дослідити, який гриб найголовніший і розповісти про нього на уроці. Онук не раз ходив з дідусем до лісу, відкрив багато лісових таємниць, і сьогодні він впевнений, що кращого «підручного» йому не знайти..." (Людмила Федорова)

 

 «На стіні кухні п'ятирічний Ростик зауважив календар. Він уже вмів читати великі друковані букви абетки, тож взявся до роботи. Текст, який починався з червоної буквиці ''К'', що займала три рядки, вирішив оминути. Не дивно, адже він був записаний низенькими літерками, які не надавалися до читання. — Тут потрібні окуляри, — подумав, а тоді потягнувся до таблички під текстом. Йому кортіло скласти розклад завдань на цілий тиждень. Перше, що він прочитав, — це дві великі буквочки: ''Ч'' та ''Т'', тобто четвер. Усі дні тижня Ростик знав. Міг поплутати хіба порядок...» (Галина Мирослава)

 

 

«...Так... ворона і лисиця,
Ну що може буть простіш,
Нам той сир вже буде снитись,
Ну, а вивчено на шиш.
Все, лягаймо спать – на ранок
Все ж світліше голова...
Після школи: «Мамо, мамо!
Нам тепер таке завдання:
Вірш у прозі! Ти жива?»»

(Тетяна Денисенко)

 

"Для учня: звичайна квадратна паперова коробка сховала в собі один таємний предмет. З погляду вчителя історії те, що знаходиться в коробці, вперше освоїли близько чотирьох тисяч років тому давні племена індійців – Омельків, які проживали в Америці. А у 2017 році в Бельгії відкрили ще один вид того, що знаходиться в коробці. З погляду вчителя геометрії те, що знаходиться в коробці може бути квадратної, трикутної, прямокутної та навіть круглої форми. Ба більше, з погляду вчителя малювання в того, що знаходиться в коробці, будь-яка геометрична форма може бути відсутня..."

 

 

"Колись в якімсь куточку на землі
З’явилось чудо — перші вчителі.
Створили школу — щоб усіх навчати,
Як слід читати, думати, писати...
А люди чудувалися навколо.
Хтось заздрив, хтось радів і йшов до школи.
А хтось боявсь народного прозріння
І в шибки тишком мірився камінням..."

(Міла Сонячна)

 

"А у вас було так, щоби ви цілим класом аж вмирали від сміху? А у нас сьогодні було. Коли Мілько перший підняв руку на уроці, аби продекламувати вірш Тараса Шевченка, Ельмаз Муккарамівна відразу виголосила: — Що ж, продовжує Омелян Луць. Мілько, найгігантезніший у нашому класі (я теж вигнався, але мені до Мілька далеко), підвівся над нами, як вежа, поглянув на передні ряди парт, ніби з оглядового майданчика, та з надмірною самовпевненістю голосно почав..." (Галина Мирослава)

 

 

 

"— Хто загубив п'ять копійок?  — запитала Руслана Зіновіївна, підіймаючи монетку з підлоги.
— Я,  — вигукнув Михайлик.
Він швидко підбіг до виховательки, а, побачивши лише одну монетку, розчаровано пробелькотів:
— А я згубив п'ять копійок.
— Так тут і є п'ять,  — здивовано проторохкотіла Руслана Зіновіївна.
— Так це ж одна,  — буркнув Михайлик.
— Ти мав на увазі п'ять монеток?
— Так,  — підтвердив хлопчик.
— А я подумала про номінал. Бачиш, отут намальована цифра 5. Це номінальна вартість. Якщо якась річ коштує 5 копійок, ти за неї платиш оцю одну монетку, але вартістю 5 копійок. Я можу взяти 5 монеток по одній копійці. Дивись,  — і вихователька вийняла з шухляди в столі, за який часом сідає, одну копійку та продовжила пояснювати, що п'ять монеток по одній копійці  — це теж п'ять копійок..." (Галина Мирослава)

 

"Якось на вечерю в санаторії пара зелених дятлів, яких зазвичай називають жовна зелена, запросила дві сусідські парочки дятлів: пару трохи більших за горобця, поміж людьми їх називають маленькими строкатими, та пару трипалих, у яких головними є лише три пальці, хоча четвертий вони теж мають, проте він надто маленький. Малого строкатого дятла, на ймення Макар, жвава дятлиця зелена помітила відразу. Знаєте чому? Бо він має цегляно-червону шапочку. А у неї теж червона. Жовна зелена так ласкаво торкнула його дзьобиком, що дружина малого напружилась, кілька разів повторила ''кі-кі-кі'' та готова була вдарити нахабну зеленокрилку лапкою, відбиваючи залицяння. На щастя, дятел Макар протягнув над коханою своє надійне крило в чорно-білих смужках та з любов'ю зазирнув у її неспокійні карі очі, від чого дятлиця Еля притихла. Йому, щиро кажучи, байдуже, що в дружини не червона шапочка, він шанує її не за шапочку, і чорна шапчина зі вставочкою модного ізабельного кольору* їй надзвичайно личить..." (Галина Мирослава)